Справа №:755/4714/26
Провадження №: 2-з/755/53/26
"02" квітня 2026 р. місто Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді САВЛУК Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування розпорядження від 13 березня 2026 року, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацію щодо відібрання неповнолітньої дитини від матері, та зобов'язання вчинити певні дії,
30 березня 2026 року (вх. № 17716) заявник ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову до відкриття провадження у цивільній справі, обираючи вид забезпечення позову, просила: «Застосувати забезпечення позову та негайно повернути дитину матері на час розгляду справи»
За змістом положень ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, оцінивши наведені заявником підстави для вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням суб'єктного складу сторін та предмету позову, який поданий до суду на захист інтересів позивача, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Виходячи з положень ч.1, ч.2 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Необхідність застосування заходів забезпечення має визначатися фактичними обставинами справи, які свідчитимуть про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Така правова позиція щодо вирішення питання про співмірність забезпечення позову викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № (провадження № 14-729цс19).
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Слід звернути увагу на те, що згідно із частиною десятою статі 150 ЦПК не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Верховний Суд неодноразово вказував, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання ( постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 490/1087/21).
Також підходи Верховного Суду свідчать, що в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову, яка покладає на відповідача обов'язок з повернення дитини слід відмовляти на підставі частини десятої статті 150 ЦПК, оскільки обраний заявником вид забезпечення позову є тотожним задоволенню позовних вимог без вирішення спору по суті (див. постанови Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 742/2502/21 та від 06 грудня 2018 року у справі № 727/3856/18)
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що предметом спору у даній справі є оспорювання розпорядження від 13 березня 2026 року, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацію щодо відібрання неповнолітньої дитини від матері, обираючи вид забезпечення позову позивач просить вирішити питання щодо негайного повернення дитини матері на час розгляду справи, тобто у такий спосіб фактично вирішити позовну вимогу по суті до ухвалення остаточного рішення у справі, що суперечить вимогам частини десятої статі 150 ЦПК.
Відповідно до частини шостої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Виходячи з оцінки доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості та співмірності вимог позивача щодо забезпечення позову та доказів, наданих в обґрунтування таких доводів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 149-150, 257, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до відкриття провадження у цивільній справі, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.