02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 727/3425/24
провадження № 61-9776св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення боргу
за касаційною скаргою адвоката Нікіпелової Катерини Євгенівни як представника ОСОБА_3 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2025 року у складі судді Проскурняка С. П. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 червня 2025 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь борг у розмірі 5 275 090,00 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що він був власником квартири АДРЕСА_1 .
17 березня 2021 року ОСОБА_1 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 бути його представником з питань розпорядження квартирою, а кошти, виручені за рахунок її відчуження, будуть використані для придбання іншого житла, в тому числі і будинку з умовою подальшого повернення коштів позивачу.
08 квітня 2021 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 3 744 264,80 грн, що було еквівалентно 134 500,00 дол. США.
Того ж дня, отримавши кошти, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 3222481601:01:051:5564) на АДРЕСА_2 з ОСОБА_6 , вартістю 43 550,00 грн. На земельній ділянці вже знаходився збудований житловий будинок, в якому необхідно було провести ряд оздоблювальних робіт та оформлення документації, а 18 жовтня 2021 року ОСОБА_2 оформив право власності на цей будинок. На ремонт будинку витрачено 3 004 356,80 грн.
30 травня 2021 року ОСОБА_2 також придбав квартиру на АДРЕСА_3 за ціною 696 388,00 грн.
Шлюб між відповідачами розірвано 20 лютого 2023 року та між ними існує спір про поділ майна подружжя.
Спірне майно придбано за кошти позивача, які відповідачі йому не повернули, а тому, позивач має право на стягнення солідарно з відповідачів 5 275 090 грн, що еквівалентно 134 500,00 дол. США на час звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Путильський районний суд Чернівецької області рішенням від 10 квітня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 744 264, 80 грн у рахунок повернення боргу. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 всупереч пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України не повернув довірителю ОСОБА_1 3 744 264, 80 грн після продажу квартири.
Продаж квартири здійснено в Національній валюті України, а тому немає підстав для стягнення коштів, еквівалентних 134 500,00 дол. США станом на день подачі позову.
Підстав для солідарного стягнення коштів з ОСОБА_3 немає, оскільки перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само собою не є безумовною підставою для покладення обов'язку на іншого з подружжя, який не був позичальником.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Чернівецький апеляційний суд постановою від 26 червня 2025 року апеляційну скаргу Нікіпелової К. Є. , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнив частково. Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2025 року в частині мотивів щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована правильністю висновку суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів, отриманих уповноваженим за продаж квартири.
Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3 , однак дійшов суперечних висновків стосовно правової природи коштів (договір позики) та помилився в мотивах такої відмови.
Довіреність, видана на ім'я ОСОБА_2 , не створює зобов'язань для неуповноваженої особи і не може бути підставою для звернення з позовом до такої особи.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Нікіпелова К. Є. як представник ОСОБА_3 просить скасувати рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 червня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі№ 917/2101/17, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, від 19 березня 2025 року у справі № 759/11754/23, від 07 серпня 2024 року у справі № 501/3714/22, від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18, від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21, від 09 квітня 2025 року у справі № 759/18856/19, від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суди не врахували, що у цій справі відсутній предмет спору. Позивач не надав належних доказів, що підтверджує суму заборгованості (розписка, договір позики). Довіреність не є борговим документом.
У справі про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (справа № 381/5546/23) ОСОБА_2 зазначав, що кошти, отримані від продажу квартири йому подарував батько.
Заявлений у цій справі позов є штучним і безпідставним.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 березня 2021 року ОСОБА_1 , маючи попередню домовленість, уповноважив довіреністю свого сина ОСОБА_2 продати квартиру на АДРЕСА_4 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Макєєвою Н. В.
На підставі цієї довіреності між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири на АДРЕСА_4 .
Відповідно до пункту 4 договору продаж квартири вчинено за ціною 3 744 264, 80 грн, що еквівалентно 134 500,00 дол. США.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 22 лютого 2023 року розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.
Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до положень статей 1003, 1004, 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов'язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов'язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 726/2211/18.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановивши, що ОСОБА_2 як уповноважена позивачем особа відчужила від його імені квартиру за договором купівлі-продажу, однак грошові кошти в розмірі 3 744 264,80 грн, які він зобов'язаний був повернути позивачу на виконання виданої довіреності, довірителю не передав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача зазначеної суми коштів.
Врахувавши, що видана довіреність на ім'я ОСОБА_2 не створює зобов'язань для неуповноваженої особи - ОСОБА_3 , і не може бути підставою для звернення з позовом до такої особи, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 .
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав належних доказів, на підтвердження суми заборгованості (розписки, договору позики), а також отримання коштів від ОСОБА_1 на увагу не заслуговують, оскільки підставою для звернення із цим позовом є повернення коштів, отриманих у результаті виконання доручення, а саме продажу квартири.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав всім фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуадвоката Нікіпелової Катерини Євгенівни як представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов