Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/2897/25
Провадження № 2/935/433/26
Іменем України
31 березня 2026 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Щербаченко І.В., за участю секретаря судового засідання Кумечко С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
установив:
До суду звернулося ПАТ «Страхова група «ТАС» (АТ «СГ «ТАС» (приватне)) з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Просили суд стягнути з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) (Код ЄДРПОУ 30115243) 23 920 грн. матеріальної шкоди. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) (Код ЄДРПОУ 30115243) 3028,00 грн. судового збору.
В обґрунтування позову вказано, що АТ «СГ «ТАС» (приватне) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «ЄВРОКАСКО 5 ЗІРОК» № FO 1832773 від 07.05.2024 (надалі - договір страхування). Предметом договору страхування є страхування транспортного засобу «LEXUS» номерний знак НОМЕР_1 (надалі - застрахований ТЗ).
25.05.2024 о 18-15 год., в м. Коростишів, по вул. Бориса Талька, 30, сталася дорожньо - транспортна пригода за участю велосипеда «Gudeneit», номерний знак б/н, яким керував ОСОБА_1 , та автомобіль марки «LEXUS» номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .. Постановою Коростишівського районного суду Житомирської обалсті від 02.07.2024 по справі про адміністративного правопорушення № 935/1674/24, відповідача визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУ про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Потрепілий звернувся до позивача із заявою про настання події від 29.05.2024 та заявою про виплату страхового відшкодування від 13.06.2024. ПАТ «СТ «ТАС» сплатило на користь автомобіля марки «LEXUS» номерний знак НОМЕР_1 внаслідок ДТП визнано страховим випадком, суму страхового відшкодування в розмірі 23 920,00 грн.
Представник позивача в позовній заяві вказав про розгляд справи без участі.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов до висновку, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року у справі № 935/1674/24, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 24.05.2024 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Автомобіль марки «LEXUS» номерний знак НОМЕР_1 застрахований відповідно до Договору добровільного страхування наземного транспорту «ЄВРОКАСКО 5 ЗІРОК» від 07.05.2024.
24.05.2024 було подано заяву про настання події та 13.06.2024 подано заву про виплату страхового відшкодування.
14.06.2024 страховим актом за № 14232/47/924 на підставі наявних документів прийнято рішення про страхову виплату яка становить 23 920 грн.
Страхове відшкодування по Договору № FO 1832773 від 07.05.2024, в сумі 23 920,00 грн., виплачено ОСОБА_2 , що підтверджується платіжною інструкцією від 17.06.2024 за № 419075.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Цивільний кодексом України.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (пункт 1.1).
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування» (пункт 1.2 Закону № 1961-IV).
Потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (пункт 1.3 Закону № 1961-IV).
Позивач просить стягнути з відповідача, як з особи винної у завданні шкоди, завдані збитки та зазначає, що відповідач є завдавачем шкоди, тому у розумінні статей 993, 1166 ЦК України у нього виникло зобов'язання відшкодувати завдані збитки в межах сплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналогічні вимоги містить ст. 993 ЦК України, згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання чи утримування якого створює підвищену небезпеку; особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18 вказано, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону № 1961-IV, з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика. Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункти 70, 72 постанови).
Таким чином, відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до ПрАТ «СГ «ТАС» після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних витрат перейшло право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі -Закон)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону).
Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Таким чином, Цивільний кодекс України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме особисте, майнове та страхування відповідальності.
Учасники справи згідно з матеріалами справи мають декілька зобов'язань: договірне зобов'язання між позивачем і страховиком - за договором добровільного майнового страхування; деліктне зобов'язання між позивачем та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП.
Відповідно п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Із правового висновку Верховного Суду України викладеного в постанові від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13, у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому, перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ч. 1 ст.261, ст.262 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р., який був чинним на момент виникнення правовідносин сторін, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Страхувальник, який отримав майнову шкоду, набув право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.
Таким чином, у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора, а саме, страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 р., страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
На підставі ст. 108 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд зазначає, що у зв'язку із виплатою страхового відшкодування на користь страхувальника, до позивача перейшло право вимоги до відповідача в порядку суброгації у межах виплаченого страхового відшкодування.
Тобто, до ПрАТ «СГ «ТАС» перейшло право вимоги до відповідача на підставі ст. 993 ЦК України - в порядку суброгації.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
Таким чином, враховуючи, що факт дорожньо-транспортної пригоди мав місце внаслідок порушення відповідачем вимог Правил дорожнього руху, що підтверджено постановою, яка набрала чинності, зазначена ДТП визнана страховим випадком і прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, проведено виплату потерпілій стороні, розмір збитків внаслідок ДТП підтверджено у ході розгляду справи, суд вважає вимоги позивача про стягнення шкоди обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 263-265, 141, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ПАТ «Страхова група «ТАС» (АТ «СГ «ТАС» (приватне)) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) 23 920,00 грн. матеріальної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (приватне) 3028,00 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасники справи:
Позивач - ПАТ «Страхова група «ТАС» (АТ «СГ «ТАС» (приватне)), місце знаходження: 03117, м. Київ, просп. Берестейський,65, код ЄДРПОУ 30115243.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_1 .
Суддя І.В. Щербаченко