03.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/6232/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Кучеренко О.І., Кошлі А.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОНЯЧНЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 у справі № 904/6232/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОУ СІДС»
до відповідача: Фермерського господарства «СОНЯЧНЕ»
про стягнення коштів, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОУ СІДС» (надалі - ТОВ «Гроу Сідс») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фермерського господарства «СОНЯЧНЕ» (надалі - ФГ «Сонячне») 50501,46 грн основного боргу за договором поставки № 25/06 від 25.06.2024, 25047,01 грн пені, 40800,24 грн штрафу, 26423,24 грн 30% річних, 12081,02 грн інфляційного збільшення та судові витрати.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 позов задоволено частково, стягнуто з ФГ «Сонячне» на користь ТОВ «Гроу Сідс» 50501,46 грн основної заборгованості, 17532,91 грн пені, 28560,17 грн штрафу, 26423,24 грн 30% річних, 12081,02 грн інфляційного збільшення, 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за договором поставки № 25/06 від 25.06.2024 у частині вимог про стягнення основного боргу, неустойки (штрафу, пені) та компенсаційних нарахувань. При цьому суд першої інстанції зменшив штраф та пеню на 30%.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ФГ «Сонячне» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення пені та штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути пеню в розмірі 1635,82 грн, штраф у розмірі 4080,02 грн, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення пені та штрафу є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, а висновки суду у цій частині не відповідають обставинам справи. Підставами для скасування в цій частині рішення суду першої інстанції апелянт зазначає порушення судом присічного строку нарахування пені, недостатнє зменшення розміру штрафних санкцій та явну невідповідність стягнутого їх розміру наслідкам порушення.
Апелянт вважає, що пеня має бути перерахована в межах шестимісячного строку (з 01.10.2024 по 31.03.2025). За його розрахунком, базова сума становить 16358,22 грн, а враховуючи наявність інфляційних втрат та 30% річних, критичної ситуації з ліквідністю, впливу бойових дій та руйнування логістики, відсутності збитків у позивача, штраф та пеня підлягають зменшенню на 90%.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу, а також відповіді на відзив
06.03.2026 від позивача надійшов відзив на позов. Позивач вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначає, що відповідач не заперечує укладення договору поставки та отримання товару від позивача, а також наявність прострочки з оплати за отриманий товар, вважає посилання відповідача на порушення судом присічного строку нарахування пені хибним, оскільки у п.7.9 договору сторони передбачили можливість нарахування штрафних санкцій без обмеження строком, встановленим ст.232 ГК України. Також, на переконання позивача, заявлена у апеляційній скарзі вимога відповідача про додаткове зменшення розміру штрафних санкцій не може бути задоволена, оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б слугували підставою для такого зменшення, при тому що суд першої інстанції вже за власною ініціативою зменшив розмір штрафних санкцій на 30%. Додатково позивач звертає увагу на п.9.15 договору, у якому сторони унормували, що в повній мірі усвідомлюють розмір відповідальності за його порушення. Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача на скрутне фінансове становище, пов'язане з обслуговуванням банківських кредитів, та на вплив бойових дій не вказує на поважність причин невиконання зобов'язань, оскільки договір укладений сторонами під час воєнного стану, а п.9.14 договору містить окремі застереження про неможливість посилання покупця на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від відповідальності. До того ж, на переконання позивача, зменшення штрафних санкцій на 90 %, як того просить апелянт, є необґрунтованим, оскільки таке зменшення нівелює суть неустойки як заходу відповідальності та порушує баланс інтересів сторін.
Одночасно позивач просить поновити строк на подання відзиву. Позивач зазначає, що при поданні відповідачем апеляційної скарги ним не були зазначені дані єдиного представника ТОВ «Гроу Сідс» адвоката Сніцаренка А.А., яким безпосередньо подавався позов до суду першої інстанції та, як наслідок, такі дані не були внесені апеляційним судом до відомостей про учасників справи на стадії апеляційного розгляду, у зв'язку з чим останній не був обізнаний про існування апеляційного провадження у даній справі. Також позивач вказує про масовані атаки на енергетичну інфраструктуру та запроваджені графіки відключень електроенергії, у зв'язку з чим у другій половині січня та лютому 2026 року електроенергія була практично відсутня, а тому представник позивача не мав технічної можливості своєчасно дізнатися про відкриття апеляційного провадження, а також підготувати відзив.
11.03.2026 відповідач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що позивач, достовірно знаючи про наявність ухвали апеляційного суду від 29.01.2026 про відкриття апеляційного провадження, 24.02.2026 ініціював відкриття виконавчого провадження № 80343518 приватним виконавцем Русецькою О.О. Відповідач просить надати належну правову оцінку діям позивача щодо свідомого пред'явлення виконавчого документа до виконання в умовах відкритого апеляційного провадження та приховування факту часткового погашення боргу, визнавши такі дії зловживанням процесуальними правами та порушенням принципу добросовісності, та врахувати вказану недобросовісну поведінку позивача під час ухвалення постанови за результатами апеляційного перегляду справи, зокрема, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у справі.
4. Процедура апеляційного провадження
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відмовлено ФГ «Сонячне» у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025; апеляційну скаргу залишено без руху та надано ФГ «Сонячне» 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав для його поновлення.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2026 поновлено ФГ «Сонячне» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 у справі № 904/6232/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ «Сонячне» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 у справі № 904/6232/25 за позовом ТОВ «Гроу Сідс» до ФГ «Сонячне» про стягнення коштів, призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали вказаної справи.
04.02.2026 матеріали справи № 904/6232/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
06.03.2026 ТОВ «Гроу Сідс» подало відзив на апеляційну скаргу.
11.03.2026 ФГ «Сонячне» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини
25.06.2024 між ТОВ "Гроу Сідс" (постачальник) та ФГ «Сонячне» (покупець) укладений договір поставки № 25/06 від 25.06.2024, відповідно до п.1.1 якого у строки, передбачені цим договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений сторонами у специфікаціях до даного договору), визначений сторонами у специфікаціях до даного договору (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором (специфікаціями до нього).
Згідно з п.1.2 договору, предметом поставки є визначений товар з найменуванням, у кількості та за ціною, зазначеними у специфікаціях, підписаних постачальником та покупцем, які є невід'ємними частинами цього договору. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на дату їх складання.
Пунктом 2.1 договору передбачена загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору.
Відповідно до п.2.2 договору, товар поставляється партіями, відповідно до замовлень покупця та/або специфікацій.
Згідно з п.5.5 договору, порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару. У зв'язку з тим, що товар буде оплачуватися покупцем не у момент укладення договору та підписання специфікації, усі платежі, що передбачені договором, підлягають індексації, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику проіндексовані суми відповідних платежів у строки, встановлені договором (п.5.6 договору).
Відповідно до п.7.4. договору, у разі порушення покупцем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, покупець на першу письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, Покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п.3.2. договору.
Відповідно до п.7.8. договору, у разі невиконання чи неналежного виконання покупцем грошових зобов'язань щодо оплати вартості товару, покупець, відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.
Відповідно до п.7.9. договору, відповідно до ст.259 ЦК України, сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості Товару, а також вимог, пов'язаних з несвоєчасною оплатою Товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п'ять років. Крім цього, сторони відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.
Згідно з п. 9.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2024 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання за ним, які виникли підчас його дії.
25.06.2024 сторонами підписано специфікацію №1 до договору, відповідно до якої найменування товару Мікродобриво Amino Start (TM RougeVert), кількість 200 літрів, загальна вартість товару з ПДВ, 136000,80 грн, загальна вартість товару з ПДВ, 3081,82 євро. Порядок та строк оплати товару: 136000, 80 грн оплачується покупцем в строк до 30 вересня 2024 року.
На виконання умов договору поставки № 25/06 від 25.06.2024, постачальником поставлений, а покупцем прийнятий товар на загальну суму 136000,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № 502 від 27.06.2024 на суму 136000,80 грн.
Відповідно до реєстру операцій по рахунку 27.02.2025, ФГ «Сонячне» було здійснено часткову оплату на отриманого товару в розмірі 85499,34 грн (платіжний документ № 853 від 27.02.2025 з призначенням платежу: За мікродобриво АМІНО СТАРТ згідно рах. за № К00000438 від 25.06.2024, у т.ч. ПДВ 20,00% - 14249,89 грн).
Позивач, посилаючись на несвоєчасну та не в повному обсязі оплату відповідачем поставленого товару, просив стягнути неоплачену частину вартості товару у сумі 50501,46 грн, 25047,01 грн пені, 40800,24 грн штрафу, 26423,24 грн 30% річних, 12081,02 грн інфляційного збільшення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підставі видаткової накладної № 502 від 27.06.2024 поставлений відповідачу товар на загальну суму 136000,80 грн. У свою чергу, відповідачем лише частково оплачений отриманий товар в сумі 85499,34 грн, що підтверджується випискою з рахунку від 27.02.2025. Таким чином, з урахуванням умов договору, строк оплати за поставлений товар у розмірі 50501,46 грн, є таким що настав.
Як встановлено судом, відповідач доказів оплати вартості поставленого товару у розмірі 50501,46 грн не надав, доводи позивача у цій частині не спростував. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 50501,46 грн.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою вартості товару, позивач на підставі ст. 625 ЦК України та п.п.7.4, 7.8, 7.9 договору нарахував та заявив до стягнення з відповідача: інфляційні втрати у розмірі 12081,02 грн за загальний період з 01.10.2024 по 20.10.2025, 26423,24 грн. 30% річних за загальний період з 01.10.2024 по 20.10.2025, пеню у розмірі 25047,01 грн за загальний період з 01.10.2024 по 20.10.2025 та штраф у розмірі 40800,24 грн (30% від загальної суми договору).
Відповідач контррозрахунків заявлених штрафних санкцій та компенсаційних арахувань до суду першої інстанції не подав, клопотань про зменшення штрафних санкцій не заявив.
Вищезазначені обставини встановлені судом першої інстанції та учасниками справи не оспорюються.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно зі ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст.525, 526 ЦК України).
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України, виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.611 ЦК України).
Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правильність розрахунків, виконаних позивачем. При цьому суд першої інстанції зменшив нараховані штраф та пеню на 30 %.
Відповідач відзиву на позов до суду першої інстанції не подав.
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення неустойки, вказує про неврахування судом присічного строку для нарахування пені, а також недостатнє зменшення розмірів штрафу та пені.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу наголошує на змісті п.7.9 договору, у якому сторони передбачили можливість нарахування штрафних санкцій без обмеження строком, переданим ст.232 ГК України, а тому вважає посилання апелянта на неврахування присічного строку щодо нарахування пені безпідставним. Крім того, на переконання позивача, заявлена у апеляційній скарзі вимога відповідача про додаткове зменшення розміру неустойки не може бути задоволена, оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б слугували підставою для такого зменшення, при тому що суд першої інстанції вже за власною ініціативою зменшив розмір цих нарахувань на 30%.
Наведені у клопотанні позивача причини в обґрунтування пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу апеляційний суд вважає поважними та доходить висновку про наявність підстав, передбачених ст.119 ГПК України, для його поновлення.
Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.2, 3 ст.549 ЦК України).
Текстуальне тлумачення положень ст.549 ЦК України свідчить про те, що законодавець у цій нормі пов'язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками її обчислення: 1) за кожен день прострочення виконання; 2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання.
У схожій формі вжите поняття пені та механізму її обчислення в абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, норми якого діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Зокрема, визначено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Подібним чином також визначено поняття пені в ч.1 ст.17 Закону України "Про державні резерви" - за кожний день прострочення поставки, в ч.5, абз.2 ч.7 ст.13 Закону України "Про валюту і валютні операції" - за кожний день прострочення, в п.129.6 ст.129 Податкового Кодексу України - за кожний день прострочення, в ч.1 ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" - за кожен день прострочення, в ч.5 ст.10 Закону України "Про захист прав споживачів" - за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення.
Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини врегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм її обчислення (визначення її розміру).
Вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.
Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах ст.232 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ч.6 якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, визначеним ч.6 ст.232 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак, таке правило застосовується до правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (для прикладу іншого встановленого законом правила нарахування пені, доречно навести ч.1 ст.17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов'язання).
Отже, положення ч.6 ст.232 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, у тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов'язковим для виконання сторонами (ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 року у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 року у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 року у справі № 902/669/18).
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України), а й право пов'язувати період нарахування пені зі вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, від 07.08.2018 у справі № 917/2013/17, від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 27.02.2024 у справі № 911/858/22).
Згідно зі ст.251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.252 ЦК України).
Отже, хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень ст.ст.251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості/погашення боргу", "протягом року/усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулювала ч.6 ст.232 ГК України. Формулювання, яке містить ч.3 ст.549 ЦК України та норми інших нормативних актів, що їй кореспондують, у тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.
Пунктом 7.9 договору сторони відповідно до ч.6 ст.232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за даним договором здійснюється без обмеження строку.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, сторони на підставі власного волевиявлення визначили, що пеня нараховуються без обмеження шестимісячним строком.
Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, у якій сформульовано правовий висновок, що використання у договорі формулювання «пеня нараховується за кожен день прострочення» не є домовленістю сторін про збільшення строку нарахування пені понад шість місяців та визначає лише порядок (алгоритм) розрахунку, а не період нарахування», не є релевантним у даних правовідносинах, оскільки у спірному договорі сторони у п.7.9 чітко (з посиланням на ст.232 ГК України) передбачили нарахування пені без обмеження шестимісячним строком.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нарахування пені за весь період прострочення.
Щодо тверджень апелянта про недостатнє зменшення розміру штрафних санкції та їх невідповідність наслідкам порушення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Апелянт вказує, що при залишку основного боргу у розмірі 50501,46 грн, загальна сума додаткових нарахувань (санкції + компенсації) становить понад 84000,00 грн, що складає 167% від тіла боргу. На думку апелянта, це перетворює відповідальність на інструмент отримання надприбутку, що суперечить принципам справедливості та розумності (ст.3 ЦК України). При цьому апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, відповідно до якої, якщо майнові втрати кредитора вже компенсовані іншими нарахуваннями (зокрема, річними та інфляційними), суд має право зменшити неустойку до розміру, який буде виконувати стимулюючу, а не каральну функцію. Апелянт вважає, що у даному випадку позивач застосував подвійну відповідальність за одне й те саме порушення (пеня за кожен день + одноразовий штраф 30%), що створює надмірний тягар для відповідача, який є сільськогосподарським виробником. При цьому апелянт вказує про скрутне матеріальне становище та вплив збройної агресії на господарську діяльність, критичну ситуацію з ліквідністю, вплив бойових дій та руйнування логістики, а також відсутність збитків у позивача. Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав зменшити штраф та пеню на 90% від бази нарахування.
Частиною 3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулюванню боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення боржником зобов'язання. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Апеляційний господарський суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).
Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів зазначає, що встановлення конкретного розміру зменшення за умов наявності підстав для його застосування є дискреційним повноваженням суду, який застосовує таке зменшення, діюче законодавство не містить норми, яка б визначала конкретну формулу для визначення розміру відсотку зменшення, що зумовлює використання судами загальних принципів, визначених, зокрема, у ст.2 ГПК України, а також загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст.3 ЦК України, серед яких, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У даному випадку, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції за власною ініціативою зменшив розмір пені та штрафу на 30%. При цьому враховує, що відповідач у суді першої інстанції мав можливість, проте не заявив клопотання про зменшення розміру неустойки, не подав відзив та відповідних доказів скрутного становища тощо.
Згідно з ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апелянт не обґрунтовує в апеляційній скарзі неможливості подати до суду першої інстанції клопотання про зменшення штрафних санкцій з наданням доказів скрутного матеріального становища. При цьому апеляційним судом враховується наявність у відповідача представника, який ознайомлювався з матеріалами справи в електронному вигляді (а.с.23, т.1).
Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених обставин, вважає правильним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру штрафу та пені на 30%.
Враховуючи економічну ситуацію в країні, надмірне стягнення з фермерського господарства значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього. Проте, укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції і відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився з передбаченою договором відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором (специфікацією) строки поставки товару. Крім того, у п.9.15 договору сторони підтвердили, що вони повністю розуміють умови і термінологію цього договору; договір відповідає їх інтересам та реальній домовленості; штрафні санкції, що передбачені цим договором, у тому числі їх розмір, є прийнятним для обох сторін та сторони визнають безумовне право на застосування таких санкцій стороною у передбаченому договором розмірі незалежно від обсягу (ступеню) виконання стороною основного зобов'язання на момент звернення з вимогою (позовом) про стягнення штрафних санкцій.
Між тим, визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є правом суду, і у даній справі судом першої інстанції було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та становище як відповідача так і позивача. На думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій на 30%, враховуючи тривале невиконання зобов'язання та те, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції навіть не заявив клопотання про їх зменшення, є обґрунтованим, таким, що не порушує інтереси позивача і одночасно не стане надмірним тягарем для відповідача.
Отже, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України, щодо справедливості, добросовісності, розумності та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, використавши надане йому національним законодавством України право, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що належать до стягнення з відповідача, на 30%.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про недостатнє зменшення штрафних санкцій, оскільки у даному випадку, як зазначено вище, судом першої інстанції реалізовано свої дискреційні повноваження, передбачені щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. На переконання апеляційного суду, здійснивши зменшення штрафних санкцій, господарським судом також забезпечено баланс інтересів сторін, з урахуванням встановлених обстави справи, та одночасно не допущено фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства, та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають з матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
Щодо клопотання апелянта, викладеного у відповіді на відзив, про надання належної правової оцінки діям позивача щодо свідомого пред'явлення виконавчого документа до виконання в умовах відкритого апеляційного провадження та приховування факту часткового погашення боргу, та вимоги про визнання таких дій зловживанням процесуальними правами та порушенням принципу добросовісності, з подальшим врахуванням вказаної недобросовісної поведінки позивача під час ухвалення постанови за результатами апеляційного перегляду справи, колегія апеляційного суду зазначає наступне.
Як вбачається з відзиву на апеляційну скаргу, пред'явлення виконавчого документа до виконання відбулось у період, коли представник позивача не був обізнаний про відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу було подано без зазначення даних єдиного представника ТОВ «Гроу Сідс» - адвоката Сніцаренка А.А., у зв'язку з чим такі дані не були внесені апеляційним судом до відомостей про учасників справи на стадії апеляційного розгляду.
Частинами 1, 2 ст.43 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Отже, пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання не входить до переліку підстав, вказаних у ч.2 ст.43 ГПК України.
Колегія суддів зазначає, що для кваліфікації дій учасника справи як зловживання процесуальними правами необхідним є встановлення умислу такої особи на свідоме порушення прав інших учасників справи або затягування судового процесу. У даному випадку колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає таких обставин. Крім того, слід звернути увагу, що зупинення дії рішення суду першої інстанції не є тотожним зупиненню виконання такого рішення в розумінні ст.327 ГПК України, оскільки відповідний механізм передбачає окрему процесуальну процедуру. До того ж, як вбачається з додатків до відповіді на відзив, відповідач звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на дії приватного виконавця, тобто реалізував своє право на захист своїх порушених прав. З огляду на викладене, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, підстави для визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами за результатами апеляційного перегляду справи відсутні.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду рішення суду
Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
8. Щодо розподілу судових витрат
Витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст.129, 269-271, 275-276, 282-284, 287 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «СОНЯЧНЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 у справі № 904/6232/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2025 у справі № 904/6232/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повне судове рішення складене 03 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Т.Ю.Демчина
Судді А.О.Кошля
О.І.Кучеренко