02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 369/12562/20
провадження № 61-4249ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними рішень, скасування рішень державного реєстратора та кадастрових номерів,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд:
- визнати недійсним рішення Боярської міської ради Київської області № 49/1652 та № 49/1653 від 13 вересня 2018 року в частині погодження та надання дозволу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на розробку технічної документації, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;
- визнати недійсним рішення Боярської міської ради Київської області №53/1826 від 21 грудня 2018 року в частині затвердження технічної документації та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 3222410300:01:027:5093 площею 0,0300 га (300 кв.м.), що розташована в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та споруд;
- визнати недійсним рішення Боярської міської ради Київської області № 54/1893 від 07 лютого 2019 року в частині затвердження технічної документації та передання у сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки кадастровий номер 3222410300:01:027:5095 площею 0,0271 га (271 кв. м.), що розташована в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд;
- скасувати рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Дідур Б.В., індексний номер: 45049856 від 15 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222410300:01:027:5093 площею 0,03 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1742309832224;
- скасувати рішення державного реєстратора КП «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво Святошинського району Київської області Дідур Б. В., індексний номер: 45853602 від 07 березня 2019 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222410300:01:027:5095 площею 0,0271 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майн 1781062932224;
- скасувати кадастрові номера земельних ділянок: 3222410300:01:027:5093 від 21 грудня 2018 року; 3222410300:01:027:5095 від 07 лютого 2019 року.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними рішень, скасування рішень державного реєстратора та кадастрових номерів визнано неподаною та повернуто заявнику, з підстав визначених пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України (провадження № 61-14098ск25).
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними рішень, скасування рішень державного реєстратора та кадастрових номерів визнано неподаною та повернуто заявнику, з підстав визначених пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України (провадження № 61-2078ск26).
27 березня 2026 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, втретє подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року в указаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з наступних підстав.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
З урахуванням наведених норм ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Верховний Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з мотивувальної частини касаційної скарги обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується заявник та визначати підстави касаційного оскарження на власний розсуд.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із зазначення обставин справи, заявник не навів вищезгаданих підстав касаційного оскарження, не зазначив, які саме норми процесуального права були порушені судами попередніх інстанцій і в чому полягають ці порушення, а також не зазначив які норми матеріального права застосовано неправильно.
Отже, ОСОБА_1 не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи, що ОСОБА_1 не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню.
Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Боярської міської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними рішень, скасування рішень державного реєстратора та кадастрових номерів повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров