Справа № 761/10759/26
Провадження № 1-кс/761/7587/2026
23 березня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , із застосуванням відеоконференції з прокурором ОСОБА_3 , захисником ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого 1 відділу 3 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_5 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч.6 ст.193 КПК України, відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Краснодубровське Зав'ялівського району Алтайського краю, громадянина РФ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до ЄРДР за №22026000000000241 від 09.03.2026,
Старший слідчий 1 відділу 3 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді з клопотанням, погодженим з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч.6 ст.193 КПК України відносно ОСОБА_6 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22026000000000241 від 09.03.2026.
Слідчий обґрунтовує клопотання тим, що ГСУ СБ України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22026000000000241 від 09.03.2026 за підозрою громадян Російської Федерації ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (виділено із кримінального провадження № 22025000000000659 від 30.05.2025).
Досудовим розслідуванням встановлено, що з 19 лютого 2014 року представниками Російської Федерації розпочато збройне вторгнення Збройних Сил РФ, приховане твердженням керівників РФ про переміщення військових підрозділів в рамках звичайної ротації сил Чорноморського флоту, які у взаємодії з військовослужбовцями Чорноморського флоту РФ та іншими підрозділами ЗС РФ здійснили блокування й захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури України, забезпечивши військову окупацію території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. 18 березня 2014 року РФ оголосила про офіційне включення Криму до її території.
Одночасно із цим, протягом березня та на початку квітня 2014 року, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади та ЗС РФ представники іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд і груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, взяли під контроль будівлі, в яких знаходилися органи місцевої влади та місцеві органи виконавчої влади України, військові об'єкти України в окремих районах Донецької та Луганської областей України. 07 квітня 2014 року в м. Донецьку створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27 квітня 2014 року в м. Луганську - терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування, які функціонують і по теперішній час.
Внаслідок військових дій у період з травня по серпень 2015 року сили оборони України звільнили частину раніше окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII.
Надалі, 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, ЗС РФ, інші збройні формування РФ та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку територій РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованої території України, що супроводжувалось завданням ракетно-артилерійських ударів та бомбардувань авіацією об'єктів по всій території України.
З того моменту сили оборони України здійснюють збройну відсіч вздовж всієї лінії фронту.
Факт широкомасштабного збройного вторгнення на територію України 24.02.2022 не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього" (Україна проти РФ) та ін.)».
Відповідно до ст. 2 спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Таким чином, з 19 лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України, окупацією частини території України, що вказує на поширення дії на території України законів та звичаїв війни (норм міжнародного гуманітарного права).
У період з 05 години 24 лютого 2022 року підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури, порушення державного суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості України.
Керівництво вищевказаними злочинними діями здійснюється представниками влади, ЗС РФ та окупаційною владою РФ, зокрема президентом РФ ОСОБА_11 , начальником ГШ ЗС РФ ОСОБА_12 , Міністром оборони РФ ОСОБА_13 , Директором Служби зовнішньої розвідки РФ ОСОБА_14 , Головою Ради Федерації Федеральних зборів РФ ОСОБА_15 , Головою Чеченської Республіки РФ ОСОБА_16 (досудове розслідування відносно яких проводиться в інших кримінальних провадженнях) та іншими.
Окрім воєнних дій, агресія Російської Федерації проти України передбачає застосування політичних, юридичних, дипломатичних, інформаційних та інших заходів, спрямованих на полегшення ведення агресивної війни, виправдання та приховання вчинюваних порушень міжнародного права, а також забезпечення підтримки таких дій з боку населення.
До реалізації вказаних заходів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України шляхом ведення агресивної війни, подальшої окупації та анексії її територій, серед інших осіб залучено ОСОБА_6 , який з 19.09.2021 обіймає посаду депутата Державної Думи Федеральних зборів РФ від фракції політичної партії «Справедливая Россия» 8-го скликання.
Згідно ч. 1 ст. 11 Конституції РФ державну владу в РФ здійснюють Президент, Федеральні збори (Рада Федерації і Державна Дума), Уряд та суди. Статтею 4 Конституції РФ визначено, що Конституція РФ та федеральні закони мають верховенство по всій території РФ. Відповідно до ч. 1 ст. 95 Конституції РФ Федеральні Збори складається з 2 палат - Ради Федерації та Державної Думи. Відповідно до положень ч. 1 ст. 105 Конституції РФ федеральні закони приймаються Державною Думою.
Згідно ст. 108 Конституції РФ федеральні конституційні закони приймаються з питань, передбачених Конституцією Російської Федерації, згідно з ч. 2 ст. 108 Конституції РФ, федеральні закони приймаються не менше двома третинами голосів від загальної кількості депутатів Державної Думи Федеральних зборів РФ.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Конституції Російської Федерації прийняття в РФ і утворення у її складі нового суб'єкта здійснюється у порядку, визначеному федеральним конституційним законом. Зміни у ч. 1 ст. 65 Конституції Російської Федерації, яка визначає суб'єктний склад Російської Федерації, вносяться на підставі федерального конституційного закону про прийняття до РФ нового суб'єкта.
У відповідності до ст. 9 федерального конституційного закону РФ «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення у її складі нового суб'єкта Російської Федерації» федеральний закон про ратифікацію міжнародного договору приймається палатами Федеральних зборів РФ у порядку, передбаченому статтями 105, 106 та 107 Конституції РФ. Федеральний конституційний закон про прийняття до РФ нового суб'єкта приймається палатами Федеральних зборів РФ у порядку, передбаченому ст. 108 Конституції РФ.
Повноваження депутата Державної Думи Федеральних зборів РФ визначені у ст.ст. 103-105 Конституції РФ, серед яких зокрема, прийняття федеральних законів, здійснення парламентського контролю, право законодавчої ініціативи, призначення та звільнення з посад вищих посадових осіб держави, тощо, отже входить до складу державного органу та наділений правом у межах своєї компетенції приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами, тобто є представником влади РФ в розумінні ст. 18 КК України.
Так, ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів РФ від фракції політичної партії «Справедливая Россия» 8-го скликання, виступаючи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, діючи умисно, продовжуючи злочинний умисел, користуючись наданими йому владними повноваженнями, з метою виконання завдань з реалізації спільного злочинного плану, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків у вигляді порушення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що Україна є незалежною і суверенною державою, територія Донецької, Луганської Запорізької і Херсонської областей відноситься до території України, а створення так званих Донецької і Луганської народних республік, Запорізької і Херсонської областей як окремих держав і суб'єктів міжнародних правовідносин, суперечитиме вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст.ст. 1-2, 68 Конституції України, розуміючи, що прийняття запропонованих до розгляду нормативно-правових актів спрямоване на зміну меж території та державного кордону України та є черговою спробою виправдання агресивної війни РФ проти України під приводом захисту населення указаних регіонів, які нібито бажають приєднатися до складу РФ, та з тією ж метою 03 жовтня 2022 року у період з 14 год 30 хв по 14 год 35 хв, знаходячись за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних зборів РФ, де особисто проголосував за прийняття проектів: федерального закону № 203812-8 "Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією та Донецькою Народною Республікою про прийняття до Російської Федерації Донецької Народної Республіки та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта", федерального закону № 203813-8 "Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією та Луганською Народною Республікою про прийняття до Російської Федерації Луганської Народної Республіки та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта", федерального закону № 203814-8 від "Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією та Запорізькою областю про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта», федерального закону № 203815-8 "Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією та Херсонською областю про прийняття до Російської Федерації Херсонської області та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта", а також 03 жовтня 2022 року у період з 15 год 54 хв по 16 год. 00 хв, перебуваючи за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних зборів РФ, де, діючи умисно, повторно, користуючись наданими йому владними повноваженнями, особисто проголосував за проекти: федерального конституційного закону № 203816-8 "Про прийняття до Російської Федерації Донецької Народної Республіки та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Донецької Народної Республіки, федерального конституційного закону № 203817-8 "Про прийняття до Російської Федерації Луганської Народної Республіки та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Луганської Народної Республіки", федерального конституційного закону № 203818-8 "Про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Запорізької області", федерального конституційного закону № 203819-8 «Про прийняття до Російської Федерації Херсонської області та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Херсонської області».
Прийняті Державною Думою Федеральних зборів РФ зазначені проекти конституційних законів, направлені на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України,в подальшому схвалені постановами Ради Федерації Федеральних зборів РФ, у свою чергу, забезпечили необхідну передумову для підписання Президентом РФ ОСОБА_17 законів про ратифікацію договорів про включення до складу Російської Федерації і прийняття тимчасово окупованих територій України - ДНР (у межах території Донецької області), ЛНР (у межах території Луганської області), Запорізької та Херсонської областей до складу РФ та внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 65 Конституції Російської Федерації, фактично призвели до інших тяжких наслідків у вигляді порушення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України.
На підставі викладеного, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обґрунтовано підозрюється у вчинені умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, повторно, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до інших тяжких наслідків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України.
18.02.2026 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000659 від 30.05.2025 громадянину РФ ОСОБА_6 (рос.мовою ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог ст. 111 та ч. 8 ст. 135 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 перебуває на території Російської Федерації та неможливість вручення повідомлення про підозру в день його складання, таке вручення здійснено шляхом: опублікування 18.02.2026 року повідомлення про підозру на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора в мережі інтернет за посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_4»; опублікування 18.02.2026 року повідомлення про підозру в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр», випуск №40 (8232) від 18.02.2026 року.
Крім того, в порядку ч. 8 ст. 135 КПК України 18.02.2026 року на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр» опубліковано повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_6 до слідчого для проведення з ним слідчих дій на 04.03.2026, 05.03.2026, 06.03.2026 року.
Разом з тим, 18.02.2026 на робочу електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка належить громадянину Російської Федерації депутату Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслано лист із прикріпленими файлами «Повідомлення про підозру_ ОСОБА_6 », «Повідомлення про підозру_ ОСОБА_6 _рос.мовою», «Повістки про виклик_ ОСОБА_6 _українською та російською».
18.03.2026 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22026000000000241 від 09.03.2026 громадянину РФ ОСОБА_6 (рос.мовою ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог 40, 42, 276, 277, 278, 279 КПК України повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Опублікування 18.03.2026 року повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри повістки про виклик підозрюваного на 19.03.2026, 20.03.2026, 21.03.2026 здійснено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора в мережі інтернет за посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_3» та в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр», випуск №60 (8252) від 18.03.2026 року.
Разом з тим, 18.03.2026 на робочу електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка належить громадянину Російської Федерації депутату Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслано лист із прикріпленими файлами «Повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_19 », «Повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_19 _рос.мовою», «Повістки про ОСОБА_20 _українською та російською».
Проте, усвідомлюючи те, що ним вчинено кримінально карне діяння - особливо тяжкий злочини проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, ОСОБА_6 не з'явився на виклик слідчого та про причини неявки не повідомив.
Враховуючи вищезазначене, 09.03.2026 року на підставі ст. 281 КПК України ОСОБА_6 оголошено у розшук, проведення якого доручено ДЗНД СБУ.
Згідно з відповіддю ДЗНД СБУ №5/3/1-2548 від 06.03.2026 встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на момент надання відповіді продовжує обіймати посаду депутата Держдуми РФ, у зв'язку з чим перебуває на території Російської Федерації.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду на території Російської Федерації.
Враховуючи, суспільно небезпечний характер вищевказаного кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких та покарання у вигляді позбавлення волі, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання судом останнього винуватим, є всі підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити або сховати будь-яку із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання із зазначених у ньому підстав, просив задовольнити та обрати відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Захисник просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого, зазначив, що підозра ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, є необґрунтованою, ризики, наведені прокурором, не доведені.
Слідчий суддя, вислухавши доводи сторін, дослідивши додані до клопотання матеріали, дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що ГСУ СБ України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22026000000000241 від 09.03.2026 за підозрою громадян Російської Федерації ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (виділено із кримінального провадження № 22025000000000659 від 30.05.2025).
18.02.2026 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000659 від 30.05.2025 громадянину РФ ОСОБА_6 (рос.мовою ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог ст. 111 та ч. 8 ст. 135 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Враховуючи те, що ОСОБА_6 перебуває на території Російської Федерації та неможливість вручення повідомлення про підозру в день його складання, таке вручення здійснено шляхом: опублікування 18.02.2026 року повідомлення про підозру на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора в мережі інтернет за посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_4»; опублікування 18.02.2026 року повідомлення про підозру в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр», випуск №40 (8232) від 18.02.2026 року.
Крім того, в порядку ч. 8 ст. 135 КПК України 18.02.2026 року на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр» опубліковано повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_6 до слідчого для проведення з ним слідчих дій на 04.03.2026, 05.03.2026, 06.03.2026 року.
Разом з тим, 18.02.2026 на робочу електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка належить громадянину Російської Федерації депутату Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслано лист із прикріпленими файлами «Повідомлення про підозру_ ОСОБА_6 », «Повідомлення про підозру_ ОСОБА_6 _рос.мовою», «Повістки про виклик_ ОСОБА_6 _українською та російською».
18.03.2026 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22026000000000241 від 09.03.2026 громадянину РФ ОСОБА_6 (рос.мовою ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог 40, 42, 276, 277, 278, 279 КПК України повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Опублікування 18.03.2026 року повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри повістки про виклик підозрюваного на 19.03.2026, 20.03.2026, 21.03.2026 здійснено на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора в мережі інтернет за посиланням «ІНФОРМАЦІЯ_3» та в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур'єр», випуск №60 (8252) від 18.03.2026 року.
Разом з тим, 18.03.2026 на робочу електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка належить громадянину Російської Федерації депутату Державної Думи Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслано лист із прикріпленими файлами «Повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_19 », «Повідомлення про зміну раніше повідомленої ОСОБА_19 _рос.мовою», «Повістки про ОСОБА_20 _українською та російською».
Проте, усвідомлюючи те, що ним вчинено кримінально карне діяння - особливо тяжкий злочини проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку ОСОБА_6 не з'явився на виклик слідчого та про причини неявки не повідомив.
09.03.2026 ОСОБА_6 оголошено у розшук, проведення якого доручено ДЗНД СБУ.
Згідно з відповіддю ДЗНД СБУ №5/3/1-2548 від 06.03.2026 встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на момент надання відповіді продовжує обіймати посаду депутата Держдуми РФ, у зв'язку з чим перебуває на території Російської Федерації.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування та суду на території Російської Федерації.
Обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_6 та причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, підтверджується долученими до клопотання матеріалами кримінального провадження, а саме: даними протоколів огляду від 09.01.2026; даними протоколів огляду від 04.08.2025.
Виходячи з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення достатньою мірою для даної стадії кримінального провадження доводиться доказами, які долучені слідчим до матеріалів клопотання.
При цьому, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи наведене, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, слідчий суддя вважає, що зміст клопотання та долучених до нього документів може свідчити про існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, отже про існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення в КПК передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Пунктом 4 цієї статті гарантовано право кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Згідно з ч.6 ст.193 КПК слідчий суддя розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст.177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20 вказує, що рішення слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу, прийняте в порядку ч.6 ст.193 КПК, за своїм правовими наслідками підпадає під поняття «постанова про утримання під вартою» в розумінні ст.25 Європейської конвенції про видачу правопорушників.
При аналізі питання наявності зазначених слідчим та прокурором ризиків, слідчий суддя дійшов висновку про їх наявність з огляду на фактичні обставини кримінального провадження та особу ОСОБА_6 , який ухиляється від явки до органу досудового розслідування, суду, оголошений у державний, міждержавний та міжнародний розшук, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, яке віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, отже існують ризики, що останній переховується від органів досудового розслідування та суду, може знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, вчинити нове кримінальне правопорушення.
Зазначені ризики є суттєвими, і як засвідчили обставини, якими обґрунтовується клопотання, їм неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_6 будь-якого іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не пов'язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях підозрюваного, не можуть їм запобігти.
Слідчий суддя звертає увагу, що в даному випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, хоча й не призводить до негайного взяття особи під варту, однак виступає правовою підставою для затримання і доставки цієї особи до місця кримінального провадження.
Так, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов'язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну (Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, ОГП, НАБ України, СБ України, ДБР, Мінфіну України, Мін'юсту України від 17 серпня 2020 року № 613/380/93/228/414/510/2801/5). Після затримання особи за межами України, слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, готує клопотання про видачу особи в Україну, до якого серед інших документів обов'язково додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК). Тобто, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є документом, на підставі якого здійснюється затримання особи за межами України, ухвалюється рішення про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи з метою притягнення до кримінальної відповідальності та здійснюється доставка особи на території України до місця кримінального провадження.
Згідно з ч.4 ст.197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
При цьому час затримання такої особи фактично може перевищувати 30 діб - тримання під вартою за ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 40 діб - тимчасовий арешт за ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та 60 діб - строк дії ухвали про тримання під вартою за ч. 1 ст. 197 КПК.
Тобто, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути затриманою і утримуватись під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20.
Відповідно до абзацу 2 ч.4 ст.183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч.6 ст. 193 КПК України, містять достатньо обґрунтувань, які обумовлюють необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Водночас, у відповідності до положень ч.4 ст.183 КПК України, суд не визначає розмір застави для підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки останній оголошений у державний, міжнародний розшук, перебуває на території рф, визнаної Верховною Радою України державою-агресором та підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України.
Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що ч.6 ст.193 КПК України передбачено, що після затримання особи на підставі ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановленої в порядку вказаної норми, і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи викладене, керуючись 176-178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання старшого слідчого 1 відділу 3 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_5 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч.6 ст.193 КПК України - задовольнити.
Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга.
Слідчий суддя