ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 квітня 2026 року Справа № 906/561/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Крейбух О.Г.
розглянувши заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі № 906/561/25
за позовом Державної установи "Житомирська виправна колонія №4"
до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)"
про стягнення 1 008 455,23 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.11.2025 у справі №906/561/25 в задоволенні позову Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про стягнення 1 008 455,23 грн, відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Державна установа "Житомирська виправна колонія №4" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.11.2025 у справі №906/561/25 залишено без змін.
16.03.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС надійшла заява Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі № 906/561/25, в якій просить стягнути з Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, серед іншого, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 прийнято до розгляду заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі №906/561/25. Запропоновано Державній установі "Житомирська виправна колонія №4" за наявності надати суду свої заперечення на заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі №906/561/25.
При цьому, суд зазначає, що позивачем будь-яких заперечень щодо розміру, неспівмірності, нерозумності, нереальності понесених Державним підприємством "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" витрат на професійну правничу допомогу апеляційному суду надано не було.
Розглянувши заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі №906/561/25, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень ч.ч.5-6 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч.5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст.126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.4 ст.126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.5 ст.129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені ч.4 ст.126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч.4 ст.129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч.5 ст.129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.
Як вбачається, Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції надало копії Договору № 2306 про надання правничої допомоги від 23.06.2025, копію ордеру серії АМ № 1136458 від 23.01.2026, Розрахунку № 3 суми гонорару за надану правову допомогу від 16.03.2025, Акту виконаних робіт від 16.03.2026.
Так, 23.06.2025 між Адвокатським бюро "Ірини Соломонюк" та Державним підприємством "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" укладено Договір №2306 про надання правничої допомоги (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Адвокатське бюро зобов'язувалося надати клієнту юридичну допомогу в обсязі та на умовах, прердбачених даним Договором.
Згідно з п.4.1 Договору, сторони погодили, що вартість наданих юридичних послуг Адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє останньому відповідний розрахунок.
Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом розрахунку (якщо інше не вказано в розрахунку) від Адвокатського бюро (п.4.2. Договору).
Пунктом 4.5. Договору сторони передбачили, зокрема те, що за результатами надання юридичної допомоги у разі необхідності може бути складено акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.
На підставі Договору № 2306 про надання правничої допомоги від 23.06.2025, адвокату Адвокатського бюро "Ірини Соломонюк" Соломонюк І.В. був виданий Ордер серії АМ №1136458 від 23.01.2026.
16.03.2026 між сторонами підписано Розрахунок № 3 суми гонорару за надану правову допомогу, згідно якого, Адвокатським бюро "Ірини Соломонюк" в особі адвоката Соломонюк І.В. надано (буде надано) правову допомогу наступного характеру:
- надання правової допомоги в Північно-західному апеляційному господарському суді по справі № 906/561/25, складання відзиву на апеляційну скаргу, представництво інтересів в Північно-західному апеляційному господарському суді - 20 год.
Розмір оплати за надані послуги складає 40 000,00 грн.
Клієнт з розрахунком вартості послуг погодився, зауважень та претензій не мав.
16.03.2026 між сторонами підписано Акт виконаних робіт (далі - Акт), згідно якого, бюро на виконання умов Договору № 2306 про надання правничої допомоги від 23.06.2025 в судовій справі №906/561/25 під час перегляду Північно-західним апеляційним господарським судом Адвокатським бюро "Ірини Соломонюк" в особі адвоката Соломонюк І.В. було надано послуги в повному обсязі.
Всього витрачено годин: 20 год.
При цьому, Актом сторони узгодили те, що оплата має бути здійснена протягом 10 днів після набранням рішенням законної сили.
Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що Державному підприємству "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" надано професійну правничу допомогу у даній справі у суді апеляційної інстанції Адвокатським бюро "Ірини Соломонюк" в особі адвоката Соломонюк І.В. згідно відповідного договору, що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 40 000,00 грн.
Разом з тим, проаналізувавши надані відповідачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів заявника, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 40 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Так, вивчивши надані представником відповідача в обґрунтування адвокатських витрат документи, колегія суддів бере до уваги незмінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, враховуючи, що представник відповідача - адвокат Соломонюк І.В. забезпечує правовий (правничий) супровід даної справи ще в суді першої інстанції, а тому обізнана в усіх обставинах та доказах справи, що свідчить про те, що правова позиція сторін спору була сформована ще до апеляційного розгляду справи.
З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв'язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи з огляду на те, що дана справа не потребувала значної інтелектуальної підтримки зі сторони адвоката зважаючи на його професійний рівень, беручи до уваги обсяг наданих адвокатських послуг та відсутність значного обсягу юридичної та технічної роботи, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов'язана з розглядом справи №906/561/25 у суді апеляційної інстанції, в розмірі 40 000,00 грн є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені відповідачем судові витрати у сумі 20 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.
При цьому, у відшкодуванні понесених Державним підприємством "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" витрат на професійну правничу допомогу витрат в розмірі 20 000,00 грн слід відмовити.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст.627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.
Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви відповідача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на ч.5 ст.129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який відповідач та адвокат обумовили.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між відповідачем та адвокатом за укладеним договором про надання правничої допомоги, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на позивача не в повній сумі, про яку домовились відповідач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Керуючись ст. ст. 126, 129, 244 ГПК України, суд
1. Заяву Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про ухвалення додаткового рішення у справі № 906/561/25 задоволити частково.
2. Стягнути з Державної установи "Житомирська виправна колонія №4" на користь Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
В решті заяви відмовити.
3. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
4. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.