Справа №949/2737/25
31 березня 2026 року м.Дубровиця
Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» Романенко Михайло Едуардович звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 та просить стягнути з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1331726468886 від 13 листопада 2023 року у загальному розмірі 18 000,00 грн. Одночасно просить стягнути з відповідачки судові витрати зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 листопада 2023 року між первісним кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВІВА КАПІТАЛ» та ОСОБА_1 (надалі відповідачка) було укладено кредитний договір №1331726468886, відповідно до умов якого відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 4 500,00 грн та зобов'язалася повернути отримані грошові кошти, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання у строки та на умовах, визначених зазначеним договором. Вказаний кредитний договір укладено в електронній формі шляхом приєднання відповідачки до умов публічної оферти первісного кредитора та підписано нею із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Перед укладенням договору відповідачка самостійно заповнила заявку на отримання грошових коштів, у якій зазначила свої персональні дані, реквізити банківської картки та підтвердила ознайомлення і згоду з істотними умовами надання кредиту. Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином та у повному обсязі, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківську картку, зазначену відповідачкою при оформленні заявки, що підтверджується відповідними платіжними документами. У подальшому, на підставі договору факторингу, право грошової вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено первісним кредитором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», яке набуло статусу нового кредитора та, відповідно, права грошової вимоги до відповідачки за вказаним зобов'язанням у повному обсязі. Внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором, що полягало у порушенні обов'язку щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів і сплати процентів за користування кредитом, станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 18 000,00 грн.
У позовній заяві представник позивача просить розглянути справу за його відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі. У разі неявки відповідачки у судове засідання не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка, будучи належним чином двічі повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про її виклик (а.с. 15, 17) в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові докази у справі та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного та об'єктивного дослідження
Судом встановлено, що 13 листопада 2023 року між первісним кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1331726468886.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах зворотності, строковості та платності, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором, при цьому сума кредитного ліміту становить 4 500 грн 00 коп., а строк кредитування становить 120 днів - з 13 листопада 2023 року по 12 березня 2024 року, із обов'язком повернення кредиту не пізніше визначеного строку.
Згідно з пунктом 1.3.1 договору Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти у рекомендовану дату, визначену графіком платежів, зокрема 02 грудня 2023 року.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.4.1, 1.4.2 кредитного договору тип процентної ставки є фіксованим, при цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно: за дисконтною процентною ставкою у розмірі 2 % від суми кредиту протягом перших 20 днів користування кредитом, а починаючи з 21 дня - за базовою процентною ставкою у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом і до моменту повного повернення кредиту.
Крім того, відповідно до пунктів 1.7, 1.8 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 117284,07 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 17 550,00 грн.
Відповідно до пункту 2.24 договору кредит надається шляхом перерахування грошових коштів у сумі 4 500,00 грн на банківську картку позичальника, зазначену при укладенні договору, протягом строку до 3 банківських днів з моменту укладення договору.
Крім того, у матеріалах справи наявна анкета-заява на отримання кредиту, яка містить інформацію про суму кредиту, строк користування кредитом, реквізити банківської картки для зарахування кредитних коштів, а також інші істотні умови кредитування, що свідчить про доведення до відповідачки до моменту укладення договору повної та вичерпної інформації щодо умов кредитування.
Також у матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію позичальника, яка підтверджує проходження відповідачкою процедури ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.
Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують, що саме відповідачка здійснила дії, спрямовані на отримання кредитних коштів, у тому числі зазначила свої персональні дані та реквізити банківської картки.
Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір №1331726468886 від 13 листопада 2023 року укладено в електронному вигляді відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», при цьому відповідачка підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови надання кредиту, його загальну вартість, розмір процентної ставки, строки та порядок виконання грошових зобов'язань, а також погодилася на укладення договору саме такого змісту.
Суд зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом використання інформаційно-телекомунікаційних систем та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
При цьому встановлено, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, зокрема суму кредиту, строк кредитування, розмір процентної ставки, порядок повернення кредиту, а також наслідки порушення зобов'язання, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору.
Також встановлено, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, що полягало у перерахуванні відповідачці грошових коштів у визначеному договором розмірі, у зв'язку з чим у відповідачки виник обов'язок щодо їх повернення та сплати процентів відповідно до умов договору.
Зазначена обставина підтверджується інформацією про проведену платіжну операцію від 13 листопада 2023 року, відповідно до якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» здійснено перерахування грошових коштів у сумі 4 500,00 грн на банківську картку відповідачки, при цьому статус зазначеної операції визначено як «виконано».
Суд звертає увагу, що надані платіжні документи є первинними документами фінансового обліку та відповідно до вимог законодавства підтверджують реальність здійснення фінансової операції з перерахування кредитних коштів.
З урахуванням зазначених доказів встановлено, що кредитні кошти були фактично перераховані на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою при укладенні договору, що свідчить про отримання нею грошових коштів.
Надані у справі докази узгоджуються між собою за змістом, датами, номером кредитного договору, особою боржника та розміром заборгованості, що виключає обґрунтовані сумніви у їх достовірності та належності.
Разом із тим матеріалами справи встановлено, що відповідачка належним чином умови кредитного договору не виконала, у передбачений договором строк грошові кошти та нараховані проценти за користування кредитом у повному обсязі не повернула, у зв'язку з чим допустила порушення строків виконання грошових зобов'язань, передбачених умовами договору.
Як вбачається з поданого представником позивача розрахунку заборгованості, станом на дату звернення до суду за відповідачкою обліковується заборгованість у загальному розмірі 18 000,00 грн, яка складається з 4 500,00 грн - заборгованості за тілом кредиту та 13 500,00 грн - заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
Поданий розрахунок заборгованості відповідачкою не спростований, альтернативного розрахунку суду не надано, а доказів неправильності визначення розміру заборгованості матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав сумніватися у достовірності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.
При цьому, відповідачкою не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення заборгованості за кредитним договором, припинення зобов'язання з інших передбачених законом підстав або спростовували факт отримання грошових коштів.
Таким чином, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у визначений договором строк грошові кошти та нараховані проценти за користування кредитом не повернула, внаслідок чого утворилася заборгованість, що є підставою для її стягнення у судовому порядку.
Крім того, позивачем на адресу відповідачки направлялася досудова вимога про погашення заборгованості, однак остання залишена без виконання, що підтверджує дотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору.
Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до частини першої статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.
Одним із передбачених законом випадків відступлення права вимоги є факторинг.
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.
Згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога.
Судом встановлено, що 22 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Віва Капітал» як клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» як фактором укладено договір факторингу №22072024.
Відповідно до умов зазначеного договору клієнт зобов'язався відступити фактору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, а фактор - набувати такі права та здійснювати фінансування клієнта на умовах, визначених договором.
Матеріалами справи підтверджується, що договір факторингу укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін, що відповідає вимогам статті 513 Цивільного кодексу України.
Факт відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №1331726468886 підтверджується актом приймання-передачі реєстру прав вимоги та витягом з реєстру прав вимоги, в яких містяться відомості про відповідачку, номер і дату кредитного договору, а також розмір заборгованості.
Крім того, факт реального виконання договору факторингу підтверджується платіжною інструкцією від 30 липня 2024 року, відповідно до якої Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» сплачено на користь первісного кредитора грошові кошти у сумі 122 450,42 грн.
Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відступлення права грошової вимоги за зобов'язаннями відповідачки здійснено у порядку та на умовах, визначених договором факторингу та вимогами цивільного законодавства України.
Таким чином, до позивача перейшло право вимоги у повному обсязі, включаючи право на стягнення основного боргу та нарахованих процентів.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтями 525, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання є обов'язковим для виконання сторонами, а одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за кредитним договором одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів.
Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідачка, отримавши кредитні кошти, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у визначений договором строк грошові кошти та нараховані проценти не повернула, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Суд також зазначає, що презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідачкою не спростована, кредитний договір є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, а відтак підлягає виконанню сторонами.
Таким чином, на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором є законними, обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим заявлена до стягнення заборгованість підлягає стягненню у повному обсязі.
Що стосується позовних вимог щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено наступне.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (клієнт) та адвокатом Лівак Іванною Миколаївною було укладено договір №42649746 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов'язалася надавати клієнту правничу допомогу, а клієнт - оплачувати такі послуги у порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до умов зазначеного договору правнича допомога включає надання консультацій, здійснення правового аналізу обставин справи, підготовку процесуальних документів, у тому числі позовних заяв, а також інші дії, спрямовані на захист прав та інтересів клієнта.
До вказаного договору долучено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак Іванною Миколаївною, у якому зазначено перелік конкретних дій, здійснених адвокатом у межах надання правничої допомоги у даній справі, а саме: правовий аналіз обставин спірних правовідносин, надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів позивача, складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а також формування додатків до позовної заяви.
Крім того, у матеріалах справи міститься акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги, укладений 17 листопада 2025 року між адвокатом та позивачем, відповідно до якого сторони підтвердили факт надання адвокатом правничої допомоги та її прийняття клієнтом на загальну суму 6000,00 грн.
Зазначеним актом підтверджено, що до складу наданих послуг увійшли: правовий аналіз обставин справи та надання консультацій, складання позовної заяви, а також формування додатків до неї, що у своїй сукупності становить комплекс юридичних дій, спрямованих на підготовку та подання позову до суду.
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт укладення договору про надання правової допомоги, обсяг виконаних адвокатом робіт, їх прийняття клієнтом, а також визначення вартості наданих послуг.
Аналізуючи зазначені докази, суд враховує характер спірних правовідносин, обсяг виконаних адвокатом робіт, а також те, що розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд також бере до уваги, що дана справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, не відзначається підвищеною складністю, не потребувала проведення значного обсягу процесуальних дій, витребування додаткових доказів чи дослідження великого обсягу доказової бази, а спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є типовими для даної категорії справ, пов'язаних зі стягненням заборгованості за кредитними договорами, та неодноразово були предметом розгляду судами, у зв'язку з чим з цього питання сформована усталена та послідовна судова практика.
При цьому суд враховує, що надані адвокатом послуги полягали у здійсненні правового аналізу обставин справи, підготовці позовної заяви, формуванні додатків до неї, що за своїм характером є типовими юридичними діями, які не потребують значних часових затрат або складних юридичних досліджень.
Оцінюючи заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сукупності з обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом на їх виконання, складністю справи, ціною позову та значенням справи для сторін, суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення сума у розмірі 6000,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності.
Суд також враховує, що розмір витрат на правничу допомогу повинен бути обґрунтованим, реальним та співмірним із характером наданих послуг, а їх розмір не може бути надмірним з огляду на обставини конкретної справи.
З урахуванням викладеного, керуючись принципом співмірності витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, до 3000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, необхідності та пропорційності.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати підлягають покладенню на відповідачку.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, зазначені витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача у повному обсязі.
Враховуючи викладене, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 15, 525, 526, 530, 611, 612, 1046, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 4, 13, 81, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 287-289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором №1331726468886 від 13 листопада 2023 року у загальному розмірі 18 000,00 грн (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 26 березня 2002 року Березнівським РВ УМВС України в Рівненській області.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.