ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/27370/25
провадження № 1-кп/753/1260/26
"26" березня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_3 ,
захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
у підготовчому судовому засіданні в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12025000000002982 від 12.11.2025, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Катеринопіль, Катеринопільського району, Черкаської області, працює ПрАТ «МХП» на посаді експерта з методології та розвитку соціальної діяльності центру методології та розвитку соціальної діяльності, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця смт. Баришівка, Баришівський район, Київської області, працює підсобним робітником ТОВ «ЕНЕРГО-СИЛА ГРУП» (код ЄДРПОУ 42628045), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,
раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України,
встановив:
Історія судового провадження
До Дарницького районного суду м. Києва 24 грудня 2025 року надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12025000000002982 від 12.11.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.
Наразі у вказаному кримінальному провадежнні проводяться підготовчі дії.
26 березня 2026 року прокурор ОСОБА_3 подала клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання до обвинуваченого ОСОБА_6 .
Вимоги заявленого клопотання
Вимоги клопотання прокурора узагальнено зводяться до такого:
- ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України;
- відповідні обставини підтверджуються доказами, зібраними під час досудового розслідування;
- наявні обставини, які свідчать про те, що існує ризик вчинення обвинуваченим дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, щодо:
1) переховування від органу досудового розслідування та/або суду з урахуванням тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому, а також наявністю у нього паспорта для виїзду за кордон і можливістю залишити територію України, зокрема з урахуванням доводів сторони захисту щодо можливості здійснення ним закордонних відряджень;
2) незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений ознайомлений із матеріалами провадження та володіє інформацією про показання свідків. Водночас перебуваючи без запобіжного заходу, він може впливати на таких шляхом переконання, тиску чи інших способів з метою зміни або відмови від показань. Також зазначається, що частина свідків є працівниками відповідного міністерства та підтримують зв'язок із близькими до обвинуваченого особами;
3) перешкоджати кримінальному провадженню, шляхом створення штучних доказів та підбурення осіб, які не були свідками кримінального правопорушення до дачі завідомо неправдивих показань на підтвердження висунутих версій захисту у подальшому;
4) вчинити інше кримінальне правопорушення, адже вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, пов?язане із отриманням неправомірної вигоди від інших осіб використовуючи свої знайомства з колишніми співробітниками у Міністерстві аграрної політики та продовольства України (наразі перебуває у процесі ліквідації), які отримав за час роботи на посаді головного спеціаліста відділу регулювання земельних відносин Управління регулювання земельних відносин та деокупованих територій Міністерства аграрної політики та продовольства України, та перебував у складі робочої групи з розгляду звернень, що надходять від підприємств, установ та організацій агропромислового комплексу з метою визначення їх критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- обвинуваченому слід визначити обов'язки, яких він має дотримуватись з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Позиції сторін щодо заявленого клопотання
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала подане клопотання та наполягала на його задоволенні із підстав, які викладені у ньому.
Захисник ОСОБА_5 категорично заперечувала проти задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання. Вважала його необґрунтованим та немотивованим, оскільки воно не містить доказів ані обґрунтованості пред'явленого обвинувачення, ані наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Насамперед зазначала, що сторона обвинувачення намагається компенсувати власну процесуальну бездіяльність, в частині невиконання рішення суду щодо повернення паспорта обвинуваченому, штучно ініціюючи питання про зстосування запобіжного заходу. Одночасно стверджувала і про те, що обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України є необґрунтованим, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів ні висловлення вимоги про надання неправомірної вигоди, ні її отримання ОСОБА_6 . Окремо підкреслюється, що ОСОБА_6 не є суб'єктом інкримінованого злочину, оскільки не мав повноважень приймати управлінські рішення щодо надання підприємствам статусу критично важливих, а його роль зводилась виключно до технічної підготовки проєкту наказу після прийняття відповідних рішень іншими посадовими особами. Щодо ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зазначає, що вони є декларативними та не підтверджені жодними доказами, а посилання прокурора виключно на тяжкість інкримінованого злочину є недостатнім. Вказувала, що ризик переховування від суду чи слідства ними заперечується, оскільки обвинувачений має сталі соціальні зв'язки, місце проживання, роботу та належно виконує процесуальні обов'язки. Окремо звертається увага, що обвинувачений вже тривалий час фактично дотримується належної процесуальної поведінки без застосування запобіжного заходу, що вказує про відсутність потреби у його застосуванні. У підсумку захисник наполягала, що відсутні як правові, так і фактичні підстави для застосування будь-якого запобіжного заходу до її підзахисного ОСОБА_6 , а також необхідність покладення додаткових обов'язків на нього.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника.
Захисник ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_7 вважали, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на його необгрунтованість.
Мотиви суду
Суд, вирішуючи подані сторонами клопотання, встановив такі факти та обставини
Під час досудового розслідування до ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.03.2025 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у період з 22:00 до 06:00.
Строк дії цього запобіжного заходу було визначено в межах строку досудового розслідування до 17.05.2025.
У подальшому зазначений запобіжний захід неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва.
Надалі, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.10.2025 запобіжний захід було змінено на особисте зобов'язання із покладенням на ОСОБА_6 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Строк дії покладених на ОСОБА_6 обов'язків, у тому числі продовжений ухвалою слідчого судді від 02.12.2025, закінчився 30.01.2026, у зв'язку з чим вони припинили свою дію.
Водночас наразі під час підготовчого судового засідання вже інший прокурор порушує перед судом питання про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Щодо обґрунтованості підозри
Прокурор у клопотанні послалась на фактичні обставини інкримінованого, зокрема ОСОБА_6 кримінального правопорушення та послалась на матеріали, які обґрунтовують підозру останнього за версією обвинувачення.
Захист у цьому контексті послався на відсутність доказів вини обвинуваченого та одночасно і складу кримінального правопорушення.
Проаналізувавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання прокурора, яке є предметом вирішення, суд дійшов висновку, що у цьому випадку дотримано стандарту «обґрунтована підозра», який є найнижчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для оцінки питання щодо продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого.
При цьому суд також враховує стадію кримінального провадження (підготовче провадження), на якій вирішуються питання підготовки до судового розгляду, в ході якого сторона обвинувачення у змагальному судовому процесі зобов'язана буде довести, зокрема, вину осіб, у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, за найвищим стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Положення закону, якими суд керувався при вирішенні клопотання прокурора
Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час існують ризики, що визначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ризик переховуватися ОСОБА_6 від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Ризик переховування обвинуваченого від суду
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, яке відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належать до тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Додатково суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що, як правило, виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.
Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого ОСОБА_6 бути засудженим на тривалий строк з примусовим відчуженням всього належного йому майна.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993).
З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів і судом встановлено наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.
Водночас, попри існуючі наразі обмеження щодо перетину державного кордону чоловіками призовного віку, суд не виключає можливість здійснювати перетин кордону навіть в умовах воєнного стану, у тому числі й незаконно та через неконтрольовані ділянки державного кордону, з огляду на наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Також у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 сам повідомив про наявність наміру виїжджати за межі України, а сторона захисту, у свою чергу, неодноразово наголошувала на необхідності здійснення ним закордонних відряджень.
Суд зазначає, що сам по собі факт наявності таких обставин не є безумовною підставою для висновку про намір ОСОБА_6 ухилятися від суду. Водночас із урахуванням тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому, такі обставини створюють підвищену можливість залишення ним території України та, відповідно, ризик його неприбуття до суду.
Більше того, ризик переховування від суду не обмежується можливістю ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 у спосіб виїзду за межі України, а охоплює також імовірність його переховування на території держави.
Враховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув'язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.
При цьому на цей час захисту відкрито матеріали досудового розслідування, які сторона обвинувачення має намір використовувати як докази, а відтак обвинувачений має можливість оцінити вагомість вказаних доказів та надати перевагу незаконним діям з метою уникнення відповідальності, зокрема і переховуванню від суду.
Зазначені обставини, на переконання суду, дають підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, у сукупності з наведеними судом обставинами, підтверджують існування ризику переховування останнього від суду на високому рівні.
Твердження захисту про те, що ОСОБА_6 раніше не переховувався, не спростовує наявності ризику втечі на цьому етапі кримінального провадження.
До моменту пред'явлення обвинувачення ОСОБА_6 міг не усвідомлювати реального обсягу доказів, зібраних стороною обвинувачення, та тяжкості можливих правових наслідків. Саме після ознайомлення з матеріалами провадження та усвідомлення невідворотності кримінальної відповідальності ризик переховування суттєво зростає.
Слід також зазначити, що при вирішенні питання про наявність ризиків суд враховує не лише факти вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 конкретних дій, спрямованих на втечу, а й обставини, які потенційно створюють можливість такого переховування, зокрема наявність документів для виїзду за кордон, а також тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та можливість призначення суворого покарання.
Враховуючи викладені вище обставини, ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду є доведеним.
Ризик незаконного впливу ОСОБА_6 на свідків
Оцінюючи можливість впливу на свідків суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками/обвинуваченими у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Отож, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений ОСОБА_6 знає як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.
Отже, вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу зі сторони ОСОБА_6 на свідків та з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
Доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу на свідків є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм кримінального процесуального законодавства.
Насамперед слід зазначити, що для застосування процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, не вимагається обов'язкового встановлення факту вже вчиненого впливу на свідків чи інших учасників кримінального провадження. Достатнім є наявність обґрунтованої ймовірності такого впливу, що випливає з характеру інкримінованого кримінального правопорушення, кола осіб, які підлягають допиту у кримінальному провадженні, а також можливості обвинуваченого ОСОБА_6 контактувати з ними.
Посилання сторони захисту на відсутність документально підтверджених фактів впливу не спростовує наявності відповідного ризику, оскільки метою покладення такого обов'язку є саме запобігання можливому незаконному впливу, а не реагування на вже вчинені дії. В іншому випадку застосування такого запобіжного механізму втратило б превентивний характер.
Також на противагу твердженням захисту суд звертає увагу, що відповідний незаконний вплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, яка вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад, показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Отже, слушними є доводи прокурора щодо загрози того, що обвинувачений може здійснити дії, спрямовані на вплив у позапроцесуальний спосіб на свідків.
Щодо ризиків перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення
Водночас суд не погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
У цій частині суд зазначає, що наведені прокурором обставини, які зводяться до можливості створення обвинуваченим штучних доказів та підбурення осіб до надання неправдивих показань, частково охоплюються ризиком незаконного впливу на свідків, якому суд уже надав оцінку вище.
В іншій частині зазначені доводи не підтверджені, у зв'язку з чим суд погоджується з позицією сторони захисту про їх недоведеність.
Також суд не вбачає підстав для висновку про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Суд враховує, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, інкриміноване йому кримінальне правопорушення є одноепізодним (хоч і пов'язане з подіями, що відбувалися протягом певного проміжку часу), а наведені прокурором обставини щодо можливості використання обвинуваченим набутих раніше зв'язків не вказують про реальність такого ризику.
Отже, враховуючи надані матеріали, встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків, тому суд вважає обґрунтованою необхідність у застосуванні до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Щодо покладення обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України
З урахуванням того, що судом застосовується до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, в ухвалі суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на обвинуваченого, наслідки їх невиконання.
З огляду на встановлені ризики, обставини, викладені у висунутому обвинуваченні та дані матеріалів клопотання, на обвинуваченого слід покласти також обов'язки, об'єктивна необхідність у яких доведена, а саме: прибувати за кожною вимогою прокурора та суду у кримінальному провадженні; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , окрім свідка ОСОБА_12 (цивільної дружина), заявником ОСОБА_13 та іншим обвинуваченим ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Такі обов'язки за своїм характером не є занадто обтяжливими для ОСОБА_6 .
Термін дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , визначити до 26 травня 2026 року.
Висновок
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, позицій сторін та їхніх доводів, враховуючи особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про можливість застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
На переконання суду, застосування найменш суворого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 та гарантування його участі у судовому розгляді. Такий захід забезпечення разом із додатковими обов'язками, є співмірним, адекватним і обґрунтованим заходом, що відповідає характеру наявних ризиків, враховує процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та забезпечуватиме належний баланс між необхідністю їх запобігання і дотриманням його прав та законних інтересів, а також здатен забезпечити належну поведінку під час судового провадження.
При цьому суд наголошує, що особисте зобов'язання із покладенням додаткових обов'язків з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого - є запобіжником, що стримує ОСОБА_6 від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Керуючись ст.ст. 131, 177-179, 194, 372, КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання на строк 02 місяці, тобто до 26 травня 2026 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки, передбачені
ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на два місяці, а саме:
- прибувати за кожною вимогою прокурора та суду у кримінальному провадженні;
- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , окрім свідка ОСОБА_12 (цивільної дружина), заявником ОСОБА_13 та іншим обвинуваченим ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_14