02 квітня 2026 року
м. Рівне
Справа № 570/4096/25
Провадження № 22-ц/4815/432/26
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.,
за участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фінкевич В.Г., на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,
У серпні 2025 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
В обгрунтування позову вказувала, що понад 20 років вона та ОСОБА_5 спільно проживали як одна сім'я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільних друзів та рідних.
Вказане підтверджується наявністю у позивача особистих документів ОСОБА_5 , фотографіями, декларацією про вибір лікаря, показаннями свідків, рішеннями судів про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за домашнє насильство.
Шлюб не реєстрували за відсутністю потреби.
ОСОБА_5 загинув під час захисту України від військової агресії РФ.
Позивачка претендує на отримання пільг та соціальних виплат як член сім'ї військовослужбовця, що загинув.
Міністерство оборони України заперечує щодо встановлення вказаного факту.
Відтак звернулася з цим позовом для захисту своїх прав.
Рішенням Рівненського районного суду від 20 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фінкевич В.Г., вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, задовольнивши позов.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, відхиливши сукупність наданих доказів.
У розпорядженні Позивачки протягом 20 років перебували особисті документи загиблого ОСОБА_5 (паспорт, РНОКПП, трудова книжка, банківські картки, медична документація). Зберігання таких документів однією особою у іншої є прямим свідченням глибокої довіри та спільного побуту, що притаманно саме членам сім'ї.
Суд безпідставно відхилив свідчення сусідів та численні фотоматеріали (сімейні свята, відпочинок, побут), які в сукупності підтверджують тривалий та сталий характер відносин протягом майже 20 років.
Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки фактам, встановленим в інших судових рішеннях, які мають преюдиційне значення.
У рішенні Рівненського районного суду від 02.06.2015 року (справа №570/1196/15-ц) про розірвання шлюбу ОСОБА_5 з попередньою дружиною прямо зазначено, що останній «у березні 2007 року залишив сім'ю і почав проживати з іншою жінкою», що повністю корелюється з доводами Позивачки.
Численні постанови суду про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство) щодо Позивачки та її матері підтверджують не лише факт спільного проживання за однією адресою, а й визнання судом суб'єктного складу «членів сім'ї» у розумінні законодавства про запобігання насильству.
На думку апелянта висновок суду про перебування Позивачки у шлюбі з іншою особою є помилковим, оскільки шлюб з ОСОБА_6 був розірваний ще у 2002 році, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, доданим до матеріалів справи.
Перебування ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з іншою особою до 2015 року не заперечує фактичного проживання з Позивачкою. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, встановлення факту проживання однією сім'єю можливе за період, коли жодна зі сторін не перебувала в іншому шлюбі. Таким чином, як мінімум з червня 2015 року по грудень 2024 року (момент смерті) існував період, коли правові перешкоди для визнання факту проживання однією сім'єю були відсутні.
Позивачка зазначає, що встановлення даного факту є єдиним способом реалізації її права на отримання одноразової грошової допомоги як члена сім'ї загиблого військовослужбовця (відповідно до ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців...»). Відмова суду у захисті цього права за наявності об'єктивних доказів фактичного подружнього життя суперечить принципам справедливості та правової визначеності, а також практиці ЄСПЛ (зокрема, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» щодо de facto сімейних зв'язків).
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що згідно з розпорядженням державного виконавця від 04.06.2009 головному бухгалтеру ТОВ "Іква-Д" направлявся виконавчий лист №2-642, виданий 05.06.2007 Рівненським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 . Пропонувалося з усіх видів заробітку (доходу), що належить боржнику, після відрахування податків, провести утримання по 260 грн. щомісяця.
02 червня 2015 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області розірваний шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , зареєстрований 07 травня 2002 року Радухівською сільською радою Рівненського району Рівненської області (а.з. №2).
05 серпня 2024 року постановою Рівненського районного суду Рівненської області ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП (за фактом вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_9 ), до нього застосоване адміністративне стягнення у виді штрафу (справа №570/3700/24). Постановою державного виконавця від 23.10.2024 відкрите виконавче провадження №76302692 щодо примусового виконання вказаної постанови.
У декларації №0001-ХН0Е-2300 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу пацієнта ОСОБА_5 , довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстренного випадку вказана ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув ОСОБА_5 /актовий запис про смерть №1130 від 11 грудня 2024 року, складеним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції /лист Рівненського відділу ДРАЦС у Рівненському районі Рівненської області №165/148/-34.12-04-05 від 15.01.2025/.
Свідок ОСОБА_10 , яка є рідною сестрою позивача, у судовому засіданні пояснила, що позивач з ОСОБА_11 проживали разом як одна сім'я з 2005 року, виховували ОСОБА_12 - сина позивача від попереднього шлюбу. Чи була сестра розлучена зі своїм чоловіком, не знає, бо той чоловік зник. ОСОБА_13 був хресним батьком трьох дітей даного свідка, старша з яких вже має 19 років. Сестра з ОСОБА_11 проживали разом, спочатку винаймали житло, а потім перейшли проживати у будинок їх батьків, де з ними проживала їх матір. Зараз ОСОБА_14 з сином проживають у Німеччині, а вона доглядає матір в Україні, повернувшись з Польщі.
Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показав, що позивач та ОСОБА_5 вели спільне господарство та спільно проживали з 2005 року, разом працювали на " ОСОБА_16 ". Про те, що вони не розписані, він дізнався лише після загибелі ОСОБА_11 , бо ОСОБА_14 не змогла отримати кошти. Поховали ОСОБА_11 також в іншому селі, біля матері, а батько ще живий в с.Радухівка. Перша ОСОБА_11 дружина ОСОБА_17 з їх сином ОСОБА_18 проживають у Польші, а донька ОСОБА_19 живе в с.Зоря.
Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні ствердила, що ОСОБА_14 та ОСОБА_13 раніше мали інші сім'ї, розлучилися і стали проживати як сім'я, вважаючи, що "папір не тримає".
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні показала, що ОСОБА_13 з'явився у житті ОСОБА_22 , коли її сину було 4 роки, проживали однією сім'єю, раніше обидвоє були одружені.
Свідок ОСОБА_23 у судовому засіданні ствердила, що її чоловік є хресним сином сина ОСОБА_22 від першого шлюбу ОСОБА_12 і став кумом ще до їх власного одруження у 2006 році, коли ОСОБА_13 та ОСОБА_14 вже жили разом.
Як вбачається з позову встановлення факту проживання однією сім'єю потрібно позивачці для досягнення юридичних наслідків у вигляді реалізації своїх прав на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема - жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
За наявності спору про право, суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про недоведеність факту проживання позивачки з ОСОБА_5 однією сім'єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу і колегія суддів погоджується з таким висновком.
Апелянт зазначає про неврахування при прийнятті рішення постанов у справах про адміністративне правопорушення №570/2402/19, №570/3544/20, №570/2142/22, №570/4972/24, №570/4500/23, №570/3700/24, №570/1346/23, №570/5108/24, якими ОСОБА_5 притягувався до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства щодо своєї співмешканки ОСОБА_1 .
Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Частина перша статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
З аналізу наведених норм убачається, що сам по собі факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства не є безумовним підтвердженням проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки такі правопорушення можуть вчинятися і за відсутності спільного проживання або у відносинах між колишніми членами сім'ї.
Крім того таке притягнення ставить під сумнів наявність почуттів взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, на яких повинні ґрунтуватися сімейні відносини згідно ст. 55 СК України.
Колегія суддів враховує, що декларація про вибір лікаря, укладена ОСОБА_5 12 грудня 2018 року, містить відомості про визначення ОСОБА_1 довіреною особою пацієнта, що може свідчити про характер відносин між сторонами на момент її підписання.
Разом з тим зазначена декларація складена за декілька років до смерті ОСОБА_5 та не відображає характеру взаємовідносин між сторонами у подальший період.
Як убачається з матеріалів справи, починаючи з 2019 року між сторонами мали місце конфліктні відносини, що підтверджується постановами суду у справах про адміністративні правопорушення, на які посилається сам апелянт.
Крім того, у вказаній декларації зазначено інше фактичне місце проживання ОСОБА_5 - с. Новожуків Рівненського району Рівненської області, тоді як позивачка пов'язує своє місце проживання із с. Голишів Рівненського району Рівненської області, що саме по собі не підтверджує їх постійного спільного проживання.
За таких обставин вказана декларація у сукупності з іншими доказами не може розглядатися як належний та достатній доказ існування усталених сімейних відносин упродовж усього заявленого періоду та на момент смерті ОСОБА_5 .
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат чи взаємної фінансової підтримки, а також ділової чи особистої переписки, з якої б убачалося, що сторони сприймали себе як подружжя та перебували у сталих стосунках.
Відсутність таких доказів у їх сукупності не дає підстав для висновку про наявність між сторонами усталених відносин, притаманних подружжю.
Надані позивачем показання свідків, спільні фотографії, а також факт перебування у неї оригіналів особистих документів померлого самі по собі є допустимими доказами, однак у даному випадку не підтверджують у сукупності наявності між сторонами усталених відносин, притаманних подружжю, зокрема спільного побуту, ведення господарства та взаємних прав і обов'язків.
За відсутності інших об'єктивних доказів такі відомості не можуть бути достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю у період до 02 червня 2015 року, оскільки на цей час ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі.
Суд першої інстанції з'ясував ключові обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Апеляційна скарга правильних висновків суду по суті справи не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Фінкевич В.Г., залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 03 квітня 2026 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.