Справа № 953/8729/25
н/п 6/953/195/26
"03" квітня 2026 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
18 грудня 2025 року рішенням Київського районного суду м. Харкова трудовий договір між ОСОБА_1 та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю, укладений на підставі наказу №12-К від 10.07.2018, визнаний припиненим з 16.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України за заявою від 02.06.2025, зобов'язано Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю оформити звільнення ОСОБА_1 відповідним наказом згідно її письмової заяви від 02.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.2 ст.38 КЗпП України та внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з посади начальника відділу депозитарної діяльності Управління депозитарною діяльністю за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 16.06.2025, видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення. Стягнуто з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 компенсацію за 123 дні невикористаної відпустки у розмірі 3 111, 91 грн. заробітку плату за другу половину травня та 16 днів червня 2025 року у загальному розмірі 875, 06 грн., компенсацію за затримку видачі копії наказу про звільнення і розрахунку у розмірі 10 625, 34 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 574, 62 грн. Стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Держави судовий у розмірі 1 211, 20 грн.
20.01.2026 вказане рішення забрало законної сили.
10.02.2026 виданий виконавчий лист про стягнення Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Держави судовий у розмірі 1 211, 20 грн.
24.02.2026 позивач отримала виконавчий лист.
20.03.2026 до суду надійшла заява Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про відкликання виконавчого листа, виданого 10.02.2026 Київським районним судом за добровільного виконання рішення суду.
До судового засідання стягувач, боржник, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились, причину неявки не сповістили.
Згідно ч.3 ст.432 ЦПК України неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності боржника та стягувача.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає:
Відповідно до положень ст.124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Конституційний принцип обов'язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.
Згідно ч.1 ст.431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Правовідносини, які виникли у даній справі на стадії виконання судового рішення, регламентовані положеннями роз.VI ЦПК України та нормами Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені обставини, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.
Ці обставини, в залежності від достатніх для цього підстав, можна умовно поділити на дві групи: в одних випадках виконавець приймає таке рішення самостійно (п.1, п.3, п.4, п.6, п.7 ч.1 ст.39 цього Закону), в інших - лише на підставі судового рішення (п.2, п.5, п.10 даної норми).
Закінчення виконавчого провадження здійснюється постановою виконавця, а підстави закінчення встановлюються в залежності від об'єктивних обставин та не мають альтернативного характеру.
Однією із підстав закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що передбачено п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Іншою підставою закінчення виконавчого провадження є визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що передбачено п.5 ч.1 ст.39 вказаного Закону.
Приписами ч.1 ст.432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, що визначено ч.2 ст.432 ЦПК України.
Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов, як підстава для їх виконання.
Органи виконавчої служби під час виконання рішень вчиняють дії згідно із змістом резолютивної частини рішення, яке зазначається у виконавчому листі, результатом цього має бути досягнення правового ефекту - фактичне виконання зазначеного у виконавчому листі рішення.
Однією з підставою закінчення виконавчого провадження є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що передбачено п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Іншою підставою закінчення виконавчого провадження є визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що визначено п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Сукупний аналіз ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.432 ЦПК України свідчить про те, що добровільне виконання боржником зобов'язань за судовим рішення поза межами процедури примусового виконання рішення органами виконавчої служби є підставою для застосування механізму ст.432 ЦПК України, а фактичне виконання рішення на стадії примусового виконання за відкритим виконавчим провадження, що позбавляє таке виконання ознак добровільності, є підставою для закінчення провадження за ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/14-ц.
Отже, з вказаної норми права вбачається, що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, законодавець пов'язує лише з тим, що виконавчий лист було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково, у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з таких обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився; обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені гл.50 ЦК України).
Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржник посилається на відсутність обов'язку виконувати судове рішення за добровільної сплати боржником заборгованості.
18 грудня 2025 року рішенням Київського районного суду м. Харкова трудовий договір між ОСОБА_1 та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю, укладений на підставі наказу №12-К від 10.07.2018, визнаний припиненим з 16.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України за заявою від 02.06.2025, зобов'язано Азово-Чорноморську інвестиційну компанію у формі товариства з обмеженою відповідальністю оформити звільнення ОСОБА_1 відповідним наказом згідно її письмової заяви від 02.06.2025 за власним бажанням на підставі ч.2 ст.38 КЗпП України та внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення з роботи з посади начальника відділу депозитарної діяльності Управління депозитарною діяльністю за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України з 16.06.2025, видати ОСОБА_1 копію наказу про звільнення. Стягнуто з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 компенсацію за 123 дні невикористаної відпустки у розмірі 3 111, 91 грн. заробітку плату за другу половину травня та 16 днів червня 2025 року у загальному розмірі 875, 06 грн., компенсацію за затримку видачі копії наказу про звільнення і розрахунку у розмірі 10 625, 34 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 574, 62 грн. Стягнути з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Держави судовий у розмірі 1 211, 20 грн.
20.01.2026 вказане рішення забрало законної сили.
10.02.2026 виданий виконавчий лист про стягнення Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Держави судовий у розмірі 1 211, 20 грн.
09.03.2026 Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю сплачений на користь Держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн., що підтверджено платіжною інструкцією №10 від 09.0.2026.
20.03.2026 відкрите виконавче провадження №80563901 з виконання виконавчого листа, виданого 10.02.2026 Київським районним судом м. Харкова, що вбачається з відкритого доступу виконавчих проваджень в АСВП.
Отже, за рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2025, в частині стягнення судового збору на користь Держави, стягнення вже відбулось, повністю та у добровільному порядку, а відтак, обов'язок виконувати дане рішення в зазначеній частині, - відсутній.
Статтями 37, 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження.
Зокрема, однією з підстав, на яку посилається скаржник, є пункт 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
Суд заяву Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про відкликання виконавчого листа розцінює як заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню за його добровільного виконання, що відповідає вимогам ч.2 ст.432 ЦПК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку про визнання виконавчого листа, виданого 10.02.2026 Київським районним судом м. Харкова у справі №953/8729/25 таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. 173, ч.2 ст.432 ЦПК України, суд,
постановив:
Виконавчий лист, виданий 10.02.2026 Київським районним судом м. Харкова у справі 953/8729/25 визнати таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 15 днів.
Суддя Н.В. Єфіменко