Постанова
Іменем України
01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 610/3044/24
провадження № 61-178св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - керівник Ізюмської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області,
відповідачі: Ізюмська районна військова адміністрація Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Національна академія аграрних наук України, Фонд державного майна України, державне підприємство «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України, Савинська селищна військова адміністрація Ізюмського району Харківської області,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Радченком Євгенієм Вікторовичем , на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року (повний текст постанови складено 15 грудня 2025 року) в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2024 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звенулась з позовом до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Національна академія аграрних наук України, Фонд державного майна України, ДП «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України, Савинська селищна військова адміністрація Ізюмського району Харківської області про усунення перешкод у користування земельними ділянками шляхом скасування розпоряджень, визнання недійсними договору оренди та додаткових угод, скасування реєстрації та зобов'язання повернути земельні ділянки.
Позов мотивований тим, що дослідне господарство «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН (далі ДГ «Червоний Жовтень»), правонаступником якого є ДП «ДГ Аграрне», на підставі рішення Балаклійської районної державної адміністрації № 249 від 04 жовтня 2002 видано державний акт на право постійного користування землею № І-ХР 001201 від 24 жовтня 2002 року, відповідно до якого передано у постійне користування цій установі земельну ділянку для ведення дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення сільського господарства, загальною площею 10 550,6801 га, розташовану на території Балаклійського району Харківської області (наразі Ізюмського району Харківської області).
Відповідно до Постанови Президії НААН України від 30.11.2016 (протокол № 21) найменування ДГ «Червоний Жовтень» змінено на ДП «ДГ» «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України.
ДП «ДГ» Аграрне» є правонаступником в частині землі, майна, майнових та немайнових прав і зобов'язань ДГ «Червоний Жовтень'Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України (абзац 7 пункту 1.4 Статуту ДП «ДГ» Аграрне»). Вивченням наявних матеріалів встановлено, що частина земельних ділянок, яка відповідно до державного акту № І-ХР 001201 від 24 жовтня 2002 року перебувала у постійному користуванні ДП «ДГ» Аграрне», всупереч вимогам закону за розпорядженнями голови Балаклійської РДА № 464 від 14 вересня 2005 року, № 512 від 17 жовтня 2005 року, № 627 від 30 листопада 2005 року, № 696 від 23 грудня 2005 року та № 377 від 02 листопада 2007 року вилучена з постійного користування ДП «ДГ «Аграрне» і в подальшому передана в оренду приватним особам.
У зв'язку з добровільною відмовою ДГ «Червоний Жовтень» від права постійного користування частиною земельних ділянок, розпорядженням Балаклійської РДА № 377 від 02 листопада 2004 року припинено право постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» земельною ділянкою площею 101,7 га, що розташована за межами населених пунктів на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, яка була раніше передана йому в постійне користування. Земельну ділянку загальною площею 101,7 га включено до складу земель запасу, що знаходиться на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
Візуальним співставленням схеми викопіровки земель, доданої до розпорядження Балаклійської РДА № 377 від 02 листопада 2004 року та Публічної кадастрової карти убачається, що до єдиного масиву земель, вилученого відповідно до зазначеного розпорядження, належать земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, площею 32,4397 га, 6320286200:02:000:0029, площею 32,44 га та 6320286200:02:000:0030, площею 32,4412 га.
Відповідно до висновку сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_5 від 08 лютого 2024 року № 026 земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029 та 6320286200:02:000:0030, розташовані в межах Державного акту на право постійного користування землею № І ХР 001201 від 24 жовтня 2002 року.
У подальшому зазначені земельні ділянки загальною площею 97,3209 га, були передані громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в оренду строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом укладення між Балаклійською районною державною адміністрацією, з одного боку, та вказаними вище громадянами, з іншого боку, договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року.
Право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029 та 6320286200:02:000:0030 з грудня 2015 року зареєстровано за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
25 серпня 2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області і Балаклійською районною державною адміністрацією, з одної сторони, та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , з іншої сторони, укладено три додаткові угоди № 1, № 2 та № 3 від 28 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року, якими уточнено перший розділ «Об'єкт оренди» Договору від 21 квітня 2005 року та визначено, що в оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, рілля) загальною площею 97,3209 га, у тому числі земельна ділянка площею 32,4412 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0030, земельна ділянка площею 32,4400 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0029, земельна ділянка площею 32,4397 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0028.
Право державної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029 та 6320286200:02:000:0030 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у грудні 2015 року.
При цьому, припинення права постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» та передача в подальшому вилучених земельних ділянок в оренду відбулось в порушення вимог законодавства. Отже, з 2005 року і до теперішнього часу ДП «ДГ Аграрне» фактично позбавлене можливості використовувати вказані земельні ділянки, що унеможливлює здійснення зазначеним підприємством профільної науково-дослідної діяльності та виконання інших статутних завдань.
Земля, надана у постійне користування ДП «ДГ «Аграрне» для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення сільського господарства відноситься до особливо цінних земель державної власності та має спеціальний правовий статус, встановлений відповідними нормами законодавства, якими передбачений, зокрема, особливий порядок припинення права користування нею. При цьому, належність земельних ділянок до особливо цінних земель визначається не тільки категорією, цільовим призначенням земельної ділянки або розташованими на ній об'єктами, а ще й метою їх використання та завданнями, які виконуються науково-дослідною установою, якій вони надані у користування. Віднесення земель до особливо цінних визначено законодавцем на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних потреб, в цьому випадку такі землі було надано державному підприємству у постійне користування як дослідному господарству. Для вилучення таких земельних ділянок, наданих у постійне користування, із земель державної чи комунальної власності законодавцем установлено особливий порядок, який закріплений у статтях 149, 150 ЗК України.
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України. Проте рішень про вилучення із постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН земельних ділянок Кабінетом Міністрів України не приймалося. З урахуванням того, що Балаклійська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо вилучення з постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» спірних земельних ділянок як особливо цінних земель, а такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України, то фактично таке припинення не відбулось, режим цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу.
Таким чином, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами вилучені з постійного користування установи державної галузевої академії наук з порушенням встановленого законодавством порядку вилучення неуповноваженим органом. Проте, незважаючи на те, що фактично припинення права постійного користування «ДГ Червоний Жовтень» не відбулось, та титульним власником земельних ділянок залишилась держава, Балаклійська РДА на підставі Розпорядження № 131 передала вказані земельні ділянки в оренду громадянам, які є обмежено оборотоздатними. Перебування ж у користуванні приватних осіб земельних ділянок, які є обмежено оборотоздатним об'єктом цивільних прав та в силу вимог закону не можуть використовуватись для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, позбавляє Український народ загалом правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної форми власності.
Таким чином, визнання незаконними та скасування розпоряджень Балаклійської РДА № 377 від 02 листопада 2004 року та № 131 від 18 березня 2005 року є ефективним, належним та правомірним способом захисту порушеного права держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо їх дійсного власника та цільового призначення. Оскільки оскаржувані розпорядження Балаклійської РДА є незаконними та слугували підставою для подальшого укладання договору оренди та додаткових угод до нього, то Договір оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005, укладений між Балаклійською РДА та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та Додаткові угоди № 1, № 2 та № 3 від 25 серпня 2015 року до цього договору підлягають визнанню недійсними. Крім того, скасуванню підлягає державна реєстрація права оренди на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а спірні земельні ділянки підлягають поверненню державі.
Прокурор просив усунути перешкоди державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у користуванні та розпорядженні земельними ділянками з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, площею 32,4397 га, 6320286200:02:000:0029, площею 32,44 га, 6320286200:02:000:0030 площею 32,4412 га, розташованими за межами населених пунктів на території Веселівського старостинського округу Савинської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, шляхом:
визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 02 листопада 2004 року № 377 «Про припинення права постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН земельними ділянками»;
визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 18 березня 2005 року № 131 «Про передачу громадянам земельних ділянок в оренду»;
визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року, укладеного Балаклійською районною державною адміністрацією з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 97,3209 га, розташованої за межами населених пунктів та території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області (наразі Веселівського старостинського округу Савинської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області);
визнання недійсною додаткової угоди № 1, укладеної Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, Балаклійською районною державною адміністрацією з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року;
визнання недійсною додаткової угоди № 2, укладеної Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, Балаклійською районною державною адміністрацією з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року;
визнання недійсною додаткової угоди № 3, укладеної Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, Балаклійською районною державною адміністрацією з однієї сторони, та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року;
скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (номер запису про інше речове право 12862669 від 24 грудня 2015 року);
скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (номер запису про інше речове право 12840124 від 25 грудня 2015 року);
скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (номер запису про інше речове право 12861579 від 24 грудня 2015 року);
зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028, розташовану за межами населених пунктів на території Веселівського старостинського округу Савинської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;
зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029, розташовану за межами населених пунктів на території Веселівського старостинського округу Савинської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;
зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 повернути земельну ділянку з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030, розташовану за межами населених пунктів на території Веселівського старостинського округу Савинської селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 19 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Національна академія аграрних наук України, Фонд державного майна України, державне підприємство «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування розпоряджень, визнання недійсними договору оренди та додаткових угод, скасування реєстрації та зобов'язання повернути земельні ділянки.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
згідно з відповіддю виконавчого комітету Савинської селищної ради Ізюмського району Харківської області на запит суду, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Балаклійський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районі Харківської області на запит суду надав копію актового запису про смерть № 25 від 15 жовтня 2019, згідно з якою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
позовна заява прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, подана, зокрема, до ОСОБА_4 , надійшла до суду 19 серпня 2024 року, тоді як ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки на момент подачі позову цивільна правоздатність ОСОБА_4 припинилась у зв'язку зі смертю (стаття 25 ЦК України) остання не може вважатися відповідачем у справі у розумінні цивільно-процесуального законодавства, тому пред'явлення до неї позову не ґрунтується на законі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 .
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 05 червня 2025 року в задоволенні позову керівника Ізюмської окружної прокуратури Ізюмської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Національна академія аграрних наук України, Фонд державного майна України, Державне підприємство «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України, Савинська селищна військова адміністрація Ізюмського району Харківської області, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом скасування розпоряджень, визнання недійсними договору оренди та додаткових угод, скасування реєстрації та зобов'язання повернути земельні ділянки, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині прокурор посилається на те, що спірні земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, а відтак їх вилучення з постійного користування ДП «ДГ» Червоний Жовтень» повинно було здійснюватися за погодженням з Кабінетом Міністрів України. При цьому, факт віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель прокурор обґрунтовує приналежністю даної землі науково-дослідній установі, якою було ДГ «Червоний Жовтень» на час виникнення спірних правовідносин, підтверджуючи вказані факти посиланням на Статут ДП «ДГ» «Аграрне» Інституту рослинництва імені В. Ч. Юр'єва НААН України, у редакції 2018 року. Отже, проаналізувавши підстави позову, наведені прокурором у тексті позовної заяви, суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед судом під час розгляду цієї справи, є визначення правового режиму спірних земельних ділянок, віднесення або навпаки цих земельних ділянок до категорії особливо цінних земель (земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів) на час прийняття оскаржуваного розпорядження;
згідно з частиною першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів. Віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання. Відповідно у цій справі прокурор насамперед мав довести належними та допустимими доказами те, що спірні земельні ділянки, на час прийняття Балаклійською районною державною адміністрацією вказаного вище розпорядження, використовувалися як дослідне поле науково-дослідної установи, саме в наукових або освітніх цілях. Не всі землі, у т.ч. сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні ДГ «Червоний Жовтень» є землями дослідних полів науково-дослідних установ;
посилаючись на те, що ДГ «Червоний Жовтень» є науковою установою, прокурор виходив із аналізу положень Статуту ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва імені В.Ч. Юр'єва НААН України, у редакції 2018 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано у постійне користування у 2002 році, а спірні правовідносини виникли у 2004-2005 роках. При цьому, Статут ДГ «Червоний Жовтень», в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, прокурор не надав. Викладене у сукупності свідчить про те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами того факту, що спірні земельні ділянки є землями дослідних полів науково-дослідних установ, а відтак віднесені до особливо цінних земель;
прокурор вказує, що вилучення спірних земельних ділянок мало відбуватися за погодженням з Кабінетом Міністрів України. При цьому, при обґрунтуванні позову вказує та підтверджує це відповідними доказами, що ДГ «Червоний Жовтень» добровільно відмовилося від постійного користування землями, загальною площею 101,7 га і така відмова була прийнята оскаржуваним розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації. Вибуття земельної ділянки, у т.ч. особливо цінних земель, з постійного користування на підставі добровільної відмови землекористувача не є вилученням чи викупом такої земельної ділянки, а тому згідно з чинним земельним законодавством на момент вибуття спірної земельної ділянки з постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» не потребувало прийняття рішень Кабінетом Міністрів України. Таким чином, на час вибуття земельної ділянки площею 101,7 га із постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» законодавством не вимагалось прийняття відповідних рішень ні Кабінетом Міністрів України, ні Верховною Радою України. З урахуванням того, що прокурором не було надано суду редакцію Статуту ДГ «Червоний Жовтень» станом на 2004 рік, суд дійшов висновку, що прокурором не було доведено відсутність повноважень дирекції ДГ «Червоний Жовтень» на добровільну відмову від права постійного користування спірними земельними ділянками;
оскільки спірні земельні ділянки фактично не вибували з власності держави і були їй повернуті внаслідок добровільної відмови землекористувача, прокурором фактично не було доведено в суді порушення інтересів держави на захист яких він звернувся з даним позовом. Тому суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 02 листопада 2004 року № 377 «Про припинення права постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН земельними ділянками», так як прокурором не було доведено як незаконність прийняття розпорядження, так і порушення прав держави, на захист яких він звернувся до суду з цим позовом;
обґрунтування позовних вимог прокурора в цій частині зводяться до незаконності припинення права постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» спірними земельними ділянками на підставі розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 02 листопада 2004 року № 377 «Про припинення права постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН земельними ділянками», а відтак протиправності всіх подальших дій з вказаними земельними ділянками. Тобто, ці позовні вимоги є фактично похідними від первісної про визнання незаконним і скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 02 листопада 2004 року № 377. Предметом спору в цій справі є, зокрема визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 18 березня 2005 № 131 «Про передачу громадянам земельних ділянок в оренду». Суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині є неефективним, оскільки задоволення вказаної вимоги про визнання розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 18 березня 2005 року № 131, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію внаслідок виконання, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту;
як було встановлено судом, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правомірно, за встановленою чинним законодавством процедурою, отримали в оренду спірні земельні ділянки та правомірно, протягом тривалого часу використовували їх за цільовим призначенням, не порушуючи прав та інтересів держави і інших громадян. Враховуючи добросовісність дій ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які законним шляхом набули право користування спірними земельними ділянками на підставі розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 18 березня 2005 року № 131, останні є добросовісними набувачами, оскільки в діях спочатку Балаклійської районної державної адміністрації, а в подальшому ГУ Держгеокадастру була воля на передачу в оренду спірних земельних ділянок. Прокурором також не було доведено незаконність прийнятого Балаклійською районною державною адміністрацією розпорядження від 18 березня 2005 року № 131. Тобто, прокурором не було доведено законність втручання держави у право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на мирне володіння майном. ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали в оренду земельні ділянки, якими вони правомірно користувалися за цільовим призначенням, у межах норм, передбачених законом, на підставі розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, договору оренди та додаткових угод, не порушуючи жодних норм чинного законодавства і жодних прав громадян і держави. Отже, втручання держави у право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на мирне володіння майном - спірними земельними ділянками, зважаючи на тривале добросовісне користування ними, має ознаки непропорційного втручання у їхнє право на мирне володіння майном. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 отримали в оренду земельні ділянки, на які вони мали потенційне право і реалізували його. Позбавлення права користування спірними земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації від 18 березня 2005 року № 131 «Про передачу земельних ділянок в оренду», визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року, додаткових угод до нього задоволенню не підлягають;
позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав оренди є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року та додаткових угод до нього, а тому суд відмовив у їх задоволенні;
оскільки суд відмовив у задоволенні позову через необґрунтованість заявлених позовних вимог, то позовна давність до цих правовідносин не застосовується.
Додатковим рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року стягнуто з Ізюмської окружної прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
аналізуючи матеріали справи та зміст поданих сторонами документів, суд дійшов висновку, що витрати відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за надання адвокатом Радченком Є.В. юридичних послуг на підставі договору від 04 листопада 2024 року, а саме: аналізу обставин спірних правовідносин у справі (ознайомлення з документами, підготовка правової позиції по справі, аналіз судової практики), на які витрачено 2 години часу, у розмірі 4 000 грн; складання та направлення до суду відзиву на позовну заяву у розмірі 8 000 грн; участі у судових засіданнях 18 грудня 2024 року, 23 січня 2025 року, 24 лютого 2025 року, 14 квітня 2025 року, 05 червня 2025 року та забезпечення представництва інтересів клієнта у Балаклійському районному суді Харківської області 20 000 грн, є фактично понесеними, а тому наявні підстави для їх відшкодування. Разом з цим, витрати з оплати послуги у виді складання та направлення до суду заяви про застосування строку позовної давності у сумі 4 000 грн не підлягають стягненню з позивача, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову з інших підстав;
визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд враховує заперечення прокурора щодо стягнення цих витрат, а також характер виконаної адвокатом роботи, необхідність здійснення адвокатам робіт, зазначених у детальному описі, їх обсяг, складність та значимість таких дій у справі, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд доходить висновку, що понесені відповідачем витрати на послуги адвоката за складання заяв про ознайомлення з матеріалами судової справи вартістю 2 000 грн, про відкладення розгляду справи вартістю 2 000 грн, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції вартістю 2 000 грн не підлягають стягненню з позивача, оскільки є технічними та не відносяться до категорії процесуальних документів. Фактично вказані заяви були подані виключно за ініціативою самого представника відповідача та не були пов'язані з особливостями справи чи її судовим розглядом;
враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником відповідача ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 32 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року:
апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка А. Г. в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено частково;
рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 05 червня 2025 року скасовано, позовні вимоги Ізюмської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено частково;
зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва:
земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028;
земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029;
земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030;
в іншій частині у задоволенні позову відмовлено;
додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року змінено;
стягнуто з Ізюмської окружної прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 5 000 грн;
стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 15 987,84 грн по 7993, 92 грн з кожного.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України);
відповідно до статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідно фонду; землі історико-культурного призначення. За змістом вказаної статті віднесення земель до особливо цінних відбувається на підставі як їх природних якостей, так і з урахуванням особливостей використання останніх для певних соціально значимих потреб. До особливо цінних земель відносяться землі з різним цільовим призначенням, однак з урахуванням фізичних властивостей останніх, їх природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, законодавством встановлюється особливий порядок їх охорони та припинення прав на них;
згідно з інформацією, наданою Секретаріатом Кабінету Міністрів України (лист від 17 лютого 2022 року № 4854/0/2-22) рішень про вилучення із постійного користування ДП ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН (на цей час ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва Національної академії аграрних наук) земельних ділянок Кабінетом Міністрів України не приймалося. За інформацією Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики (лист 04-11/13-2023/259023 від 23 листопада 2023 року) матеріали стосовно необхідності припинення права постійного користування ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва НААН» земельними ділянками (або їх частинами) з підстав добровільної відмови від користування або шляхом примусового вилучення до Верховної Ради України не надходили, рішення щодо вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування Верховною Радою України не приймалися;
припинення права постійного землекористування ДП «ДГ «Аграрне» може бути здійснено лише власником земельної ділянки, у даному випадку його уповноваженим органом, і за дотримання вимог закону, що передує такому припиненню. Балаклійська районна державна адміністрація за відсутності згоди НААН України не мала підстав для вилучення з постійного користування ДП ДГ «Червоний Жовтень» спірних земельних ділянок як особливо цінних земель та передачі їх в оренду фізичним особам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначав про фактичну неможливість володіння відповідачами спірними земельними ділянками, цивільний оборот яких є і був обмежений законодавчо, та наголошував на необхідності повернення цього майна у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру на підставі статті 391 ЦК України (за правилами негаторного позову).
оскільки порушення права власності держави у вигляді фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них, в цьому випадку, не пов'язане з позбавленням володіння, то на такі землі і на цей час розповсюджується правовий режим земель, що перебувають у постійному користуванні установ НААН України, в тому числі, і правовий режим, визначений чинною редакцією статуту ДП ДГ «Аграрне». Оскільки, спірні земельні ділянки вилучені з постійного користування ДП ДГ «Червоний Жовтень» правонаступником якого є ДП ДГ «Аграрне» із порушенням встановленого законом порядку, а саме без погодження НААН України, внаслідок чого особливо цінні землі, надані для проведення науково-дослідної діяльності, вибули із державної власності та постійного користування дослідного господарства НААН України, що є порушенням вимог статей 6, 84, 122, 141, 149, 150 ЗК України, статей 2, 4, 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», вищенаведених положень статутів НААН України та ДП «ДГ «Аграрне»;
вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, предмет якого становить вимога власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
оскільки земельні ділянки вибули із володіння ДП ДГ «Аграрне» та не могли передаватись ані в комунальну, ані в приватну власність за відсутності волевиявлення уповноваженого органу, то такі земельні ділянки підлягають поверненню у володіння держави. Оскільки права держави порушено та земельна ділянка розміром 97,3209 га була розділена на три земельні ділянки: земельна ділянка площею 32,4412 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0030, земельна ділянка площею 32,4400 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0029, земельна ділянка площею 32,4397 га, кадастровий номер земельної ділянки 6320286200:02:000:0028. Право державної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029 та 6320286200:02:000:0030 судова колегія вважала за необхідне зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначені земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди та додаткових угод до них не є ефективним способом захисту права. А задоволення вимог про повернення земельних ділянок призведе до поновлення прав держави. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог;
аналізуючи матеріали справи та зміст поданих сторонами документів, суд дійшов висновку, що витрати відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за надання адвокатом Радченком Є. В. юридичних послуг на підставі договору в розмірі 20 000 грн, є фактично понесеними, а тому наявні підстави для їх відшкодування;
у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Судова колегія вважала за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 5 000 грн з урахуванням фактичних обставин справи та часткового задоволення позову;
у зв'язку із частковим задоволенням позову з відповідачів підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.
Аргументи учасників справи
05 січня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Радченком Є. В., на постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року , у якій просила:
постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року скасувати;
рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 05 червня 2025 року та додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини першої статті 389, підпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України: неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 листопада 2022 року в справі № 922/3166/20 (у контексті того, що зобов'язальні правовідносини виключають можливість їх віднесення до тих правовідносин, які можуть бути передумовою заявлення негаторного позову);
суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 частини першої статті 389, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України):суд апеляційної інстанції встановив статус ДП Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва НААН України як науково-дослідної установи на підставі недопустимих доказів, а саме: Статуту ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва імені В.Ч. Юр'єва НААН України, у редакції 2018 року; Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488; Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого Загальними зборами НААН 15-23 квітня 2021 року;
суд апеляційної інстанції встановив належність спірних земельних ділянок до категорії особливо цінних земель на підставі недопустимих доказів, а саме: державного акту на право постійного користування землею №І-ХР 001201 від 24.10.2002, Статуту ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва імені В.Ч. Юр'єва НААН України, у редакції 2018 року; Статуту Української академії аграрних наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1999 №1488; Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого Загальними зборами НААН 15-23 квітня 2021 року;
Верховний Суд у справі № 914/519/17 наголосив на необхідності отримання погодження КМУ саме у разі зміни цільового призначення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, а також припинення права постійного користування такими землями та їх вилучення, тоді як у цій справі висновок судів щодо правомірності видачі Харківською РДА оспорюваного розпорядження про вилучення спірних земельних ділянок зумовлений збереженням їх первісного цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для сільськогосподарських потреб». Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2023 року у справі № 922/1341/22 акцентував, що розглядаючи спір за відповідних обставин, суди насамперед мають встановити на підставі відповідних доказів те, що спірні земельні ділянки на час їх вилучення використовувалися як дослідне поле науково-дослідної установи, саме в наукових або освітніх цілях. Таким чином, аналізуючи правову природу та механізм вилучення особливо цінних земель державної власності, Верховний Суд фактично констатував про необхідність розмежування загальних положень земельного законодавства та спеціального порядку, що діє щодо таких земель, з урахуванням їх функціонального призначення та статусу користувача. Викладене вище в сукупності свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 149, 150 ЗК України, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, та як наслідок неналежне дослідження судом обставин щодо наявності або відсутності статусу науково-дослідній установи, статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговими під час розгляду цієї справи;
при розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку, що вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, предмет якого становить вимога власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Разом з тим у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої висновки, викладені в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, зазначено, що «позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини 2 статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов'язально-правових способів». Однак, при розгляді цієї справи суд виходив з обставин використання відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок на підставі оспорюваних договорів оренди, тобто в межах зобов'язальних правовідносин, а такий їх характер виключає можливість їх віднесення до тих правовідносин, які можуть бути передумовою заявлення негаторного позову;
якщо навіть припустити змінення додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року в частині перерахування наданої адвокатом Радченко Є. В. правничої допомоги, як вказує суд в своїй постанові («з урахуванням фактичних обставин справи та часткового задоволення позову»), то розмір правничої допомоги мав бути змінений з 32 000 грн до 24 000 грн;
у позовній заяві прокурор стверджує про те, що вилучення земель відбулося з порушенням чинного законодавства та без належного погодження уповноважених органів, а отже повернення земельних ділянок слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тобто прокурор вважає, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин. А відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено порушення законодавства з боку відповідачів, тож суд мав розглянути клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності та відмовити у позові з підстав пропущення позовної давності;
плануються витрати на правову (правничу) допомогу в орієнтовному розмірі 20 000 грн. Інші витрати, у тому числі ті, що очікуються, відсутні. Враховуючи викладене, керуючись статтями 133, 134, 137 ЦПК України, цією заявою (касаційна скарга) повідомляє Касаційний цивільний суд про те, що у випадку задоволення касаційної скарги, представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Радченко Є. В. у встановлений ЦПК України строк буде подано заяву про вирішення питання судових витрат разом з доказами їх понесення та детальним розрахунком, у зв'язку з розглядом зазначеної судової справи у касаційному суді.
25 лютого 2026 року прокурор Харківської обласної прокуратури через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив:
касаційну скаргу залишити без задоволення;
постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України);
зайняття обмежених в обороті земель з порушенням положень ЗК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, предмет якого становить вимога власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Системний аналіз статей 122, 149, 150 ЗК України дає підстави для висновку про те, що землі НААН України, передані ДП ДГ «Аграрне» в постійне користування для здійснення науково-дослідної діяльності, мають особливий статус та перебувають під особливою охороною держави, а тому в силу вимог статті 178 ЦК України та статті 84 ЗК України є обмежено оборотоздатними. Варто зазначити, що хоча Балаклійська РДА і мала певний обсяг повноважень на розпорядження земельними ділянками державної форми власності, в той же час, не мала повноваження і не могла приймати розпорядження щодо вилучення з постійного користування ДП ДГ «Аграрне» спірних земельних ділянок як особливо цінних земель, а такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.
у свою чергу, власник земельних ділянок в особі держави не виявляв волю на відчуження спірних земельних ділянок на користь інших осіб у порядку, передбаченому законом. За таких обставин необґрунтованими є посилання касатора на те, що наявність зобов'язальних правовідносин між їх учасниками виключає можливість пред'явлення негаторного позову, оскільки вказані договірні правовідносини виникли між неналежними сторонами - відповідачами та Балаклійською РДА, яка в силу наведених положень законодавства не була уповноважена на укладання договорів щодо передачі особливо цінних земель, призначених для ведення науково-дослідної діяльності в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
оскільки спірні договори оренди землі укладені між Балаклійською РДА та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі незаконних розпоряджень, без дотримання чинних на момент його укладення норм права та на виконання незаконного наказу, фактично спрямовані на незаконне заволодіння особливо цінними земельними ділянками державної власності, то вони відповідно до приписів статті 228 ЦК України є нікчемними, що відповідає загальному правилу - неправомірні дії не породжують правомірні наслідки;
прокурором під час розгляду справи, підставами для цьогопозову стали не порушення умов договору оренди земельних ділянок, укладеного Балаклійською РДА, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та додаткових угод до нього, а порушення, пов'язані з незаконним вилученням земель з особливим правовим режимом. Тобто, даний спір не є спором, що виник з договірних відносин;
незаконне розпорядження спірними земельними ділянками, які в силу законодавства особливо цінними, порушує інтереси держави, оскільки внаслідок цього створено перешкоди ДП ДГ «Аграрне» у здійсненні права користування ними, а державі взагалі - перешкоди у здійсненні права розпорядження ними, тому цей позов спрямований на усунення таких перешкод. Оскільки відповідні повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України, то фактично таке припинення не відбулось, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу, а титульним власником спірних земельних ділянок залишається держава в особі уповноваженого органу. Виходячи зі справжнього змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із розпорядженням землями державної власності, які перебували в постійному користуванні ДП ДГ «Аграрне», є особливо цінними та обмежені у цивільному обороті, належним способом захисту в цьому випадку є саме негаторний позов із вимогами про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні цими земельними ділянками та їх повернення державі;
прокурором під час розгляду цієї справи неодноразово наголошувалось на тому, що негаторний позов, спрямований на захист порушених прав та інтересів держави як законного володільця вказаних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення. Указане повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які зазначають про непоширення правил про позовну давність до застосування наслідків повернення земельних ділянок та природних ресурсів, за якими закріплено правовий титул (правова підстава) власності на землю за Українським народом, та наголошує що такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки;
фактичний пропуск позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту;
спірні земельні ділянки не могли бути передані в п в оренду, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які відповідачі знали чи повинні були знати, адже вони належать до особливо цінних земель, які перебувають в постійному користуванні ДП «ДГ «Аграрне» та закріплені за НААН України, отож поведінка обох сторін не була добросовісною;
на теперішній час позитивний результат вирішення вказаних справ є надважливим для прокурора, який діє в інтересах держави, оскільки питання збереження земель сільськогосподарського призначення державної власності в умовах збройної агресії рф, підвищення рівня економіки і забезпечення продовольчої безпеки Харківської області як прифронтового регіону та нашої держави в цілому, набуває надзвичайно критичного значення;
мотивуючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Радченко Є. В. посилався на договір про надання правової допомоги № 4/11, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 4/11, де визначено фіксовані розміри гонорару за кожен вид надання правової допомоги. З матеріалів справи вбачається, що у рамках розгляду справи в суді першої інстанції від представника відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов 1 процесуальний документ по суті (відзив на позовну заяву) та заява про застосування строків позовної давності. Інші послуги мали підготовчий характер (ознайомлення з документами, підготовка правової позиції по справі, аналіз судової практики тощо). Заява про ухвалення додаткового рішення не містить розрахунків, які б обґрунтовували розумність їх розміру, у спірних правовідносинах такий порядок обчислення послуг має визначатись з урахуванням вимог законодавства, а саме, відповідно до наведених вище критеріїв - дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
25 лютого 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання, яке підписано представником Радченком Є. В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 лютого 2026 року зазначено, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 січня 2025 року у справі № 922/2487/23; від 04 березня 2025 року у справі № 922/1341/22; від 20 серпня 2024 року у справі № 911/1602/22; від 02 листопада 2022 року у справі № 922/3166/20; від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18; від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18; від 04 грудня 2018 року у справі № 914/519/17; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20; від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17; від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17; від 24 січня 2018 року у справі № 914/801/17; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2756/17; постановах Верховного Суду України: від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15; від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15; від 18 жовтня 2017 року у справі № 3-932гс17; від 16 серпня 2017 року у справі № 3-869гс17; від 07 червня 2017 року у справі № 3-455гс17; від 22 березня 2017 року у справі № 3-1486гс16; від 22 квітня 2015 року у справі № 916/2122/13; від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030; та розподілу судових витрат. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини
На підставі рішення Балаклійської районної державної адміністрації № 249 від 04 жовтня 2002 року ДГ «Червоний Жовтень» видано державний акт на право постійного користування землею № І-ХР 001201 від 24 жовтня 2002 року, відповідно до якого передано у постійне користування цій установі земельну ділянку для ведення дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, ведення сільського господарства, загальною площею 10 550,6801 га, розташовану на території Ізюмського (кол. Балаклійського) району Харківської області.
08 вересня 2004 року ДГ «Червоний Жовтень» звернулося до голови Балаклійської районної адміністрації з клопотанням про надання дозволу на вилучення з постійного користування земель, які належать ДГ «Червоний Жовтень» на відділенні № 3 поле № 3 в кількості 99 га. Зазначене клопотання було погоджено директором ДГ «Червоний Жовтень» та головою Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області та надано схему викопіровки вказаної земельної ділянки.
У подальшому ДГ «Червоний Жовтень» збільшено розмір земельної ділянки до 101,7 га.
З розпорядження Балаклійської районної адміністрації Харківської області від 02 листопада 2004 року № 377 встановлено, що на підставі клопотання ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України» про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, розташованими за межами населеного пункту на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, які були надані у постійне користування на підставі розпорядження голови РДА від 04 жовтня 2002 року № 249 було припинено право постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» вказаними земельними ділянками загальною площею 101,7 га та включено ці земельні ділянки до складу земель запасу Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області.
Відповідно до Постанови Президії НААН України від 30 листопада 2016 року (протокол № 21) найменування Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України" змінено на Державне підприємство «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України.
З інформації, отриманої на запити Ізюмської окружної прокуратури убачається, що Національною академією аграрних наук України, Секретаріатом Кабінету Міністрів України, Верховною Радою України рішення про вилучення із постійного користування ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України земельних ділянок не приймалися.
За розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 18 березня 2005 року № 131 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам на передачу в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель запасу, розташованих за межами населених пунктів на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області; передано громадянам за списком, згідно з додатком, в оренду, терміном на 49 років, земельні ділянки, загальною площею 97,3209 га, розташовані за межами населених пунктів на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель запасу.
21 квітня 2005 року між Балаклійською районною державною адміністрацією (орендодавець) та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (орендарі) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавцем було передано орендарям у строкове платне користування на 49 років земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу, які розташовані за межами населених пунктів на території Веселівської сільської ради Балаклійського району Харківської області, загальною площею 97,3209 га, у тому числі рілля - 97,3209 га. Грошова нормативна оцінка земельних ділянок становить 1 043 019,91 грн.
У договорі оренди 21 квітня 2005 року передбачено, що право на орендовані земельні ділянки у разі смерті особи-орендаря, засудження або обмеження дієздатності за рішенням суду не переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом із орендарем.
Президія Української академії аграрних наук своєю постановою від 14 вересня 2006 року (протокол № 14) надала згоду на вилучення із землекористування ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва Національної академії аграрних наук України земельних ділянок загальною площею 165,9 га (рілля), у тому числі с. Нурове Балаклійського району Харківської області - 101,7 га, с. Веселе Балаклійського району Харківської області - 42,0 га, с. Крючки Балаклійського району Харківської області - 22,2 га і передачу їх Веселівській сільській раді Балаклійського району Харківської області для надання під особисті селянські господарства та городництво.
25 серпня 2015 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області з однієї сторони і громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з іншої сторони укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 040568300001 від 21 квітня 2005 року. На підставі вказаної додаткової угоди внесено зміни у зміст договору оренди, зокрема, абзаци перший та четвертий розділу «Об'єкт оренди» викладено у новій редакції, якими визначено, що в оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 97,3209 га, у тому числі земельна ділянка площею 32,4412 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030. Визначено нормативно грошову оцінку вказано земельної ділянки - 989 977,05 грн (а.с. 52).
25 серпня 2015 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області з однієї сторони і громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з іншої сторони укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 040568300001 від 21 квітня 2005 року. На підставі вказаної додаткової угоди внесено зміни у зміст договору оренди, зокрема, абзаци перший та четвертий розділу «Об'єкт оренди» викладено у новій редакції, якими визначено, що в оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 97,3209 га, у тому числі земельна ділянка площею 32,4400 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029. Визначено нормативно грошову оцінку вказано земельної ділянки - 989 940,43 грн.
25 серпня 2015 року між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області з однієї сторони і громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з іншої сторони укладено додаткову угоду № 3 до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого за № 040568300001 від 21 квітня 2005 року. На підставі вказаної додаткової угоди внесено зміни у зміст договору оренди, зокрема, абзаци перший та четвертий розділу «Об'єкт оренди» викладено у новій редакції, якими визначено, що в оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 97,3209 га, у тому числі земельна ділянка площею 32,4397 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028. Визначено нормативно грошову оцінку вказано земельної ділянки - 989 931,28 грн.
Право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029, 6320286200:02:000:0030 зареєстровано 24 грудня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029, 6320286200:02:000:0030 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 24 грудня 2015 року за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
Як убачається з відповіді ТОВ «Перспектива Слобожанщини» від 08 лютого 2024 року вих. № 026, згідно схеми розташування земельних ділянок можна зробити висновок, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029, 6320286200:02:000:0030 розташовані в межах Державного акту на право постійного користування № І-ХР 001201 від 24 жовтня 2002 року, що підтверджено також схемою розташування земельних ділянок.
12 серпня 2024 року керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області надіслав лист за № 58-2969 вих-24 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яким повідомив останнього про наявність обставин для визнання незаконним та скасування розпоряджень Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 02 листопада 2004 року № 377 та від 18 березня 2005 року № 131, а також зазначив, що перебування обмеженооборотних земельних ділянок у користування громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору, у якому орендодавцем виступає ГУ Держгеокадастру у Харківській області, не може відповідати інтересам та волі держави. Органом який у даному випадку уповноважений захищати інтереси держави є ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Разом з цим, керівник Ізюмської окружної прокуратури Харківської області просив повідомити, чи вживатимуться ГУ Держгеокадастру у Харківській області заходи спрямовані на повернення вищезазначених земельних ділянок у відання держави, а також зазначив, що у разі незвернення ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідним позовом до суду, прокурором на підставі положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» буде використано право на представництво інтересів держави в суді.
Листом від 14 серпня 2024 року за № 6514-24 начальник ГУ Держгеокадастру у Харківській області повідомив Ізюмську окружну прокуратуру, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області не було відомо про факти незаконного вилучення з постійного користування земель НААН України та в подальшому надання останніх громадянам в оренду з цільовим призначенням, що суперечить завданням та цілям НААН України. Разом з цим зазначив, що в умовах обмеженого бюджетного фінансування у ГУ Держгеокадастру відсутня можливість вжиття заходів представницького характеру. Водночас ГУ Держгеокадастру у Харківській області не заперечує проти наміру прокуратури вжити заходи представницького характеру інтересів держави в суді.
Згідно з інформацією, наданою Секретаріатом Кабінету Міністрів України (лист від 17 лютого 2022 року № 4854/0/2-22) рішень про вилучення із постійного користування ДП ДГ «Червоний Жовтень» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва УААН (на цей час ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва Національної академії аграрних наук) земельних ділянок Кабінетом Міністрів України не приймалося.
За інформацією Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики (лист 04-11/13-2023/259023 від 23 листопада 2023 року) матеріали стосовно необхідності припинення права постійного користування ДП «ДГ «Аграрне» Інституту рослинництва НААН» земельними ділянками (або їх частинами) з підстав добровільної відмови від користування або шляхом примусового вилучення до Верховної Ради України не надходили, рішення щодо вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування Верховною Радою України не приймалися.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України 2768-14 та цього Закону (частина перша статті 7 Закону України «Про оренду землі» в редакції станом на 21 квітня 2005 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що:
за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язальними відносинами. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають зобов'язальний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов'язані із позбавленням володіння (див. пункти 8.20, 8.21, 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21));
негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18));
позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другої статті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин. Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов'язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов'язально-правових способів. (див. пункти 91 - 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 922/3166/20 (провадження № 12-36гс21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) вказано, що:
«9.50. Велика Палата Верховного Суду вважає, що надання земельної ділянки для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території регіонального ландшафтного парку суперечить як визначеним законом завданням цього парку, так і законодавчим обмеженням на здійснення діяльності з такого будівництва на відповідних землях. Тому за змістом наведених вище приписів, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і Покровська сільська рада, і ОСОБА_1 знали чи повинні були знати про неможливість передання та отримання в оренду спірної земельної ділянки для вищевказаної мети. Отже, втручання у право орендаря мирно володіти цією ділянкою здійснювалося відповідно до закону.
9.51. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок (пункти «а» і «б» статті 21 ЗК України).
9.35. До особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (пункт «г» частини першої статті 150 ЗК України).
9.53. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
9.54. За частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
9.57. З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваного договору знали чи повинні були знати, поведінка обох його сторін не була добросовісною. Враховуючи це, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 нібито стала орендарем через помилки органу місцевого самоврядування, з огляду на які її не можна позбавити права оренди.
9.59. Прокурор мотивував позовні вимоги, зокрема, приписом статті 391 ЦК України, що регламентує підстави для звернення власника з негаторним позовом для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні його майном. Суд апеляційної інстанції застосував цей припис, мотивуючи підстави для задоволення позову. Суди не встановили, що ОСОБА_1 чи інша особа, уклавши оспорюваний договір оренди, використала спірну земельну ділянку у цілях, що заборонені чинним законодавством України. Вимогу про демонтаж об'єкта самочинного будівництва, яка є різновидом позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, прокурор не заявляв. Обов'язок орендаря повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного договору.
9.61. Прокурор як позивач заявив вимоги про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання орендаря у зв'язку з цим повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Таке відновлення може відбутися і у цій справі за заявленої вимоги про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення цієї вимоги загалом є правильними».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року в справі № 910/2389/23 (провадження № 12-14гс25) зазначено, що:
«158. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
159. За приписами статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
160. Такий строк закінчився, як установили суди попередніх інстанцій та про що безпосередньо зазначає прокурор у позові, 25 липня 2022 року. Як зазначалось вище матеріали справи не містять доказів продовження строку дії цього договору в судовому порядку, а сторони спору не висловили заперечень щодо припинення строку дії договору.
161. Таким чином, у спірних правовідносинах вимоги пред'явленого прокурором позову за своєю суттю спрямовані на повернення територіальній громаді міста Києва спірної земельної ділянки, раніше переданої відповідачем 1 на підставі оспорюваного рішення та договору у користування відповідачу 2, який після закінчення строку дії договору оренди (25 липня 2022 року) не виконав обов'язку з її повернення власнику (орендодавцю).
162. Однак наявність зобов'язальних (договірних) правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює її повернення територіальній громаді із застосуванням положень статті 391 ЦК України (шляхом пред'явлення негаторного позову до суду), на яке помилково посилається прокурор у позові та в апеляційній і касаційній скаргах.
163. Утім, як свідчить зміст поданого позову, прокурор як нормативно-правові обґрунтування заявлених вимог щодо повернення земельної ділянки наводить, окрім положень статті 391 ЦК України, також положення статті 785 цього Кодексу та статті 34 Закону України «Про оренду землі», які визначають обов'язок орендаря негайно повернути орендодавцю земельну ділянку у разі припинення договору оренди. До того ж прокурор у прохальній частині позовної заяви вимоги позову щодо зобов'язання відповідача 2 повернути спірну земельну ділянку визначає окремо - поза межами інших вимог, які він цілісно об'єднав як вимоги негаторного позову.
164. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов'язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року в справі № 910/2389/23 (провадження № 12-14гс25) вказано, що:
«165. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 звертала увагу, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Подібні висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
166. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
167. Таке відновлення у спірних правовідносинах може відбутися і в цій справі за заявленою вимогою про повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки.
168. Установивши, що мета позову прокурора спрямована на повернення спірної земельної ділянки за наслідком закінчення строку дії договору оренди територіальній громаді міста Києва, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу позову прокурора про зобов'язання відповідача 2 повернути, а відповідача 1 - прийняти спірну земельну ділянку як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Києва за правилами статті 785 цього Кодексу та статті 34 Закону України «Про оренду землі» (як правовий наслідок припинення договору оренди землі).
169. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді шляхом зобов'язання відповідача 2 повернути територіальній громаді міста Києва спірну земельну ділянку (див. подібний висновок щодо форми задоволення вимог про повернення майна (земельної ділянки) у разі звернення прокурора з позовом до суду як самостійним позивачем та визначення відповідачем органу місцевого самоврядування, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції в апеляційному порядку та в яких межах, або чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року в справі № 367/8744/16-ц (провадження № 61-4862св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
У справі, що переглядається:
прокурор звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з позовом до Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Національна академія аграрних наук України, Фонд державного майна України, ДП «Дослідне господарство «Аграрне» Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України, Савинська селищна військова адміністрація Ізюмського району Харківської області про усунення перешкод у користування земельними ділянками шляхом скасування розпоряджень, визнання недійсними договору оренди та додаткових угод, скасування реєстрації та зобов'язання повернути земельні ділянки;
суд першої інстанції міркував так, що в задоволенні позову потрібно відмовити внаслідок необґрунтованості та відсутності порушеного права;
апеляційний суд натомість при частковому задоволенні позову вважав, що оскільки земельні ділянки вибули із володіння ДП ДГ «Аграрне» та не могли передаватись ані в комунальну, ані в приватну власність за відсутності волевиявлення уповноваженого органу, то такі земельні ділянки підлягають поверненню державі. Оскільки права держави порушено та земельна ділянка розміром 97,3209 га була розділена на три земельні ділянки: земельна ділянка площею 32,4412 га, кадастровий номер 6320286200:02:000:0030, земельна ділянка площею 32,4400 га, кадастровий номер 6320286200:02:000:0029, земельна ділянка площею 32,4397 га, кадастровий номер 6320286200:02:000:0028. Право державної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029 та 6320286200:02:000:0030 судова колегія вважала за необхідне зобов'язати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначені земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; визнання незаконним та скасування розпорядження Балаклійської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди та додаткових угод до нього не є ефективним способом захисту права. А задоволення вимог про повернення земельних ділянок на підставі негаторного позову призведе до поновлення прав держави;
касаційний суд підкреслює, що відповідачка ОСОБА_1 судове рішення оскаржує в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030; прокурор касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не подав;
апеляційний суд встановив, що право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029, 6320286200:02:000:0030 зареєстровано 24 грудня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Право оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 6320286200:02:000:0028, 6320286200:02:000:0029, 6320286200:02:000:0030 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 24 грудня 2015 року за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
апеляційний суд не врахував, що речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язальними відносинами;
апеляційний суд не звернув уваги, що прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; прокурор просив повернути спірні земельні ділянки саме державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області; з урахуванням встановлених обставин, додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 21 квітня 2005 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є орендодавцем спірних земельних ділянок; спірні земельні ділянки не вибували ані в комунальну, ані в приватну власність, і право оренди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (як орендарі) мають на підставі договору оренди від 21 квітня 2005 року; в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди від 21 квітня 2005 року та додаткових угод до нього відмовлено. Тому підстави повернення спірних земельних ділянок відсутні.
За таких обставин постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030 належить скасувати, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині змінити в мотивах його ухвалення, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні цих вимог з підстав їх необґрунтованості.
Аргумент відзиву прокурора на касаційну скаргу про нікчемність договору оренди касаційний суд відхиляє з таких підстав.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша та друга статті 228 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 228 ЦК України свідчить, що при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається, перш за все, порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок (див., зокрема,
постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 761/22937/18 (провадження № 61-4932св22)).
У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок, що: «статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».
З урахуванням обставин, встановлених у цій справі, підстави для кваліфікації як нікчемного договору оренди від 21 квітня 2005 року та додаткових угод до нього відсутні.
Щодо судових витрат
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 161/5317/18 (провадження № 61-3454св22), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що:
«згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду. Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи».
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23), від 15 листопада 2024 року у справі № 756/12382/19 (провадження № 61-7630св24), на які міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено: «у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) вказано, що: «прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат».
У справі, що переглядається:
з урахуванням висновку касаційного суду про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 постанову апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині зміни додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року та розподілу судових витрат також належить скасувати;
суд першої інстанції встановив, що витрати відповідача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу за надання адвокатом Радченком Є.В. юридичних послуг на підставі договору від 04 листопада 2024 року (а саме аналізу обставин спірних правовідносин у справі (ознайомлення з документами, підготовки правової позиції у справі, аналізу судової практики), на які витрачено 2 години часу, у розмірі 4 000 грн; складання та направлення до суду відзиву на позовну заяву у розмірі 8 000 грн; участь у судових засіданнях 18 грудня 2024 року, 23 січня 2025 року, 24 лютого 2025 року, 14 квітня 2025 року, 05 червня 2025 року та забезпечення представництва інтересів клієнта у Балаклійському районному суді Харківської області - 20 000 грн), є фактично понесеними, а тому наявні підстави для їх відшкодування. Тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що заявлений представником відповідача ОСОБА_1 розмір витрат на правничу допомогу підлягає стягненню в розмірі 32 000 грн;
проте суд першої інстанції не звернув уваги, що Ізюмська окружна прокуратура Харківської області не є юридичною особою, а судові витрати належало стягувати з Харківської обласної прокуратури. Тому додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року змінити та стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовівитрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.
з урахуванням висновку касаційного суду про часткове задоволення касаційної скарги з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 належить стягнути також судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 14 534,40 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку із наведеним касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу слід задовольнити частково;
постанову від 10 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030 скасувати;
рішення суду першої інстанції від 05 червня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
постанову апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині зміни додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року та розподілу судових витрат скасувати;
додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року змінити та стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Радченком Євгенієм Вікторовичем , задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030 скасувати.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 05 червня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області наступні земельні ділянки з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: земельну ділянку площею 32,4397 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0028; земельну ділянку площею 32,44 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0029; земельну ділянку площею 32,4412 га, з кадастровим номером 6320286200:02:000:0030 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в частині зміни додаткового рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року та розподілу судових витрат скасувати.
Додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року змінити.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовівитрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 14 534,40 грн.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, додаткове рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року в скасованих та змінених частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко