П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8200/25
перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.,
повний текст судового рішення
складено 22.12.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
31 липня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправними дії відповідача щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 05.03.2019 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації;
зобов'язання відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 05.03.2019 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 05.03.2019 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців три-шість пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), та виплатити позивачу її недоотриману частину;
визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щомісячного грошового забезпечення за період служби з 05.03.2019 по 19.05.2023 (включно), а також одноразових та додаткових грошових виплат за 2019-2023 роки з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29.01.2020 показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення за період служби з 05.03.2019 по 19.05.2023 (включно), а також одноразових та додаткових грошових виплат за 2019-2023 роки в сторону збільшення відповідно до положень Постанови № 704 (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) за періоди: з 05.03.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно визначав у період з 05.03.2019 по 19.05.2023 його посадовий оклад та окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, а не з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом відповідно на 1 січня відповідного року відповідно до пункту 4 Постанови № 704. Також системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Однак, відповідач всупереч чинному законодавству, на думку позивача, протиправно не виплачував йому з 05.03.2019 по 31.12.2022 суми індексації-різниці. Як наслідок, відповідач виплатив йому не в повному обсязі його грошове забезпечення за вказаний період.
У відзиві на позовну заяву від 04.11.2025 відповідач заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволені в повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що, позивач порушив тримісячний строк на звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України. Відповідач закцентував увагу на тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Водночас позивач в лютому і березні 2018 року не перебував, а тому в нього не виникло право на отримання індексації-різниці за спірний період.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошову допомогу для оздоровлення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошову допомогу для оздоровлення), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1211 гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірні правідносини що виникли, є наслідком здійснення делегованих повноважень Кабінетом Міністрів України та не належать до компетенції Відповідача. Зазначає, що визначення розміру посадових окладів для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців належить до делегованих та дискреційних повноважень Кабінету міністрів України, а не до повноважень Міністерства оборони України.
Військова частини НОМЕР_1 виконує вимоги статті 19 Конституції та керується спочатку 21.02.2018 пунктом 4 Постанови №704 в редакції Постанови КМ № 103, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 , 12 редакції від 20.05.2023 , підстава - 481-2023-п , 13 і 14 ., а надалі у .-“установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14»).
Крім того апелянт зазначає, що судом першої інстанції, в порушення строку звернення до суду, відкрито провадження у вказаній справі зі спливом 2 років із 31.07.2023 року - моменту виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 Позивача, та 2 років 2 місяців з моменту (19.05.2023) закінчення строку можливих спірних правовідносин. Позивач в період з 05.03.2019 року по 31.07.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та йому з наказу від 31.07.2023 № 214 було відомо про всі здійснені йому нарахування та виплати, тобто, Позивачу було відомо про всі виплати та нарахування з моменту виключення з частини.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2026 призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2026 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу подати заяву щодо строку звернення до суду.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року та від 26.03.2026 року витребувані додаткові докази.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що Позивач проходив військову службу у відповідача, зокрема в період 05.03.2019 по 19.05.2023, що підтверджується матеріалами його особової справи.
08.07.2025 представник позивач звернувся до відповідача із адвокатським запитом про проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період проходження ним військової служби у відповідача.
Листом від 16.07.2025 № 3344/р відповідач повідомив, що отримуючи щомісячно грошове забезпечення, позивачу було відомо про розмір нарахувань, і він жодних претензій не висловлював.
Вважаючи, що відповідач нараховував і виплачував йому не в повному обсязі грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Отже наявність протиправних дій щодо нездійснення повного нарахування та виплати грошового забезпечення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Щодо дотримання строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2, 3 ст.122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Правилами ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, ст.123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Ухвалою суду від 03.02.2026 року залишено позовну заяву позивача без руху та запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до суду.
На вказану ухвалу суду, 23.02.2026 року позивачем подана заява щодо дотримання ним строку звернення до суду 21.07.2023 року у якій зазначено, що його перевели з в/ч НОМЕР_1 в іншу - в/ч НОМЕР_2 без попереднього повідомлення і без будь-якої згоди. При переведенні ОСОБА_1 не видавали грошовий атестат та будь-які підтверджуючі документи, зокрема витяги з наказів.
Вказане стало підставою для витребування у відповідача доказів доказів вручення ОСОБА_1 витягу з наказу командира військової частини (по стройовій частині) № 214 від 31.07.2023року про вибуття до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 , грошового атестату, продовольчого атестату, речового атестату та атестату РАО.
Відповідачем надані копію наказу про звільнення та грошового атестату, водночас доказів вручення цих документів позивачу, відповідачем не надано.
У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду, та вирішили продовжити розгляд апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 по суті. А відтак, доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду відхилені колегією суддів.
Так, колегія суддів зауважує, що здійснює розгляд апеляційної скарги в частині рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, у частині відмови в задоволенні позовних вимог - перегляд рішення суду першої інстанції не проводиться.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На момент набрання чинності Постанови №704 (01.03.2018) пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103 (далі - Постанова №103), а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Вказані недоліки виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, яка застосовується з 01.10.2020.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Проте зазначена норма не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Таким чином, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, але з умовою, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Отже, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.
Водночас, 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі Закон №1774-VІІІ). Положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону встановлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Законом №1774-VІІІ вносились зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, зазначеними змінами законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів осіб, які отримують заробітну плату (грошове забезпечення) за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто при обчисленні розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням не може братися такий показник як мінімальна заробітна плата (з урахуванням пункту 3 розділу II Закону № 1774-VII).
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 (адміністративне провадження №К/9901/43174/21).
Слід зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762 грн.
В свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2270 грн;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2481 грн.;
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2684 грн.
Отже, зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Наказом Міністерства оборони № 260 від 07.06.2018 затверджена Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, якою визначений порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (надалі - Наказ №260).
Згідно пунктом 1.2 Наказу №260 грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням позивача, надбавка за вислугу років, які обраховуються із розміру посадового окладу, повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 201 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року.
На виконання вимог ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року, відповідач надав довідку від 22.08.2025 року №24/5/890 із зазначенням всіх складових грошового забезпечення (надалі - довідка про грошове забезпечення).
Згідно довідки по нарахуванню та виплаті грошового забезпечення позивачу колегією суддів установлено, що за період січня 2020 по травень 2023 року позивачу виплачувалось грошове забезпечення з такими складовими: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та індексація грошового забезпечення.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що протягом спірного період з 29.01.2020 по 19.05.2023 не виплачувалась позивачу допомога для оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення. А тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової допомоги на оздоровлення та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення і зобов'язуючи здійснити перерахунок та їх виплату.
Щодо інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які позивач отримував у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 року (надбавка за особливості проходження служби та премія), колегія суддів звертає увагу, що їх розмір не встановлений актами Кабінету Міністрів України і не є постійним.
Посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - Постанова № 704).
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
1) установлювати:
- надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою;
2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення;
3) надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно пункту 7 Постанови №704 видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (надалі Порядок №260 від 07.06.2018), який застосовується з 01.03.2018 року та містить такі норми:
XVI. Преміювання
1. Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
2. Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.
3. Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
7. Виплата щомісячної премії здійснюється із дня вступу до виконання обов'язків за посадами і до дня звільнення від виконання обов'язків за посадами, у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до пункту 1.8 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280, командир військової частини зобов'язаний забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу у встановлені законодавством терміни. У разі надходження коштів на виплату грошового забезпечення пізніше встановленого законодавством терміну виплати протягом трьох днів після їх надходження, але не пізніше останнього дня місяця.
Згідно з пунктом 4.3 цих Правил виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування та фінансовому та інших видах забезпечення).
Одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачуються після виникнення права на їх одержання (видання відповідного наказу про виплату).
Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Зарахування на грошове забезпечення військовослужбовців, які прибули у військову частину, та виключення їх з грошового забезпечення оформлюються наказом командира військової частини.
Начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення (у тому числі в разі відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Цей спір стосується розміру грошового забезпечення колишнього військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_1 , нарахованого та виплаченого йому під час проходження військової служби у військовій частині у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.
Колегією суддів установлено, що у цей період позивачу у складі щомісячного грошового забезпечення були встановлені та виплачувалися такі щомісячні основні види грошового забезпечення:
- посадовий оклад,
- оклад за військовим званням,
- надбавка за вислугу років з березня 2023 (25 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, а з січня 2021 року - 30%).
Також позивачу у цей період були встановлені та виплачувалися щомісячні додаткові види грошового забезпечення:
- надбавка за особливості проходження служби (65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років),
- премія (від 116% до 535 % від посадового окладу).
Відповідач визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року (1762 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14, як це передбачено пунктом 4 постанови КМУ №704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб") та розділами ІІ, ІІІ Порядку №260.
Так, за розрахунками відповідача із заокругленнями, розмір посадового окладу за займаною позивачем посадою складав 2730 грн (в подальшому 2910 грн), а розмір окладу за присвоєним йому військовим званням складав 530 грн (в подальшому 600 грн).
Між тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року в адміністративній справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким зокрема внесено зміни до пункту 4 постанови КМУ №704.
З дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови КМУ № 704, яка діяла до зазначених змін, внаслідок чого була відновлена дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року, а не на 01.01.2018 року.
Отже, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 виникли підстави для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача на підставі первинної редакції пункту 4 постанови КМУ №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14.
Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19.10.2022 року у справі № 400/6214/21, від 25.04.2024 року у справі №240/16735/21, від 05.06.2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов'язаних із застосуванням пункту 4 постанови КМУ №704 при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, починаючи з 29.01.2020 року. Такий висновок побудований на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня - 2684 гривні.
Отже, починаючи з 25.02.2020 для обрахунку грошового забезпечення позивача мав би бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, який мав застосовуватись для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, грошове забезпечення яких регулюється постановою КМУ №704.
Попри зростання у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках за Законами України Про Державний бюджет України на відповідний календарний рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців Збройних Сил України, розміри цих щомісячних основних видів грошового забезпечення для позивача не переглядалися, а обрахунок грошового забезпечення проведений протиправно із бази посадового окладу 1762 грн.
Отже дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період служби з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року без застосування належної розрахункової величини для обчислення окладів слід визнати протиправними.
Суд вважає, що у цей період військової служби позивач мав гарантоване право на отримання щомісячних основних видів грошового забезпечення, постійні/сталі розміри яких встановлені/затверджені Кабінетом Міністрів України в залежності від посади, звання та тривалості служби (посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років), обчислених із застосуванням належної розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року.
Права позивача як колишнього військовослужбовця ЗСУ на належне грошове забезпечення за період служби з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року у розмірах, гарантованих законодавством, мають бути захищені/поновлені шляхом проведення нового перерахунку цих щомісячних основних видів грошового забезпечення, які належать до його сталих складових, із застосуванням належної розрахункової величини.
Встановлена позивачу надбавка за вислугу років, відсотковий розмір якої затверджений додатком 16 до постанови КМУ №704, має бути перерахована із збільшених (переглянутих на виконання рішення суду у цій справі) посадового окладу та окладу за військовим званням.
Обов'язок здійснити такий перерахунок грошового забезпечення слід покласти на відповідача, у списках особового складу та на грошовому забезпеченні у якій тоді перебував позивач, зобов'язавши відповідача також виплатити на його користь заборгованість, яка виникне у зв'язку з цим перерахунком.
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення, колегія суддів убачає, що за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 позивачу виплачена індексація грошового забезпечення. Водночас, з огляду на розмір підвищення грошового забезпечення слід вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для його індексації у вказаний період (у зв'язку зі зміною базового місяця підвищення доходу підвищення окладів, з 01.01.2022 року), скоригувавши суму, належну позивачу до виплати, зокрема за рахунок сум виплаченої поточної індексації.
Принагідно, колегія суддів зазначає, що протягом спірного періоду позивачу була нарахована та виплачена індексація, водночас через зростання розміру посадового окладу, слід провести її перерахунок за спірний період.
З огляду на те, що судом констатований факт необхідності перерахунку розміру посадового окладу позивача станом на 29.01.2020, відтак і розмір поточної індексації за цей період має бути коригований, за правилами постанови Кабінету Міністрів Україн від 17 липня 2003 р. № 1078 ''Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення'', з урахуванням місяця підвищення посадового окладу місяця підвищення посадового окладу січень 2020, січень 2021, січень 2022 та січень 2023. Тобто, відповідачу слід визначити, чи має право позивач за цей період на виплату індексації грошового забезпечення, скоригувавши суму грошового забезпечення (у разі переплати) з урахуванням виплаченої суми індексації.
Щодо інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби та премія), то їх розмір не встановлений актами Кабінету Міністрів України і не є постійним. Згідно з пунктом 5 постанови КМУ №704 право установлювати розміри цих видів грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ надано керівнику державного органу - Міністру оборони України у межах бюджетних асигнувань, що виділяються на грошове забезпечення військовослужбовців, та за рахунок економії фонду грошового забезпечення. Тож у 2022 - 2023 роках Міністр оборони України як головний розпорядник бюджетних коштів визначив граничні відсоткові розміри цих видів грошового забезпечення (як похідні від окладів), виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України на відповідний рік. Такий кошторис був розроблений та затверджений з урахуванням потреб на виплату грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ, розрахованого із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року (1762 грн.). Також з урахуванням виділених бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення був сформований фонд преміювання (у розмірі не менш як 10 відсотків загального фонду посадових окладів на рік). Фактичне встановлення надбавки та премії індивідуально кожному військовослужбовцю здійснювалося наказом командира, в залежності від особливостей проходження служби, складності та показників виконуваних обов'язків, з урахуванням військової дисципліни тощо.
Статтею 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Тобто, при щомісячному вирішенні розміру надбавки за особливості проходження служби та щомісячної премії, командир військової частини мав діяти у межах бюджетних асигнувань, установлених у кошторисі військової частини НОМЕР_3 ЗСУ.
Спірні правовідносини виникли через неправильне застосування відповідними розпорядниками бюджетних коштів в ЗСУ норм пункту 4 постанови КМУ №704 при визначенні окладів військовослужбовців ЗСУ у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.
У цій справі колегія суддів, погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок окладів, раніше виплачених позивачу у складі щомісячного грошового забезпечення, обчисливши їх із застосуванням іншої (більшої) розрахункової величини (прожиткового мінімуму), яка на момент виплати позивачу грошового забезпечення не застосовувалася для нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ і не закладалася в державний бюджет, призначений для забезпечення діяльності Збройних Сил України та утримання її особового складу, та в кошторис військової частини Збройних Сил України.
Зі зміною розміру посадового окладу, обов'язковим є перерахунок складових грошового забезпечення - оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років.
Водночас, колегія суддів зазначає, що перерахунок посадових окладів не тягне перегляд для позивача сум раніше виплачених йому надбавок за особливості проходження служби та премій і не є підставою для спонукання відповідача здійснити їх повторний перерахунок із нових/збільшених окладів з одночасним застосуванням тих відсоткових розмірів надбавок та премій, які були визначені виходячи з наявного тоді фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі військової частини НОМЕР_1 ЗСУ на відповідний рік, та в межах утвореного тоді фонду преміювання.
Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, колегія суддів повторює, що ця виплата не була здійснена протягом спірного періоду.
Колегія суддів вважає, що позивач у цій справі не має права на перерахунок раніше виплачених йому варіативних складових грошового забезпечення таких як надбавки за особливості проходження служби та премій, виплата та розміри яких поставлені в залежність від обсягу видатків державного бюджету на утримання Збройних Сил України на відповідний рік та від рішень Міністра внутрішніх справ України та командира військової частини, тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
Колегія суддів вважає, що у зв'язку з переглядом окладів новому перерахунку підлягають лише ті похідні від окладів додаткові (щомісячні та одноразові) види грошового забезпечення, постійні/сталі розміри яких безпосередньо визначені/затверджені актами Кабінету Міністрів України (зокрема пунктами 1, 6 постанови КМУ №704), а також ті виплати, розміри яких законодавчо прив'язані до суми місячного грошового забезпечення. У випадку позивача це оклад за військовим званням та встановлена йому відсоткова надбавка за вислугу років.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що суд першої інстанцій розглянув та вирішив дану справу взагалі за відсутності належних та допустимих доказів щодо отримання позивачем грошового забезпечення за спірний період. Вирішив питання щодо додаткових видів грошового забезпечення, як то грошової допомоги на оздоровлення, яка взагалі не виплачувалась у спірному періоді.
Крім того, резолютивна частина рішення суду повинна бути чіткою, ясною та вичерпною, містити остаточні висновки щодо задоволення позову (повного чи часткового) або відмови в ньому, розподіл судових витрат, строки та порядок оскарження. Вона має унеможливлювати складнощі при виконанні та прямо відповідати на вимоги, викладені у мотивувальній частині.
У резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначено про зобов'язання обчислити і виплатити додаткові види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення, без визначення які ж це види грошового забезпечення слід перерахувати.
Стосовно доводів апелянта про те, що відшкодування витрат на правову допомогу є завищеним, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції у рішенні суду зазначив, що у розмір витрат на правничу допомогу, який слід стягнути складає 1211,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копію Договору про надання професійної правової допомоги від 08.07.2025, ордера на надання правничої допомоги від 30.07.2025 серія АН № 1749033, акта наданих послуг від 08.07.2025 та квитанції до прибуткового касового ордену від 08.07.2025
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Апелянт заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1211 грн.
Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині 5 статті 134 КАС України, але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, 9 статті 139 КАС України.
Тобто критерії, визначені частинами 4-5 статті 134 КАС України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами статті 139 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 9 статті 139 КАС України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 року по справі № 904/8800/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України", заява №19336/04).
Дослідивши надані представником позивача докази, враховуючи наведені норми права та доводи апелянта, факт розгляду справи у порядку письмового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що стягнута сума витрат на правову допомогу є співмірною та пропорційною до розміру задоволених позовних вимог та відповідатиме вимогам розумності й справедливості.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок неповного з'ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про задоволення позову в частині задоволення позовних вимог дійшов помилкових висновків, допустивши порушення щодо недотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи, а отже апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позовних вимог про зобов'язання здійснити перерахунок надбавки за особливості проходження служби, премії та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. Судове рішення в частині відмови позовних вимог слід залишити без змін, з огляду на те, що воно в цій частині не оскаржене.
Згідно частини 5 статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведену норму, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років), розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 обчислити і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військове звання та надбавку за вислугу років) за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законами України «Про Державний бюджет України на 2020», «Про Державний бюджет України на 2021», «Про Державний бюджет України на 2022» та Закону України «Про Державний бюджет України 2023 рік» станом на 29.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу в сумі 1211,00 гривень на користь ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Судді Ю.М. Градовський
О.В. Єщенко