Справа № 761/13118/25
Провадження № 2-а/761/198/2026
16 лютого 2026 року суддя Шевченківський районний суд м. Києва Пономаренко Н.В. розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
встановив:
У березні 2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, відповідно до якої позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4093069 від 17 лютого 2025 року, винесену поліцейським ВП№1 (м. Кагарлик) Обухівського районного Управління поліції в Київській області старшим сержантом поліції Лоєвським Сергієм Олександровичем про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 4 статті 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 20400 грн. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП - закрити.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що 17 лютого 2025 року поліцейським ВП№1 (м. Кагарлик) Обухівського районного Управління поліції в Київській області старшим сержантом поліції Лоєвським Сергієм Олександровичем відносно ОСОБА_1 (далі - Позивач) винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4093069 (далі-Постанова). Відповідно до винесеної постанови позивач визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.126 КУпАП. Як зазначено в постанові, 17.02.2025 о 14:30:20 м. Ржищів, вул. Новоселів, 5, водій керував ТЗ будучи позбавлений права керування, чим порушив п. 2.1.а. ПДР - Керування ТЗ особою, позбавленою права керування ТЗ, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП. Позивачу поставлено в обов'язок сплатити штраф у розмірі 20400 грн.
Позивачем вказано, що він вину у скоєнні вказаного правопорушення не визнає.
У позовній заяві зазначено, що постанова є протиправною, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства щодо процедури складення, є незаконною, такою, що порушує права позивача, а тому підлягає скасуванню, оскільки Правил дорожнього руху позивач не порушував, виходячи з наступного: так, 17.02.2025 в позивача захворіла дитина та він вранці разом із своєю дружиною ОСОБА_2 та донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поїхав на автомобілі марки «LANOS» реєстраційний номер НОМЕР_1 до районної лікарні в м. Ржищів Обухівського району Київської області. За кермом автомобіля перебувала його дружина ОСОБА_2 . Після огляду дитини лікарями її госпіталізували з діагнозом: гострий трахіобронхіт, алергічний реніт та атопічний дерматит. Також в цей же час йому з лікарні м. Києва зателефонувала його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила про те, що в неї виявили хворобу - рак легенів. Враховуючи ситуацію яка склалася в житі позивача, останній дуже сильно розхвилювався, приїхавши додому він щоб заспокоїтися почав вживати спиртні напої. При цьому звертаю увагу, що в цей день позивач взагалі не керував будь-якими транспортними засобами. Близько 13-13 год. 17.02.2025 позивач стояв та курив біля хвіртки будинку за фактичною адресою свого проживання: АДРЕСА_1 . В цей час до нього під'їхав автомобіль з працівниками поліції, які підійшли до нього та, бачучи, що останній знаходиться в нетверезому стані, розпочали процедуру освідування на стан алкогольного сп'яніння, що призвело в подальшому до складання безпідставної оскаржуваної постанови.
Позовна заява мотивована тим, що згідно оскаржуваної постанови позивачу поставлено у вину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме керування ТЗ будучи позбавлений права керування, проте позивач в цей день будь якими транспортними засобами взагалі не керував. Зазначене також підтверджується наявним відеозаписом з БК поліцейського.
У зв'язку із викладеним позивач, просить суд адміністративний позов задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.04.2026 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Одночасно з позовною заяво, позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій просив поновити пропущений ОСОБА_1 з поважних причин строк звернення до Шевченківського районного суду міста Києва з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Київській області про скасування постанови. В обґрунтування заяви зазначено, 17.02.2025 в позивача захворіла дитини-донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку після огляду лікарями госпіталізували з госпіталізували з діагнозом: гострий трахіобронхіт, алергічний реніт та атопічний дерматит. Термін перебування в закладі 17.02.2025 по 28.02.2025. Також в цей же час йому з лікарні м. Києва зателефонувала його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка повідомила про те, що в неї виявили хворобу - рак легенів.
Заява мотивована тим, що зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність об'єктивних перешкод та поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду про скасування від 17.02.2025.
Згідно. ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що строк для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення пропущено з поважних причин, а тому підлягає поновленню, а заява задоволенню.
01.05.2025 до суду надійшов відзиві відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області у якому представник відповідача просив суд відмовити у задоволення позову у повному обсязі. У відзиві відповідачем зазначено, що відповідно до постанови серії ЕНА № 4093069 від 17 лютого 2025 року про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 20400 грн. Згідно вказаної постанови, вбачається, що 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом при цьому будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а ПРД України та ч. 10 ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» за що передбачена відповідальність відповідно санкцією ч. 4 ст. 126 КУпАП
У відзиві зазначено, що постановою Ржищівського міського суду Київської області від 15 березня 2024 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Вказане судове рішення набрало законної сили 26 березня 2024 року.
В обґрунтування відзиву зазначено, що оскільки працівниками поліції було встановлено факт керування позивачем транспортним засобом, та після встановлення факту позбавлення позивача права керування транспортними засобами, працівники поліції мали достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
24.12.2025 до суду надійшов лист Ржищівського міського суду Київської області за вих. № 1473/25, у якому зазначено, що в провадженні Ржищівського міського суду Київської області перебуває справа про адміністративне правопорушення №374/48/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за ч. 2 ст. 130 КУпАП та просить повідомити результати розгляду даної справи.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли публічно-правові відносини з приводу рішення суб'єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України.
Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 17 лютого 2025 року поліцейським ОП №1 ( (м. Кагарлик) Обухівського районного управління поліції ГУНП в Київській області старшим сержантом поліції Лоєвським Сергієм Олександровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4093069 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 400 грн. 00 коп.
При цьому, як зазначено у вказаній постанові, 17.02.2025 року о 14 год. 30 хв. 20 секунд за адресою: м. Ружів, вул. Новоселів, буд. 6, водій керував транспортним засобом Lanos державний номерний знак НОМЕР_1 будучи позбавленим права керування, чим порушив вимоги п. 2.1. а. ПДР, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до п. 2.1.а. ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У відповідності до ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як зазначено у відзиві та це не заперечувалось позивачем, що постановою Ржищівського міського суду Київської області від 15 березня 2024 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Вказане судове рішення набрало законної сили 26 березня 2024 року.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Частиною 2 статтею 317-1 КУпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Отже, приписами ч. 2 статті 317-1 КУпАП чітко встановлено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом на певний строк після набрання законної сили відповідного рішення суду про позбавлення цього права.
Оскаржувана постанова, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст.126 КУпАП була складена 17 лютого 2025 року, тобто в межах річного терміну позбавлення його права керування транспортними засобами.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення у відповідності до ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 217 КУпАП передбачено, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
Положеннями статті 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції та від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень, в тому числі справи про правопорушення правил дорожнього руху передбачені частиною 3 статті 122 КУпАП.
У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, посадовими особами Національної поліції на місці вчинення (на місці зупинки транспортного засобу) правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, (далі - Інструкція) у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський на місці вчинення адміністративного правопорушення, виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Згідно з ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий сторонами.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, вказане не можна розуміти таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов'язку доказування своїх вимог, тому обов'язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Вищевикладене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17 та від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17.
За змістом приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 536/1703/17; 18.07.2019 у справі №216/5226/16-а, 14.08.2019 у справі № 199/8466/16.
Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція ) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02).
Таким чином судом визнається обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені вони на підставі в межах і у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно.
Згідно з положеннями ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху…
Доказами у адміністративному судочинстві є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ст.ст. 72 -77 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17 звертає увагу судів на приписи ст. 251 КУпАП, в якій обумовлено, що орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються...
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншим встановленим законом способом.
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України регулюються Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Статтею 53 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Пунктом 1.3 ПДР України регламентовано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з п.1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду № 803/1540/16 від 24.07.2019.
Позивачем не доведено, що він фактично не керував транспортним засобом 17.02.2025 за адресою: м. Ружів, вул. Новоселів, буд. 6, оскільки доказів вказаному наданому не було.
Окрім того, матеріалами справи не підтверджено, що 17.02.2025 за кермом транспортного засобу була його дружина ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що позивач 17.02.2025 будь якими транспортними засобами взагалі не керував, що також підтверджується наявним відеозаписом з БК поліцейського.
Разом з тим, на підтвердження вказаному, зазначеного відеозапису позивачем надано не було, клопотання про витребування відеозаписів з БК поліцейського матеріали справи не містять.
Таким чином, оскільки працівниками поліції було встановлено факт керування позивачем транспортним засобом, та після встановлення факту позбавлення позивача права керування транспортними засобами, працівники поліції мали достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а позивачем вказаний факт не спростований жодним доказом.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, приймаючи до уваги те, що дотримання ПДР України є невід'ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо-транспортних пригод та їх наслідків, слід дійти висновку, що в діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Процедура розгляду справи була дотримана: роз'яснено права, повідомлено зміст правопорушення, оголошено рішення. Невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненому правопорушенні, слід розцінювати як спосіб уникнення ним адміністративної відповідальності при накладенні адміністративного стягнення.
Окрім того, судом враховано, що оскаржувана постанова серії ЕНА №4093069 від 17.02.2025, була вручена позивачу ОСОБА_1 одразу після її постановлення, про що свідчить його підпис у відповідній графі постанові, а також те, що позивач на час складання, винесення та отримання оскаржуваної постанови жодних пояснень або заперечень не надав.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Таким чином, інші доводи позивача не впливають на вищевказані висновки суду
Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів наданих сторонами, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною та скасувати постанову, серії ЕНА № 4093069 від 17 лютого 2025 року, винесену поліцейським ВП№1 (м. Кагарлик) Обухівського районного Управління поліції в Київській області старшим сержантом поліції Лоєвським Сергієм Олександровичем про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 4 статті 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 20400 грн. та закриття провадження у справі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 19, 55 Конституції України, статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 року), ст.ст. 2, 5, 6, 9, 10 - 12, 19, 20, 71, 72, 73, 77, 78, 90, 94, 242 - 245, 286 КАС України, на підставі ст.ст. 7, 9, 14 - 3, 132 - 1, 229, 251, 256, 258, 279, 279 - 7, 280, 283 - 285 КУпАП, ст.ст. 14, 29,53 ЗУ «Про дорожній рух», ст. ст.1, 6, 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», ст. 33 ЗУ «Про автомобільні дороги», суд, -
ухвалив:
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - відмовити повністю.
З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: