печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4893/26-к
31 березня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням Фонду державного майна України про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 року по справі 757/1353/25-к у кримінальному провадженні №42014000000001262 від 13.11.2014, на майно, -
27.01.2026 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання Фонду державного майна України про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 року по справі 757/1353/25-к у кримінальному провадженні №42014000000001262 від 13.11.2014, на майно.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує на те, що у кримінальному провадженні № 42014000000001262 Фонд державного майна України не є особою, щодо якої було застосовано арешт, а відповідні активи стягнуто в дохід держави згідно з Законом України «Про санкції», Фонд, у свою чергу, є власником відповідного майна. Тому з метою виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 24.10.2025 у справі № 991/10013/25 вважає, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала необхідність, а відтак наявні підстави для скасування його арешту.
Представник заявника подав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі, клопотання підтримав та просив задовольнити.
Прокурор подав до суду заяву про проведення судового засідання у його відсутність, щодо вимог клопотання заперечував та просив відмовити у його задоволенні, з підстав викладених у письмових запереченнях.
Частиною 2 статті 174 КПК України передбачено, що про час та місце розгляду клопотання про скасування арешту майна повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Управлінням з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001262 від 13.11.2014 за підозрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 2 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 436-2 КК України, а також за фактами вчинення ним та іншими особами злочинів, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 1-4 ст. 358, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 368, ч. 1 ст. 109, ч. 1 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 15.01.2025 накладено арешт у кримінальному провадженні № 42014000000001262 від 13.11.2014 на майно підозрюваного ОСОБА_3 із забороною відчуження та розпорядження, а саме:
- квартиру АДРЕСА_1 .
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Так, як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025, задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, суд виходив з того, що арешт необхідний з метою забезпечення можливої конфіскації майна підозрюваного та недопущення його відчуження.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 1, 2 статті 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки.
Так, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою конфіскації майна як виду покарання.
Під час судового розгляду встановлено, що Разом з цим, прокурорами Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013 - 2014 роках, Офісу Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42014000000001262 від 13.11.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 212, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 212, ч.5 ст. 27, ч.5 ст. 368 (чинна до 04.06.2014), ч.4 ст. 358, ч.2 ст. 358, ч.1 ст. 358, ч.3 ст. 358 (в ред. від 05.04.01) КК України.
За результатами розслідування 15.07.2025 колишньому Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 42014000000001262 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111; ч. 2 ст. 111; ч. 3 ст. 436-2 КК України.
У подальшому 23.09.2025, з матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000001262 від 13.11.2014 в окреме кримінальне провадження за № 62025000000000955 виділено матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111; ч. 2 ст. 111; ч. 3 ст. 436-2 КК України. Згідно з додатком до вказаної постанови виділена була і зазначена вище ухвала про арешт майна.
У той же день, 23.09.2025 матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000000955 від 23.09.2025 приєднані до матеріалів кримінального провадження № 42023000000001960 від 08.12.2023.
Надалі матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111; ч. 2 ст. 111; ч. 3 ст. 436-2 КК України, разом з ухвалою про арешт майна від 15.01.2025 (судова справа 757/1353/25-к) 22.10.2025 виділені з матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001960 від 08.12.2023 в окреме кримінальне провадження № 62025000000001044.
Наразі, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025000000001044 від 22.10.2025 завершено та 27.11.2025 обвинувальний акт скерований для розгляду по суті до Подільського районного суду м. Києва та перебуває на розгляді судді ОСОБА_4 (справа № 758/19029/25).
Таким чином, ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 (судова справа 757/1353/25-к), якою накладений арешт на майно підозрюваного ОСОБА_3 , а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться в матеріалах кримінального провадження за № 62025000000001044, яке перебуває на розгляді у судді Подільського районного суду м. Києва ОСОБА_4 (справа № 758/19029/25).
Частиною 1 ст. 174 КПК України визначено, що клопотання про скасування арешту майна під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
З урахуванням викладеного, питання про скасування арешту майна підозрюваного ОСОБА_3 , на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 (судова справа 757/1353/25-к), не може бути вирішено слідчим суддею в рамках кримінального провадження № 42014000000001262, а має вирішуватись судом в рамках судової справи № 758/19029/25 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111; ч. 2 ст. 111; ч. 3 ст. 436-2 КК України.
Наряду з вказаним, слідчий суддя вважає слушними доводи прокурора в частині того, що арешт на майно ОСОБА_3 накладено 05.01.2025, тобто до прийняття Закону України «Про санкції» та внесення до нього змін щодо можливості звернення стягнення на майно, на яке вже накладено арешт, на підставі якого Вищим антикорупційним судом України і прийнято рішення від 24.10.2025 у справі № 991/10013/25, яким арештоване у кримінальному провадженні майно ОСОБА_3 було стягнуто в дохід держави.
Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що означені доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту на майно та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, враховуючи доводи викладені у запереченнях прокурора, а відтак у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
В задоволенні клопотання Фонду державного майна України про скасування арешту, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 року по справі 757/1353/25-к у кримінальному провадженні №42014000000001262 від 13.11.2014, на майно, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1