КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/536/20
Провадження № 2/488/54/26 р.
Іменем України
24.03.2026 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Волошиній Я.І.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом до відповідачки - ОСОБА_2 , в обґрунтування якого вказав, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.01.2007 р., виданого Виконкомом Миколаївської міськради, він є власником житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок і прилеглі до нього будівлі розміщені на земельній ділянці, площею 578 кв.м., яка надавалася позивачу для будівництва житлового будинку рішенням Виконкому Миколаївської міськради № 711 від 27.09.1985 року.
Власником сусіднього житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 , є відповідачка по даній справі - ОСОБА_2 . Земельна ділянка, на якій розташований даний будинок, має площу 590 кв.м. та належить відповідачці на праві приватної власності.
Позивач зазначає, що під час самочинного будівництва гаражу та утеплення стіни свого житлового будинку відповідачка протиправно зайняла частину земельної ділянки, що перебуває на законних підставах у його користуванні. Згідно результатів проведеного комплексного інженерно-геодезичного вишукування було встановлено, що у фактичному користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 570 кв.м., а відповідачка користується земельною ділянкою площею 590 кв.м., і неспівпадання меж земельної ділянки по АДРЕСА_3 з боку земельної ділянки по АДРЕСА_3 за фактичним користуванням та за координатами ДЗК складає 32 кв.м.
Гараж, який побудувала відповідачка, частково розташований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, та порушує його право на користування земельною ділянкою.
Крім цього, відповідачка здійснила самочинне будівництво тамбуру, загальною площею 3,4 кв.м. та нежитлової прибудови, загальною площею 19,6 кв.м., а також здійснила самозахват міської землі площею 11 кв.м.
Посилаючись на викладене та на відмову відповідачки у позасудовому порядку врегулювати спір, позивач був змушений звернутися до суду із даним позовом, в якому просить:
-зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить йому на праві користування, та розташована за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом знесення за власні кошти частини гаражу, який розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_3 ;
-зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить йому на праві користування, та розташована за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу сітчастого забору та встановлення його на попереднє місце;
-зобов'язати ОСОБА_2 звільнити пожежний прохід від червоної лінії до попередньо встановленого сітчастого забору.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві.
Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, її представник - адвокат Качан Р.Ю. надав відзив, в якому заперечував проти позову у повному обсязі через його безпідставність та недоведеність. Відзив мотивований тим, що належний відповідачці гараж, про який вказує позивач у своєму позові, розміщений частково на земельній ділянці, що перебуває у власності позивачки, а частково на земельній ділянці, яка є комунальною власністю, але перебуває у неї в оренді. Жодних перешкод позивачу цей гараж, а також тамбур відповідачки, не створює.
В подальшому, від представника відповідача надійшла заява, в якій він повідомив про те, що 03.04.2025 року між відповідачкою та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином власником сусіднього з позивачем житлового будинку та земельної ділянки на даний час є ОСОБА_3 . На думку представника відповідача, після зміни власника нерухомого майна, ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі.
Дана заява була доведена судом до відома позивача, а також роз'яснено йому положення ст. 51 ЦПК України щодо заміни неналежного відповідача та залучення співвідповідача. Відповідних клопотань від позивача не надійшло.
Заслухавши пояснення учасників справи, та дослідивши письмові докази, зібрані по справі, суд прийшов до наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 129 Конституції України закріплює основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до ч. 6 ст. 106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Статтею 152 ЗК визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема: шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Виконкому Миколаївської міськради № 711 від 27.09.1985 р. позивачу ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку була надана земельна ділянка площею 578 кв.м. по АДРЕСА_1 (а.с. 7 том 1).
Розпорядженням Адміністрації Корабельного району Миколаївської міськради № 273 р від 04.09.2006 р. позивачу було дозволено будівництво господарчої споруди за вищевказаною адресою (а.с. 8 том 1).
Після завершення будівництва позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.01.2007 р., згідно якого йому на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 119,90 кв.м., житловою площею 49,70 кв.м., разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за вищевказаною адресою (а.с. 9 том 1).
На час розгляду справи земельна ділянка не приватизована і перебуває у користуванні позивача.
Житловий будинок по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2005 р. належав відповідачці ОСОБА_2 (а.с. 165 том 1). Зі змісту даного договору вбачається, що житловий будинок на час укладення договору мав загальну площу 224,50 кв.м., житлову площу 67,30 кв.м., і до нього прилягали: вбиральня літ. Б, душ літ. В, огорожі 2-5, споруди І, ІІ, 6.
Земельна ділянка по АДРЕСА_2 ) з кадастровим номером 4810136600:07:050:0006, площею 0,059 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на праві приватної власності належала відповідачці, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.04.2015 р. (а.с. 167 том 1).
Із копії технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_4 , виготовленого Миколаївським МБТІ станом на 15.05.2015 р., вбачається, що відповідачкою було самочинно збудовано тамбур літ. а?, площею забудови 3,7 кв.м., загальною площею 3,4 кв.м. та нежитлову прибудову літ. А?-1, площею забудови 24,4 кв.м., загальною площею 19,6 кв.м. Крім цього, зазначено про самозахват землі площею 11,00 кв.м. (а.с. 193-196 том 1).
Зі змісту наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору оренди землі № 11353 від 27.04.2017 р. (а.с. 172-175 том 1) вбачається, що за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,001 га, з кадастровим номером 4810136600:07:050:0036, та з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_3 . Строк дії оренди - до 27.04.2042 р., з правом пролонгації.
Із копії технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_4 , виготовленого Миколаївським МБТІ станом на 10.07.2019 р., вбачається, що у ньому відсутні відомості про самозахват землі.
Із матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с.111-133 том 1), вбачається, що межу та конфігурацію земельної ділянки по АДРЕСА_4 (у відповідача ОСОБА_2 ), погодили суміжні землекористувачі, у т.ч. позивач - ОСОБА_1 .
Погоджувальний підпис позивача також міститься в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.08.2015 р. (а.с. 131 том 1).
Із висновку судової земельно-технічної експертизи № СЕ-19/115-24/12487-ЗТ від 12.02.2025 р., яка проводилась експертом Миколаївського НДЕКЦ за ухвалою суду від 13.06.2024 р., вбачається, що порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:050:0050, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , внаслідок будівництва споруд по АДРЕСА_3 не виявлено, але відповідно до кадастрової зйомки земельної ділянки встановлено, що бокова стіна гаражу суміжного користувача ( АДРЕСА_3 ) знаходиться на межі між спірними земельними ділянками, що в свою чергу суперечить нормам п. 6.1.41 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій».
В силу ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.
Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України).
Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 та ст. 391 ЦК України).
Також у постанові Верховного Суду від 17.01.2022 року в справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21) зроблено висновок, що за змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що вони жодним чином не підтверджують доводів позивача про те, що збудований відповідачкою гараж частково розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у його користуванні.
Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що гараж відповідачки збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил, суперечить архітектурним, санітарним, екологічним, протипожежним та іншим вимогам та правилам, що в свою чергу створює позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у його користуванні чи створює небезпеку його життю та здоров'ю.
Стосовно інших вимог позивача, зокрема, демонтажу та перенесення сітчастого забору, звільнення пожежного проходу та перенесення його до попередньо встановленого сітчастого забору, то суд вважає їх такими, що також не знайшли свого підтвердження судовим розглядом.
З огляду на викладене суд вважає, що позивач не виконав свого обов'язку щодо доказування, визначеного ст.ст. 12, 81 ЦПК України, через що він несе негативні процесуальні наслідки у вигляді відмови у задоволенні його позовних вимог.
Суд також вважає необхідним звернути увагу на належного відповідача у даній справі. Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 03.04.2025 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А. за реєстр. № 322, - право власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_3 перейшло до ОСОБА_3 .
Вимога про знесення майна, яке власник (користувач) земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, за своєю правовою природою, є різновидом негаторного позову з усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).
Процесуальний статус останнього набувача прав на об'єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об'єкт самочинного будівництва.
Такі висновки викладені у постанові ВП ВС від 17.12.2025 р. у справі № 908/2388/21.
З урахуванням викладеного, належним відповідачем у даній справі за вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва, є ОСОБА_3 , як останній набувач житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_3 . Таким чином, ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за даними позовними вимогами.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.10.2023 року у справі № 300/808/19, від 07.12.2023 року у справі № 363/2300/20, від 13.12.2023 року у справі № 753/8710/21.
Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.
При цьому визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах ВП ВС від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц).
З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача та відмовляє у повному обсязі.
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Корабельний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
повний текст рішення був складений 05.04.2026 року
Суддя Л.І. Селіщева