31 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1762/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Самойлюк Д. Г. (адвокат),
відповідача- Пащенко М. В. (самопредставництво),
третьої особи - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Південний"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025
за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Південний"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним і скасування рішення,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Текс-сервіс".
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство Акціонерного банку "Південний" (далі - ПАТ "АБ "Південний", Банк, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі -АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 19.12.2024 № 517-р (далі - Рішення АМК) у справі № 130-26.13/182-21 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Комітет прийняв рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для справи, при недоведеності обставин та недоведеності вини позивача у вчиненні порушення, які визнано встановленими, при невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, оскільки, як стверджує позивач, інформацію на вимогу АМК підготовлено та відправлено вчасно у строки, встановлені відповідачем.
1.3. Також, Банк вважає, що розслідування відповідачем на порушення вимог частини першої статті 37-1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) проводилося понад 3 роки, що свідчить про прийняття оскаржуваного Рішення АМК із порушенням строків розгляду справи та прав позивача.
1.4. Крім того, позивач вказує, що розмір штрафу, визначений у Рішенні АМК не відповідає ступеню тяжкості правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 (суддя Щербаков С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 (колегія суддів: Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Мальченко А. О.) у справі № 910/1762/25 у задоволенні позовів відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Банк, із посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 910/1762/25; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга Банку подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
4.1.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Банк зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору:
- неправильно застосували положення статті 37-1 та частини третьої статті 42 Закону № 2210, без урахування правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування, які викладені у постановах від 14.05.2024 у справах № 916/5677/23 та № 910/19008/21 та у постанові Великої Палати ВС від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 (щодо строків розгляду антимонопольної справи органами Комітету);
- не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.08.2024 у справі № 380/8337/23, зокрема, щодо застосування доктрини venire contra factum proprium, за якою недопустимою є суперечлива поведінка органу, що спочатку схвалює дію або бездіє, а згодом притягає до відповідальності.
4.1.3. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної правової оцінки доводам Банку щодо пропуску Комітетом строків притягнення позивача до відповідальності. Проігнорувавши вказані обставини, суди порушили вимоги матеріального права щодо давності застосування санкцій. Застосування санкції (штрафу) після спливу строку давності суперечить принципу правової визначеності та верховенству права. Верховний Суд неодноразово наголошував, що орган державної влади зобов'язаний діяти лише на підставі та в межах повноважень, визначених законом. Недотримання АМК граничного строку розгляду справи без поважних причин є перевищенням повноважень та порушує права відповідача (позивача у справі) на справедливий розгляд у розумний строк.
4.1.4. На обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Банк вказує на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини третьої статті 62 Закону № 2210 у подібних правовідносинах, зокрема, у такому контексті: "судам необхідно враховувати ту обставину, що Банк підтвердив факт відправлення Комітету запитуваної інформації через належним чином зареєстрованого оператора поштового зв'язку, що зокрема підтверджується накладною від 28.07.2021 № 8495183".
4.1.5. На переконання скаржника, висновок Верховного Суду щодо застосування означеної вище норми Закону № 2210 у спірних відносинах підлягає тлумаченню у такому контексті: "….відповідно до частини третьої статті 62 Закону № 2210, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту. У разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою. У ситуації, коли інформація була направлена через належним чином зареєстрованого оператора поштового зв'язку, однак не отримана адресатом з причин, що не залежать від відправника".
4.1.6. У контексті посилань на приписи статті 310 ГПК України скаржник стверджує, що суди у вирішенні питання пропорційності застосованої Комітетом санкції не дослідили та не оцінили ані характеру допущеного Банком порушення (формальне несвоєчасне не з вини Банку надання інформації, яка зрештою була подана), ані обставини, що пом'якшують відповідальність (дії Банку з надання інформації одразу після відкриття справи, співпраця з розслідуванням), ані явно надмірного розміру застосованого АМК штрафу.
4.1.7. За твердженням скаржника, суди у вирішенні цього спору проігнорували наведені вище аспекти, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості судового розгляду та положень статті 52 Закону № 2210.
4.1.8. Позивач надав суду належні та допустимі докази того, що відповідь Банку підготовлена і відправлена 28.07.2021 АМК через належним чином зареєстрованого оператора поштового зв'язку (копія фіскальної накладної кур'єрської служби ТОВ "Текс-сервіс" від 28.07.2021 за № 8495183, яка підтверджує факт відправки кореспонденції № 16-001-32487-2021 на адресу Комітету). Також у матеріалах справи наявні докази того, що ТОВ "Текс-сервіс" проведено внутрішнє службове розслідування причин ненадходження відправлення Банку до адресата, за результатами якого встановлено факт втрати
4.1.9. Суди також не надали оцінки та проігнорували той факт, що рішенням Тимчасової адміністративної колегії АМК від 20.12.2024 № 87-р/тк, яким накладено штраф на ТОВ "Текс-сервіс", фактично підтверджується визнання Комітетом факту відправлення Банком кореспонденції № 16-001-32487-2021 через оператора поштового зв'язку.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу зазначає про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі встановлених фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Просить оскаржувану постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції зі справи залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що за результатами розгляду справи № 130-26.13/182-21 Комітетом 19.12.2024 прийнято рішення № 517-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №130-26.13/182-21, яким визнано, що ПАТ "АБ "Південний" вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 19.07.2021 №130-25/01-10795 у встановлений ним строк (пункт 1 резолютивної частини Рішення АМК).
5.2. За порушення, вказане в пункті 1 резолютивної частини Рішення на позивача накладено штраф у розмірі 3 000 000, 00 грн (пункт 2 резолютивної частини Рішення АМК).
5.3. Як зазначає позивач, оскаржуване Рішення АМК ухвалене за неповного з'ясування обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки 26.07.2021 Банком отримана вимога Комітету від 19.07.2021 № 130-25/01-10795 про надання інформації щодо ринку послуг карткових платіжних систем та, відповідно, 28.07.2021 Банк підготував та відправив відповідь на вказану вимогу. Також, позивач зазначає, що розслідування, в порушення вимог частини першої статті 37-1 Закону № 2210 проводилося Комітетом із порушенням строків розгляду справи та прав позивача, а розмір застосованого до позивача штрафу не відповідає ступеню тяжкості правопорушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210.
5.4. Судами встановлено такі фактичні обставини спору:
- під час розгляду АМК справи № 130-25/15-21-УД про узгоджені дії у вигляді зменшення розміру внутрішньодержавних міжбанківських комісій, які визначаються платіжною організацією платіжної системи щодо відповідних споживчих платіжних облікових реквізитів, які сплачуються еквайром на користь емітента в Україні, що мали бути реалізовані у формі Меморандуму про сприяння конкурентному платіжному ринку в Україні, укладеному між компанією «Mastercard Europe S.A.» (м. Ватерлоо, Бельгія), компанією "Visa International Service Association" (м. Фостер-Сіті, Каліфорнія, США) і Національним банком України, Голова Комітету - державний уповноважений направив ПАТ "АБ "Південний" вимогу від 19.07.2021 №130-25/01-10795 про надання інформації;
- відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0303514025161 вимогу Комітету Банк отримав 23.07.2021;
- останній день строку надання інформації на вимогу припадав на 07.08.2021 (субота), тобто останнім днем строку надання інформації на вимогу є 09.08.2021 (понеділок, перший наступний робочий день);
- проте, інформацію на вимогу Голови Комітету - державного уповноваженого від 19.07.2021 № 130-25/01-10795 у встановлений ним строк ПАТ "АБ "Південний" Комітету не надав, при цьому останній не звертався до Комітету з клопотанням про продовження строку надання інформації на вимогу;
- у зв'язку із наведеним, розпорядженням Голови Комітету - державного уповноваженого від 18.11.2021 № 01/325-р розпочато розгляд справи № 130-26.13/182-21 за ознаками вчинення ПАТ "АБ "Південний" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу Голови Комітету - державного уповноваженого від 19.07.2021 № 130-25/01-10795 у встановлений ним строк;
- Комітет листом від 19.11.2021 № 130-26.13/01-16561 надіслав ПАТ "АБ "Південний" копію розпорядження про початок розгляду зазначеної вище справи, яке останнім отримано 26.11.2021 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення);
- листом від 06.12.2021 № 14-001-49925-2021 ПАТ "АБ "Південний" повідомив Комітет, що вимогу отримав 26.07.2021. Запитувана інформація на вимогу була підготовлена 28.07.2021 та в цей же день передана листом для відправлення кур'єрською службою доставки. У зв'язку з тим, що відповідь не містила інформації, що містить банківську таємницю, а відображала позицію банку до питань взаємодії з міжнародними платіжними системами, відповідь банку була оформлена простим відправленням без послуги замовлення зворотного повідомлення;
- листом від 30.08.2022 № 130-26.13/01-3584 Комітет направив ПАТ "АБ "Південний" подання про попередні висновки у справі від 30.08.2022 № 130-26.13/182-21/167-спр (далі - подання про попередні висновки 1);
- Банк листом від 14.09.2022 № 14-001-21416-2022 (зареєстрований у Комітеті 19.09.2022 за № 11-01/7014) надав зауваження до подання про попередні висновки 1, у яких посилався на те, що надав вичерпну відповідь на вимогу листом від 28.07.2021 № 16-001-32487-2021. Відправку вказаного листа здійснено через ТОВ "Текс-сервіс" (кур'єрська служба доставки) без послуги замовлення зворотного повідомлення (накладна від 28.07.2021 № 8495183 міститься в матеріалах справи). Згідно із Законом України "Про поштовий зв'язок"- об'єктами поштового зв'язку є поштамти, центри обробки та перевезення пошти, зональні вузли, вузли поштового зв'язку, відділення поштового зв'язку та інші підрозділи, задіяні у єдиному виробничо-технологічному процесі з надання послуг поштового зв'язку; послуги поштового зв'язку - це продукт діяльності оператора поштового зв'язку (суб'єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку) з приймання, обробки, перевезення та доставки поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів; тобто об'єкти поштового зв'язку використовуються в процесі надання послуг поштового зв'язку (в тому числі відповідними кур'єрськими службами доставки). У той же час відносини між оператором поштового зв'язку, який доставляє лист (відправлення), та адресатом перебувають поза контролем відправника, тобто відправник не знає і не може знати хто саме і за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі, у зв'язку із чим відправник не може відповідати за доставку кореспонденції;
- Комітет зазначає, що враховуючи заперечення Банку, для з'ясування усіх обставин справи та об'єктивного дослідження дотримання останнім вимог законодавства про захист економічної конкуренції, АМК надіслало вимоги до ТОВ "Текс-сервіс" від 27.09.2022 № 130-26.13/01-4243, від 08.02.2023 № 130-26.13/01-806 та від 23.03.2023 № 130-/01-5247е;
- Комітет надіслав вимогу (листом від 22.12.2022 № 130-26.13/01-6064) адміністратору сайту ТОВ "Текс-сервіс" Хоречко Людмилі Володимирівні про надання інформації щодо опису процедури реєстрації вхідної кореспонденції в базі даних (системи відслідковування) ТОВ "Текс-сервіс";
- листами від 05.10.2022 № 100522/01, від 26.12.2022 № б/н, від 23.02.2023 № 022323/01 та від 12.04.2023 № 041223/01 надані відповіді на вказані вимоги. Зокрема, надана така інформація: відправлення за накладною № 8495183 зареєстровано у звітній системі 28.07.2021, проте відсутній звіт щодо доставки відправлення за вказаною накладною в архіві за червень 2021 року. Окрім реєстрації, більше ніяких рухів відправлення за накладною № 8495183 не здійснювалося. Відповідно до наказу від 12.09.2022 № 120922/1 ТОВ "Текс-сервіс" проведено службове розслідування. Згідно з протоколом засідання комісії зі службового розслідування та виявлення причин відсутності звіту щодо доставки відправлення від 14.09.2022, встановлено, що 29.07.2021 кур'єр отримав поштове відправлення за накладною від 28.07.2021 № 8495183 та виїхав на доставку (за адресою: вул. Митрополита Василя Липківського, 45, м. Київ), в подальшому кур'єр виявив втрату відправлення. Отже, кур'єр допустив втрату вказаного відправлення внаслідок службової недбалості.
5.5. Суди також встановили, що листом від 26.12.2023 № 130-26.13/03-13460е Комітет направив ПАТ "АБ "Південний" подання про попередні висновки у справі від 22.12.2023 № 130-26.13/182-21/389-спр (далі - подання про попередні висновки 2).
5.6. Листом від 06.11.2024 № 130-26.13/03-10742е Комітет направив на адресу ПАТ "АБ "Південний" подання про попередні висновки у справі від 06.11.2024 № 130-26.13/182-21/410-спр (далі - подання про попередні висновки 3).
5.7. Листом від 22.11.2024 №14/001/34826/2024 (вх. Комітету №11-01/14782 від 26.11.2024) ПАТ "АБ "Південний" надало свої зауваження на подання про попередні висновки 3.
5.8. Як зазначає Комітет в оскаржуваному Рішенні, прийнявши до уваги доводи ПАТ "АБ "Південний" та інформацію, надану ТОВ "Текс-сервіс", відповідно до пункту 23 Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджених розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5, АМК склав та направив до ТОВ "Текс-сервіс" подання про попередні висновки 2 - про закриття провадження у справі № 130-26.13/182-21.
5.9. Разом із тим, за інформацією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (далі - НКЕК) наданою у листі від 04.01.2024 № 7-01/179, ТОВ "Текс-сервіс" відсутнє в єдиному державному реєстрі операторів поштового зв'язку та не є оператором поштового зв'язку.
5.10. Проте, відповідно до договору про зміну сторони у договорі про надання кур'єрських послуг від 01.10.2017 №ДГ-01.10/8, укладеного між Банком, ТОВ "ТЕКС ПАРТНЕР ДП" та ТОВ "Текс-сервіс", виконавець (ТОВ "Текс-сервіс") приймає пошту та/або вантаж та здійснює їх доставку за допомогою кур'єрського зв'язку мережі "ТЕКС-УКРАЇНА".
5.11. З метою з'ясування питання, чи є ТОВ "Текс-сервіс" оператором поштового зв'язку, Комітет надіслав останньому вимогу державного уповноваженого від 29.01.2024 № 130-26.13/03-984е. Однак, ТОВ "Текс-сервіс" листом від 06.02.2024 № 0602/1 (зареєстрованим у Комітеті 16.02.2024 за № 8-03/2170) надало інформацію в неповному обсязі на вимогу державного уповноваженого від 29.01.2024 №130-26.13/03-984е. У зв'язку з чим, Комітет розпочав справу № 130-26.13/95-24 за ознаками вчинення ТОВ "Текс-сервіс" порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону № 2210, у вигляді подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого від 29.01.2024 № 130-26.13/03-984е у встановлений ним строк.
5.12. У межах справи № 130-26.13/95-24 Комітет направив вимогу ТОВ "Текс-сервіс" про надання інформації, яка була необхідною для подальшого розгляду справи № 130-26.13/182-21.
5.13. Листом від 04.07.2024 №070424/1 (вх. Комітету № 8-03/9024 від 05.07.2024) ТОВ "Текс-сервіс" надало інформацію на зазначену вимогу, згідно з якою:
- ТОВ "Текс-сервіс" співпрацювало з ПАТ "АБ "Південний" на підставі договору про надання кур'єрських послуг;
- вимоги Закону України "Про поштовий зв'язок" стосовно необхідності реєстрації суб'єктів господарювання - надавачів послуг поштового зв'язку у єдиному державному реєстрі операторів поштового зв'язку набули чинності у травні 2023 року, а отже жодних заборон щодо надання ТОВ "Текс-сервіс" послуг поштового зв'язку ПАТ "АБ "Південний" станом на 2021 рік не було.
5.14. У зв'язку з означеним вище, Комітет направив вимогу про надання інформації до НКЕК щодо підтвердження інформації, наданої ТОВ "Текс-сервіс" (лист від 23.07.2024 №130-26.13/03-7151е).
5.15. Листом від 30.07.2024 №01-5141/15 (вх. Комітету №7-03/9993 від 31.07.2024) НКЕК надала Комітету таку інформацію:
- згідно із Законом України "Про поштовий зв'язок" від 04.10.2001 № 2759-III (далі - Закон № 2759-III), який втратив чинність з 25.05.2023, надання кур'єрських послуг не належало до сфери надання послуг поштового зв'язку. Отже, під час дії Закону № 2759-III була відсутня норма стосовно необхідності реєстрації суб'єктів господарювання - надавачів кур'єрських послуг у єдиному державному реєстрі операторів поштового зв'язку станом на липень-серпень 2021 року;
- відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про поштовий зв'язок" від 03.11.2022 № 2722-IХ, який введено в дію з 25.05.2023, суб'єкти господарювання, які мають намір здійснювати господарську діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку, зокрема, шляхом надання кур'єрських послуг, подають до НКЕК повідомлення про початок здійснення діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку;
- повідомлень про початок здійснення діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку від ТОВ "Текс-сервіс" станом на липень-серпень 2021 року та на дату надання відповіді на цю вимогу до НКЕК не надходило, внесення відомостей до єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку про зазначене підприємство не здійснювалося, відповідно ТОВ "Текс-сервіс" не є оператором поштового зв'язку. Крім того, у НКЕК відсутня будь-яка інформація стосовно господарської діяльності ТОВ "Текс-сервіс".
5.16. Отже, за висновками Комітету, відповідь на вимогу Голови Комітету - державного уповноваженого від 19.07.2021 № 130-25/01-10795 ПАТ "АБ "Південний" передана для відправлення ТОВ "Текс-сервіс", яке діяло як надавач кур'єрських послуг, а не як поштовий оператор, що не узгоджується з положеннями частини третьої статті 62 Закону № 2210.
5.17. Суди у вирішенні спору зазначили, що за приписами частини третьої статті 62 Закону № 2210 строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту. У разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою.
5.18. Однак, враховуючи те, що інформацію на вимогу ПАТ "АБ "Південний" передало на відправку ТОВ "Текс-сервіс" (кур'єрська служба доставки), яке станом на липень 2021 року не було поштовим оператором, строк надання інформації на вимогу Банком вважається пропущеним. Отже, доказами, зібраними АМК під час розгляду cправи № 130-26.13/182-21, доведено, що ПАТ "АБ "Південний" не надало інформації на вимогу у встановлений органом Комітету строк.
5.19. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з заявами / клопотаннями щодо подовження строку надання інформації на вимогу голови Комітету - державного уповноваженого та/або щодо роз'яснення питань, тощо.
5.20. Із посиланням на абзац 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України" від 09.08.2023 № 3295-IX (далі - Закон № 3295-IX) суди відхили посилання позивача на те, що Комітет порушив строки розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
5.21. За висновками судів, згідно з наведеними вище положеннями Закону № 3295-IX, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом, тобто до 01.01.2024.
5.22. З огляду на що, суди виснували, зокрема, що:
- "… у положення Закону № 2210 у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин (тобто до 01.01.2024 відповідно до якого здійснювався розгляд справи №130-26.13/182-21), відсутні строки розгляду справ, розпочатих за ознаками вчинення суб'єктами господарювання порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини 2 статті 6 цього Закону";
- "… ані Закон № 2210, ані Правила (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), не містили строків, які б визначали тривалість розслідування з моменту його початку до моменту винесення відповідного рішення".
5.23. Щодо розміру застосованого Комітетом штрафу, суди виходили із того, що визначений у Рішенні АМК розмір штрафу, у повній мірі відповідає та узгоджується з положеннями частини першої статті 52 Закону № 2210.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.4. Скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини третьої статті 62 Закону № 2210 у подібних правовідносинах.
7.5. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.6. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.7. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
7.8. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми матеріального права, яка означена скаржником (частини третьої статті 62 Закону № 2210) у контексті обґрунтування (наведеного скаржником у пунктах 4.1.4. та 4.1.5.) у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні.
7.9. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.10. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
7.11. Узагальнено доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до того, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та не враховувати ту обставину, що Банк підтвердив факт відправлення Комітету запитуваної інформації через належним чином зареєстрованого оператора поштового зв'язку, що зокрема підтверджується накладною від 28.07.2021 № 8495183.
7.12. У вирішенні доводів касаційної скарги в цій частині Суд зазначає, що відповідно до пункту 13 статті 50 Закону № 2210 неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення строки чи нормативно-правовими актами строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
7.13. Ненадання інформації у встановлені органом АМК строки відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання вимоги державного органу із спеціальним статусом, метою діяльності якого є, зокрема, забезпечення державного захисту конкуренції у господарській діяльності, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність.
7.14. Згідно з частиною третьою статті 62 Закону № 2210 строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення необхідні документи здано на пошту. У разі неотримання документів Антимонопольним комітетом України чи його територіальним відділенням відповідна особа надає належні докази на підтвердження факту направлення таких документів поштою.
7.15. За встановленими судами фактичними обставинами спору:
- відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0303514025161 вимога Комітету отримана ПАТ "АБ "Південний" - 23.07.2021;
- останній день строку надання ПАТ "АБ "Південний" інформації на вимогу припадав на 07.08.2021 (субота), тобто останнім днем строку надання інформації на вимогу є 09.08.2021 (понеділок, перший наступний робочий день);
- однак, у встановлений у вимозі строк, інформація від ПАТ "АБ "Південний" до Комітету не надійшла, при цьому останній не звертався до Комітету з клопотанням про продовження строку надання інформації на вимогу;
- у зв'язку з тим, що ПАТ "АБ "Південний" не надало Комітету інформації на вимогу у встановлений строк, розпорядженням Голови Комітету - державним уповноваженим 18.11.2021 розпочато розгляд справи № 130-26.13/182-21 за ознаками вчинення останнім порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону №2210.
- листом від 19.11.2021 № 130-26.13/01-16561 Комітет надіслав ПАТ "АБ "Південний" копію розпорядження про початок розгляду справи та запропонував надати пояснення щодо причин неподання інформації на вимогу у встановлений державним уповноваженим строк;
- листом від 06.12.2021 № 14-001-49925-2021 ПАТ "АБ "Південний" повідомило, що вимогу отримало 26.07.2021. Запитувана інформація на вимогу була підготовлена 28.07.2021 та в цей же день передана листом для відправлення кур'єрською службою доставки, відповідь Банку оформлена простим відправленням без послуги замовлення зворотного повідомлення.
7.16. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовили у задоволенні позовних вимог ПАТ "АБ "Південний", вказавши на те, що доказами, зібраними у антимонопольній справі доводиться, а запереченнями та поясненнями позивача не спростовується висновок Комітету про те, що дії позивача, які полягали: у неподанні інформації Комітету на вимогу голови Комітету - державного уповноваженого від 19.07.2021 № 130-25/01-10795 у встановлений ним строк становить порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону № 2210.
7.17. Зокрема, суди встановили, що за матеріалами антимонопольної справи № 130-26.13/182-2 ПАТ "АБ "Південний" не надало Комітету належних доказів на підтвердження того, що відповідь на вимогу дійсно була відправлена на адресу Комітету 28.07.2021 через оператора поштового зв'язку.
7.18. Натомість наявними у матеріалах справи № 130-26.13/182-2 доказами підтверджується, що відповідь ПАТ "АБ "Південний" на вимогу Комітету була передана для відправлення ТОВ "Текс-сервіс", яке діяло як надавач кур'єрських послуг, а не як поштовий оператор.
7.19. Наведене свідчить, що суди надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, з урахуванням вимог частини третьої статті 62 Закону № 2210 дійшли заснованого на вимогах закону висновку про те, що положення цієї статті не поширюються на відносини сторін у цьому спорі, оскільки ПАТ "АБ "Південний" не надіслало Комітету витребувану інформацію поштою у встановлений строк.
7.20. Доводи (аргументи) касаційної скарги цього висновку не спростовують.
7.21. З огляду на зазначене, скаржником не доведено неправильного застосування положень частини третьої статті 62 Закону № 2210, як і порушення судами положень процесуального законодавства при ухваленні оскаржуваних судових рішень в цій частині.
7.22. Суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
7.23. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
7.24. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.
7.25. Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.
Щодо оскарження Банком ухвалених у справі судових рішень з підстави, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.26. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.27. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.28. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.29. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №1 27/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
7.30. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.31. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
7.32. Предметом судового розгляду у цій справі є визнання недійсним рішення, яке прийняте АМК, відповідно до якого визнано, що ПАТ "АБ "Південний" вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання інформації на вимогу голови відділення АМК у встановлений ним строк.
7.33. За твердженням скаржника, суди у вирішенні питання щодо дотримання Комітетом строків розгляду антимонопольної справи № 130-26.13/182-2 неправильно застосували положення статті 37-1 та частини третьої статті 42 Закону № 2210. Зокрема, суди не врахували правові висновки щодо їх застосування, які викладені у постановах від 14.05.2024 у справах № 916/5677/23 та № 910/19008/21 та у постанові Великої Палати ВС від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.
7.34. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 42 Закону № 2210 строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
7.35. Частиною другої статті 42 Закону № 2210 визначено, що перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
7.36. З наведених норм убачається, що строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону становить три роки з дня вчинення порушення. Закінчується перебіг зазначеного строку прийняттям органами АМК рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому, на час розгляду органами АМК такої справи перебіг строку давності зупиняється. Отже, час розгляду органами АМК справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції до визначеного частиною першою статті 42 Закону № 2210-III строку давності притягнення до відповідальності не включається.
7.37. У вирішенні доводів скаржника Верховний Суд враховує такі фактичні обставини спору, зокрема, розгляд справи № 130-26.13/182-21 (за ознаками вчинення ПАТ "АБ "Південний" порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210) розпочато за розпорядженням Голови Комітету - державного уповноваженого від 18.11.2021. Рішення АМК № 517-р прийнято Комітетом 19.12.2024.
7.38. Наведене свідчить про відсутність з боку комітету порушень під час розгляду антимонопольної справи № 130-26.13/182-2 в частині дотримання вимог абзацу 2 частини першої статті 42 Закону № 2210.
7.39. Суд відхиляє як необґрунтовані покликання скаржника на неправильне застосування судами положень статті 37-1 Закону № 2210, у редакції змін внесених Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про захист економічної конкуренції та діяльності Антимонопольного комітету України" від 09.08.2023 № 3295-IX.
7.40. У вирішенні цього доводу Суд також враховує, що у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 09.08.2023 № 3295-IX установлено, що: рішення органів Антимонопольного комітету України, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, підлягають виконанню відповідно до законодавства, яке діяло на момент прийняття рішення; заяви про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, заяви про надання висновків відповідно до статей 14 і 29 Закону № 2210, заяви та подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які подані та розгляд яких не закінчено до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом; справи про узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розгляд яких розпочато до дня набрання чинності цим Законом, розглядаються відповідно до законодавства, яке діяло до дня набрання чинності цим Законом.
7.41. При цьому, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові у справах № 910/19008/21 та № 916/5677/23, є необґрунтованими. У зазначених справах суди застосовували норми Закону № 2210 в редакції до 01.01.2024, якими не встановлювався строк розгляду АМК справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, при цьому у наведених справах такий строк тривав надто довго, майже понад 9 років та понад 6 років, що не відповідало принципу належного урядування та створювало для позивача надмірний тягар.
7.42. Проте, як встановлено судами у цій справі № 910/1762/25 розгляд Комітетом справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції тривав у строки, які відповідають строкам встановленим у абзаці 2 частини першої статті 42 Закону № 2210. Отже, висновки Верховного Суду викладені у постановах від 14.05.2024 у справах № 916/5677/23 та № 910/19008/21 були сформовані за іншого правового регулювання та інших фактичних обставин, що виключає можливість їх врахування при розгляді цієї справи.
7.43. Разом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 взагалі відсутні висновки про застосування означених вище норм.
7.44. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15.08.2024 у справі № 380/8337/23, зокрема, у контексті застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), Суд відхиляє, окільки, по-перше, встановлені судами обставини не свідчать про наявність у діях Комітету ознак суперечливої поведінки; по-друге, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній вище постанові Верховного Суду.
7.45. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
7.46. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Водночас сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
7.47. Щодо посилань скаржника приписи статті 310 ГПК України із зазначенням того, що суди у вирішенні питання пропорційності застосованої Комітетом санкції не дослідили та не оцінили ані характеру допущеного Банком порушення (формальне несвоєчасне не з вини Банку надання інформації, яка зрештою була подана), ані обставини, що пом'якшують відповідальність (дії Банку з надання інформації одразу після відкриття справи, співпраця з розслідуванням), ані явно надмірного розміру застосованого АМК штрафу.
7.48. Суд зазначає, що за приписами абзацу 4 частини другої статті 52 Закону №2210 за порушення, передбачене, зокрема, пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
7.49. У статті 52 Закону №2210І визначено, що до повноважень АМК та його територіальних органів віднесено накладення штрафів на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб.
7.50. Втім, Закон №2210 не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені чи звільняти від їх сплати (у разі їх правомірного нарахування). Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/20661/16 та від 30.09.2025 № 910/12838/24
7.51. Суди попередніх інстанцій, в аспекті доводів позивача про надмірність величини штрафу, який може бути встановлений у справі за інкриміноване позивачу порушення, врахували встановлені обставини вчинення позивачем у справі порушення, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, а також те, що штраф визначений Комітетом не перевищує розміру 1 % одного відсотка доходу (виручки) отриманої Банком за звітний рік, що передував року, в якому накладався штраф, як це і передбачено статтею 52 Закону №2210.
7.52. Таким чином, Комітет при визначенні розміру штрафу діяв у межах своїх повноважень та без порушення положень чинного законодавства України, що виключає можливість визнання Рішення АМК у частині накладення штрафу недійсним.
7.53. Крім того, надаючи оцінку вказаним доводам касаційної скарги, Верховний Суд зауважує, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.54. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20, від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 та від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, від 18.04.2024 у справі № 910/2812/23, тощо.
7.55. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пунктах 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість наявності підстав касаційного оскарження у цій частині, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави зазначеної у касаційній скарзі, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду відсутні.
7.56. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.57. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
7.58. Доводи Комітету, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Південний" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 у справі № 910/1762/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова