Справа № 183/8512/25
№ 2/183/2633/26
04 лютого 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
13 серпня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний сул» звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 31 січня 2021 року.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складала.
У визначений законом строк вона звернулася до приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Тимошенко М.М. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з чим 28 липня 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом за р № 1080 на недоотриману пенсію за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року в сумі 71 983,87 грн., що належала померлій згідно довідки повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27 липня 2021 року за вих.. № 1200-0401/8/25950.
В той же час, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не надало інформації нотаріусу про суму недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
18 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою за вх. № 601 про виплату недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, проте отримала відповідь від 21 липня 2025 року за вих. № 12000-0208-8/18583 про те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком з особливістю внутрішньо переміщеної особи, виплату якої було призупинено з березня 2016 року відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (Закон № 1058-IV) та на підставі списків п6енсіоннрів з числа внутрішньо переміщених осіб , по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (причина припинення «9» - до з'ясування). Оскільки за життя пенсіонерка із заявою щодо поновлення виплати пенсії до Головного управління не зверталася, пенсійні виплати з 01 березня 2016 року вважаються не отриманими з вини пенсіонера, тому розрахунок недоотриманої пенсії проведено з урахуванням норм ст.. 46 Закону № 1058-IV. Рішення стосовно припинення виплати пенсії формується територіальним органом Пенсійного фонду України у випадку закриття електронної пенсійної справи постійною причиною. Постійною причиною, «2»-помер пенсіонер, електронну пенсійну справу ОСОБА_2 закрито з лютого 2021 року згідно з поданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 березня 2021 року.
Оскілки позивач має право на спадкове майно, а саме - пенсію за віком ОСОБА_2 та з урахуванням виданого нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом у виді частини недоотриманої пенсії померлої, вважає, що відповідач незаконно перешкоджає реалізації її прав на пенсію спадкодавця за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового, тобто пенсії, яка залишилася не отриманою її матір'ю ОСОБА_2 за життя.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити їй недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, а також вирішити питання щодо судових витрат.
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу без його участі, вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в судове засідання не з'явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, згідно якого вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, просив розглядати справу без його участі та в позові відмовити, з огляду на наступне. Так, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком. 13.07.2021 приватний нотаріус Сєвєродонецького районного нотаріального округу Тимошенко М.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Луганській області з запитом щодо надання інформації стосовно залишку недоотриманої пенсії на ім'я ОСОБА_2 . У відповідь на вказаний запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 27.07.2021 за вих.№1200-0401-8/25950 надано інформацію про розмір недоотриманої ОСОБА_2 пенсії, що складає 71983,87 грн. (сімдесят одна тисяча дев'ятсот вісімдесят три грн. 87 коп.). Недоотримана пенсія була розрахована з моменту запиту нотаріуса (13.07.2021) з 12.07.2018 по 31.01.2021 рік (з урахуванням частини першої ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). В той же час, виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 березня 2016 року. За життя остання не зверталася особисто за поновленням виплати та нарахування пенсії з 01 березня 2016 року. 18 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області з заявою № 601 про виплату недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 . Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1165 частина недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 з урахуванням положень абзацу третього пункту 4 Порядку №1165, проводилась шляхом зарахування спадкоємиці ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок, відкритий у відділенні АТ »Ощадбанк»: 530,00 грн. - у листопаді 2022 року; 2,18 грн. - у грудні 2022 року; 557,32 грн. - у липні 2023 року; 2093,00 грн. - у вересні 2023 року; 1303,00 грн. - у жовтні 2023 року; 4,10 грн. - у листопаді 2023 року; 0,62 грн. - у грудні 2023 року; 2361,00 грн. - у жовтні 2024 року; 2361,00 грн. - у листопаді 2024 року. Подальша виплата буде проводитися відповідно до норм Порядку 1165 за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України за відповідний рік. Так, відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності членів сім'ї, які проживали спільно з пенсіонером на день його смерті, або у разі не звернення ними за виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, така сума пенсії входить до складу спадщини. Якщо нарахування та виплата пенсії не здійснювалася на час смерті, тобто відсутні суми пенсії, що належали пенсіонеру і залишилися недоотриманими у зв'язку зі смертю, розмір недоотриманої пенсії розраховується відповідно до ч. п. ст. 46 ЗУ від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії), де датою звернення за отриманням пенсії є день звернення спадкоємця з усіма необхідними документами. У випадку, коли на день смерті пенсіонера нарахування та виплата пенсії не здійснювалася, заява щодо поновлення пенсії особисто пенсіонером не надавалась, органи Пенсійного фонду України можуть розрахувати недоотриману пенсію на підставі заяви спадкоємця, визначеного нотаріусом. Норма закону або підзаконного акта, яка б зобов'язувала органи Пенсійного фонду України нараховувати суми пенсії за віком пенсіонерам після їх смерті за зверненням спадкоємців у законодавстві відсутні. Стосовно виплати спадкоємцям пенсії після смерті пенсіонера стосуються лише тієї пенсії, яка була нарахована пенсіонеру за час його життя, тобто належала пенсіонеру на час смерті та увійшла до складу спадщини на момент відкриття спадщини. Так, Згідно з п. 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, днем звернення за виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Для виплати недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть та свідоцтво про право на спадщину. Таким чином, Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповіло до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера, яка увійшла до складу спадщини, здійснюється виключно на підставі свідоцтва про право на спадщину. Механізм виплати, зокрема недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольовані Україною території, відповідно до ст. 52 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньопереміщенимособам та особам, які відмовилися відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою КМУ від 10.11.2021 року № 1165 (Порядок № 1165). Так п. 2 Порядку № 1165 передбачено, що облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фону України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи), та у сформованих на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період. Як вже було зазначено вище, за час свого життя померла ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не виявила бажання звернутися з відповідною заявою щодо відновлення нарахування припиненої пенсії. Відповідно до ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Отже, пенсія померлої ОСОБА_2 за період з 01.03.2016 по 26.07.2018 не може входити до складу спадщини, оскільки вказані пенсійні виплати не нараховані пенсіонеру. Спадкоємець, у даному випадку позивач, не має права на майно (пенсійні виплати), якого не існує та право на яке спадкодавець ОСОБА_2 за час життя не реалізувала. Норма закону або підзаконного акта, яка б зобов'язувала органи Пенсійного фонду нараховувати суми пенсії за віком пенсіонерам після їх смерті за зверненням спадкоємців у законодавстві України відсутня. Враховуючи вищенаведене ГУ ПФУ в Луганській області вважає неможливим здійснити виплату за заявою позивача ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть № 346, складений Балаклійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 березня 2021 року.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема на недоотриману пенсію.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складала.
Встановлено, щ у визначений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Тимошенко М.М. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з чим 28 липня 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом за р № 1080 на недоотриману пенсію за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року в сумі 71 983,87 грн., що належала померлій згідно довідки повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27 липня 2021 року за вих.. № 1200-0401/8/25950.
Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не надало інформації нотаріусу про суму недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
18 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою за вх. № 601 про виплату недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, проте отримала відповідь від 21 липня 2025 року звих. № 12000-0208-8/18583 про те, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії за віком з особливістю внутрішньо переміщеної особи, виплату якої було призупинено з березня 2016 року відповідно до ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (Закон № 1058-IV) та на підставі списків п6енсіоннрів з числа внутрішньо переміщених осіб , по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території (причина припинення «9» - до з'ясування). Оскільки за життя пенсіонерка із заявою щодо поновлення виплати пенсії до Головного управління не зверталася, пенсійні виплати з 01 березня 2016 року вважаються не отриманими з вини пенсіонера, тому розрахунок недоотриманої пенсії проведено з урахуванням норм ст.. 46 Закону № 1058-IV. Рішення стосовно припинення виплати пенсії формується територіальним органом Пенсійного фонду України у випадку закриття електронної пенсійної справи постійною причиною. Постійною причиною, «2»-помер пенсіонер, електронну пенсійну справу ОСОБА_2 закрито з лютого 2021 року згідно з поданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11 березня 2021 року.
Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент смерті перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як внутрішньо переміщена особа. Виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 березня 2016 року.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд наводить наступні норми права.
Так, частиною 1 статті 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Як вбачається із частини 1 статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частини 1 статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною 1 статті 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України, свідчить про те, що:
- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1227 ЦК України за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Частиною 1 статті 52 вказаного вище Закону передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
Як вбачається із частини 3 статті 52 вказаного вище Закону, у разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Частиною 1 статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину
Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області стверджує, що пенсія ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки пенсіонерка до територіальних органів Пенсійного фонду України на територію, підконтрольну українській владі, за поновленням виплати пенсії особисто не зверталась.
Така підстава припинення виплати пенсії законодавством, зокрема ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, чинній на день припинення виплати пенсії (01 березня 2016 року), не передбачена.
Прийняті на виконання Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» постанови Кабінету Міністрів України і виконавчих органів Пенсійного фонду України є підзаконними актами, які регулюють особливості виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, однак вони не є законами, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено законами.
Вказаний висновок суду ґрунтується на положенні, зазначеному в абз. 2 преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про те, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області з 01 березня 2016 року нарахування і виплати ОСОБА_2 пенсії суд вважає незаконним.
Вказаний висновок суду кореспондується з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі 243/13575/19, згідно якій припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.
За змістом ч. 2 ст. 416 ЦПК України у постанові об'єднаної палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги положення ст. 1227 ЦК України про те, що суми, зокрема, пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини, суд вважає, що спадкодавець ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату пенсії незалежно від того, чи зверталась пенсіонерка до територіальних органів Пенсійного фонду України на територію, підконтрольну українській владі, за поновленням виплати пенсії, а тому позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець померлої, відповідно до положень ст. 1227 ЦК України має право на отримання пенсії в порядку спадкування за законом, оскільки згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
В судовому засіданні встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду в Луганській області надано нотаріусу відомості про суми пенсії, недоплаченої матері позивача, за період лише з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року, що становить 71 983,87 грн., у зв'язку з чим на вказану суму ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. В той же час, період з 01 березня 2016 року (момент призупинення виплати пенсії) по 26 липня 2018 року відповідачем не врахований, а тому, свідоцтво про право на спадщину на ці кошти позивачу не видано. Зазначене призвело до порушення права власності позивача як спадкоємця.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Право на спадщину позивача ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яке видане на її ім'я та не є предметом спору в даній справі.
Частиною 1 статті 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд звертає увагу на те, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати недоотриманої пенсії пенсіонерів, які є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).
Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) у разі звернення спадкоємця з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину для завершення спадкування щодо спадщини, яка була відкрита на окремих територіях України до початку їх тимчасової окупації, введення воєнного стану та щодо якої спадкова справа була зареєстрована у Спадковому реєстрі, але не була закінчена, внаслідок знищення спадкової справи або відсутності доступу до місця її зберігання у зв'язку з тимчасовою окупацією чи веденням бойових дій, приватний нотаріус (державна нотаріальна контора), до якого (якої) звернувся спадкоємець, має перевірити факти, передбачені законом, та витребувати необхідні документи. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно з підпунктами 4.12, 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Як встановлено вище, позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сєвєродонецького районного нотаріального округу Луганської області Тимошенко М.М. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з чим 28 липня 2021 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом за р № 1080 на недоотриману пенсію за період з 27 липня 2018 року по 31 січня 2021 року в сумі 71 983,87 грн., що належала померлій згідно довідки повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27 липня 2021 року за вих.. № 1200-0401/8/25950.
В той же час, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не надало інформації нотаріусу про суму недоотриманої пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
Тобто склад спадкового майна у вигляді недоотриманої суми пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року на момент звернення до суду не був підтверджений, що перешкоджало ОСОБА_1 отримати свідоцтво про право на спадщину.
Отже, позивач ОСОБА_1 , звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла спадщину в установлений законом строк.
Встановлені в справі обставини виключають позасудовий спосіб врегулювання спору щодо недоотриманої суми пенсії за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
Спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 березня 2025 року у справі справа № 183/5694/22, провадження № 61-11124св24.
Для поновлення порушеного права власності позивача на спадкове майно, суд відповідно до положень ст. 16 ЦК України вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману за життя пенсію ОСОБА_2 за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року, в порядку спадкування за законом.
При цьому, відповідачем не наведено жодних обставин та не надано будь-яких доказів, які б свідчили, що спадкодавець ОСОБА_2 не отримувала пенсію за період, що перевищує три роки з її власної вини, що свідчить про відсутність підстав для застосування ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи відповідача про те, що недоотримана пенсія померлих внутрішньо переміщених осіб виплачується спадкоємцям за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1165 від 10 листопада 2021 року, суд відхиляє, оскільки вказаний вище Порядок 1165 визначає додаткові умови виплати недоотриманої пенсії у зв'язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території, що не передбачені Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 березня 2016 року по 26 липня 2018 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Учасники справи:
-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
-відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повне рішення суду складено 04 лютого 2026 року.
Суддя Д.І. Городецький