Справа №760/8083/26 1-кс/760/4286/26
02 квітня 2026 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого 3 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22025101110000785 від 04.07.2025, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України, -
До слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва надійшло старшого слідчого 3 відділу слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22025101110000785 від 04.07.2025, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що у невстановлений час, але не пізніше 30.09.2025, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на організацію незаконного збуту спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, реалізацію якого він спланував шляхом підшукання та залучення інших осіб і надання їм відповідних завдань для вчинення протиправних дій, пов'язаних із таким незаконним збутом.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 вступив у змову з ОСОБА_6 та повідомив останньому, що потрібно здійснити обладнання приміщення за адресою: АДРЕСА_3 спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації за винагороду.
Для виконання спільного з ОСОБА_6 плану, ОСОБА_5 не пізніше 17.10.2025 року залучив ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , з якими вступив у попередню змову.
Так, не пізніше 30.09.2025, ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 придбати спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації та обладнати ними приміщення, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
01.10.2025 ОСОБА_9 через застосунок «Телеграм» повідомив про згоду на встановлення спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_5 надіслав реквізити банківської картки для передплати, і 02.10.2025 ОСОБА_9 перерахував 20 000 грн зі своєї картки АТ «ПриватБанк» на картку банку «Універсал», що належить ОСОБА_6 .
У подальшому, у невстановлений час, але не пізніше 14.10.2025, під час телефонної розмови між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було узгоджено проведення 17.10.2025 встановлення у приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, замаскованих під датчики пожежної безпеки та руху.
Надалі, до вказаної дати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 прибули до приміщення і здійснили їх монтаж, після чого того ж дня ОСОБА_9 передав їм готівкою 18 500 грн як остаточний розрахунок за виконані роботи.
30.10.2025 року старшим слідчим СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_3 було проведено огляд місця події за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено зазначені камери відеоспостереження, які було замасковано під датчики пожежної безпеки та датчик руху.
Відповідно до висновку експерта № СЕ25-213/3-214/3 від 29.01.2026, надані на дослідження технічні засоби, замасковані у корпусах пожежного сповіщувача та датчики руху, разом із супутнім обладнанням, відносяться до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, призначених для прихованого аудіо- та відеоконтролю, при цьому згідно з інформацією Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБ України ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 ., а також юридична особа ТОВ «СУЧАСНІ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ БІЗНЕСУ» не мають ліцензії на збут, встановлення та використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
19.03.2026 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України
19.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського суду м. Києва, проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично мешкав підозрюваний ОСОБА_6 під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон «iPhone» IMEI: НОМЕР_1 всередині якого міститься сім-картка з номером НОМЕР_2 .
19.03.2026 постановою старшого слідчого СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 вилучені предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22025101110000785.
З метою збереження вилучених речей, які визнані речовим доказом по кримінальному провадженню, запобіганню можливості їх приховуванню, псуванню, знищенню, перетворенню, відчуження, що буде мати негативні наслідки для кримінального провадження, виникла необхідність у накладенні на них арешту, в зв'язку з чим слідчий звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з відповідним клопотанням.
Слідчий в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду клопотання повідомлявся завчасно та належним чином. 02.04.2026 від слідчого ОСОБА_3 надійшла заява в якій він клопотання підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити та проводити розгляд справи без його участі.
Власник майна та його представник в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду клопотання повідомлялися завчасно та належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України неприбуття осіб, які беруть участь у розгляді клопотання про арешт майна у судове засідання не перешкоджає його розгляду.
Вивчивши клопотання й додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Так, з матеріалів клопотання вбачається, що слідчим управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025101110000785, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.07.2025, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України.
Встановлено, що не пізніше 30.09.2025, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на організацію незаконного збуту спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, реалізацію якого він спланував шляхом підшукання та залучення інших осіб і надання їм відповідних завдань для вчинення протиправних дій, пов'язаних із таким незаконним збутом.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 вступив у змову з ОСОБА_6 та повідомив останньому, що потрібно здійснити обладнання приміщення за адресою: АДРЕСА_3 спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації за винагороду.
Для виконання спільного з ОСОБА_6 плану, ОСОБА_5 не пізніше 17.10.2025 року залучив ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , з якими вступив у попередню змову.
Так, не пізніше 30.09.2025, ОСОБА_5 з ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запропонував ОСОБА_9 придбати спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації та обладнати ними приміщення, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
19.03.2026 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України
19.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського суду м. Києва, проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично мешкав підозрюваний ОСОБА_6 під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон «iPhone» IMEI: НОМЕР_1 всередині якого міститься сім-картка з номером НОМЕР_2 .
19.03.2026 постановою старшого слідчого СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 вилучені предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22025101110000785.
Згідно з ст.ст.131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, в тому числі: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
Відповідно до ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст.170 КПК України регламентовано, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів (п.1); спеціальної конфіскації (п. 2); конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи (п.3); відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (п. 4).
Згідно ч.3 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При цьому слідчий суддя зазначає про те, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також того, що майно, зазначене у клопотанні прокурора, відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та обґрунтовано має правовий статус речового доказу, на переконання слідчого судді, наявні правові підстави для накладення арешту з метою збереження речових доказів.
Керуючись ст. ст. 131; 132; 167, 168, 170-174 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на майно, шляхом заборони користування ним, розпоряджання та відчуження, яке було вилучене в ході проведення обшуку 19.03.2026 за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично мешкав підозрюваний ОСОБА_6 , а саме:
мобільний телефон «iPhone» IMEI: НОМЕР_1 всередині якого міститься сім-картка з номером НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання копії судового рішення.
Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання.Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
Слідчий суддя: ОСОБА_1