Справа №949/140/26
Провадження №1-кп/949/213/26
про продовження строку тримання під вартою
31 березня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дубровиця в режимі відеоконференцзв'язку судове засідання по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181110000302 від 05 листопада 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
До початку розгляду справи від прокурора ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, строком на шістдесят днів, без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що ОСОБА_4 04 листопада 2025 року, близько 23 год. 30 хв., знаходячись в будинку за місцем проживання, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де перебуваючи в кухонній кімнаті, під час словесного конфлікту із батьком, ОСОБА_6 , що виник на побутовому ґрунті, діючи із прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою нанесення тілесних ушкоджень, умисно наніс ОСОБА_6 один удар ножем в область грудної клітини, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітки зліва, з проникненням у ліву плевральну порожнину, з ушкодженням судин, з ознаками внутрішньогрудної кровотечі, а також колото-різаної рани передньої поверхні перикарду та передньої стінки м'язу лівого шлуночка серця, які в комплексі відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
05 листопада 2025 року ОСОБА_4 затримано в порядку статті 208 КПК України та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК України.
06 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_4 слідчим суддею Дубровицького районного суду Рівненської області застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк до 04 січня 2026 року.
Ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_4 продовжено на строк до 05 лютого 2026 року включно.
У подальшому ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року строк тримання під вартою продовжено на строк до 03 квітня 2026 року включно.
Причетність ОСОБА_4 до вчинення злочину підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами та доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 05 листопада 2025 року, допитом потерпілого ОСОБА_6 від 05 листопада 2025 року, допитом свідка ОСОБА_7 від 05 листопада 2025 року, допитом свідка ОСОБА_8 від 05 листопада 2025 року, протоколом слідчого експерименту із підозрюваним ОСОБА_4 від 06 листопада 2025 року, протоколом слідчого експерименту із свідком ОСОБА_7 від 06 листопада 2025 року, висновком судово-медичної експертизи №179 від 07 листопада 2025 року та іншими доказами.
Метою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання ним покладених процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Прокурор зазначає, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні долучив до матеріалів кримінального провадження медичний документ, відповідно до якого обвинувачений має проблеми зі здоров'ям, зокрема захворювання органів травлення, у зв'язку з чим просив змінити запобіжний захід на більш м'який з підстав стану здоров'я обвинуваченого.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання, погодився з думкою захисника та просив змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши прокурора, обвинуваченого та захисника обвинуваченого, вивчивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні "Тимошенко проти України" зазначив, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає визначеним стандартам, ще недостатньо - він також повинен бути необхідним за даних обставин (також рішення у справах "Нештяк проти Словаччини" та "Хайредінова проти України").
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання під вартою не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи в скоєнні злочину, є умовою sine qua non (обов'язковою, неодмінною умовою) законності продовження терміну ув'язнення під варту і відповідає реальним вимогам громадського інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, має більшу вагу, ніж право на повагу свободи особи (§§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 08.06.2006 року у справі "Корчуганова проти росії", §§ 66, 67 рішень ЕСПЛ від 07.04.2005 у справі "Рохлина проти росії", §§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2008 у справі "Мамедова проти росії", § 79 рішень ЕСПЛ від 10.02.2011 року по справі "Харченко проти України", §§ 40-42 рішення ЕСПЛ від 02.03.2006 року у справі "Долгова проти росії").
Отже, у судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження №№12025181110000302, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, обвинуваченому ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, яке законодавцем віднесено до категорії тяжких злочинів.
Як вбачається з матеріалів обвинувального акта, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 04 січня 2026 року, який ухвалою цього ж суду від 29 грудня 2025 року продовжено до 05 лютого 2026 року (а.с. 8, 51-53).
У подальшому ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року кримінальне провадження призначено до судового розгляду та продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк шістдесят днів, тобто до 03 квітня 2026 року включно (а.с. 71-72).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, надаючи оцінку обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, виходить з того, що повна та всебічна оцінка кожного доказу з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для встановлення винуватості особи здійснюється судом у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку відповідно до вимог ст.ст. 368, 369, 374 КПК України.
Разом з тим, на даній стадії судового розгляду, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд не вирішує питання доведеності вини обвинуваченого, а перевіряє, чи зберігається достатній рівень обґрунтованості висунутого обвинувачення та чи наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, в обґрунтування яких зазначає відповідні обставини.
Тож, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором обґрунтований тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи обізнаним про наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до восьми років, перебуваючи на свободі, зможе вчинити дії, спрямовані на цілеспрямоване переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
Суд враховує, що усвідомлення обвинуваченим тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення та реальної перспективи призначення покарання у виді позбавлення волі об'єктивно створює мотив для його переховування від суду.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на потерпілого та свідків, суд приходить до висновку про його наявність.
Зокрема, враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, а також взаємовідносини між обвинуваченим та потерпілим і свідками, існують підстави вважати, що обвинувачений може здійснювати вплив на них з метою зміни або відмови від раніше наданих показань.
Такий вплив може здійснюватися як шляхом переконання, умовлянь, психологічного тиску, так і шляхом погроз чи інших форм впливу, що може призвести до викривлення фактичних обставин кримінального провадження.
Суд також враховує, що потерпілий та свідки у даному кримінальному провадженні ще не допитані судом, а відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів, їх показання, надані на стадії досудового розслідування, не можуть бути покладені в основу вироку без їх безпосереднього дослідження судом.
Таким чином, до моменту їх допиту судом існує об'єктивна необхідність забезпечення їх недоторканності від будь-якого впливу.
Щодо ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд приходить до висновку про його наявність.
З огляду на поведінку обвинуваченого, який ухилявся від виконання покладених на нього обов'язків військової служби, існують підстави вважати, що у разі перебування на волі він може не з'являтися за викликами суду, затягувати судовий розгляд, а також іншим чином перешкоджати встановленню істини у справі.
Крім того, обвинувачений, будучи обізнаним із матеріалами кримінального провадження, може вчиняти дії, спрямовані на уникнення кримінальної відповідальності, у тому числі шляхом створення штучних перешкод у розгляді справи.
Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, суд враховує дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, враховуючи обставини вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а також відсутність у обвинуваченого належних стримуючих факторів, існують підстави вважати, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що зазначені ризики є доведеними, реальними та такими, що не зменшилися на даний час.
Окремо суд оцінює доводи сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченого.
Як вбачається із долученої в судовому засіданні захисником обвинуваченого заключення за результатами консультації спеціаліста хірурга від 17 березня 2026 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради, ОСОБА_4 звертався зі скаргами на біль у животі та нудоту, при цьому за результатами обстеження йому встановлено діагнози, зокрема, хронічний панкреатит у стадії загострення, гастродуоденіт у стадії загострення, дуодено-гастральний рефлюкс, а також вправиму вентральну килу, та надано відповідні рекомендації щодо лікування (а.с. 75).
Разом з тим, оцінюючи вказаний медичний документ у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження, суд приходить до висновку, що сам по собі він не свідчить про наявність у обвинуваченого такого стану здоров'я, який би унеможливлював його подальше тримання під вартою або потребував застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Зокрема, зі змісту зазначеного заключення встановлено, що стан обвинуваченого на момент огляду оцінено як відносно задовільний, при цьому госпіталізації він не потребує, а рекомендоване лікування має амбулаторний характер.
За таких обставин доводи сторони захисту щодо необхідності зміни запобіжного заходу з підстав стану здоров'я обвинуваченого не знайшли свого підтвердження та не спростовують наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Інших обставин, які б свідчили про відсутність або істотне зменшення зазначених ризиків чи можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, стороною захисту не наведено та не доведено.
Вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Тримання під вартою може бути виправданим лише за наявності таких обставин, які свідчать про те, що цього вимагають істинні інтереси суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Будь-яких передбачених законом обставин, які б свідчили про невиправданість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою як такого ступеня втручання у права і свободи обвинуваченого, судом не встановлено.
Суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує дані про особу обвинуваченого, зокрема його соціальні зв'язки, вік, стан здоров'я, а також тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим.
З урахуванням стадії судового розгляду, суд приходить до переконання, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати та не зменшилися, а рівень їх доведення прокурором є достатнім для висновку про те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Стороною захисту не надано жодних доказів чи обставин, які б свідчили про наявність стримуючих факторів, здатних запобігти ухиленню обвинуваченого від суду або перешкоджанню кримінальному провадженню.
Таким чином, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , його тяжкість та суспільну небезпеку, відсутність належних стримуючих факторів, а також з урахуванням суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, виправдовує обмеження права особи на свободу та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема правовою позицією, викладеною у п. 35 рішення «Летельє проти Франції», суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке пов'язане із застосуванням насильства, суд приходить до висновку про можливість не визначати обвинуваченому розмір застави.
Керуючись ст.ст.177, 183,197, 314-316 КПК України суд,-
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою - задоволити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю, зареєстрованому та фактично проживаючому по АДРЕСА_1 , з середньою освітою, неодруженому, непрацюючому, військовослужбовцю військової служби за призовом під час мобілізації, солдату, раніше не судимому, громадянину України, строк тримання під вартою без визначення розміру застави на строк шістдесят днів, тобто до 29 травня 2026 року включно.
Ухвала щодо продовження строку запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали виготовлено о 15-30 год. 31 березня 2026 року.
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області ОСОБА_1