Справа № 2-а-22/11
18 січня 2011 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді: Вовк С. В. ,
при секретарі Горовій Н. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, зобов'язання нарахувати допомогу, -
У грудні 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва, в якому просить стягнути з останнього на свою користь суму невиплаченої і недоплаченої державної соціальної допомоги за період з 01.01.2006 р. по 30.11.2010 р., у розмірі 7311,4 грн., та зобов'язати нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надалі при нарахуванні пенсії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є «дитиною війни» в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом, а саме щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Ухвалою суду від 18.01.2011 р. адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання УПФ України в Печерському районі м. Києва нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 р. по 10.06.2010 р., залишено без розгляду.
Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Разом з тим, представник відповідача подав до суду свої письмові заперечення. Відповідно до положень ст. 128 КАС України, судом було визнано за можливе справу розглядати у відсутності представника відповідача.
У своїх письмових поясненнях УПФ України в Печерському районі м. Києва проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи, що УПФ України в Печерському районі м. Києва діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Суд, вислухавши пояснення позивача, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва і отримує пенсію за віком.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до пенсії позивачу в сумі 30 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідачем не здійснено.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про соціальний захист дітей війни» встановлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004 р., який набрав чинності 01.01.2006 р., дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. № 3235- ІV, а саме п.17 ст.77, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004 р. зупинено.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 р. №3367- ІV, дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV від 18.11.2004 р., відновлено у зв'язку з виключенням п.17 ст.77 з Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року № 3235- ІV.
Відповідно до ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, № 489-V, встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Положення ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року, втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду N 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян).
Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» від 28.12.2007 року № 107-VІ, а саме ст. 41, текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
Вказані зміни внесені ст. 41 розділу ІІ Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік», в ст.6 Закон України «Про соціальний захист дітей війни», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 року (справа щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто, положення ст. 41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення від 22.05.2008 року, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.11.2008 р. № 26-рп/08 у справі №1-37/08, зазначено, що Конституцiйний Суд України вважає, що в аспектi конституцiйного подання положення частини третьої статтi 95 Конституцiї України «держава прагне до збалансованостi бюджету України» у системному зв'язку з положеннями частини другої цiєї статтi, статтi 46 Конституцiї України треба розумiти як намагання держави при визначеннi законом про Державний бюджет України доходiв i видаткiв та прийняттi законiв, iнших нормативно-правових актiв, якi можуть вплинути на доходну i видаткову частини бюджету, дотримуватися рiвномiрного спiввiдношення мiж ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподiлу суспiльного багатства мiж громадянами, територiальними громадами враховувати загальносуспiльнi потреби, необхiднiсть забезпечення прав i свобод людини та гiдних умов її життя.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 р. № 26-рп/08 у справі №1-37/08, зазначено, що позиція Конституційного Суду України щодо офiцiйного тлумачення положення частини другої статтi 95 Конституцiї України стосовно можливостi зупиняти дiю та скасовувати норми законiв, якi визначають пiльги, компенсацiї, гарантiї, при встановленнi законом про Державний бюджет України видаткiв на загальносуспiльнi потреби, викладені Конституційним Судом України, зокрема, у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та у Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
За правилом ч. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, про захист яких вони просять.
Дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, а позивачеві у 2010 році підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком не виплачувалося, то суд приходить до висновку що дії відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 22 травня 2008 року), а саме 30 % мінімальної пенсії за віком, в період з 10.06.2010 року по 30.11.2010 року, є протиправними.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні.
Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, який повинен забезпечувати виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.
Разом з тим, у вказаній Постанові Кабінету Міністрів України, відсутнє посилання на відповідну норму закону (назва закону, номер статті та ін.), яку даний підзаконний нормативно-правовий акт регулює, конкретизує.
Тому, суд приходить до висновку, що абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» не регулює та не забезпечує виконання ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 22 травня 2008 року), яка полягає в виплаті позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Суд вважає, що відповідачу для визначення механізму (розрахунку) розміру надбавки до пенсії дітям війни необхідно було виходити з наступного.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 22.05.2008) та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині зобов'язання відповідача провести перерахування та виплатити позивачу державну соціальну допомогу як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 22 травня 2008 року), а саме надбавку до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 10.06.2010 р. по 30.11.2010 р., є обґрунтованими та відповідно такими, що п?ідлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача зобов'язати відповідача нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і надалі при нарахуванні пенсії, то вона не підлягає задоволенню, оскільки позивачем порушується питання захисту її права на майбутнє, однак не можна встановити факт порушення права позивача у майбутньому.
На підставі ст. 94 КАС України підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача в розмірі 3,40 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 21, 71, 128, 158-163, 171-2 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, зобов'язання нарахувати допомогу - задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо не ненарахування і невиплаті ОСОБА_1 як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 10.06.2010 року по 30.11.2010 року - протиправними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу виходячи із розміру 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 10.06.2010 року по 30.11.2010 року, із врахуванням проведених виплат.
В решті задоволення вимог позову - відмовити.
За правилами передбаченими ст. 94 КАС України стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У р?азі застосування судом части?ни третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя С. В. Вовк