про залишення позовної заяви без розгляду
02 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/94/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Берегівської окружної прокуратури до Відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Королівської селищної ради Закарпатської області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Берегівська окружна прокуратура звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Королівської селищної ради Закарпатської області, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Королівської селищної ради Закарпатської області щодо не нарахування та не виплати випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Новоселицької гімназіії Королівської селищної ради Закарпатської області, Хижанського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - закладу дошкільної освіти Королівської селищної ради Закарпатської області, Чернянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Королівської селищної ради Закарпатської області, Королівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Королівської селищної ради Закарпатської області, Королівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Королівської селищної ради Закарпатської області, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»;
2) зобов'язати відділ освіти, молоді, спорту, культури і туризму Королівської селищної ради Закарпатської області нарахувати та виплатити випускникам загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності Новоселицької гімназіії Королівської селищної ради Закарпатської області, Хижанського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - закладу дошкільної освіти Королівської селищної ради Закарпатської області, Чернянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Королівської селищної ради Закарпатської області, Королівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Королівської селищної ради Закарпатської області, Королівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №2 Королівської селищної ради Закарпатської області, які мали статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразову грошову допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» з розміру, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Ухвалою від 14 січня 2026 року Закарпатський окружний адміністративний суд відкрив спрощене позовне провадження в цій справі.
Досліджуючи матеріали цієї адміністративної справи, суд встановив, що вона подана Берегівською окружною прокуратурою Закарпатської області в інтересах держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді регламентуються нормами ст. 23 зазначеного законодавчого акту. Так, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Підпунктом 37 пункту 5 Розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» було внесено зміни до статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», пункт 10 якої було викладено в новій редакції:
« 10) з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку:
- звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);
- вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;
- ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень».
З урахуванням усталеної судової практики Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону №1697-VII, стаття 53 КАС України) таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Водночас, можливість процесуального представництва прокурором в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист за правилами частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виникала лише у разі доведення прокурором існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.
Тобто, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як: нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий «загальний нагляд»); нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян.
Аналіз положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
При цьому, громада володіє деякими ознаками суб'єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи.
Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19.
За таких обставин, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2022 року (справа № 910/5201/19).
В обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом в інтересах держави прокурор посилається на відсутність органу, уповноваженого захистити інтереси держави. При цьому заявляє, що цей позов спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства, як стратегічний загальнонаціональний пріоритет.
Дослідивши заявлені позовні вимоги, суд не може погодитися з наведеним обґрунтуванням та вважає, що такі зводяться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв'язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23 у подібних правовідносинах наголосив, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.
При цьому, обґрунтування пред'явленого прокурором позову в порядку представництва не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб'єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб -дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв'язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».
Тож, обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).
До аналогічного правового висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 18.09.2025 у справі №320/13311/23.
Суд звертає також увагу на те, що з метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом України «Про прокуратуру» передбачено посилення ролі інституту безоплатної правової допомоги шляхом внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 №3460-VI, за правилами якого право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають у тому числі діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.
Отже, в даному випадку прокурор не дотримався порядку звернення до суду відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не довів, що позов спрямований на захист інтересів саме держави, а не конкретних фізичних осіб.
Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Разом з тим, відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні п. 7 ч. 4 ст. 169 КАС України, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві (п. 57 постанови Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №240/23133/23). Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, зробив Верховний Суд у постановах від 21.08.2019 у справі №263/2038/16-а, від 23.06.2020 у справі №815/1567/16, від 17.02.2021 у справі №240/400/19 та від 25.06.2021 у справі №420/26/20, від 19.03.2024 у справі №340/11/23, від 18.12.2024 у справі №460/13/24 та від 11.02.2025 у справі №320/10/23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявності підстав для залишення цього позову без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 240, ст. 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
1. Позов Берегівської окружної прокуратури (місцезнаходження: вул. Сечені Іштвана, буд. 15, м. Берегове, Закарпатська область, 90202, код ЄДРПОУ - 0290996721) до Відділу освіти, молоді, спорту, культури і туризму Королівської селищної ради Закарпатської області (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 50, с-ще Королево, Берегівський район, Закарпатська область, 90332, код ЄДРПОУ - 43937145) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.
2. Повідомити позивача, що особа, заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
СуддяР.О. Ващилін