06 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 607/16432/23
провадження № 51-1215 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2022 року за № 12022216040000890, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року задоволено клопотання сторони захисту, ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрито.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2025 року ухвалу суду
першої інстанції залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 14 вересня 2022 року приблизно о 12:00, перебуваючи у службовому кабінеті за адресою: м. Тернопіль, вул. Григи, буд. 3, у ході словесного конфлікту з братом ОСОБА_4 , підійшов до останнього, який в цей час перебував у положенні колінами до підлоги та намагався піднятись на ноги, та наніс йому по одному удару кулаком правої руки в ділянку лобної ділянки голови справа та спині, після чого наніс по одному удару правою ногою в груди, по правому передпліччі та в лобну ділянку голови справа.
У результаті протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_7 завдано фізичного болю та спричинено тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвали місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вважає, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, суди не дотримались загальних засад кримінального провадження, не дослідили обставин щодо затягування судового розгляду стороною захисту, систематичних відкладень судових засідань за їх клопотаннями, застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 приводу, що свідчить, на думку представника, про ухилення обвинуваченого від суду, що призвело до необґрунтованого застосування ст. 49 КК України та звільнення його від кримінальної відповідальності.
Мотиви суду
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу
про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Положеннями ст. 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Підстав вважати, що цих вимог судами попередніх інстанцій не дотримано за змістом касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_5 не встановлено.
Статтею 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду.
З урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
З долучених копій судових рішень убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, яке було скоєне ним 14 вересня 2022 року.
Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції сторона захисту у судовому засіданні заявила клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.
Обвинувачений повідомив суду, що йому зрозуміле обвинувачення, підстава звільнення, його наслідки, наполягав на задоволенні клопотання. Прокурор також не заперечував проти задоволення клопотання.
При цьому суд надав оцінку запереченням представника потерпілого ОСОБА_5 щодо звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, його посиланням на ухилення ОСОБА_6 від суду, аналогічних до тих, що наведені у його касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій правильно вказано про те, що положення ч. 1 ст. 49 КК України застосовуються за умови, що протягом вказаних у частині першій строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Саме таке благополучне закінчення строків давності констатували суди у розглядуваному випадку.
Звільняючи обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, суд першої інстанції взяв до уваги, що вчинене обвинуваченим діяння є кримінальним проступком, за яке передбачене максимальне покарання
- обмеження волі на строк до двох років, з моменту його вчинення 14 вересня 2022 року сплив передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України трирічний строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності, перебіг якого не зупинявся та не переривався.
Суд виходив з того, що в справі наявні відомості про те що ОСОБА_6 є несудимим та після 14 вересня 2022 року не вчиняв нового злочину, будь-яких даних, які б свідчили про ухилення обвинуваченого від слідства чи суду, немає, як і про те, що правоохоронними органами чи судом вживалися заходи, спрямовані на його розшук і затримання, тому прийшов до обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для застосування строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Отже, місцевий суд, дослідивши матеріали провадження, дійшов висновку, що є всі передбачені законом підстави для звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням дифенційованого строку давності, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, та закриття кримінального провадження щодо нього.
Не погодившись з таким рішенням, представник потерпілого звернувся з апеляційною скаргою до Тернопільського апеляційного суду, який ухвалою від 30 грудня 2025 року судове рішення вмотивовано залишив без зміни.
Стосовно доводів касаційної скарги представника потерпілого про те, що тривалий судовий розгляд, неодноразове відкладення судових засідань з різних причин (у тому числі неявки сторони захисту), застосування до нього приводу свідчать про ухилення від суду та впливають на перебіг строків давності, ідентичних до тих, які були наведені в апеляційній скарзі, то вони не заслуговують на увагу.
При обрахунку строку за ст. 49 КК України зарахуванню підлягає увесь період з дня вчинення особою кримінального правопорушення до моменту закінчення строку встановленого цією статтею, за виключенням того періоду, коли строк зупинявся чи переривався з підстав, що у ній закріплені. Тоді як позиція представника потерпілого, що стосується не зарахування до загального строку запропонованих ним періодів відкладення судових засідань не ґрунтується на законі.
Що стосується доводів щодо ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 , то слід вказати таке.
За усталеною судовою практикою, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника.
Тобто ухилення від явки до суду повинно бути належно оформлено, зокрема, шляхом оголошення особи в розшук, як це визначено ст. 335 КПК України.
Однак, документально підтвердженого факту ухилення ОСОБА_6 від слідства або суду судами попередніх інстанцій не встановлено.
Апеляційний суд, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та зіставивши їх з матеріалами кримінального провадження, погодився з висновками районного суду про те, що жодних підстав вважати, що обвинувачений умисно вчиняв будь-які дії, спрямовані на ухилення від суду, та які виключають благополучне закінчення строків давності і зупиняють диференційовані строки, визначені ч. 1 ст. 49 КК України, немає.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що дійсно судові засідання у суді першої інстанції неодноразово відкладалися з різних причин, як у зв'язку з хворобою обвинуваченого, так і з причин, що не залежали від нього.
Саме по собі неприбуття обвинуваченого за викликом до суду із відповідним повідомленням про неможливість такого прибуття не може вважатися ухиленням у розумінні ч. 2 ст. 49 КК України.
Місцевий суд дійсно 11 липня 2025 року постановив ухвалу про привід обвинуваченого, однак наведене не є належним процесуальним засобом підтвердження ухилення особи від суду в розумінні ст. 49 КК України.
Для встановлення факту ухилення обвинуваченого від слідства або суду юридично значущою є поведінка саме цієї особи, а не її захисників, представників чи суду, що має бути належно оформлено.
До того ж, як слушно зауважив суд, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК України, є обов'язком суду, який, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності за цією підставою, незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження.
Колегія суддів касаційного суду, зваживши на встановлені судами обставини, дійшла висновку, що рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, визначених ч. 1 ст. 49 КК України, та закриття кримінального провадження щодо нього є правильним.
Постановлені судові рішення є законними обґрунтованими і вмотивованими, їх зміст відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зважаючи на зміст касаційної скарги, не встановлено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав
для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого слід відмовити.
З цих підстав та, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив:
Відмовити представнику потерпілого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_8 ОСОБА_3