24 березня 2026 року м. Харків Справа № 925/146/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В., суддя Слободін М.М.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
за участю учасників справи:
від позивача: Євтушевський М.О., довіреність від 07.02.2022, витяг з ЄДР;
від відповідача (апелянта): не з'явилися;
від 3-ї особи: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харченка Володимира Івановича, правонаступницею якого є його донька ОСОБА_1 (вх. № 1727 П/2),
на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 (повний текст складено 24.06.2024) у справі № 925/146/24 (суддя Кльопов І.Г.),
за позовом Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, м. Лубни Полтавської області,
до відповідача Харченко Євгенії Володимирівни, м. Київ, яка є правонастпницею Фізичної особи-підприємця Харченка Володимира Івановича, смт Чорнобай Черкаської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізичної особи-підприємця Шерстюк Ліни Вікторівни, м. Лубни Полтавської області,
про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку
У лютому 2024 року Лубенська міська рада Полтавської області (далі - Лубенська міська рада, позивач) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Харченка Володимира Івановича (далі - ФОП Харченко В.І., відповідач) про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу за власний рахунок тимчасової споруди розміром 5,24 х 9,09 м з відміткою по периметру розміром 0,2 м та сходами розміром 1,8 х 1,1 м, висотою по фасадній стороні 4,21 м.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Лубенської міської ради від 26.03.2010 відповідач набув право користування земельною ділянкою комунальної власності площею 55 кв.м. на умовах особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, а саме, металевого торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 1 (один) рік. Рішеннями Лубенської міської ради від 15.04.2011 та 25.12.2012 відповідачу було двічі відмовлено у продовженні терміну дії строкового сервітуту та видачі паспорту прив'язки для розміщення торгівельного кіоску. У подальшому, жодних рішень про надання ФОП Харченку В.І у користування або оренду земельної ділянки чи дозволів на розміщення тимчасових споруд позивачем не приймалось. Оскільки на неодноразові письмові вимоги позивача (від 06.07.2015, 06.07.2016, 18.05.2017) з проханням демонтувати тимчасову споруду відповідач жодним чином не відреагував та продовжує незаконно займати земельну ділянку, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28.02.2024 матеріали позовної заяви у справі №925/146/24 передано за підсудністю до Господарського суду Полтавської області.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24 позов задоволено; зобов'язано ФОП Харченка В.І. звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності, яка розташована за адресою: вул.Садова (біля будинку №13) м. Лубни, шляхом демонтажу тимчасової споруди розміром 5,24х9,09м з відміткою по периметру розміром 0,2м та сходами розміром 1,8х1,1м, висотою по фасадній стороні 4,21м за власний рахунок, а також стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3028,00грн.
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Дослідивши матеріали справи, суд встановив відсутність будь-яких доказів, які б підтверджували правомірність розміщення відповідачем спірної тимчасової споруди, а саме, ні рішень Міської ради щодо надання відповідачу земельної ділянки в користування, ні договору оренди чи дозволу (паспорту прив'язки) на розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності по вул. Садовій (біля будинку №13) у м.Лубни, у зв'язку з чим суд кваліфікував дії відповідача як самовільне зайняття вказаної земельної ділянки, що є підставою для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача її звільнити та привести у придатний стан, шляхом демонтажу розміщеної тимчасової споруди.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, відповідач - ФОП Харченко В.І. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам та доказам, що надавалися відповідачем на спростування факту самовільного зайняття земельної ділянки, якими підтверджується наступне:
- земельна ділянка була надана ФОП Харченку В.І. в користування на законних підстав, а саме, відповідно до рішення Лубенської міської ради та договору про встановлення особистого сервітуту від 26.03.2010;
- протягом строку користування земельною ділянкою відповідач належним чином виконував свої обов'язки за договором та своєчасно сплачував орендну плату до місцевого бюджету на загальну суму 40808,32грн;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача дозволів на розміщення тимчасових споруд, оскільки, як вказує скаржник, такі дозволи йому надавались; зокрема, рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 24.12.2008 №391 було надано дозвіл Харченку В.І. встановити тимчасовий торгівельний павільйон по АДРЕСА_1 , а підставою для прийняття цього рішення була Викопіровка з плану міста Лубни з нанесенням тимчасового торгівельного павільйону розміром 7,0х3,5м., виконана КП "Містобудуванняя", яка погоджена усіма необхідними посадовими особами і службами;
- будівництво торгівельного павільйону здійснювалося на підставі рішення Лубенського міськвиконкому від 24.12.2008 № 391 генеральним підрядником - БК "Ліга Будінвест", про що у грудні 2009 року складено Акт готовності об'єкта до експлуатації, який погоджено з усіма необхідними посадовими особами позивача; зазначені документи було знайдено відповідачем у його архіві вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, а тому не могли бути подані до суду першої інстанції з об'єктивних причин;
- відповідачем Харченко В.І. при розміщенні торгівельного павільйону було дотримано вимоги Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, хоча сам павільйон було встановлено ще до прийняття вказаного Порядку і введення його в дію у 2009 році;
- крім того, відповідачем було подано заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, яку суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду; апелянт наголошує на тому, що чинним ГПК України не врегульовано порядок і строки подання таких заяв, адже інститут позовної давності регулюється нормами Цивільного кодексу України, яким чітко передбачено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України); тобто, відповідач мав право подати заяву про застосування позовної давності і після закриття підготовчого провадження - саме до моменту ухвалення судового рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.
15.07.2024, до відкриття апеляційного провадження, до Східного апеляційного господарського суду від Лубенської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Мотивуючи свою позицію, посилається на наступне:
- оскільки у 2011 - 2012 роках Лубенська міська рада двічі відмовляла ФОП Харченку В.І. у поновленні договору особистого строкового сервітуту для розміщення торгівельного павільйону та в подальшому не приймала жодних рішень про надання йому в користування або оренду земельних ділянок чи дозволів для розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, тому відповідач незаконно займає земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 та розташований на ній торгівельний павільйон без належних правових підстав;
- щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, то, по-перше, суд першої інстанції правомірно залишив її без розгляду як таку, що була подана з пропуском процесуальних строків вже після закриття підготовчого провадження; а по-друге, на негаторний позов, який має місце у даній справі, не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та триває правопорушення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Харченка В.І. на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №925/146/24 на 12.09.2024.
Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 та від 12.08.2024 задоволено клопотання представників Лубенської міської ради та ФОП Харченка В.І. про їх участь у судових засіданнях по справі №925/146/24 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
03.09.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника відповідача - адвоката Павличенко В.Г. надійшло повідомлення про те, що його клієнт (апелянт) Харченко В.І. загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в автокатастрофі, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 20.08.2024.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024, у зв'язку з відрядженням судді Тихого П.В. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 зупинено провадження у справі №925/146/24 за апеляційною скаргою ФОП Харченка В.І. на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у зв'язку зі смертю відповідача до здійснення правонаступництва та залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 . Крім того, цією ж ухвалою зобов'язано Чорнобаївську селищну раду Золотоніського району Черкаської області надати суду інформацію зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину за померлим ОСОБА_2
17.09.2025 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов лист виконавчого комітету Чорнобаївської селищної ради про відсутність у посадових осіб селищної ради доступу до Спадкового реєстру. Водночас для отримання необхідної інформації виконавчий комітет рекомендував звернутись до державного нотаріуса Чорнобаївської державної нотаріальної контори.
18.09.2025 Східним апеляційним господарським судом направлено запит Чорнобаївській державній нотаріальній конторі про надання суду інформації зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину за померлим ОСОБА_2 .
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 витребувано від державного нотаріуса Чорнобаївської державної нотаріальної контори Бабак Л.М. інформаційну довідку зі Спадкового реєстру разом з копією спадкової справи з метою встановлення кола спадкоємців ОСОБА_2
08.12.2025 до Східного апеляційного господарського суду від державного нотаріуса Чорнобаївської державної нотаріальної контори Бабак Л.М. надійшов лист (вих. №248/01-16 від 22.11.2025) разом копією спадкової справи ОСОБА_2 та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, зі змісту яких видно, що в даній установі відносно померлого ОСОБА_2 заведена спадкова справа №396/2024.
Із наданої спадкової справи судом встановлено, що донька спадкодавця - ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем відповідача (апелянта). Відомостей про інших спадкоємців матеріали спадкової справи не містять, заповіти або спадкові договори також відсутні.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2025 поновлено провадження у справі №925/146/24 та призначено справу до розгляду на 21.01.2026.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №925/146/25 до 18.02.2026 та зобов'язано позивача надати суду документальне підтвердження того, хто саме на даний час використовує приміщення спірного торгівельного кіоску, на якій правовій підставі відбувається таке користування та кому належить спірна тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_1 ; вдруге зобов'язано ОСОБА_1 надати суду письмові пояснення щодо спірних правовідносин у цій справі та викласти письмово свою позицію щодо можливості заміни відповідача на його правонаступника.
09.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду від доньки відповідача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких остання повідомила, що спірний об'єкт (торговий кіоск), щодо якого розглядається справа №925/146/24, не перебуває у її власності та до складу спадщини не приймався, правовстановлюючі документи на нього у заявниці відсутні. Також ОСОБА_1 вказала, що вона не вступала у спадкові права щодо зазначеного об'єкта, не здійснювала його користування, утримання чи експлуатацію, жодних дій щодо нього не вчиняла та не має наміру набувати будь-які права на нього, у зв'язку з чим вважає, що вона не є правонаступницею відповідача у даній справі та не може нести відповідальність за спірний об'єкт.
11.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Лубенської міської ради на виконання вимог ухвали суду від 21.01.2026 надійшло клопотання про долучення доказів (копії касового чека № 0000023263 від 22.01.2026, витягу з ЄДРЮОФОП, Акту обстеження тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності від 06.01.2026), якими позивач підтверджує те, що за адресою АДРЕСА_1 на даний час підприємницьку діяльність здійснює ФОП Шерстюк Ліна Вікторівна.
17.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій остання просить відкликати заяву від 07.02.2026 як таку, що була подана помилково. Додатково зазначила, що вона є правонаступницею померлого відповідача у даній справі і просить суд здійснити процесуальну заміну відповідача на ОСОБА_1 .
У судовому засіданні апеляційної інстанції 18.02.2026 представники учасників справи усно надали наступні пояснення:
- представник Лубенської міськради зазначив, що фактичне користування на даний час спірною земельною ділянкою, на якій розташовано тимчасова споруда здійснює ФОП Шерстюк Л.В., а також просив здійснити процесуальну заміну відповідача на його правонаступницю - ОСОБА_1 ;
- адвокат Павличенко В.Г., який здійснював представництво інтересів відповідача, просив замінити відповідача на його правонаступницю - доньку ОСОБА_1 , а також залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ФОП Шерстюк Л.І., як фактичного користувача спірного об'єкту та особи, яка на даний час здійснює господарську діяльність у торгівельному павільйоні;
- донька та єдина спадкоємиця відповідача - ОСОБА_1 пояснила, що спірний торгівельний павільйон не перебуває у її власності та до складу спадщини не приймався, вона не здійснювала користування, утримання чи експлуатацію зазначеного об'єкту, а якщо на даний час в ньому здійснюється торгівля чи якась інша підприємницька діяльність, то це, на її думку, відбувалося ще з відома та згодою її померлого батька ОСОБА_2 . Одночасно з цим просила суд здійснити процесуальну заміну відповідача на його правонаступницю - Харченко Є.В
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про здійснення процесуальної заміни відповідача та залучення її як правонаступниці відповідача (апелянта), колегія суддів у судовому засіданні 18.02.2026 дійшла висновку про наявність підстав для заміни вибувшого із спірних правовідносин відповідача (апелянта) у справі №925/146/24 - Харченка В.І. на його правонаступницю - доньку ОСОБА_1 , про що постановлено відповідну ухвалу від 18.02.2026 з наведенням детальних мотивів та обґрунтувань.
Також у судовому засіданні 18.02.2026 колегією суддів з'ясовано, що 06.01.2026 комісією Лубенської міської ради було проведено обстеження тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що за вищевказаною адресою підприємницьку діяльність фактично здійснює ФОП Шерстюк Л.В., що підтверджується долученими до матеріалів справи: Актом обстеження тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності від 06.01.2026; випискою з ЄДРЮОФОП ААВ №105428, що розміщена в куточку споживача всередині тимчасової споруди та копією касового чека №0000023263 від 22.01.2026, який отримано комісією після придбання товару в торгівельному кіоску.
Присутній у судовому засіданні 18.02.2026 представник відповідача - адвокат Павличенко В.Г. також підтвердив, що ФОП Харченко В.І. станом на момент виникнення спірних правовідносин у 2024 році (на час розгляду справи в суді першої інстанції) самостійно не здійснював господарську діяльність у спірному торгівельному кіоску, а лише надавав його в оренду ФОП Шерстюк Л.В.
Таким чином, Східним апеляційним господарським судом в ході розгляду справи встановлено, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення та апеляційного перегляду справи фактичним користувачем торгівельного павільйону, вимоги про здійснення демонтажу якого є предметом судового розгляду у даній справі, є саме ФОП Шерстюк Л.В.
Апеляційним господарським судом встановлено, що господарську діяльність у спірному об'єкті за адресою АДРЕСА_1 здійснює ФОП Шерстюк Л.В., яка не приймала участі при розгляді справи в суді першої інстанції, що позбавляє її можливості бути обізнаною про результати розгляду даного спору на стадії апеляційного перегляду у правовідносинах, які можуть безпосередньо вплинути на її права та обов'язки, у зв'язку з чим залучено останню до участі у справі як третю особу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №925/146/24 до 10.03.2026 та, окрім іншого:
- замінено відповідача (апелянта) у справі № 925/146/24 - ФОП Харченко В.І. на його правонаступницю - спадкоємицю (доньку) Харченко Є.В.;
- залучено до участі у справі №925/146/24 - ФОП Шерстюк Л.В. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, яку зобов'язано надати письмові пояснення щодо спірних правовідносин (у тому числі інформацію щодо правових підстав здійснення підприємницької діяльності та користування спірним торгівельним павільйоном за адресою АДРЕСА_1 ; докази оплати земельного податку чи орендної плати за таке користування землею та торгівельним павільйоном);
- зобов'язано позивача - Лубенську міську раду надати суду інформацію та документальне підтвердження щодо сплати ФОП Харченко В.І. та / або іншими особами земельного податку, орендної плати за землю та інших платежів за користування земельною ділянкою, на якій розміщена спірна тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_1 .
27.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду від Лубенської міської ради надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів Харченко Є.В. та ФОП Шерстюк Л.В., а також інформацію щодо сплати ФОП Харченко В.І. плати за землю.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №925/146/24 до 24.03.2026, а також вдруге зобов'язано ФОП Шерстюк Л.В. надати письмові пояснення щодо спірних правовідносин та докази оплати земельного податку чи орендної плати за таке користування землею та торгівельним павільйоном.
17.03.2026 до Східного апеляційного господарського суду від представника правонаступниці відповідача (Харченко Є.В.) надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, а саме, платіжних доручень про сплату Харченко В.І. до місцевого бюджету орендної плати на загальну суму 40808,32грн за весь період користування земельною ділянкою, на якій розміщено торгівельний павільйон, починаючи з травня 2010 по 2024 рік.
23.04.2026 до Східного апеляційного господарського суду від ФОП Шерстюк Л.В. надійшли письмові пояснення, в яких третя особа повідомила суд про те, що між нею та Харченко В.І., починаючи з 15.02.2023, тричі укладалися договори оренди торгівельного павільйону за адресою АДРЕСА_1 . Останній договір оренди було укладено 25.06.2024 на три роки до 25.06.2027 (копії договорів та актів приймання-передачі долучено до пояснень). Також повідомила, що вона має намір і в подальшому продовжувати використовувати вказаний торгівельний кіоск для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим підтримує апеляційну скаргу Харченка В.І. та просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у даній справі.
У судовому засідання апеляційної інстанції 24.03.2026 брав участь в режимі відеоконференції представник позивача - Лубенської міської ради, який надав пояснення по суті справи та заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у своєму відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідачки та сама Харченко Є.В., а також третя особа - ФОП Шерстюк Л.В. у судове засідання 24.03.2026 не з'явилися; подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі; викладену апелянтом позицію підтримали у судових засіданнях усно та в письмових поясненнях, просили скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити в позові.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників справи, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Лубенської міської ради від 26.03.2010 "Про розміщення малих архітектурних форм та укладання договорів особистого строкового сервітуту" Харченку В.І. було надано дозвіл розміщення стаціонарного металевого торгівельного павільйону розміром 7,0х3,5м для торгівлі промисловими товарами у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 55 кв.м. терміном на 1 рік.
26.03.2010 на виконання вищевказаного рішення між Лубенською міською радою, як власником земельної ділянки, та суб'єктом підприємницької діяльності Харченком В.І., на користь якого прийняте рішення про розміщення малої архітектурної форми укладено Договір встановлення особистого сервітуту (далі - договір сервітуту), за умовами якого позивач надав відповідачу право обмеженого користування належною до комунальної власності земельною ділянкою площею 55 кв.м., яка розміщена у АДРЕСА_1 для розміщення малої архітектурної форми стаціонарного металевого павільйону розміром 7,0 х 3,5 м. для торгівлі промисловими товарами (п. 1.1. договору сервітуту).
За умовами п. 2.1 договору сервітуту даний договір укладено на один рік і вступає в силу з часу підписання цього договору сторонами.
Загальна сума плати за право обмеженого використання земельної ділянки встановлюється в розмірі орендної плати для даної земельної ділянки: 2912,52грн (п. 3.1. договору).
У пункті 5.4. договору сервітуту сторони погодили, що правоволоділець (відповідач) зобов'язаний у належному стані повернути правонадавачу (позивачу) земельну ділянку після закінчення терміну дії цього договору.
Пунктом 6.1. договору сервітуту передбачено, що:
- зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін;
- договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.
За змістом п. 6.2. договору сервітуту підставами припинення цього договору є, зокрема, закінчення його строку.
Відповідно до п. 7.2 договору сервітуту обов'язковим додатком до даного договору є план земельної ділянки.
Матеріалами справи підтверджується, що після закінчення визначеного договором строку Лубенська міська рада прийняла рішення від 15.04.2011 "Про розміщення малих архітектурних форм та укладання договорів особистого строкового сервітуту", яким відмовлено приватному підприємцю Харченку В.І. у продовженні терміну розміщення стаціонарного металево торгівельного кіоску розміром 7,0 X 3,5 м. для торгівлі промислові, товарами по вул. Садовій (біля будинку № 13) на земельній ділянці площе 55 м.кв.
У подальшому, рішенням Лубенської міської ради від 25.12.2012 "Про поновлення договорів особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасових споруд та видачу паспортів прив'язки ФОП Харченку В.І. було повторно відмовлено у поновленні договору особистого строкового сервітуту для розміщення торгівельного павільйону розміром 9,0 х 5,2 м. по вул. Садовій (біля будинку №13).
08.12.2015 Лубенською міською радою було складено Акт обстеження тимчасової спору торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС), в якому зафіксовано, що Харченко В.І. по вул. Садовій (біля буд. № 13) у м. Лубни самовільно встановив тимчасову споруду.
06.07.2016 Лубенська міська рада направила на адресу ФОП Харченка В.І. лист №1-8/558 з проханням демонтувати тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.
18.05.2017 позивач повторно направив відповідачу лист №1-8/356 з проханням демонтувати тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.
Однак, ні на першу, ні на другу вимогу відповідач так і не відреагував, тимчасову споруду не демонтував та не звільнив земельну ділянку.
Рішенням Лубенської міської ради від 26.11.2020 "Про найменування та визначення місцезнаходження представницького органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу" змінено найменування представницького органу місцевого самоврядування Лубенська територіальна громада Полтавської області, а саме на Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області.
04.12.2023 Лубенською міською радою складено Акт обстеження тимчасової спору торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, яким було виявлено порушення, а саме, на земельній ділянці за адресою: вул. Садова (біля буд. №13) у м. Лубни самовільно встановлено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності розміром 5,24 х 9,09 м. з відміткою по периметру розміром 0,2 м. та сходами розміром 1,8 х 1,1 м., висотою по фасадній стороні 4,21 м.
06.12.2023 позивачем втретє направлено на адресу ФОП Харченко В.І. лист за №01-11/1605 з проханням демонтувати тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.
Однак, вищевказаний лист відповідачем не отримано, а поштове відправлення №3750034948143 повернуто відправнику у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти щодо відстеження поштового відправлення.
Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач посилається на те, що ФОП Харченко В.І. незаконно та без будь-яких правовстановлюючих документів займає земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що рішеннями Лубенської міської ради від 15.04.2011 та від 25.12.2012 відповідачу було двічі відмовлено у продовженні терміну дії строкового сервітуту та видачі паспорту прив'язки для розміщення торгівельного кіоску з метою здійснення останнім підприємницької діяльності, у зв'язку з чим позивач просив суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди.
Як вже зазначалося, за результатами оцінки наявної у справі сукупності доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що Лубенською міською радою належним чином доведено обставини самовільного використання ФОП Харченко В.І. земельної ділянки комунальної форми власності за адресою: вул. Садова (біля буд. №13) у м. Лубни, на якій встановлено тимчасову споруду для провадження підприємницької, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів (у тому числі рішення Міської ради, договору оренди чи дозвільного паспорту прив'язки), у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
За змістом ст.ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Наведені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Предметом позову у цій справі є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди (торгівельного кіоску).
За приписами п. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам належить право власності на землю, нерухоме майно тощо.
Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
У комунальний власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунально власності незалежно від місця їх розташування, землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Статтею 187 Земельного кодексу України унормовано, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Згідно зі ст. 189 Земельного кодексу України самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
За змістом ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2023 за результатами проведених заходів самоврядного контролю Лубенською міською радою, як власником земельн в межах населеного пункту, було виявлено, що на земельній ділянці за адресою: вул. Садова (біля буд. №13) у м. Лубни самовільно встановлено тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, яка належить ФОП Харченко В.І., про що було складено Акт обстеження тимчасової споруди торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що ФОП Харченко В.І. без будь-яких правовстановлюючих документів займає вищевказану земельну ділянку комунальної власності, незважаючи на те, що рішеннями Лубенської міської ради від 15.04.2011 та від 25.12.2012 йому було відмовлено у продовженні терміну дії строкового сервітуту та видачі паспорту прив'язки для розміщення торгівельного кіоску з метою здійснення підприємницької діяльності.
Судом встановлено, що у період 2010 - 2011 років між сторонами існували договірні правовідносини з приводу користування спірною земельною ділянкою.
Так, рішення Лубенської міської ради від 26.03.2010 Харченку В.І. було надано дозвіл розміщення стаціонарного металевого торгівельного павільйону розміром 7,0х3,5м для торгівлі промисловими товарами у м. Лубни по вул. Садовій (біля будинку № 13) на земельній ділянці площею 55 кв.м. терміном на 1 рік.
26.03.2010 між Лубенською міською радою та СПД Харченко В.І. укладено договір встановлення особистого сервітуту, за умовами якого відповідач отримав право обмеженого користування належною до комунальної власності земельною ділянкою площею 55 кв.м., яка розміщена у м. Лубни по вул. Садовій (біля будинку №13) для розміщення малої архітектурної форми - стаціонарного металевого павільйону розміром 7,0 х 3,5 м. для торгівлі промисловими товарами (п. 1.1. договору сервітуту).
Проаналізувавши зміст укладеного між Лубенською міською радою та ФОП Харченко В.І. договору, колегія суддів встановила, що останній за своїм змістом є договором земельного сервітуту, який підпадає під правове регулювання Глави 16 Земельного кодексу України та Глави 32 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Відповідно до ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Приписами ст. 406 ЦК України визначено підстави припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.
Також, за змістом ч. 1 ст. 102 Земельного кодексу України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадку, зокрема, у разі закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут.
Аналогічні умови припинення дії договору сервітуту від 26.03.2010 були погоджені сторонами у пункті 6.2. укладеного договору, яким було чітко встановлено підставу припинення цього договору - закінчення його строку.
Отже, в даному випадку дія договору припиняється внаслідок: закінчення терміну дії договору, на який його було укладено.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що договір особистого строкового сервітуту від 26.03.2010 укладався сторонами для розміщення малої архітектурної форми зі строком дії на 1 (один) рік з моменту його підписання сторонами.
За таких обставин, строк дії договору сервітуту, який надавав відповідачу право на розташування малої архітектурної форми - стаціонарного металевого павільйону за адресою: м. Лубни, вул. Садова(біля будинку №13) для розміщення - сплинув 26.03.2011, та з відповідної дати договір припинив свою дію.
Колегія суддів приймає до уваги, що пунктом 6.1. договору сервітуту передбачено, що: зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін; договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.
При цьому, зміст укладеного між сторонами договору сервітуту не передбачає автоматичної пролонгації його строків після закінчення терміну дії останнього.
Натомість, доказів продовження строку дії договору від 26.03.2010 за взаємною згодою сторін матеріали справи також не містять та учасниками справи відсутність таких не заперечується.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що після закінчення дії договору особистого строкового сервітуту від 26.03.2010 відповідач мав право лише на продовження дії договору особистого строкового сервітуту за згодою позивача та/або укладення нового договору особистого строкового сервітуту, за умови ухвалення Лубенською міською радою відповідного рішення щодо надання згоди на розміщення (продовження розміщення) ФОП Харченко В.І. (сервітуарієм) тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
Проте, матеріали справи не містять доказів як ухвалення Лубенською міською радою рішення щодо продовження розміщення ФОП Харченко В.І. малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності, так і укладення нового договору особистого строкового сервітуту за згодою позивача.
Доводи апелянта щодо належного виконання ним своїх обов'язків за договором особистого строкового сервітуту від 26.03.2010 (зокрема, сплати орендної плати до місцевого бюджету після закінчення строку договору) та наявності погоджувальних документів (зокрема, рішення Лубенської міської ради від 24.12.2008 №391, прийнятого на підставі розробленої технічної документації - Викопіровки з плану м. Лубни з нанесенням тимчасового торгівельного павільйону), не підлягають розгляду в контексті дослідження судом правомірності користування земельною ділянкою комунальної власності площею 55 кв.м. за адресою: вул. Садова (біля будинку №13) у м. Лубни, оскільки:
по-перше, продовження сплати відповідачем орендної плати після закінчення строку договору не є підставою автоматичного продовження (поновлення) договірних правовідносин та не свідчить про правомірність користування ФОП Харченко В.І. спірною земельною ділянкою;
по-друге, оскільки, як було встановлено судом вище, зміст договору сервітуту від 26.03.2010 не передбачає автоматичної пролонгації після закінчення терміну його дії, тому відповідач мав право на продовження дії договору виключно у двох випадках, або шляхом внесення змін до існуючого договору за взаємною згодою сторін (п.6.1. договору), або укладення нового договору особистого строкового сервітуту за згодою та на підставі відповідного рішення Лубенської міської ради, наявності яких у даному випадку судом не встановлено.
по-третє, варто зауважити, що сама по собі розроблена технічна документація та отримані відповідачем дозволи свідчать лише про правомірність самого розміщення торгівельного кіоску на земельній ділянці, яка була надана в користування відповідачу зі строком дії на один рік до 23.0.2011, однак ці документи жодним чином не стосуються та не підтверджують правомірності користування відповідачем самою земельною ділянкою після вказаної дати, що могло бути реалізовано виключно за згодою та рішенням її власника - Лубенської міської ради та на підставі укладеного між сторонами договору особистого сервітуту або договору оренди.
Як встановлено судом з наявних у справі доказів, після закінчення строку договору сервітуту від 26.03.2010 Лубенська міська рада прийняла рішення від 15.04.2011, яким відмовила Харченку В.І. у продовженні терміну розміщення стаціонарного металево торгівельного кіоску розміром 7,0 X 3,5 м. для торгівлі промислові, товарами по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площе 55 м.кв.
Також Лубенська міська рада прийняла рішення від 25.12.2012 , яким було повторно відмовлено ФОП Харченку В.І. у поновленні договору особистого строкового сервітуту для розміщення торгівельного павільйону розміром 9,0 х 5,2 м. по АДРЕСА_1 .
У свою чергу, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження продовження дії договору особистого строкового сервітуту від 26.03.2010 та / або оскарження відмови Лубенської міської ради в укладенні нового договору особистого строкового сервітуту.
Дії позивача щодо прийняття рішень від 15.04.2011 та від 25.12.2012 про відмову у поновленні договору сервітуту відповідачем не оскаржувалися і, як наслідок, судом не визнавалися неправомірними.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що після закінчення строку дії договору сервітуту, тобто після 26.03.2011, між сторонами припинились договірні правовідносини з приводу користування земельною ділянкою площею 55 кв.м. за адресою: вул. Садова (біля будинку №13) у м. Лубни, наданою ФОП Харченку В.І. для розміщення тимчасової споруди (торгового павільйону) та, відповідно, після цієї дати відповідач не мав будь-яких правових підстав на продовження користування спірною земельною ділянкою для розміщення торгівельного павільйону.
Приписами пункту 5.4. договору сервітуту передбачено, що правоволоділець (відповідач) зобов'язаний у належному стані повернути правонадавачу (позивачу) земельну ділянку після закінчення терміну дії цього договору.
Відтак, за умови відсутності взаємної згоди сторін щодо продовження дії договору від 26.03.2010 або неукладення нового договору особистого строкового сервітуту за рішенням Лубенської міської ради, відповідач після 26.03.2011 був зобов'язаний припинити користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності та розміщення МАФу, а також мав повернути її власнику у належному стані, який існував до отримання в користування, тобто звільнити її від малої архітектурної форми.
Незважаючи на вищевикладені обставини, відповідачем не було виконано зобов'язань, передбачених п. 5.6. договору, про що свідчить Акт обстеження тимчасової спору торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС), яким зафіксовано, що Харченко В.І. по АДРЕСА_1 самовільно встановив тимчасову споруду, та не заперечується самим відповідачем.
Разом з цим, слід зауважити, що Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 за № 244 (далі - Порядок №244), згідно пунктів 2.1 - 2.3 якого підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Судова колегія зауважує, що єдиною належною підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив'язки, натомість самовільне розміщення тимчасових споруд, тобто, без паспорта прив'язки, чинним законодавством заборонено.
У випадку розміщення тимчасової споруди з порушенням наведеної вище вимоги законодавства, ця споруда має бути демонтована.
Оскільки матеріали даної справи не містять доказів отримання відповідачем паспорту прив'язки тимчасової споруди - торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_1 після набрання чинності Порядку №244, тому вважається, що спірна тимчасова споруда встановлена без відповідного дозволу, а отже, самовільно.
У зв'язку з наведеним обставинами, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про безпідставність користування відповідачем спірною земельною ділянкою площею 55 кв.м. за адресою: вул. Садова (біля будинку №13) у м. Лубни та знаходження на відповідній території самовільно розміщеної малої архітектурної форми (торгівельного павільйону), яка належить ФОП Харченку В.І.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що з моменту припинення договору сервітуту від 26.03.2010 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, відповідач для здійснення підприємницької діяльності та розміщення торгівельного павільйону продовжував користувався належною Лубенській міській раді земельною ділянкою більше 15 років за відсутності правових підстав та без укладення договору.
Частина 1 ст. 317 ЦК України визначає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:
- негаторний позов застосовується лише якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;
- власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;
- сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;
- таке «порушення» має неправомірний характер;
- до вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №914/1238/22, від 17.04.2024 у справі № 916/2381/22.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.
Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).
Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За приписом п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов'язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.
Оскільки у статті 152 ЗК України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.
Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на земельній ділянці. Вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд, які розташовані на цій земельній ділянці, по-перше, відповідає змісту ст. 152 ЗК України, по-друге, означає приведення земельної ділянки у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20,
Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 дійшов висновку, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Як встановлено судом з матеріалів справи, ні у правонаступниці відповідача - ОСОБА_1 , ні у третьої особи - ФОП Шерстюк Л.В. відсутні будь-які правовстановлюючі документи на користування спірною земельної ділянки, яку просить звільнити позивач.
Враховуючи викладені вище норми законодавства та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, за відсутності правовстановлюючих документів (відповідного рішення органу місцевого самоврядування, договору оренди та паспорту прив'язки на МАФ) фактично використовує земельну ділянку площею 55 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що кваліфікується як самовільне заняття земельної ділянки, що порушує права Лубенської міської ради на користування та розпорядження землею комунальної власності, її майнові інтереси щодо користування та розпорядження землею, що в свою чергу, є порушенням економічних інтересів територіальної громади міста.
Таким чином, позивач, як власник земельної ділянки площею 55 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , має право на судовий захист судовий захист свого майнового права чи інтересу, не пов'язаних з позбавленням володіння такою земельною ділянкою, шляхом задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності, шляхом демонтажу розміщеної на ній тимчасової споруди.
Як вже зазначалося раніше, відповідач - ФОП Харченко В.І. вибув із спірних правовідносин у зв'язку із смертю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
Колегією суддів враховується, що предметом спору у цій справі є вимога про виконання відповідачем як власником спірного торгівельного павільйону зобов'язань з демонтажу тимчасової споруди. Тобто, відповідач виступає у спірних правовідносинах боржником.
При цьому зобов'язання ФОП Харченко В.І. звільнити земельну ділянку комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу торгівельного кіоску не можуть вважатися зобов'язаннями, що нерозривно пов'язані з його особою, тобто такі зобов'язання можуть бути виконані спадкоємцями відповідача.
Судом встановлено, що єдиною спадкоємицею ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_1 та остання не може бути обмежена у праві бути правонаступником у спірних правовідносинах на стадії апеляційного провадження (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №907/65/18).
Таким чином, оскільки єдиною спадкоємицею відповідача у справі є його донька ОСОБА_1 , а також враховуючи позицію останньої, яка виявила намір та бажання бути правонаступницею і просила суд здійснити заміну відповідача у даній справі, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 було здійснено заміну відповідача (апелянта) у справі № 925/146/24 - ФОП Харченко В.І. на його правонаступницю - спадкоємицю (доньку) ОСОБА_1 .
Судом апеляційної інстанції враховується, що у даному випадку металевий торгівельний павільйон, який належав відповідачу ( ОСОБА_2 ), вимога про демонтаж якого є предметом спору у цій справі, є майном (рухомою річчю) - тимчасовою спорудою, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому можливо забезпечити вільне переміщення такої тимчасової споруд у просторі без його пошкодження чи руйнування та без зміни його функціонального призначення.
Крім того, заявлені позивачем позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу тимчасової споруди стосуються майна відповідача - як безпосередньо самого торгівельного павільйону (металевих конструкцій), так і безпосередньо торгового обладнання, яке може в ньому знаходитись, яке (майно відповідача) може бути успадковане спадкоємицею ОСОБА_2 - його донькою ОСОБА_1 .
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що задоволення позовних вимог у даній справі в частині зобов'язання звільнити самовільно заняту земельну ділянку шляхом демонтажу розміщеного на ній об'єкту торговельного призначення, який знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності, можливо досягти шляхом виконання такого судового рішення саме правонаступницею відповідача - його донька ОСОБА_1 .
При цьому, задоволення позовних вимог у такий спосіб також забезпечить як захист права та інтересів Лубенської міської ради, яка прагне відновити становище земельної ділянки комунальної власності, так і буде спрямовано на дотримання прав правонаступниці відповідача ОСОБА_1 , яка зможе реалізувати своє право власності на торговельний кіоск без його фізичного знесення (фактично руйнування) та будь-якого пошкодження, а лише з безпечним переміщенням в інше місце, де буде можливо його використовувати у господарській діяльності на законних підставах, у тому числі передати в оренду третій особі - ФОП Шерстюк Л.В., яка до теперішнього часу здійснює підприємницьку діяльність в цьому кіоску.
Втім, оскільки на даний час власник земельної ділянки - Лубенська міська рада позбавлений можливості безперешкодно користуватися своїм майном (спірною земельною ділянкою) у зв'язку з тим, що на ній розташована тимчасова споруда за відсутності будь-яких правових підстав, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з тим, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності у справі.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції залишив заяву відповідача про застосування строку позовної давності без розгляду як таку, що була подана з пропуском процесуального строку - після закінчення підготовчого провадження, посилаючись на приписи ст.ст. 118, 169 ГПК України.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Згідно із ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Статтею 207 ГПК України визначено, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у ч. 11 ЦК України.
Колегія суддів зауважує, що заява про застосування позовної давності не є заявою з процесуального питання та не може вважатись заявою по суті справи у розумінні норм ст. 161 ГПК України, оскільки до заяв по суті справи згідно ст.161 ГПК України відносяться виключно заяви, визначені цим Кодексом.
Застосування позовної давності врегульовано нормами матеріального права (ЦК України), тому суд першої інстанції помилково залишив заяву без розгляду з посиланням на норми ст.ст. 118, 169 України.
Враховуючи викладене та зважаючи на право сторони заявити клопотання про сплив позовної давності на будь-якій стадії судового процесу до винесення судового рішення, колегія суддів вважає, що дана заява відповідача (подана до ухвалення рішення у справі відповідно до вимог ст. 267 ЦК України) підлягає розгляду судом по суті.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі №925/145/24 є зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди. Отже, у цій справі орган місцевого самоврядування як власник земельної ділянки звернувся до суду з негаторним позовом, в якому просить усунути перешкоди в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Як вже зазначалося, однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав застосування наслідків пропуску строку позовної давності за вищевказаною позовною вимогою у зв'язку з тим, що таке правопорушення має триваючий характер, а позов Лубенської міської ради є негаторним.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, не доводять неправильного застосування ним норм права та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції належним чином досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Харченка В.І., правонаступницею якого є Харченко Є.В., задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Харченка Володимира Івановича, правонаступницею якого є ОСОБА_1 , на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.06.2024 у справі №925/146/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.04.2026.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя М.М. Слободін
Суддя В.В. Лакіза