про відмову в забезпечені адміністративного позову
03 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1553/26-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Сіжук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», подану до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області до пред'явлення позову,
ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - заявник) вернулось до Чернівецького окружного адміністративного із заявою про забезпечення позову до Головного управління Державної податкової служби України у Чернівецькій області до пред'явлення позову, в якій просить суд:
заборонити Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області вчиняти дії щодо примусового стягнення заборгованостей за податковими зобов'язаннями з банківських рахунків ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що станом на дату подання заяви за підприємством обліковується податковий борг в загальному розмірі 114618,6 тис. грн, при цьому половину цієї суми складають штрафні санкції та пеня. Станом на 24.03.2026 на підприємстві працює 336 працівників, перед якими вже сформувалася заборгованість із виплати заробітної плати (за 4 місяці) у розмірі 16325,00 тис. грн., заборгованість з ЄСВ та податках від заробітної плати - 8563,00 грн. Примусове списання податковим органом коштів з поточних банківських рахунків за інкасовими дорученнями фактично унеможливлює погашення існуючої заборгованості та подальшу виплату заробітної плати 374 працівникам, з яких 38 працівників звільнені за період з січня по березень 2026 року і з якими не проведені розрахунки при звільненні, що є загрозою застосування штрафних санкцій до роботодавця та виплати середньої заробітної плати за весь час затримки. Вказує на те, що однією з головних цілей вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є недопущення примусового стягнення обігових коштів підприємства, які в силу прямої вказівки Конституції України та законів України мають бути першочергово спрямовані на оплату праці. Наразі контролюючий орган щоденно виставляє інкасові доручення (платіжні вимоги) на списання коштів з банківських рахунків з метою примусового стягнення наявного податкового боргу. Внаслідок щоденного блокування рахунків позивач фактично позбавлений можливості здійснювати свою статутну діяльність, закуповувати матеріали та обслуговувати дороги в умовах воєнного стану. При цьому податковий орган повністю ігнорує реальний фінансовий і виробничий потенціал підприємства. Заявник наголошує на тому, що на все нерухоме майно підприємства вже накладено арешт та воно перебуває у податковій заставі. Податковий орган вже вжив достатніх заходів щодо забезпечення виконання цих зобов'язань за рахунок активів підприємства. За таких умов, додаткове щоденне блокування поточних банківських рахунків шляхом виставлення інкасових доручень є надмірним та непропорційним заходом. Воно не прискорить погашення боргу, а лише штучно паралізує діяльність життєздатного підприємства, яке має дебіторську заборгованість та здатне отримувати дохід. З огляду на викладене, заявник вважає, що є достатні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки викладені вище обставини щодо забезпечення позову та невжиття заходів щодо зупинення стягнення, можуть порушити та обмежити законні права останнього та повністю заблокувати роботу підприємства.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, подану до пред'явлення позову, та перевіривши додані до неї матеріали, суддя зазначає таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І КАС України.
Згідно з частиною першою статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11. 2018 у справі № 826/8556/17, від 24.04.2019 у справі № 826/10936/18, які суддею враховуються при розгляді цієї заяви згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України.
З огляду на зміст заяви про забезпечення позову та додані до нього матеріали, суддя зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
За приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
З матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник звертався до податкового органу із заявою про надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) від 10.03.2026. Проте, за результатами розгляду пакету документів, відповідач повідомив про відсутність підстав для надання відстрочення, а тому, як стверджує заявник, останній змушений буде звернутися до суду із позовною заявою.
Суддя зазначає, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Як вже було зазначено, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Так, за змістом абзацу першого пункту 100.1 статті 100 ПК України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу.
Відповідно до пункту 100.2 цієї ж статті 100.2. платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.
За змістом пунктів 100.6, 100.7 статті 100 ПК України розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення; відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.
Таким чином, розстроченням, відстроченням податкового боргу є перенесення строків виплати узгодженого податкового зобов'язання, яке погашається рівними частками або починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення або починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом, у випадку прийняття рішення про відстрочення.
Разом з тим, пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Із аналізу змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що предметом майбутнього позову буде оскарження ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК відмови Головного управління Державної податкової служби України в Чернівецькій області у відстроченні податкового боргу.
Водночас, у заяві про забезпечення позову заявник просить заборонити Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області вчиняти дії щодо примусового стягнення заборгованостей за податковими зобов'язаннями з банківських рахунків ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Суддя зазначає, що обов'язок зі сплати податків не випливає із рішення податкового органу про відмову у відстроченні податкового боргу, підставою для стягнення є раніше узгоджені податкові зобов'язання, правомірність нарахування яких підприємством не заперечується, як і не заперечується наявність у нього податкового боргу, який заявник зобов'язаний сплатити в силу вимог Конституції України та ПК України.
Відтак, суддя приходить до висновку, що забезпечення адміністративного позову в спосіб, про який просить заявник, зокрема, шляхом заборони вчиняти дії щодо примусового стягнення заборгованостей за податковими зобов'язаннями не допускається в силу приписів пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, оскільки не випливає із рішення, яке буде предметом майбутнього позову.
Разом з тим, забезпечення позову у такий спосіб повністю зупинить стягнення податкового боргу із підприємства до набрання рішенням законної сили, що перешкоджатиме надходженню коштів до бюджету та є неспівмірним із перенесенням строків виплати податкового боргу та надання дозволу на його погашення рівними частками в строки, встановлені пунктами 100.6 та 100.7 статті 100 ПК України.
Забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області вчиняти дії щодо примусового стягнення заборгованостей за податковими зобов'язаннями до набрання законної сили рішенням у справі про оскарження відмови у відстроченні податкового боргу суддею розцінюється як фактичне надання такого відстрочення ще до винесення рішення, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
За таких обставин, суддя приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення суперечить вимогам пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у забезпеченні позову.
Згідно з частини п'ятої статті 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Відповідно до частини восьмої статті 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Виходячи з викладених заявником обставин та вищенаведених положень чинного законодавства, суддя дійшла висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні заяви ДП «Чернівецький облавтодор» ВАТ ДАК до Головного управління Державної податкової служби України в Чернівецькій області до пред'явлення позову відмовити.
Копію ухвали направити заявнику та Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна