25 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/4793/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В.,
за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вх. № 363 Х/2)
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ольшанченко В.І. (повна ухвала складена 11.02.2026)
за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м.Київ,
до відповідачів: 1. ОСОБА_1 , м. Харків,
2. ОСОБА_2 , м. Харків,
3. ОСОБА_3 , м. Харків,
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", м. Харків,
про стягнення 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 постановлено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі №922/4793/24. Клопотання відповідача ОСОБА_1 (вх. №2356 від 29.01.2026) про зупинення провадження у справі №922/4793/24 задоволено. Провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/493/26. Зобов'язано сторони невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі №922/4793/24.
Задовольняючи заяву про зупинення провадження у справі суд, зокрема, виходив з обставин звернення ТОВ "Торговий дім Агродар" 26.11.2025 до АТ "Державний експортно-імпортний банк України" із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання в порядку п. 23 розділу "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відмова АТ "Державний експортно-імпортний банк України" у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням наразі оскаржена поручителем ОСОБА_1 до Господарського суду міста Києва, яким було відкрито провадження у справі №910/493/26.
Суд погодився з доводами відповідача, що у разі потенційного задоволення Господарським судом міста Києва позову у справі №910/493/26 про визнання незаконним та скасування рішення AT "Державний експортно-імпортний банк України" про відмову у застосуванні мораторію, такий мораторій буде вважатися таким, що застосований з дня отримання кредитором заяви позичальника. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що обставини, встановлені судом у справі №910/493/26, матимуть преюдиціальне значення для розгляду справи №922/4793/24, а отже, існує об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/493/26.
Також суд виходив з того, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Оскільки у справі №910/493/26 вирішуються питання, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі №922/4793/24, а зупинення провадження у господарській справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України можливе лише на стадії підготовчого провадження, суд дійшов висновку про можливість повернення на стадію підготовчого провадження у справі №922/4793/24 для виконання таких процесуальних дій.
Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" не погодилось з ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 та направити справу №922/4793/24 до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує такими доводами:
- клопотання про зупинення провадження у справі та оскаржувана ухвала не містять аргументованих та переконливих доводів щодо необхідності зупинення провадження у справі як щодо об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/493/26, так і стосовно того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 910/493/26 відсутня, адже наявні у справі докази у повній мірі дозволяють суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі;
- з усіх питань, що є предметом розгляду у даній справі, АТ "Укрексімбанк" надано відповідні докази, які не є взаємосуперечливими та мають бути оцінені судом в порядку статті 86 ГПК України, у повній мірі дозволяють суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у даній справі, а саме обставини виникнення та дійсності основного та забезпечувального зобов'язання, а також наявності заборгованості та її розміру. Натомість судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі суду не вказано, які саме конкретні обставини, що матимуть "преюдиціальне значення" для розгляду даної справи, мають бути встановлені судом у справі №910/493/26;
- жодної преюдиції у справі № 910/493/26 для даної справи не може бути встановлено, оскільки правомірність чи неправомірність дій банку щодо заяви про мораторій, правильність тлумачення банком правових норм, права кваліфікації поведінки банку є правовою оцінкою суду, а не встановленими судом фактами; жоден факт, який може бути встановлений у справі №910/493/26, не здатен змінити або вплинути на доказову базу у справі №922/4793/24;
- суд не позбавлений права самостійно встановити та оцінити обставин (факти), що стосуються застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання за договором кредиту (позики) на підставі пунктів 23, 24, 26 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України;
- чинне законодавство не забороняє суду встановлювати наявність боргу та присуджувати його до стягнення під час дії мораторію, передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Відтак відсутні перешкоди для розгляду даної справи про стягнення заборгованості за грошовими зобов'язанням за Генеральної кредитною угодою, навіть якщо мораторій, передбачений пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, буде розповсюджуватись на сплату такої заборгованості з моменту подання заяви про мораторій;
- зупинення провадження у даній справі лише сприятиме затягуванню вирішення по суті справи, яка перебуває у провадженні суду першої інстанції тривалий час;
- Господарський процесуальний кодекс України не містить норми, яка передбачає можливість та визначає порядок повернення судом першої інстанції справи до стадії підготовчого провадження після його закриття. Водночас виключних та вагомих обставин, що могли б бути підставою для здійснення повернення на стадію підготовчого провадження оскаржувана ухвала суду не містить.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 для розгляду справи №922/4793/24 визначено колегію суддів у такому складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вх. № 363 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі № 922/4793/24. Розгляд справи призначено на 25.03.2026. Витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4793/24. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
06.03.2026 матеріали справи №922/4793/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
17.03.2026 від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить залишити апеляційну скаргу АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 про зупинення провадження у справі без задоволення, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
В обґрунтування своєї позиції у справі 1-й відповідач зазначає, що, виходячи з приписів п. 26 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням за договором кредиту (позики) фактично продовжує строк виконання зобов'язання за договором кредиту до одного року з для припинення воєнного стану.
Зазначає, що підставою позову є невиконання ТОВ "ТД "Агродар" зобов'язання з повернення позики за Генеральною кредитною угодою № 68116N2 від 16 березня 2016 року, що було забезпечено договорами поруки № 68116P12 від 16 березня 2016 року, №68116Р13 від 16 березня 2016 року, № 68116Р14 від 17 березня 2016 року, поручителями за якими виступали відповідачі.
Зважаючи на продовження строку виконання зобов'язання внаслідок застосування мораторію, у випадку такого застосування, права позивача не є порушеними. А отже, без встановлення обставин правомірності чи неправомірності відмови у застосування мораторію, неможливо встановити, чи підлягає задоволенню позов про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За твердженням заявника, задоволення позову у справі № 910/493/26 і визнання застосованим мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов'язаннями за Генеральною кредитною угодою № 68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди, є підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості у справі № 922/4793/24.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне повернення до стадії підготовчого провадження, зазначає, що перше засідання з розгляду справи № 922/4793/24 по суті було призначено на 09.02.2026 о 16:00 год. Таким чином, станом на дату подання клопотання про зупинення провадження у справі розгляд справи по суті не було розпочато, тому не існувало жодних перешкод для зупинення провадження у справі.
Наголошує, що Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. В той же час, відповідач діяв добросовісно і подав клопотання одразу як йому стало відомо про відкриття провадження у справі № 910/493/26; зупинення провадження було б можливе навіть якщо б розгляд справи по суті вже розпочався.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 у зв'язку із знаходженням у відпустці судді Тарасової І.В., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.
В судове засідання 25.03.2026 з'явились представник апелянта та відповідачів у справі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час день та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про час, дату та місце судового засідання, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, наявні в матеріалах справи документи дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного судового рішення, правові позиції сторін викладені учасниками справи в процесуальних документах по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справу за відсутністю представника третьої особи - за наявними у справі документами.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Представник відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій позивач просить суд: 1) стягнути з ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) як із солідарного із ТОВ "Торговий дім Агродар" (код 36036864) боржника за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 на користь АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (код 00032112) заборгованість за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 2) стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_2 ) як із солідарного із ТОВ "Торговий дім Агродар" (код 36036864) боржника за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 на користь АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (код 00032112) заборгованість за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 3) стягнути з ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 ) як із солідарного із ТОВ "Торговий дім Агродар" (код 36036864) боржника за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 на користь АТ "Державний експортно-імпортний банк України" (код 00032112) заборгованість за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 9873299,52 доларів США та 112216149,03 грн; 4) судові витрати покласти на відповідачів; 5) залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ТОВ "Торговий дім Агродар" (код 36036864).
В обґрунтування позовних вимог АТ "Державний експортно-імпортний банк України" посилався на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 договору поруки №68116Р12 від 16.03.2016, відповідачем ОСОБА_2 договору поруки №68116Р13 від 16.03.2016, відповідачем ОСОБА_3 договору поруки №68116Р14 від 17.03.2016 щодо виконання перед позивачем зобов'язань за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16.03.2016 з усіма додатками до неї, а саме: кредитним договором №68116К8 від 14.06.2016 (додаток 1.1 до Генугоди); кредитним договором №68116К17 від 13.10.2016 (додаток 1.2); кредитним договором №68117К3/ЕЕР-119ЕХІМ від 10.03.2017 (додаток 1.3); кредитним договором №18-72КV0019 від 11.09.2018 (додаток 1.6); кредитним договором №19-72КV0016 від 23.05.2019 (додаток 1.7); кредитним договором №19-72КV0019 від 07.06.2019 (додаток 1.8); кредитним договором №19-72КV0026 від 06.09.2019 (додаток 1.9); кредитним договором №19-72КО0014 від 23.05.2019 (додаток 1.10).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 38, офіс 16).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.02.2026.
28.01.2026 відповідач ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Харківської області надав клопотання (вх.№2356 від 28.01.2026), в якому просив зупинити провадження у справі №922/4793/24 до вирішення Господарським судом міста Києва господарської справи №910/493/26 за позовом ОСОБА_1 до АТ "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання незаконним та скасування рішення про відмову у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди, викладене у листі №0028702/30718-25 від 24 грудня 2025 року; визнання застосованим мораторію на нарахування та сплату коштів всіма за грошовими зобов'язаннями за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди.
В обґрунтування свого клопотання відповідач1 зазначав, що ТОВ "Торговий дім Агродар" 26.11.2025 подало до позивача заяву №14/10 про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди в порядку пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
05.01.2026 ТОВ "Торговий дім Агродар" отримало лист від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" №0028702/30718-25 від 24.12.2025, яким повідомлено, що AT "Державний експортно-імпортний банк України" вимушений залишити заяву ТОВ "Торговий дім Агродар" №14/10 про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням за договором кредиту (позики) без розгляду. Відповідач1 вважає, що за своєю правовою природою цей лист є рішенням позивача про відмову в застосуванні мораторію. При цьому, відповідач вважає таке рішення банку протиправним, оскільки кредитор перевищив надані законом повноваження, адже закон встановив чіткі критерії відмови у застосуванні мораторію.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, поручитель ОСОБА_1 оскаржив рішення АТ "Державний експортно-імпортний банк України", викладене у листі №0028702/30718-25 від 24.12.2025 про відмову у застосуванні мораторію за заявою ТОВ "Торговий дім Агродар" №14/10 від 26.11.2025 на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди, до Господарського суду міста Києва, за наслідками якого було порушено провадження у справі № 910/493/26.
Таким чином, на думку заявника, у зв'язку із протиправними та безпідставними діями АТ "Державний експортно-імпортний банк України" щодо розгляду заяви про застосування мораторію ТОВ "Торговий дім Агродар" від 26.11.2025 склалася ситуація, коли обґрунтоване та законне рішення у справі №922/4793/24 фактично буде залежати від результату розгляду іншої справи, у якій буде встановлено незаконність/законність прийнятого АТ "Державний експортно-імпортний банк України" рішення.
11.02.2026 постановлено оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, яка є предметом апеляційного перегляду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Під час постановлення оскаржуваної ухвали господарський суд керувався положеннями пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.
За змістом пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При цьому, пов'язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта - шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія наголошує, що як було неодноразово зазначено судом касаційної інстанції у низці правових позицій, сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
У разі застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, згідно з вимогами статті 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 917/349/20, від 14.12.2022 у справі №906/750/21).
Так, враховуючи вимоги процесуального закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, та чим обумовлюється неможливість розгляду спору.
Як зазначалось раніше, у межах судового провадження №910/493/26, яке перебуває на розгляді Господарського суду міста Києва та відкрите ухвалою від 26.01.2026, вирішується питання визнання незаконним та скасування рішення Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про відмову у застосуванні мораторію, а також визнання застосованим мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов'язаннями за Генеральною кредитною угодою № 68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди.
Зупиняючи провадження у даній справі до розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/493/26, суд першої інстанції виходив з того, що у справі №910/493/26 вирішуються питання, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі №922/4793/24, зокрема вважав, що у разі потенційного задоволення Господарським судом міста Києва позову у справі №910/493/26 про визнання незаконним та скасування рішення AT "Державний експортно-імпортний банк України" про відмову у застосуванні мораторію, такий мораторій буде вважатися таким, що застосований з дня отримання кредитором заяви позичальника.
Судова колегія не погоджується з даними висновками суду першої інстанції та зазначає, що предметом розгляду цієї справи по суті є питання наявності підстав для стягнення з відповідачів як із солідарних боржників заборгованості за Генеральною кредитною угодою по кредиту, процентам за користування кредитом, комісії за управління кредитом з урахуванням пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частина 1 статті 543 Цивільного кодексу України визначає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, серед іншого, може забезпечуватися порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до пункту I Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" №12148 від 24.10.2024 (№4340-IX від 27.03.2025), який набрав чинності 10.08.2025, Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 23-36.
Відповідно до пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб'єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов'язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - заява), за сукупності певних критеріїв.
Пунктом 25 Закону передбачено, що кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію.
У свою чергу, відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 26 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених пунктом 25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:
1) позичальник звільняється від обов'язку сплати грошового зобов'язання за договором кредиту (позики);
2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов'язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов'язань за договором кредиту (позики);
3) зупиняється нарахування грошового зобов'язання за договором кредиту (позики).
Системний аналіз вказаних положень Цивільного кодексу України вказує, що дія мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання за договором кредиту (позики) не скасовує самого зобов'язання, яке виникло за укладеним кредитним договором, а має на меті впровадження механізму зупинення нарахування грошового зобов'язання за кредитним договором та заходів з примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, практичне значення прийняття Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану" спрямоване на захист боржників (позичальників і лізингоодержувачів), які постраждали внаслідок воєнних дій, шляхом запровадження механізму мораторію на нарахування та сплату грошових зобов'язань за кредитами/лізингом (тіло, відсотки, комісії та ін.).
Вказаний Закон спрямований на сприяння врегулюванню проблемних кредитів та створює правову рамку для призупинення зобов'язань і одночасно залишає шлях для реструктуризації/узгодження умов між сторонами після стабілізації обставин (зменшення тиску на боржника й одночасний контроль ризиків для кредитора).
Проте набуття чинності Законом № 4340-ІХ та наявність підстав для застосування положень п.п. 1 п. 26 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України жодним чином не припиняє наявних зобов'язань за кредитним договором, а лише встановлює мораторій на їх виконання.
Відповідне також підтверджується тим, що відповідно до п. 10-7 розділ ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", доповненого Законом № 4340-IX, на строк дії мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання за договором кредиту (позики), передбаченого пунктами 23-29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зупиняються строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на кошти), що стосуються стягнення грошового зобов'язання за такими кредитними договорами (договорами позики), а також звернення стягнення на предмет забезпечення за договором застави, іпотеки, які забезпечують виконання зобов'язання за таким кредитним договором (договором позики), з позичальника (його правонаступника) та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов'язання за таким договором.
На думку судової колегії, права позичальника та поручителя не обмежені у застосуванні вказаного Закону № 4340-ІХ, з огляду на те, що запровадження мораторію фактично є підставою саме для відстрочення стягнення спірної суми грошових коштів на строк, визначений законом (примусового виконання судового рішення), а не відмови в задоволенні позову щодо визначення такого зобов'язання.
Відтак, посилання на те, що обставини, які підлягають встановленню у справі №910/493/26, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у справі №922/4793/24, оскільки від результатів їх встановлення залежить правовий режим спірного зобов'язання та наявність або відсутність у відповідачів обов'язку зі сплати сум, заявлених позивачем до стягнення, не є в даному випадку достатнім для зупинення провадження у даній господарській справі, оскільки наявність рішення по суті спору про стягнення заборгованості жодним чином не перешкоджає застосуванню мораторію.
Крім того застосування п.п. 3 п. 26 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо зупинення нарахування грошового зобов'язання за договором кредиту (позики) пов'язано саме із моментом отримання кредитором заяви боржника.
Як свідчать встановлені у справі обставини, ТОВ "Торговий дім Агродар" (боржник) звернулося до АТ "Державний експортно-імпортний банк України" з заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов'язання за Генеральною кредитною угодою №68116N2 від 16 березня 2016 року та усіма кредитними договорами, укладеними в межах такої угоди в порядку, визначеному пунктом 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, 26.11.2025.
Тобто, навіть у разі задоволення Господарським судом міста Києва позову у справі №910/493/26 про визнання незаконним та скасування рішення AT "Державний експортно-імпортний банк України" про відмову у застосуванні мораторію, зупинення нарахування грошового зобов'язання має бути застосовано з дня отримання кредитором заяви позичальника, в той час як кінцевою датою спірного періоду, за який позивачем проведено нарахування заборгованості за кредитним договором, визначено 28.02.2022.
Отже, незалежно від результату розгляду справи №910/493/26, господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи №922/4793/24, адже підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Судова колегія вважає слушними та погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що у справі № 910/493/26 Господарським судом міста Києва не встановлюється факт настання строку виконання кредитного зобов'язання, не визначається розмір заборгованості, не вирішується питання відповідальності поручителів, не розглядається чинність кредитного договору та договору поруки або їх окремих умов.
Водночас з огляду на предмет та підстави заявленого позову у даній справі усі обставини даної справи можуть бути встановлені самостійно судом за наявними у матеріалах цієї справи доказами (зокрема, первинними документами), тобто без очікування результатів розгляду іншої справи.
Натомість місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі не навів жодних висновків, у чому полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи та чому зібрані у справі №922/4793/24 докази не дають можливості самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/493/26 може вплинути на розгляд по суті позовних вимог банку у справі №922/4793/24.
Відповідно до положень статті 2 ГПК України на господарське судочинство покладено обов'язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 27.06.2000 у справі Фридлендер проти Франції, рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі Красношапка проти України).
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 07.05.2018 у справі № 903/351/16 та від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, оскільки не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як щодо об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/493/26, так і щодо того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За таких обставин суд апеляційної інстанцій вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі №922/4793/24 та неправильно застосував положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги в частині оскарження ухвали суду першої інстанції щодо повернення справи на стадію попереднього засідання, судова колегія зазначає таке.
Верховний Суд зазначає, що ст. 55 Конституції України гарантує кожному захист прав і свобод у судовому порядку, а ст. 129 встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п.8 ч.1 цієї статті).
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи визначено також серед основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбаченого п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України, необхідно розуміти як гарантоване особі право на перегляд її справи в цілому судом апеляційної інстанції. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи - одна з конституційних засад судочинства - спрямоване на гарантування ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина з одночасним дотриманням конституційних приписів щодо розумних строків розгляду справи, незалежності судді, обов'язковості судового рішення тощо (абз.13 пп.2.3 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 №4-рн/2019).
Право на апеляційний перегляд справи, передбачене ст.129 Конституції України, є гарантованим правом на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті (абз.8 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 17.03.2020 №5-р/2020).
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України, який регламентує порядок здійснення господарського судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст. 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Згідно з ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Верховний Суд зазначав, що зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і вони не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі (постанови від 18.10.2018 у справі №912/1398/18, від 12.03.2019 по справі №918/361/18, від 14.09.2020 у справі №910/404/20, від 10.11.2021 у справі №922/1543/19, від 14.12.2022 у справі №920/1346/21).
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі №757/47946/19-ц, досліджуючи питання щодо апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції, які не зазначені в переліку, викладеному в ч.1 ст.255 ГПК України, погодилась зі сформованим при застосуванні норм процесуального права підходом щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції, в основу якого покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц також зазначила:
"44. Водночас та обставина, що ухвала про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду не зазначена в пунктах 2 та 16 частини першої статті 353 ЦПК України (пунктах 2, 14 частини першої статті 255 ГПК України), сама по собі ще не виключає можливості апеляційного оскарження такої ухвали у певному порядку (див. пункт 24 цієї постанови).
45. Як зазначалося, для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду".
Як встановлено судовою колегією, повернення на стадію підготовчого провадження у справі №922/4793/24 пов'язано з вирішенням у справі №910/493/26 процесуальних питань, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі №922/4793/24, а саме, зупинення провадження у господарській справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Відтак, судова колегія вбачає можливим розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в частині повернення на стадію підготовчого провадження у справі №922/4793/24 з огляду на взаємозв'язок вирішення цього питання разом з розглядом клопотання відповідача ОСОБА_1 (вх.№2356 від 28.01.2026) про зупинення провадження у господарській справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яке можливе лише на стадії підготовчого провадження. А відтак, за відсутності законних підстав для зупинення провадження у даній справі оскаржувана ухвала суду перешкоджає подальшому провадженню у справі у встановленому Законом порядку та, як наслідок, підлягає окремому оскарженню від рішення суду в апеляційному порядку.
Правова позиція щодо можливості апеляційного перегляду ухвал суду першої інстанції, які не визначені в переліку ч. 1 ст. 255 ГПК України, викладена в постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 902/515/25.
З приводу розгляду доводів апеляційної скарги в зазначеній части по суті судова колегія зазначає таке.
За змістом статей 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Втім, у постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
Так, у постанові від 26.07.2023 у справі №911/1638/22 (пункти 5.31., 5.32.) Верховний Суд вказав, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження. Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до дій, що проводяться на стадії підготовчого провадження, з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21.
Також, подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22 та в ухвалі Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 923/525/20.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Ураховуючи вищенаведене, повернення до стадії підготовчого провадження у господарському процесі факультативна стадія господарського судочинства, яка проводиться в межах встановлених законом для підготовчого провадження строків, що залишилися після закриття підготовчого провадження, на якій суд за участі учасників справи, не вирішуючи питання справи по суті, здійснює процесуальні дії, що спрямовані на реалізацію учасниками справи прав, які з поважних причин не були реалізовані під час підготовчого провадження і можуть бути реалізовані лише на цій стадії, та на вирішення питань, які залишилися не вирішеними після закриття підготовчого провадження, за умови, що про вищезазначені обставини стало відомо на стадії розгляду справи по суті до виходу суду до нарадчої кімнати.
Підстави повернення до стадії підготовчого провадження варто поділяти на процесуальні подання заінтересованим учасником справи клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, та матеріальні підстави - подання нових доказів, що мають важливе значення для справи, повідомлення про важливі обставини справи, порушення процесуальних прав учасників справи, які можуть бути відновлені лише шляхом повернення на стадію підготовчого провадження, інші підстави, визнані судом вагомими.
Відтак необхідність вирішення питання щодо зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК стала підставою для повернення на стадію підготовчого провадження, що, на переконання судової колегії, з огляду на часовий проміжок виникнення обставин, з якими пов'язане дане клопотання, є допустимим, можливим та відповідає засаді забезпечення права на суд, як важливої складової права осіб на захист своїх прав, свобод та інтересів.
Проте за наслідками встановлення необґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі № 922/4793/24 з підстав, викладених в поданому клопотанні, судова колегія з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду справи судом, а також неприпустимості зловживання процесуальними правами та створення переваг у користуванні сторонами наданими процесуальним законодавством правами, не вбачає за доцільне продовження розгляду стадії зі стадії підготовчого провадження у справі.
Зокрема, закриваючи підготовче провадження та призначаючи справу №922/4793/24 до судового розгляду по суті, місцевий господарський суд зазначив про вчинення судом всіх необхідних процесуальних дій, передбачених частиною 2 ст. 182 ГПК України, для виконання завдань підготовчого провадження у даній справі.
За таких обставин, ухвала Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 в частині повернення на стадію попереднього провадження також підлягає скасуванню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, за висновком апеляційного господарського суду вимоги скарги законні та обґрунтовані, тому вона підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно з ч. 3 статті 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що зупинення господарським судом першої інстанції провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/493/26, здійснене з порушенням положень пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, що призвело до порушення принципу розгляду справи упродовж розумного строку, що суперечить засадам господарського судочинства та вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", скасування ухвали Господарського суду Харківської області 11.02.2026 у справі №922/4793/24 з направленням справи на розгляд суду першої інстанції.
При цьому, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, 271, 275, 280 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.02.2026 у справі №922/4793/24 скасувати.
Справу №922/4793/24 передати на розгляд Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 06.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя П.В. Демідова