31 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2867/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Кінцак С. Б. (адвокат),
відповідача - Михалевський П. П.,
у відкритому судовому засіданні
за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Михалевського Павла Петровича
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Фізичної особи-підприємця Михалевського Павла Петровича
про стягнення 240 775,71 грн, зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та передати за актом приймання-передачі.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця, позивач) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Михалевського Павла Петровича (далі - ФОП Михалевський П. П., Підприємець, відповідач, скаржник) про стягнення 240 775,71 грн, зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та передати за актом приймання-передачі.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, відповідачем допущено порушення своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 29.04.2022 № Л/НКМ-22373п/НЮ. Відповідач не сплативши на користь позивача орендних платежів та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором також своєчасно не повернув орендоване майно у встановленому договором порядку.
1.3. Господарський суд Львівської області ухвалою від 25.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; ухвалив здійснювати розгляд справи № 914/2867/24 за правилами загального позовного провадження.
1.4. У подальшому, 14.02.2025 позивач подав заяву про зменшення / збільшення позовних вимог, у якій, зокрема, просив суд стягнути з відповідача:
- 37 672, 64 грн - заборгованість з орендної плати;
- 40 853,64 грн - орендна плата за час фактичного користування відповідно до пункту 3.9 Договору;
- 81 707,28 грн - неустойки за неповернення майна з оренди відповідно до пункту 8.7 Договору;
- 1 130,17 грн - штраф у розмірі 3 % від заборгованості з орендної плати;
- 6 552,00 грн - пені;
- 3 353,52 грн - інфляційних втрат на суму заборгованості з орендної плати;
- 8 665,03 грн - штрафу відповідно до пункту 8.10 Договору;
- 95 053,56 грн заборгованості за комунальні послуги (електроенергію, водопостачання, водовідведення та опалення);
- 13 930,80 грн - податку на нерухоме майно;
- 14 286,66 грн - пені за договором про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна від 18.05.2022 № Л/П-22458п/НЮ.
1.5. Господарський суд Львівської області ухвалою від 05.03.2025 прийняв до розгляду заяву про зменшення позовних вимог.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 21.05.2025 (суддя Король М. Р.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 (колегія суддів у складі: Зварич О. В., Бойко С. М., Панова І. Ю.) у справі № 914/2867/24 позовні вимоги задовольнив частково.
Закрив провадження в частині позовних вимог щодо зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та передати за актом приймання-передачі.
Стягнув з ФОП Михалевського П. П. на користь Залізниці заборгованість та штрафні санкції в сумі 303 205,30 грн, з яких:
- 37 672, 64 грн - послуги з оренди;
- 40 853,64 грн - орендна плата за час фактичного користування відповідно до пункту 3.9 Договору;
- 81 707,28 грн - неустойка відповідно до пункту 8.7 Договору;
- 1 130,17 грн - штраф 3 % від заборгованості з послуг оренди;
- 6 552,00 грн - пеня за Договором оренди;
- 3 353,52 грн - інфляційне збільшення суми заборгованості з оренди відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України;
- 8 665,03 грн - штраф відповідно до пункту 8.10 Договору оренди;
- 95 053,56 грн заборгованості за комунальні послуги (електроенергію, водопостачання, водовідведення та опалення);
- 13 930,80 грн - податок на нерухоме майно;
- 14 286,66 грн - пеня за договором про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна;
- 3 638,46 грн - судового збору.
2.2. Рішення та постанова аргументовані обґрунтованістю позовних вимог. З огляду на доведеність порушення відповідачем умов договору оренди та договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, суди дійшли висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та нарахованих на цю плату сум пені, штрафу та інфляційних втрат. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки суди визнали їх обґрунтованими та задовольнили вимоги у заявленому розмірі.
2.3. Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли висновків, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем, як орендарем своїх зобов'язань договір оренди нерухомого майна за ініціативою позивача, як орендодавця достроково припинений з 09.08.2024. Відповідач мав обов'язок звільнити об'єкт оренди та повернути його позивачу за актом у належному стані. Водночас фактично об'єкт оренди повернутий відповідачем лише 17.12.2024, а тому наявні обставини для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки згідно з положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2.4. Встановивши обставини, що відповідач за актом приймання передачі від 17.12.2024 повернув позивачу орендоване приміщення, місцевий господарський суд також дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та передати за актом приймання-передачі, відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв'язку з відсутністю предмета спору.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ФОП Михалевський П. П. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі № 914/2867/24 в частині задоволених позовних вимог скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині загальної заборгованості у розмірі 162 492,55 грн; в іншій частині позовних вимог відмовити.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. На обґрунтування касаційної скарги, із посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункти 1, 3 частини третьої статті 310), скаржник зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції:
- положень статей 629, 759, 762, 785 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (незважаючи на договірні умови, якими урегульовано відносини сторін у разі невиконання та/або несвоєчасного виконання наймачем (орендарем) обов'язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватися іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України);
- положень статті 785 ЦК України та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 (у випадку використання базової ставки орендної плати, як складової частини для розрахунку неустойки, передбаченої у статті 785 ЦК України, податок на додану вартість не може включатися до складу базового платежу);
- положень частини четвертої статті 631, статті 549 ЦК України та частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постанові від 04.05.2018 у справі № 927/333/17 (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано);
- положень частини шостої статті 232 ГК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 (застосування у тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не може вважатися встановленням іншого, ніж визначеного у частини шостій статті 232 ГК України строку нарахування штрафних санкцій);
- положень статей 73 - 79, 86 ГПК України щодо стандартів доказування, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21;
- положень статті 173 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 24.04.2023 у справі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у справі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18.
4.1.2. Із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 13, 209, 210, 214, 218 ГПК України, а саме не дослідили належним чином наявні у матеріалах справи докази та не надали належної оцінки жодному із аргументів відповідача, що не відповідає принципу змагальності сторін, передбаченого статтею 13 ГПК України.
4.1.3. Водночас у постанові апеляційного суду взагалі відсутня будь-яка позиція з приводу доводів Підприємця щодо недослідження судом першої інстанції доказів у справі.
4.1.4. Суд першої інстанції, з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи не призначив за клопотанням судової економічної експертизи, а суд апеляційної інстанції взагалі необґрунтовано відхилив зазначене клопотання (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.1.5. На переконання скаржника, суди у вирішенні цього спору неправильно застосували норми матеріального права, які підлягають застосуванню та не врахували, що користування предметом оренди після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим, вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився, суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України. Суди означеного не врахували та безпідставно стягнули з відповідача визначену позивачем суму орендної плати за час фактичного користування відповідно до пункту 3.9 Договору та відповідно, пеню і інфляційні нарахування здійснені на ці суми.
4.1.6. У вирішенні питання стягнення з відповідача суми неустойки, визначеної частиною другою статті 785 ЦК України, суди не надали оцінки доводам відповідача, що позивач на порушення вимог ПК України до суми неустойки включив також суму ПДВ.
4.1.7. Суди також не врахували, що позивач здійснив розрахунок пені поза межами шестимісячного строку її нарахування, а також здійснив нарахування пені на суму орендної плати за час фактичного користування відповідно до пункту 3.9 Договору.
4.1.8. У вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат суди неправильно застосували положення частини другої статті 625 ЦК України та не надали оцінки доводам відповідача про те, що інфляційні втрати позивачем нараховані вже на проіндексовану відповідно до умов договору суму орендних платежів. Скаржник вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню.
4.1.9. Суди безпідставно стягнули з відповідача штраф, визначений у пункті 8.10 договору оренди, оскільки, за твердженням скаржника, договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна укладений між сторонами 18.05.2022, що свідчить про відсутність порушень орендарем умов договору оренди в частині виконання обов'язку визначеного пунктом 3.4 договору оренди. Водночас факт неукладення відповідачем у 2024 році додаткової угоди до договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна (відшкодування сплати земельного податку) не свідчить про порушення орендарем його умов та наявності підстав для застосування відповідальності передбаченої пунктом 8.10 договору оренди. На переконання скаржника такий штраф підлягає застосуванню до орендодавця лише у разі відмови або ухилення від підписання договору про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акта приймання- передачі майна в оренду.
4.1.10. Відповідач зазначає, що суди у вирішенні цього питання безпідставно не взяли до уваги доводи позивача та наявні у матеріалах справи докази, які свідчать про те, що відшкодування сплати земельного податку протягом 2022 - 2024 років, відбувалося на умовах договору про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна від 18.05.2022р. № Л/П-22458п/НЮ, строк дії якого спливає зі спливом строку дії договору оренди.
4.1.11. Крім того, скаржник вважає, що судами у вирішенні цього спору порушені вимоги статті 173 ГПК України та розглянуто вимоги позивача, які не пов'язані підставою виникнення та поданими доказами (не є однорідними) та не співвідносяться між собою як основна та похідна, отже заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна та за договором про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, не пов'язані підставою виникнення та поданими доказами (не є однорідними). На переконання скаржника, обидві заявлені позивачем вимоги є основні.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Залізниця у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами відповідача, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Мж АТ Залізницею (Орендодавець) та ФОП Михалевським П. П. (Орендар) 29.04.2022 укладений договір оренди нерухомого майна № Л/НКМ-22373п/НЮ (далі- Договір оренди), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно площею 247,0 кв.м., а саме: частину нежитлових приміщень першого поверху 4-поверхової будівлі санітарно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку, які знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд.166.
5.2. Згідно з умовами Договору оренди:
- майно надається орендарю для його використання за цільовим призначенням організації виробничої діяльності в галузі харчування (пункт 1.3 договору);
- передача Орендареві майна в строкове платне користування здійснюється на підставі Акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря, складеного згідно з формою, що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток 1). Майно вважається переданим Орендодавцем Орендарю з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акта приймання-передачі майна та скріплення печатками (у разі наявності) в строки, встановлені цим Договором. При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Майна переходить до Орендаря з дати підписання Сторонами Акта приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря (пункт 2.1 договору);
- Орендар не пізніше останнього дня строку дії цього Договору зобов'язаний повернути, а Орендодавець прийняти майно за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця, що складається та підписується Сторонами відповідно до форми, наведеної у Додатку 2 до цього договору. Майно має бути повернуто з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від майна без нанесення шкоди цьому майну, в стані не гіршому, ніж на момент прийняття майна в оренду за Актом приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря, з урахуванням нормального зносу. Вартість здійсненого Орендарем ремонту та/або поліпшення майна Орендодавцем не компенсується (пункт 2.4 договору);
- майно вважається повернутим Орендодавцю з дати підписання уповноваженими представниками Сторін Акта приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця та скріплення печатками [у разі наявності] (пункт 2.5 договору);
- Орендар зобов'язаний повернути та звільнити майно від будь-яких власних речей, що перешкоджатимуть Орендодавцю у подальшій реалізації свого права на майно не пізніше останнього дня строку (терміну) дії цього договору (пункт 2.6 договору);
- розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону) і становить за перший базовий місяць квітень 2022 року за 1 кв.м. користування майном 22 грн 67 коп., крім того ПДВ 4 грн 53 коп., а всього разом з ПДВ 27 грн 20 коп. (пункт 3.1 договору); загальний розмір орендної плати за перший базовий місяць квітень 2022 року користування майном становить 5599 грн 00 коп., крім того ПДВ 1119 грн 80 коп., а всього разом з ПДВ 6718 грн 80 коп (пункт 3.2 договору);
- орендна плата нараховується, починаючи з дати передачі майна за Актом приймання-передачі майна від Орендодавця до Орендаря та сплачується Орендарем щомісяця шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківський рахунок Орендодавця до 20 числа поточного місяця сплатити за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок. Не виставлення рахунку Орендодавцем не звільняє Орендаря від сплати Орендної плати за Договором (пункт 3.3 договору);
- орендна плата не включає вартість комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), екпслуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов'язані з майном. Відшкодування вартості комунальних послуг (послуг з електропостачання, теплопостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення), експлуатаційних та інших витрат, що безпосередньо пов'язані з майном, відшкодування земельного податку здійснюється Орендарем Орендодавцю щомісячно на підставі окремого підписаного Сторонами договору про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг. Договір про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг Орендарем та Орендодавцем укладається протягом 5 робочих днів з дня підписання Сторонами Акта приймання- передачі Майна від Орендодавця до Орендаря (пункт 3.4 договору);
- нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном (пункт 3.6 договору); у разі припинення (розірвання) цього договору Орендар сплачує орендну плату до дати фактичного повернення майна за актом приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє орендаря від обов'язку виконання перед орендодавцем всіх грошових зобов'язань за цим договором, враховуючи і відповідальність за порушення умов договору (пункт 3.9 договору);
- орендар зобов'язаний у визначені цим Договором строки укласти з Орендодавцем договір про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг, пропорційно орендованій площі, та відшкодовувати Орендодавцю на підставі цього договору витрати на утримання прибудинкової території, витрати за користування земельною ділянкою, комунальні платежі тощо (пункт 6.2.11 договору);
- у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, Орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день простроченого зобов'язання (пункт 8.2); у разі, якщо на дату сплати Орендної плати заборгованість Орендаря по її платі становить загалом більше ніж три місяці, Орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (пункт 8.4); у разі невиконання обов'язку щодо повернення майна у строки відповідно до умов договору, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення зобов'язання щодо повернення майна (пункт 8.7); у разі відмови або ухилення Орендаря від підписання Договору про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг у строки відповідно до умов Договору (пункту 3.4 договору), Орендар сплачує штраф у розмірі місячної орендної плати (пункт 8.10 договору);
- договір може бути достроково припинений Орендодавцем в односторонньому порядку за умови направлення Орендарю письмового повідомлення про дострокове припинення договору не менш ніж за 15 календарних днів до дати припинення в разі, зокрема порушення строків сплати орендної плати та інших платежів за договором більше ніж на 3 місяці або не сплати їх в повному обсязі (пункти 11.5.4 та 11.5 договору).
5.3. За актом приймання-передачі майна від 12.05.2022, Орендодавець передав, а Орендар прийняв частину нежитлових приміщень першого поверху 4-поверхової будівлі санітарно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, буд.166.
5.4. На виконання умов Договору оренди 18.05.2022 між сторонами спору також укладений договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна № Л/П-22458п/НЮ (далі - Договір про відшкодування витрат), за умовами пункту 1.1 Залізниця (Балансоутримувач) здійснює утримання нерухомого майна, загальною площею 247 кв.м, а саме: частини нежитлового приміщення першого поверху 4-поверхової будівлі санітарно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 166, загальною площею 3965 кв.м., надає комунальні послуги, платить податок на землю, а також утримує прилеглу територію в належному санітарно-гігієнічному стані, а Підприємець (Орендар) зобов'язується відшкодовувати витрати Балансоутримувачу пропорційно до займаної площі зі сплати податку на землю та нерухоме майно згідно з розрахунком у додатку №1 до цього Договору, а також отриманих комунальних послуг на основі виставлених рахунків. Відшкодування здійснюється щомісячно протягом дії Договору оренди нерухомого майна.
5.5. Згідно з умовами Договору про відшкодування витрат:
- орендар зобов'язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відшкодовувати витрати Балансоутримувачу по сплаті податку на землю та нерухоме майно, комунальних послуг та інших обґрунтованих витрат шляхом перерахування коштів на рахунок Балансоутримувача згідно виставлених рахунків (пункт 2.2.3);
- за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (пункт 3.1);
- за несвоєчасну оплату згідно з пунктом 2.2.3, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (пункт 3.2);
- договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток Сторін (за наявності). Термін дії договору припиняється через 60 (шістдесят) календарних днів після припинення або скасування воєнного стану, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" зі змінами) та в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.1).
5.6. Додатком № 1 до Договору про відшкодування витрат є розрахунок відшкодування витрат по сплаті податку на землю та розрахунок відшкодування витрат по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (з урахуванням Додаткової угоди від 04.04.2023 № 1).
5.7. За доводами позивача, з квітня 2024 року всупереч положенням пункт 6.2.3 Договору оренди Підприємцем (Орендарем) не сплачені орендні платежі за договором оренди, що призвело до виникнення дебіторської заборгованості більше ніж за 3 місяці. У відповідності до умов Договору оренди, Орендодавцем виставлені відповідачу рахунки за послуги оренди, зокрема: №61/081 від 31.03.2024 року за березень 2024 року на суму 8411,11 грн; № 84/081 від 30.04.2024 за квітень 2024 року на суму 8427,94 грн; № 103/081 від 24.06.2024 за травень 2024 року на суму 8 478,50 грн; № 115 від 30.06.2024 за червень 2024 року на суму 8 665,03 грн; № 129/081 від 31.07.2024 на суму 8665,03 грн.
5.8. Згідно з Актом перевірки переданого в оренду нерухомого майна від 12.06.2024 (складеного представниками Залізниці [Орендодавця]), орендоване майно Орендарем не використовується за призначенням станом на 12.06.2024. Крім того, у акті встановлено, що орендар не сплачує платежі, передбачені у Договорі оренди.
5.9. Залізниця листом-претензією від 19.07.2024 № Н-10/1109 повідомила Підприємця про необхідність у строк до 01.08.2024 сплатити наявну заборгованість. У разі невиконання цього обов'язку про припинення дії Договору з 09.08.2024 та необхідності повернення орендованого майна за актом.
5.10. Листом від 01.08.2024 вих. №17 ФОП Михалевський П. П. підтвердив отримання претензії про необхідність сплати заборгованість та про розірвання Договору оренди.
5.11. Суди також встановили, що Залізницею на виконання умов про відшкодування витрат Підприємцю направлялися також рахунки щодо відшкодування витрат по сплаті комунальних послуг, зокрема: електропостачання, водопостачання, водовідведення, опалення та відшкодування податку на землю та нерухоме майно. Зокрема: № 232 від 12.12.2023, № 238 від 31.12.2023, № 11 від 31.01.2024, № 13 від 31.01.2024, № 14 від 29.02.024, № 41 від 31.01.2024, № 43 від 29.02.2024, № 44 від 29.02.2024, № 45 від 29.02.2024, № 48 від 29.02.2024, № 49 від 29.02.2024, № 50 від 25.03.2024, № 66 від 22.04.2024, № 69 від 22.04.2024, № 65 від 22.04.2024, № 67 від 22.04.2024.
5.12. Крім того, направлені рахунки на відшкодування податку на нерухоме майно в сумі 13 930,80 грн (рахунки № 15 від 29.02.2024 та № 128 від 31.07.2024).
5.13. У зв'язку з порушенням Підприємцем своїх зобов'язань за Договором про відшкодування витрат Залізницею також виставлений відповідачу рахунок № 148/081 від 04.09.2024 на оплату пені, нарахованої відповідно до умов пункту 3.2 Договору на загальну суму 14 286,66 грн.
5.14. У зв'язку з порушенням Підприємцем своїх зобов'язань за Договором оренди Залізницею також направлено відповідачу рахунок № 147/081 від 04.09.2024 на оплату 1 279,43 грн штрафу (у розмірі 3 %) від суми заборгованості з орендних платежів, нарахованого відповідно до умов пункту 8.4 договору.
5.15. Після 01.08.2024 всі листи від Залізниці та рахунки на оплату (надіслані Підприємцю за відомими позивачу адресами його фактичного місця проживання) поверталися із зазначенням причин невручення - "за закінченням терміну зберігання".
5.16. Невиконання Орендарем своїх зобов'язань та несплата надісланих рахунків і стали причиною звернення до суду з цим позовом.
5.17. Суди також встановили, що після відкриття провадження у справі відповідач до відзиву на позовну заяву додав копію акта приймання-передачі майна від 19.11.2024, з якого вбачається факт повернення орендарем орендодавцю частини нежитлових приміщень першого поверху 4-поверхової будівлі санітарно-побутового корпусу з кімнатами відпочинку, площею 247 кв.м., які знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, буд.166.
5.18. В Акті приймання передачі (повернення з оренди) сторони зазначили дату повернення орендованого майна "19.11.2024".
5.19. Позивач ствердив, що датою прийняття орендованого майна за відповідним Актом є 17.12.2024р. дата отримання Акта та підписання його другою стороною Договору Орендодавцем відповідно до п. 2.5. Договору.
5.20. У відповіді на відзив Залізниця зазначила, що Акт приймання-передачі майна фактично отримала лише 17.12.2024 та підписала два примірники акта приймання-передачі майна лише цією датою.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору є наявність / відсутність підстав для стягнення з відповідача:
- платежів з орендної плати та неустойки, які підлягають сплаті відповідачем як орендарем через несвоєчасне виконання ним обов'язку повернути орендоване майно після припинення Договору оренди;
- штрафу за порушення умов Договору оренди;
- платежів на відшкодування витрат на утримання орендованого майна;
- штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань за Договором оренди та Договором про відшкодування витрат;
- інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань.
7.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог.
7.3. У частині висновків суду про наявність підстав для закриття провадження на підставі положень пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України щодо вимог про зобов'язання повернути орендоване нерухоме майно та передати за актом приймання-передачі, судові рішення жодним із учасників спору не оскаржуються, а тому відповідно до положень статті 300 ГПК України не є предметом касаційного перегляду.
7.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
7.6. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.7. Скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
7.8. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.9. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
7.10. У вирішенні доводів скаржника, колегія суддів виходить з того, що спір між сторонами виник за Договором оренди, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди) та підпадає під правове регулювання норм глави 58 ЦК України.
7.11. За змістом частини першої статті 759 ЦК України, укладення договору оренди передбачає передачу однією особою (наймодавцем) майна у тимчасове володіння та користування іншій особі (наймачу) за плату на певний строк, що визначений сторонами такого договору.
7.12. У частині першій статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
7.13. Положеннями статті 782 ЦК України регламентують право наймодавця на відмову від договору, зокрема, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
7.14. Отже, відмова наймодавця від договору оренди (у разі коли наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд) зумовлює припинення правомірного володіння та користування майном, а невиконання чи неналежне виконання орендарем обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).
7.15. Згідно із частиною другою статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
7.16. Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов'язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.
7.17. Як встановили суди, відповідач (Орендар) порушив умови Договору оренди, що стало підставою для розірвання договору на вимогу позивача (Орендодавця) з 09.08.2024. Однак, відповідач не повернув позивачу майно з орендного користування, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на умови Договору:
- нарахував відповідачу заборгованість з орендної плати у розмірі 37 672, 64 грн за період дії договору оренди (до серпня 2024 року) та 40 853,64 грн орендної плати за час фактичного користування відповідно до пункту 3.9 Договору (після його розірвання з 09.08.2024 року до 17.12.2024 дати фактичного повернення Орендарем майна);
- також посилаючись на приписи частини другої статті 785 ЦК України та умови пункту 8.7 Договору оренди позивач заявив до стягнення з відповідача 81 707,28 грн неустойки (за період з серпня 2024 до грудня 2024 року).
7.18. Суд зауважує, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 (на яку посилається скаржник) вирішувала питання, зокрема, щодо правового режиму користування майном під час дії та у разі припинення договору найму (оренди).
7.19. У означеній постанові об'єднана палата виснувала, зокрема, таке:
"Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).
Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України)".
7.20. У постанові від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтримала власні висновки, які викладені у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та зазначила, зокрема, таке:
- неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним;
- неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном;
- відповідно до частини другої статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі;
- отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 цього Кодексу.
7.21. Однак, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що висновки судів першої та апеляційної інстанції у застосуванні статей 3, 627, 762, 785 ЦК України не відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду та суперечать їм.
7.22. Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 40 853,64 грн орендної плати за час фактичного користування, нарахованої позивачем відповідно до пункту 3.9 Договору (після його розірвання з 09.08.2024 року до 17.12.2024 дати фактичного повернення Орендарем майна), є помилковими, а отже доводи касаційної скарги у цій частині заслуговують на увагу.
7.23. За наведеного вище, Суд також зазначає, що здійснені позивачем розрахунки позовних вимог, зокрема, сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу та інфляційних втрат не відповідають наведеній вище позиції Верховного Суду та правовому регулюванню спірних відносин сторін з 09.08.2024 (дати розірвання / припинення Договору оренди).
7.24. У контексті доводів касаційної скарги та наведеного вище Суд вважає, що у вирішенні питання стягнення заявленої позивачем суми пені, суди також мають обов'язок перевірити здійснених позивачем розрахунків, у т.ч. і надати оцінку доводам відповідача щодо заявлених позивачем періодів її нарахування та доводам про невідповідність зазначеного у договорі формулювання "за кожен день прострочення", як і доводам про невідповідність таких нарахувань умовам Договору оренди та Договору про відшкодування витрат.
7.25. У вирішенні доводів скаржника з посиланням на недостовірний розрахунок визначеної судами неустойки в розмірі 81 707,28 грн, яку, як стверджує відповідач, розраховано позивачем з урахуванням податку на додану вартість (далі - ПДВ), колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 (на яку посилається скаржник) об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про те, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ.
7.26. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 ґрунтує свої висновки, зокрема, на тому, що "…застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності".
7.27. Разом із тим суди першої та апеляційної інстанції у порушення вимог статей 86, 236, 237 ГПК взагалі не надали будь-якої оцінки наведеному позивачем розрахунку неустойки в частині, що стосується включення / не включення позивачем до її складу ПДВ. Отже, аргументи відповідача в цій частині також знайшли підтвердження.
7.28. Суд також вважає слушними доводи касаційної скарги в частині неповного з'ясування судами обставин щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з відповідача штрафу, визначеного у пункті 8.10 Договору оренди та зауважує, що положення Договору оренди не містять умов стосовно можливості їх застосування до Орендаря в разі не укладення між сторонами спору додаткової угоди, з метою вирішення питання відшкодування сплати земельного податку.
7.29. Разом із тим, Суд відхиляє доводи скаржника в частині неправильного застосування судами положень частини другої статті 625 ЦК України, зокрема, в частині посилань на те, що інфляційні втрати не підлягають стягненню оскільки нараховані позивачем на проіндексовану відповідно до умов Договору оренди суму орендних платежів.
7.30. Суд зазначає, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
7.31. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16 наголосила на тому, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат має компенсаційний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
7.32. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
7.33. Наведене вище дає підстави дійти висновку, що інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України підлягають стягненню, навіть у разі коли умови договору передбачають щомісячну індексацію орендної плати. У цьому аспекті слід зауважити, що за своєю суттю щомісячна індексація орендної плати фактично є способом забезпечення Орендодавця на право збільшення її розміру внаслідок інфляційних процесів. Водночас невиконання Орендарем свого обов'язку зі сплати проіндексованих орендних платежів та /або несвоєчасне виконання такого обов'язку є підставою для нарахування інфляційних втрат на суму простроченої заборгованості (суму невиконаного / чи несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання).
7.34. Суд також відхиляє доводи скаржника щодо порушення судами вимог статті 173 ГПК України та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Договір оренди та Договір про відшкодування витрат є взаємопов'язаними, адже договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна укладений між сторонами спору саме на підставі Договору оренди майна. Наведене свідчить, що позовні вимоги, які стосуються стягнення заборгованості за означеними договорами також є взаємопов'язаними.
7.35. У вирішенні доводів касаційної скарги Підприємця щодо порушення судами положень статей 13, 73 - 79, 86 ГПК України щодо стандартів доказування Верховний Суд наголошує, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
7.36. Такий висновок є усталеним і викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 25.04.2023 у справі № 904/9212/21, від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20.
7.37. Отже, для з'ясування фактичних обставин справи (наявності / відсутності підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення умов Договору оренди та Договору про відшкодування витрат, а також відповідальності за порушення обов'язку щодо повернення майна з оренди) має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
7.38. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та наведеним вище висновкам судів, колегія суддів зазначає, що за змістом статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Розмір заявлених позивачем сум має бути доведений позивачем належними, допустимими, достовірними та вірогідними у розумінні статей 76-79 ГПК України доказами.
7.39. Водночас обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
7.40. Суд наголошує, що перевірка обґрунтованості та правильності нарахування заявлених до стягнення сум є прямим обов'язком суду, що безпосередньо випливає з положень статті 2 ГПК України (завдання господарського судочинства), яким є, зокрема: справедливо, неупереджено та своєчасно вирішувати спори з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
7.41. Верховний Суд також наголошує, що недостатнім є зазначення про те, що суд перевірив правильність розрахунку позивача та погоджується із ним .Позаяк суди мали встановити відповідні обставини, про які зазначав позивач та навести, які саме докази, покладені в основу здійснених судом розрахунків, були ним досліджені, оцінені і, відповідно, прийняті та/або відхилені із зазначенням відповідних мотивів такого прийняття / відхилення.
7.42. Проте зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами належним чином не перевірено та не надано належної оцінки доказам, поданим позивачем на обґрунтування своїх вимог. Отже, у зазначеному вище аспекті слушними є також доводи скаржника в частині того, що застосований судами першої та апеляційної інстанцій підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам статей 86, 236, 238, 269, 282 ГПК України та не демонструє того, що доводи всіх учасників у цій справі були почуті
7.43. Зазначених процесуальних порушень припустився як місцевий господарський суд, так і апеляційний господарський суд.
7.44. Отже доводи скаржника викладені в касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, частково підтвердилися.
7.45. Наведене вище свідчить, що суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не встановили усіх обставин справи та не дослідили наявні у матеріалах справи докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахували практики Верховного Суду, а колегія суддів з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 ГПК України, не може самостійно встановлювати відповідні обставини.
7.46. Відтак, не з'ясувавши обставини, які мають значення для цієї справи, не дослідивши пов'язані з ними докази, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 86, 236, 269 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для вирішення спору, у зв'язку з чим ухвалені у цій справі судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
7.47. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
7.48. Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу спростовуються викладеним у цій постанові.
7.49. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.2. Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.3. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
8.4. Таким чином, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій (в частині задоволених позовних вимог), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
8.5. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та наявні у матеріалах справи докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.
9. Судові витрати
9.1. Розподіл судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михалевського Павла Петровича задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі № 914/2867/24 (в оскаржуваній частині) скасувати.
Справу № 914/2867/24 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова