Справа № 991/2995/26
Провадження № 2-з/991/13/26
02 квітня 2026 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Олійник О.В., суддів Литвинко Т.В., Сікори К.О.,
з участю:
секретаря судового засідання Вінцковської О.І.,
розглянувши у судовому засіданні заяву прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дячука Івана Сергійовича про забезпечення позову, подану одночасно з позовною заявою Держави в особі прокурора другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дячука Івана Сергійовича до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
31.03.2026 до Вищого антикорупційного суду надійшов позов Держави в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Дячука І.С. (далі - позивач, прокурор) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - відповідачі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Провадження у цивільній справі за вказаним позовом відкрите ухвалою суду від 02.04.2026.
Одночасно з пред'явленням позову позивач подав суду заяву про забезпечення зазначеного позову.
Заява про забезпечення позову обґрунтована посиланням на те, що ОСОБА_1 з 1998 року працює в органах Державної податкової служби України. Згідно з наказом ГУ ДПС у Львівській області від 27.04.2023 №130-о, ОСОБА_1 призначений на посаду начальника управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Львівській області, яка відноситься до посад державної служби категорії «Б», має 5 ранг державного службовця, тобто є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Під час перебування на вказаній посаді 01.08.2023 ОСОБА_1 , будучи на той час чоловіком ОСОБА_3 , ураховуючи правила ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60, 61, 63, 65 СК України, набув активи в розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме: об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , мінімальна ринкова вартість якого 5 418 918 грн, та земельну ділянку з кадастровим номером 4623683300:01:003:1936, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2316976846236, вартістю 58 000 грн за договором купівлі-продажу, укладеним дружиною за письмовою згодою ОСОБА_1
04.01.2024 Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано декларацію про готовність вказаного житлового будинку до експлуатації. 22.01.2025 зареєстровано право власності дружини ОСОБА_3 на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3070427646060. Надалі 11.04.2025 відповідно до договору дарування вказаний житловий будинок разом з земельною ділянкою дружина ОСОБА_3 подарувала доньці ОСОБА_2 . Позивач зазначає, що з урахуванням зібраних відомостей про зв'язок ОСОБА_1 із вказаними активами, незважаючи на те, що активи на даний час зареєстровані на доньку ОСОБА_2 , є підстави вважати, що ОСОБА_1 має можливість прямо та опосередковано вчиняти щодо них дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Прокурор навів доводи і розрахунки стосовно того, що ОСОБА_1 та його дружина не мали законних доходів, які б дали їм можливість акумулювати та використати відповідні кошти для придбання зазначених активів загальною вартістю 5 476 918 грн. Різниця між законними доходами ОСОБА_1 - особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за період 01.01.2023-01.08.2023 (з урахуванням грошових активів на 31.12.2022, доходів дружини та їхніх витрат за вказаний період) і вартістю активів, щодо яких подано позов, станом на 01.08.2023 становить -5 506 321,76 грн (від'ємне значення).
На переконання прокурора зібрані документи вказують на необґрунтованість активів загальною вартістю 5 476 918 гривень, а саме наявність визначеної ч. 2 ст. 290 ЦПК України різниці між вартістю таких активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у сумі 5 506 321,76 грн, яка у 750 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом на день набрання чинності Законом України від 31.10.2019 № 263-ІХ (1 505 250 грн), та не перевищує межу, встановлену ст. 368-5 Кримінального кодексу України.
Посилаючись на ст. 149 ЦПК України, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору: житловий будинок садибного типу загальною площею 133,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3070427646060; земельну ділянку із кадастровим номером 4623683300:01:003:1936, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2316976846236, - право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .
Зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову (у разі задоволення пред'явленого позову) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 можуть у будь-який момент здійснити у найкоротші строки відчуження активів, у тому числі шляхом дарування будь-яким третім особам.
У зв'язку з наведеним прокурор просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Розгляд заяви
Згідно з ч. 5 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд може прийняти рішення про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача у разі, якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу.
Прокурор Дячук І.С. просив розглядати заяву про забезпечення позову без повідомлення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на те, що повідомлення цих осіб про розгляд заяви про забезпечення позову поставить під загрозу ефективність заходу забезпечення позову, адже відповідачі в короткий строк можуть відчужити нерухоме майно, у тому числі шляхом дарування іншим особам, що призведе, у випадку задоволення позову, до істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду.
Зважаючи на наведені обставини, з урахуванням відомостей про дарування 11.04.2025 ОСОБА_3 активів, що є предметом спору, доньці ОСОБА_2 , тобто відчуження такого майна в період проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2023 рік, що відбувалась з 30.12.2024 по 19.06.2025, суд прийняв рішення про розгляд заяви без повідомлення відповідачів.
Прокурор Дячук І.С. у судове засідання не з'явився, однак 01.04.2026 надіслав клопотання, у якому просив здійснити розгляд заяви про забезпечення позову без його участі та зазначив, що заяву підтримує та просить задовольнити.
Мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦПК України Вищий антикорупційний суд розглядає справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави у суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 290 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України.
Отже, заява про забезпечення позову, що подається одночасно з пред'явленням позову, надійшла від належного суб'єкта та підлягає розгляду Вищим антикорупційним судом.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову, що допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах збереження умов для реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (Постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6- 605цс16).
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
У заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави мають бути наведені в достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Такий висновок узгоджується із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, правовими позиціями, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.
У заяві про забезпечення позову (з посиланням на додані до неї копії документів) позивач вказує на обставини, які, на його переконання, свідчать про те, що ОСОБА_1 , будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави, набув 01.08.2023 разом із дружиною ОСОБА_3 (перебували у шлюбі з 13.10.2001 до 26.08.2024) у спільну сумісну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4623683300:01:003:1936, розташовану за адресою: Львівська область, Львівський район, с. Зубра, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2316976846236, за ціною 58 000 грн, а також не зазначений у договорі купівлі-продажу об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок садибного типу, розташований на вказаній земельній ділянці. Право власності на земельну ділянку було зареєстроване на ОСОБА_3 як сторону - покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки. Вартість такого об'єкту незавершеного будівництва в сумі 5 418 918 грн позивач зазначив з розрахунку мінімальної ринкової вартості 1 кв. м аналогічних житлових будинків (котеджів) у с. Зубра Львівської області, що продавались в найбільш наближений по часу до 01.08.2023 період.
У подальшому 22.01.2025 зареєстровано право власності ОСОБА_3 на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3070427646060. Однак декларацію про готовність вказаного житлового будинку до експлуатації видано Державною інспекцією архітектури та містобудування України 04.01.2024.
За договором дарування від 11.04.2025 вказані земельну ділянку та житловий будинок ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 , яка є дочкою її та ОСОБА_1 .
Позивач навів доводи про існування зв'язку ОСОБА_1 із вказаними спірними активами після їх реєстрації на доньку ОСОБА_2 , та наявність достатніх підстав вважати, що ОСОБА_1 має можливість прямо та опосередковано вчиняти щодо них дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
У заяві про забезпечення позову позивач, з посиланням на додані до неї копії документів з інформацією про законні доходи та витрати, навів розрахунок доходів родини ОСОБА_4 за період з 01.01.2023 по 01.08.2023, з урахуванням задекларованих грошових активів станом на 31.12.2022, відомостей про доходи дружини та про їхні витрати за вказаний період. Відповідно до наведених розрахунків результат віднімання витрат (навіть без врахування в них вартості спірних активів) від доходів становить від'ємне значення, тобто сума витрат за цей період перевищувала доходи подружжя: 354 925,31 грн (заощадження подружжя станом на 31.12.2022, без врахування готівкових коштів у сумі 700 000 грн, які залишились станом на 31.12.2023) + 792 152,86 грн (дохід подружжя) - 429 471,15 грн (видатки подружжя) - 747 010,78 грн (заощадження станом на 01.08.2023) = - 29 403,76 грн.
У зв'язку з такими відомостями прокурор стверджує, що ОСОБА_1 як особа, уповноважена на виконання функцій держави, на час набуття відповідного майна, загальною вартістю 5 476 918 грн, не мав для цього достатніх законних доходів.
Копії документів, доданих до заяви про забезпечення позову, містять відомості про ті обставини, на які послався прокурор, а саме: про займану посаду ОСОБА_1 , що підтверджує його належність до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (відповідно до пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»); про набуття земельної ділянки та об'єкта незавершеного будівництва (у подальшому зареєстрованого як житловий будинок садибного типу), їх відчуження доньці; про сімейні зв'язки ОСОБА_1 із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; про доходи та витрати ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ; щодо вартості об'єкта незавершеного будівництва.
Різниця між вартістю активів і законними доходами ОСОБА_1 та його дружини за вказаний період з 01.01.2023 по 01.08.2023 становить 5 476 918 грн - (- 29 403,76 грн) = 5 506 321,76 грн. Зазначена різниця в сумі 5 506 321,76 грн перевищує мінімальну межу виміру - 750 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» - 1 505 250 грн, та не перевищує межу, встановлену ст. 368?5 КК України (у редакції Закону № 263-IX від 31.10.2019, що діяла до 17.07.2025) - 8 723 000 грн.
Такі відомості можуть вказувати на те, що відповідні активи, придбані на ім'я ОСОБА_3 (у подальшому переоформлені на дочку ОСОБА_2 ), які є предметом позову, відповідають ознакам активів, щодо яких може бути пред'явлений позов держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання цих активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави.
При цьому суд цілком свідомий того, що питання обґрунтованості позовних вимог вирішуватиметься за результатами розгляду поданого позову відповідно до ст. 291 ЦПК України.
Правові наслідки визнання активів необґрунтованими визначені у ст. 292 ЦПК України. Згідно з частинами 1-3 цієї статті активи, визнані судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов'язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
Наведене вище вказує на наявність спору між сторонами, а також зв'язок між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, оскільки в разі задоволення позову необґрунтовані активи стягуються в дохід держави.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 як титульний власник активів, які є предметом спору, має правомочність розпоряджатись ними (зокрема відчужити шляхом продажу, міни, дарування), а також те, що ОСОБА_3 уклала договір дарування земельної ділянки та житлового будинку садибного типу дочці в період проведення НАЗК повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2023 рік, що розпочалась 30.12.2024, суд обґрунтовано припускає, що відповідач ОСОБА_2 під час судового провадження може вжити заходи для відчуження третім особам зазначених активів.
За наведених обставин суд переконаний, що відсутність арешту (який означає заборону розпорядження майном до ухвалення рішення щодо позовних вимог прокурора) на об'єкти нерухомого майна, що є предметом спору, може унеможливити виконання рішення суду про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави, у випадку задоволення позову.
Отже, наданими суду відомостями підтверджуються: існування спору між особами, які є сторонами у цивільній справі; зв'язок між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог; існування ризику неможливості виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури в частині цих активів. У зв'язку з цим суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані в заяві активи відповідача ОСОБА_2 .
Такий захід забезпечення позову здатний досягнути мети, задля якої він застосовується, і попередити виникнення ситуації, коли рішення суду, у разі задоволення позову, неможливо буде виконати або його виконання буде істотно ускладненим.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном (постанова Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19). Суд зауважує, що арешт майна не є перешкодою для реалізації права користування таким майном ОСОБА_2 чи іншими визначеними нею особами, у той час як заборона на користування майном є окремим видом забезпечення позову, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, який у даному випадку не розглядається.
Оскільки правомочність розпорядження включає в себе можливість власника визначати фактичну та юридичну долю речі шляхом знищення, видозмінення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам тощо, накладення арешту на майно включає в себе заборону його відчужувати.
Згідно з ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). У цьому випадку суд не вбачає підстав для зустрічного забезпечення, оскільки особа, за якою майно зареєстроване на праві власності та яка має статус відповідача, не обмежується у праві володіння й користування майном та, як наслідок, відсутні підстави вважати, що власнику чи іншій особі будуть завдані збитки, пов'язані із забезпеченням позову.
За наведених обставин заява прокурора про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 149, 150-153, 260, 261, 290-292, 353-355 ЦПК України, суд
Заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на активи, які є предметом спору, та право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:
1) житловий будинок садибного типу загальною площею 133,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3070427646060;
2) земельну ділянку із кадастровим номером 4623683300:01:003:1936, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2316976846236.
Примірник цієї ухвали надіслати прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 - для відома і виконання, відповідачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третій особі ОСОБА_3 - для відома.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Строк пред'явлення ухвали до виконання - три місяці з наступного дня після її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Оскарження ухвали не перешкоджає розгляду справи.
Роз'яснити, що згідно зі ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Стягувачем на підставі цієї ухвали є Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (код ЄДРПОУ 45252419, вул. Ісаакяна, 17, м. Київ, 01135), а боржником:
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Повна ухвала складена 03.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Олійник
Судді Т.В. Литвинко
К.О. Сікора