31 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/1408/25
Провадження № 22-ц/4815/338/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошина Іллі Васильовича на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року у складі судді Красовського О. О., ухвалене в м. Рівне,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Колект Центр» звернулося до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 4437854 від 09.07.2021р. у розмірі 17377,51 грн., сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 9000 грн. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Колект Центр» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 4437854 від 09.07.2021 року у розмірі 17284 грн.; судові витрати (сплата судового збору) - 2409 грн. 32 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 8951,4 грн., а всього 28644 грн. 72 коп. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09 липня 2025 року заява представника відповідача - адвоката Волошина Іллі Васильовича про перегляд заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2025 року у справі позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволена. Скасовано заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року позов ТОВ «Колект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колект Центр» заборгованість за договором № 4437854 від 09.07.2021 року у розмірі 17 284 грн.; судові витрати (сплата судового збору) - 2409 грн. 32 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 8951,4 грн., а всього 28 644 грн. 72 коп. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які підтверджені належними, достатніми і достовірними доказами укладення між сторонами договору кредиту, підписання його відповідачем, погодження його істотних умов, перерахування позивачем коштів у розмірі кредитного ліміту, та невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення коштів. Часткове задоволення позовних вимог зумовлене положеннями ст. 1048 ЦК України, яка передбачає право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто в даному випадку нарахування відсотків здійснене поза межами цього строку, у зв'язку з чим такі вимоги залишені без задоволення.
Вважаючи рішення суду в частині стягнутих з ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 28 644 грн. 72 коп. незаконним, представник ОСОБА_1 - адвокат Волошин І. В. оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду, в цій частині, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд взяв до уваги неправомірний розрахунок заборгованості позивача. Судом встановлено, що 09.07.2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали договір № 4437854, згідно з умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 5 300 грн. Стандартна процентна ставка становить 1,9 % в день та застосовується у межах строку кредиту; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою позичальника; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася авто пролонгація. Відповідно до п.1.4 Договору строк кредиту 30 днів. Відповідна інформація про дубльована у паспорті споживчого кредиту, де також вказано орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (у.т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі): 8321 грн. (тобто з розрахунку 30 днів кредитування). Натомість згідно п. 4.3.1 Договору сторони домовилися, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Таким чином, п. 4.3.1 Договору фактично визначено зовсім інший строк кредитування - 120 днів, в межах якого позивачем здійснено нарахування відсотків за користування кредитом. Тобто за умовами кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів, тому у даному випадку спірні умови слід трактувати на користь споживача та виходити із строку кредитування 30 днів. З огляду на зазначене, розмір відсотків за користування кредитом, нарахованих позивачем в межах 30-денного строку складає 3021,00 грн. Саме такий розмір є правомірним згідно умов кредитного договору. Що стосується умов кредитного договору щодо його автоматичної пролонгації, то вони є несправедливими та підлягають визнанню недійсними. Крім того, стягнуті судом на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 8951,40 грн., є значно завищеними, тому стягнення таких витрат у повному обсязі не можуть бути задоволені з огляду на їх не співмірність та необґрунтованість. Судом не враховано практику ЄСПЛ. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Колект Центр» заборгованість за договором № 4437854 від 09.07.2021 року у розмірі 17 284 грн.; судові витрати (сплата судового збору) - 2409 грн. 32 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 8951,4 грн., а всього 28 644 грн. 72 коп. та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Колект Центр» заборгованість за договором № 4437854 від 09.07.2021 року у розмірі 8321 грн., у задоволенні решти вимог - відмовити.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Колект Центр» вважає рішення суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що , 09.07.2021 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали договір № 4437854, згідно з умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 5 300 грн.
Стандартна процентна ставка становить 1,9 % в день та застосовується у межах строку кредиту; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою позичальника; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація; сторони домовились, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою Споживача, відповідно до пп. 4.2.2- 4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Відповідно до умов Договору кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником Кредитодавцю з метою отримання кредиту.
За клопотанням представника позивача суд постановив ухвалу про витребування доказів.
Згідно відповіді АТ «Державний ощадний банк України», Банк підтвердив зарахування грошових коштів 12.07.2021 року у сумі 5300 грн. на банківську картку відповідача.
Факт укладення договору між сторонами та отримання відповідачем коштів від позивача сторонами визнається та в апеляційному порядку ці обставини не оскаржуються.
У своїй апеляційній скарзі сторона відповідача заперечує правомірність нарахування позивачем відсотків у заявленому розмірі та проведений позивачем розрахунок заборгованості.
Так, згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно розрахунку, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4437854 від 09.07.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви становить 17 377,51 грн, з яких: 5 300,00 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням(за тілом кредиту); 11 984,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 84,80 грн. - інфляційні втрати; 8,71 грн. - нараховані 3% річних.
Відповідно до п. 1.4 договору строк кредиту 30 днів, однак у пунктах 4.3.1- 4.3.4 договору фактично визначено зовсім інший строк кредитування - 120 днів, в межах якого позивачем здійснено нарахування відсотків за користування кредитом.
Таким чином, за умовами кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.
Верховний Суд, аналізуючи кредитні відносини, неодноразово зазначав, що позичальником переважно є пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності. Його довіритель не міг зрозуміти, що строк договору може бути продовжено ще на 90 днів. Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит, серед іншого, зазначаються строк, на який надається кредит. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Тому правова позиція відповідача - чинними є умови договору зі строком кредиту на 30 днів.
Представник позивача зазначає, що згідно п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Таким чином сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови, а тому нарахування відсотків, які підлягають до стягнення за 120 днів, є правомірним. Разом з тим, як видно з договору, відповідач погодився на зазначені умови договору щодо автоматичної пролонгації договору на строк не більше 90 днів.
Процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року, №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.
Матеріали справи містять долучений до позовної заяви детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, котрий ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи.
Суд звертає увагу, що відповідач не надав до суду першої інстанції жодних доказів на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апеляційний суд також бере до уваги, що Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання. Однак, відповідач своїм правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованостіза договором № 4437854 від 09 липня 2021 року у розмірі 17 284 грн., і відповідно, обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції в цій частині.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошина Іллі Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.