02 квітня 2026 року
м. Київ
справа №140/5867/25
адміністративне провадження № К/990/7555/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просила:
- визнати протиправними дії щодо припинення з 01 лютого 2025 року виплати грошового забезпечення як дружині сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 16 травня 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати з 01 лютого 2025 року як дружині належної частки грошового забезпечення сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 16 травня 2024 року;
- зобов'язати здійснювати нарахування та виплату як дружині грошового забезпечення, в тому числі додаткових, інших видів грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100000,00 гривень, сержанта ОСОБА_2 , який зник безвісти 16 травня 2024 року, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) в редакції, чинній на дату первісного призначення виплати грошового забезпечення - тобто станом на момент зникнення безвісти ОСОБА_2 (16 травня 2024 року), починаючи з 01 лютого 2025 року.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року частини щомісячного грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням внесених змін Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 з 01 лютого 2025 року частину щомісячного грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням внесених змін Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»».
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
04 лютого 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 140/5867/25.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 140/5867/25, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, повернуто особі, яка її подала.
19 лютого 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі № 140/5867/25.
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2026 року визнано неповажними вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії залишено без руху.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції: уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 та пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України); клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху представником позивача 16 березня 2026 року до Верховного Суду подано уточнену касаційну скаргу та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність передумов допуску скарги до касаційного перегляду позивачка зазначає, що дана справа, попри розгляд у спрощеному провадженні, підлягає касаційному перегляду, оскільки: має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Закон №3995-IX є новим, і суди масово допускають помилки, застосовуючи його ретроспективно до тисяч сімей воїнів, що зникли у 2022-2024 роках. Зокрема, має виняткове значення для позивачки, адже, соціальні виплати за зниклим чоловіком є єдиним джерелом існування родини. Зменшення виплати вдвічі без законних підстав ставить позивачку та дітей у скрутне матеріальне становище та порушує «справедливий баланс» між інтересами держави та особи. Зокрема, вважає, що справа становить значний суспільний інтерес, позаяк, питання стосується дискримінації членів сімей військовослужбовців залежно від дати прийняття нових законодавчих актів.
Зокрема, обґрунтовуючи фундаментальність указаної справи скаржниця стверджує про наявність різної судової практики при вирішенні спорів у справах з подібними правовідносинами та указує на рішення суду першої інстанції у справі № 280/9911/25, яким позовні вимоги щодо визнання протиправними ненарахування та невиплати позивачці грошового забезпечення її зниклого безвісті сина задоволено у повному обсязі.
Аналізом змісту зазначених судових рішень встановлено, що у справі № 280/9911/25 спір виник з приводу ненарахування та невиплати позивачці грошового забезпечення її зниклого безвісті сина, позаяк, відповідачем, за результатами службового розслідування, було визнано військовослужбовця загиблим під час бойових дій, з огляду на що, відповідач не убачав підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення, в тому числі родичам таких військовослужбовців. Разом з тим, суди задовольнили позовні вимоги у повному обсязі, оскільки позивачкоб було долучено до матеріалів справи рішення суду про встановлення факту смерті її сина, відтак, судами прийнято рішення на користь позивачки та, з урахуванням указаних обставин, присуджено нарахування та виплату позивачці грошового забезпечення її зниклого безвісті сина з моменту фактичного зникнення до набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту смерті останнього.
Водночас, у цій справі судами попередніх інстанцій визнали протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати позивачці з 01 лютого 2025 року частини щомісячного грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця з урахуванням внесених змін Законом України від 08 жовтня 2024 року №3995-IX «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відтак, незважаючи на подібність норм правового регулювання у справі № 280/9911/25 та у справі, яка розглядається, обставини указаних справ є відмінними. Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими задоволено позовні вимоги у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Відтак, з огляду на викладене, твердження скаржниці про наявність різної судової практики у даній категорії справ, не знайшла свого підтвердження.
Поряд з цим, Верховний Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що твердження щодо «масового допущення помилок судами» при вирішенні спорів у даній категорії справ не підтверджене належними та допустимими доказами, а відтак, Суд відхиляє указані доводи.
Відтак, суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржниці, оскільки скаржницею не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 04 березня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху.
Враховуючи викладене, та в зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії, повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Соколов