Справа № 569/3928/26
31 березня 2026 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючої судді Балацької О.Р.,
з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.
учасників справи:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Добровчан К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції звернувся Шиндерук Іван Олександрович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, в якій просить суд визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 6632173 08.02.2026 за ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження у справі закрити.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що не вчиняв інкримінованого йому правопорушення, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставною та такою, що винесена без належних і допустимих доказів. Зокрема, на думку позивача, відповідачем не доведено факт порушення ним Правил дорожнього руху, оскільки відсутні будь-які об'єктивні дані, зокрема фото- чи відеофіксація, які б підтверджували, що він керував транспортним засобом непристебнутим ременем безпеки, а сама постанова не містить відомостей про технічні засоби фіксації правопорушення. Позивач також вказує, що оскаржувана постанова не може вважатися належним доказом його вини, оскільки є лише рішенням суб'єкта владних повноважень, прийнятим за відсутності достатніх доказів, тоді як обов'язок доведення правомірності такого рішення покладається на відповідача. У зв'язку з цим позивач просить визнати постанову протиправною, скасувати її та закрити провадження у справі.
Представник відповідача Івашинюта І.О. у своєму відзиві заперечує проти позову, вказуючи, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою, оскільки факт вчинення правопорушення підтверджується належними доказами, зокрема відеозаписами з портативного відеореєстратора поліцейського, на яких зафіксовано, що позивач керував транспортним засобом непристебнутим ременем безпеки, а також під час спілкування визнав свою вину. Вказує, що поліцейський діяв у межах наданих повноважень, правомірно зупинив транспортний засіб та виніс постанову відповідно до вимог законодавства, а її зміст відповідає вимогам КУпАП. Зазначає, що відсутність або неточності окремих відомостей у постанові не є підставою для її скасування, якщо факт правопорушення підтверджується доказами. Також наголошує, що позивач не надав жодних належних і допустимих доказів на спростування своєї вини, а його доводи є необґрунтованими та спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 лютого 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 12-13).
Представник відповідача у своєму відзиві заперечує проти позову.
Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.
Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.
ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.
Суд встановив, що 08 лютого 2026 року о 12 год. 32 хв. у місті Рівне по вул. Романа Шухевича, 2 інспектором патрульної поліції було зупинено транспортний засіб марки «RENAULT SCENIC», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час здійснення нагляду за безпекою дорожнього руху поліцейським встановлено, що водій керував транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи непристебнутим ременем безпеки, чим порушив вимоги пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху України. За результатами розгляду справи на місці події уповноваженою службовою особою інспектором патрульної поліції винесено постанову серії ЕНА № 6632173 від 08.02.2026 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною п'ятою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с. 4-5)
З матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стали безпосередні спостереження поліцейського, а також відеозаписи з портативного відеореєстратора, долучені відповідачем до відзиву, які містять фіксацію обставин зупинки транспортного засобу та спілкування з водієм. Із зазначених відеоматеріалів вбачається, що на момент зупинки позивач перебував за кермом транспортного засобу без пристебнутого ременя безпеки, а під час спілкування з працівником поліції повідомив, що не користується ременем безпеки у зв'язку з особливостями своєї роботи.
Судом також встановлено, що оскаржувана постанова складена уповноваженою особою у межах наданих повноважень, містить відомості про особу правопорушника, обставини вчинення правопорушення, посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність, та вид накладеного адміністративного стягнення. Будь-яких доказів, які б свідчили про істотні порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення або оформлення постанови, матеріали справи не містять.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, зазначивши, що не вчиняв правопорушення, під час керування транспортним засобом був пристебнутий ременем безпеки, а висновки працівника поліції є помилковими та не підтверджені належними доказами. Також позивач наголосив на відсутності, на його думку, належної відеофіксації факту правопорушення у постанові та просив суд скасувати оскаржувану постанову.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, просила у його задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, та зазначила, що факт правопорушення підтверджується відеозаписами з нагрудного відеореєстратора поліцейського, які чітко фіксують, що позивач керував транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки, а також містять його пояснення щодо причин невикористання ременя.
Судом у ході розгляду справи досліджено відеозаписи, долучені до матеріалів справи відповідачем, які відтворено у судовому засіданні. Із переглянутого відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівником поліції не заперечував факт його невикористання, пояснюючи це незручністю, пов'язаною з виконанням роботи. Вказаний відеозапис суд визнав належним та допустимим доказом у справі, який узгоджується з іншими матеріалами справи та підтверджує обставини, викладені у постанові про адміністративне правопорушення (03:10 clip-0.mp4).
Разом з тим, позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, зокрема доказів того, що під час керування транспортним засобом він користувався ременем безпеки або що зафіксовані обставини не відповідають дійсності.
Отже, на підставі досліджених доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, знайшов своє підтвердження під час судового розгляду справи.
ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму дії або бездіяльності та має сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункти 1.3, 1.9).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Відповідно до п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб неповинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян завдавати матеріальних збитків.
Джерела, які можуть бути доказами в справі про адміністративне правопорушення, наведені у статті 251 КУпАП, в тому числі показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування постанови, посилаючись на те, що не вчиняв інкримінованого адміністративного правопорушення, а постанова винесена без належних і допустимих доказів, зокрема без підтвердження факту порушення Правил дорожнього руху технічними засобами фіксації, у зв'язку з чим вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Натомість представник відповідача у відзиві зазначив, що постанова винесена правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, а факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується належними доказами, зокрема відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського, який зафіксував, що позивач керував транспортним засобом непристебнутим ременем безпеки, а також його власними поясненнями під час зупинки транспортного засобу.
Вказаний відеозапис, який міститься в матеріалах справи, містить дані, на підставі яких можливо встановити обставини допущеного позивачем правопорушення, а тому вказаний доказ є належним та допустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно з частиною п'ятою статті 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В п. 2.3 «в» Правил дорожнього руху зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
У ході розгляду справи судом встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, підтверджується матеріалами справи.
За пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Однак твердження позивача про відсутність належних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема відеозаписом з нагрудного відеореєстратора працівника поліції, який чітко фіксує обставини правопорушення та поведінку позивача під час зупинки транспортного засобу. При цьому суд зазначає, що наведене у тексті рішення формулювання щодо перевищення швидкості руху є технічною опискою та не впливає на правильність встановлених судом обставин, оскільки позивача притягнуто до відповідальності саме за порушення правил користування ременями безпеки, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. З відезапису вбачається, що позивач визнав та підтвердив для представників поліції, що на момент зупинки не був пристібнутий належним чином, а також у зв'язку з виконуваною роботою користування ременем безпеки створювало для нього додаткові незручності.
Суд також враховує, що відеозапис як електронний доказ відповідає вимогам належності та допустимості, оскільки безпосередньо відображає обставини, які мають значення для справи, отриманий уповноваженою особою в межах виконання службових повноважень та не викликає сумнівів у його достовірності.
Крім того, суд бере до уваги, що позивач під час розгляду справи не надав жодних доказів, які б спростовували зафіксовані обставини, обмежившись лише запереченням своєї вини, що саме по собі не може бути достатньою підставою для задоволення позову.
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність винесеної постанови, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесена з дотриманням вимог чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
З огляду на встановлені обставини справи, досліджені докази та наведені норми права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 9, 19, 20, 77, 139, 205, 241, 244, 245, 246, 286, 295, 297 КАС України, суд,
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд Рівненської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: вул. Степана Бандери, буд. 14А, м. Рівне, Рівненська область, 33028 ЄДРПОУ 4010864656.
Повне судове рішення складене та підписане 01 квітня 2026 року.
Суддя Ольга БАЛАЦЬКА