Справа № 757/56558/24-ц Головуючий у суді І інстанції Соколов О.М.
Провадження № 22-ц/824/4866/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення коштів,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дугінова Д. А. звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання за п'ятьма депозитними договорами.
Позов обґрунтувала тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року у справі № 757/35447/20-ц стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти: за договором банківського вкладу від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 у розмірі 20 000 грн, проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року у розмірі 25 239,45 грн, проценти за період з 14 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 31 коп., три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2022 року у розмірі 2 067,39 грн; за договорами від 30 серпня 2013 року № № SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 (за кожним) вклад у розмірі 50 000 доларів США, проценти за період з 30 серпня 2013 року до 30 травня 2020 року у розмірі 20 239,45 доларів США, проценти за період з 30 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 0,54 долара США, три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2020 року у розмірі 3 210,44 доларів США.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року змінено, зменшено розмір стягнутих сум, а саме: за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 зменшено проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року до 25 219,73 грн, а також три проценти річних до 2 018,18 грн; за договорами від 30 серпня 2018 року № № SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 за кожним три проценти річних зменшено до 3 135,38 доларів США; судовий збір, стягнутий з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави, зменшено до 315,30 грн. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року залишено без змін.
03 жовтня 2024 року присуджені кошти були зараховані на рахунок позивачки, відтак датою виконання Банком зобов'язання з повернення вкладу є 03 жовтня 2024 року.
Враховуючи розмір банківських вкладів, які є базою нарахування 3 % річних, що було стягнуто у рамках справи № 757/25447/20, ОСОБА_1 вважала, що має право стягнення з Банку на підставі частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних, нарахованих на розмір вкладу протягом строку позовної давності за весь час прострочення зобов'язання.
Просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь 3 % річних у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошових зобов'язань за період з 18 січня 2022 року по 02 жовтня 2024 року за договорами банківського вкладу, а саме № SAMDN25000735090610 у розмірі 1 625,75 грн; № №SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 за кожним у розмірі по 4 064,38 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у якості 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за період з 18 січня 2022 року по 02 жовтня 2024 року за договорами:
№ SAMDN25000735090610 від 13 травня 2013 рокуу розмірі 1 625,75 грн;
№SAMDN80000737362420 від 30 серпня 2018 року у розмірі 4 064,38 доларів США;
№SAMDN80000737362648 від 30 серпня 2018 року у розмірі 4 064,38 доларів США;
№SAMDN80000737362340 від 30 серпня 2018 року у розмірі 4 064,38 доларів США;
№SAMDN80000737362588 від 30 серпня 2018 року у розмірі 4 064,38 доларів США.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 763,13 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що присудженні судами кошти були зараховані на рахунок позивачки 03 жовтня 2024 року, а тому погодився зі стороною позивача, що датою виконання Банком зобов'язання з повернення вкладу є 03 жовтня 2024 року. Оскільки Банк порушив строки виконання зобов'язання, суд вважав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки 3 % річних і погодився із наданим нею розрахунком.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Штронди А. М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права.
Вважає, що місцевим судом не враховано обставини справи, що мають істотне значення для її правильного вирішення, а саме, що у 2014 році борг (грошові кошти) за депозитними договорами № № SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 було переведено АТ КБ «ПриватБанк»на іншу юридичну особу - ТОВ «ФК «Фінілон» за договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, за умовами якого ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за вказаними договорами, укладеними з позивачкою,а тому даний позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Крім того, відповідач вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги та відкинув його доводи про те, що в межах виконавчого провадження № 75197639 списання коштів відбувалось двома чергами, а саме 13 вересня 2024 року та 30 вересня 2024 року, а тому стягнення 3 % річних за період, вказаний у рішенні, є неправомірним.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі представника - адвоката Дугінова Д. А. просить зазначену апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на судову практику Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.
Відповідач та третя особа явку своїх уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивачки, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти: за договором банківського вкладу від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 у розмірі 20 000 грн, проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року у розмірі 25 239,45 грн, проценти за період з 14 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 31 коп., три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2022 року у розмірі 2 067,39 грн; за договорами від 30 серпня 2013 року № № SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 (за кожним) вклад у розмірі 50 000 доларів США, проценти за період з 30 серпня 2013 року до 30 травня 2020 року у розмірі 20 239,45 доларів США, проценти за період з 30 травня 2020 року до 10 липня 2020 року у розмірі 0,54 долара США, три проценти річних за період з 11 липня 2020 року до 17 січня 2020 року у розмірі 3 210,44 доларів США.
В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 10 510 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року змінено, зменшено розмір стягнутих сум, а саме: за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735090610 зменшено проценти за період з 13 травня 2013 року до 13 травня 2020 року до 25 219,73 грн, а також три проценти річних до 2 018,18 грн; за договорами від 30 серпня 2018 року № № SAMDN80000737362420, SAMDN80000737362648, SAMDN80000737362340, SAMDN80000737362588 за кожним три проценти річних зменшено до 3 135,38 доларів США; судовий збір, стягнутий з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави, зменшено до 315,30 грн.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року залишено без змін.
03 жовтня 2024 року присуджені судами кошти були зараховані на рахунок позивачки.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком (пункт 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин).
Статтями 629, 525, 526 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Рішенням суду у справі № 757/35447/20-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що Банк порушив взяті на себе зобов'язання за депозитними договорами, банківські вклади ОСОБА_1 на її вимогу не повернув, що і стало підставою для стягнення сум вкладів та нарахованих процентів з відповідача на користь позивачки.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що оскільки 13 вересня 2024 року та 30 вересня 2024 року з рахунку АТ КБ «ПриватБанк» в порядку примусового виконання судового рішення на транзитний рахунок органу ДВС були стягнуті присудженні кошти, то саме цю дату необхідно рахувати як дату виконання рішення, з огляду на наступне.
По-перше, відповідач не надав суду доказів списання грошових коштів двома транзакціями, а надав лише одну платіжну інструкцію від 30 вересня 2024 року на суму 175 380,02 грн.
По-друге, на думку колегії суддів, рішення суду є виконаним саме в момент зарахування коштів на рахунок стягувача, а не у момент списання коштів з рахунку боржника.
У даному випадку кошти були списані з рахунку Банку 30 вересня 2024 року о 17:33 год., а 03 жовтня 2024 року направлені виконавчою службою на рахунок стягувача (тобто в межах трьох робочих днів, як це передбачено законом).
Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 910/6415/20.
Відповідачем не враховано, що відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Пунктом 73 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» передбачене також і примусове списання (стягнення) - платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 151 Постанови Правління НБУ № 16 від 03 березня 2023 року «Про затвердження Інструкції про виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті» банк приймає платіжну інструкцію/запит на здійснення платіжної операції щодо примусового списання коштів банку - кореспондента з його кореспондентського рахунку, перевіряє в Реєстрі наявність відповідного судового рішення про стягнення коштів та в разі наявності в Реєстрі такого судового рішення, а також за умови, що в Реєстрі/на вебпорталі «Судова влада України» немає ухвали суду про зупинення виконання/дії такого судового рішення про стягнення коштів/інформації про відкриття апеляційного провадження та/або задоволення судом клопотання у відповідній справі про зупинення виконання/дії такого судового рішення про стягнення коштів, виконує платіжну інструкцію/запит на здійснення платіжної операції відповідно до правил документообігу та порядку розрахунків, що визначені нормативно-правовим актом Національного банку про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, з урахуванням таких особливостей: банк виконує примусове списання коштів банку - кореспондента в кінці третього операційного дня (ураховуючи день надходження платіжної інструкції/запиту на здійснення платіжної операції), якщо інший строк не встановлений законодавством України, та відповідно до підстав, установлених законодавством України.
Отже, у даному випадку відсутня вина стягувача, виконавця чи банку щодо терміну зарахування коштів, і платіж проведений в межах, встановлених законодавством.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі.
Таким чином фактичний переказ коштів в якості виконання судового рішення у справі № 757/35447/20-цвід боржника на користь стягувача завершився 03 жовтня 2024 року.
Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/3692/18 слід зазначити таке.
У вказаній постанові зроблено висновок про те, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на рахунок виконавця, однак:
по-перше, в даній справі нараховуються 3 % річних не у зв'язку із простроченням виконання судового рішення, а у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з правочинів;
по-друге, визначення положеннями пункту 1.39 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» стягувачем (за платіжним документом) - виконавця є відмінним поняттям від стягувача (за виконавчим документом) згідно Законом України «Про виконавче провадження», а відтак непереконливим є твердження про наділення стягувачем виконавця правом на одержання коштів;
по-третє, висновок про покладення на стягувача негативних наслідків за несвоєчасне одержання коштів (неможливість користування власним майном) (навіть у розмірі нарахованої за день-два суми 3 % річних) зроблено з урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 в аспекті добросовісності та необхідності покладення тягаря негативних наслідків саме на винну сторону.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявні підстави для нарахування трьох процентів річних на суму боргу до фактичної дати надходження коштів на рахунок стягувача, а відтак визначений позивачем період нарахування 3 % річних за період з 18 січня 2022 року по 02 жовтня 2024 року є правомірним.
Колегією суддів встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (статті 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Суд першої інстанції, здійснивши перевірку розрахунків 3 % річних, з урахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування, прийшов до вірного висновку про правомірність нарахування відповідачу 3 % річних у заявленому позивачем розмірі по кожному із депозитних рахунків.
Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем, а належним відповідачем у цій справі являється ТОВ «ФК «Фінілон», правильно відхилені судом першої інстанції, оскільки у виниклих правовідносинах рішенням суду у справі № 757/35447/20-ц вже була надана оцінка цим доводам і суди дійшли висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк» є відповідачем за зобов'язаннями, які виникли між ним та ОСОБА_1 за договорами банківських вкладів.
Інших доводів на спростовування зроблених судом першої інстанції висновків апеляційна скарга не містить.
За таких обставин суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року у даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній