Номер провадження 2/754/7266/26
Справа № 755/23963/25
Іменем України
02 квітня 2026 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя О. Грегуль
Сушко Лариса Анатоліївна - позивач 1
ОСОБА_1 - позивач 2
Найменування за позовом «Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 Ветеренарна клініка «RED FOX» - відповідач
02.04.2026 головуючому передано справу за позовом з проханням стягнути з відповідача на користь позивачів 63411 грн. матеріальної шкоди, 100000 грн. моральної шкоди, 15000 грн. витрат на правову допомогу, 1634 грн. - судового збору.
За позовом адреса обох позивачів: АДРЕСА_1 , місцезнаходження відповідача: м. Київ, вул. Солов'яненка, 8-А тобто адреса позивачів і місцезнаходження відповідача за межами Деснянського району м. Києва.
Підсудність справи № 755/23963/25 Деснянському районному суду м. Києва визначена ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.03.2026 (суддя Савлук Т.В.) з тих підстав, що за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, 1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно ст. 51 ЦК України, 1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно ст. 80 ЦК України, 1. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Згідно ст. 1172 ЦК України, 1. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. 2. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника. 3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Згідно ч. 3 ст. 175 ЦПК України, 3. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
З урахуванням ч. 1 ст. 23 ЦК України моральна шкода є невід'ємною від особи, якій ця шкода заподіяна.
У порушення п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позову не містить і в ньому не викладено обставин та не зазначено доказів, який розмір моральної шкоди заподіяно кожному окремо позивачу.
У порушення п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позову не містить і в ньому не викладено обставин та не зазначено доказів, що в України взагалі існує юридична особа/суб'єкт підприємницької діяльності з власним найменуванням саме «Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 Ветеренарна клініка «RED FOX», як вказано у позові та чим конкретно це підтверджується.
У порушення п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позову не містить і в ньому не викладено обставин та не зазначено доказів, що позивачі перебували у будь-яких правовідносинах із суб'єктом господарювання з власним найменуванням саме «Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 Ветеренарна клініка «RED FOX».
З доданих до позову документів, зокрема, деталізації вартості, експертного дослідження, епікризу, фіскальних документів вбачається, що позивач 2 користувався послугами ветеринарної клініки Red Fox, а не послугами суб'єкта господарювання з власним найменуванням саме «Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 Ветеренарна клініка «RED FOX».
За правовим статусом при здійсненні підприємницької діяльної фізична особа-підприємець і юридична особа це дві різні юридичні особи.
За позовом та за ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва фізична особа-підприємець ОСОБА_2 та ветеренарна клініка Red Fox за правовим статусом це два різні та окремі суб'єкти господарювання, місцезнаходження яких за різними адресами.
Невизначеність позивачів з межами позовних вимог, а саме із розміром моральної шкоди по відношенню до кожного окремо позивача, невизначеність позивачів з конкретним найменуванням конкретного відповідача/відповідачів свідчить про неналежне виконання вимог ст. 175, 177 ЦПК України та позбавляє суд можливості із-за невизначеності конкретного кола учасників справи відкрити провадження, розглянути справу з урахуванням ст. 13 ЦПК України у межах заявлених позовних вимог та правильно визначити підсудність справи з урахуванням ст. 27 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, 1. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Недоліки мають бути усунуті шляхом подання нової редакції позову з обґрунтованим спростуванням вищевказаних недоліків та повним виконання ст. 175, 177 ЦПК України.
Супровідний лист має містити номер справи і провадження та прізвище і ініціали судді.
Залишення позову без руху з наданням строку для усунення недоліків не є перешкодою у доступі до правосуддя, а є спонуканням до добросовісно користуватися процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки з метою уникнення затягування розгляду справи, а тим більше в умовах війни.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Керуючись ст. 185 ЦПК України,
У справі № 755/23963/25 позов позивача 1 ( ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), позивача 2 ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) залишити без руху та надати строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачам.
Ухвала оскарженню не підлягає.