Справа № 359/7007/25 Головуючий у суді І інстанції Борець Є.О.
Провадження № 22-ц/824/4862/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
01 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування земельною ділянкою, та виселення з житлового будинку,
У провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування земельною ділянкою, та виселення з житлового будинку.
02 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, посилаючись на те, що він має намір пред'явити зустрічний позов про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1366 га з кадастровим номером 3220882601:01:015:0013, які розташовані по АДРЕСА_1 , проведеної на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Гринчука А.П. № 77141260 від 10 лютого 2025 року.
ОСОБА_1 , як титульний власник зазначеного нерухомого майна, може відчужити спірні об'єкти нерухомості у власність інших осіб, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду про задоволення позову, а також ефективний захист або поновлення порушених прав, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
З урахуванням наведеного, відповідач просив суд накласти арешт на спірний житловий будинок та земельну ділянку.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову задоволено.
Накладено арешт на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1366 га з кадастровим номером 3220882601:01:015:0013 та цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), розташовану в с. Гнідин Бориспільського району Київської області.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що житловий будинок та земельна ділянка, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 та які ОСОБА_2 просить обтяжити арештом, є предметами спору між сторонами, а позивачка може в будь-який час безперешкодно відчужити спірні об'єкти нерухомого майна у власність інших осіб, тому невжиття заходів забезпечення зустрічного позову не тільки утруднить виконання рішення суду, а також істотно ускладнить захист права відповідача, а отже обраний ним захід забезпечення зустрічного позову є співмірним та відповідає змісту заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у даному конкретному випадку ухвала суду першої інстанції була постановлена за результатами розгляду заяви відповідача за первісним позовом, хоча судом ще не було вирішено питання про прийняття вказаного зустрічного позову до розгляду.
Позивачка не може повноцінно користуватися своїм майном, у зв'язку з чим і звернулась до суду з позовом, але додатково обмежена судом ще й у праві вільного володіння та користування своєю власністю.
Вважає, що під час постановлення ухвали судом першої інстанції було грубо порушено пункт 2 статті 149, пункт 8 статті 153 ЦПК України, статті 316, 317, 319 ЦК України та статтю 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.
Також при розгляді заяви про забезпечення позову судом не було надано оцінку обставинам щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду у разі задоволення зустрічного позову, співмірності заходів забезпечення позову заявленим зустрічними позовними вимогами, доцільність такого забезпечення.
Вказує, що до заяви про забезпечення зустрічного позову не додано жодного доказу намірів відчуження ОСОБА_1 спірних об'єктів нерухомого майна. Судом першої інстанції не було встановлено жодної дії останньої, що свідчить про загрозу невиконання рішення в майбутньому, а тим паче з такою прохальною частиною зустрічного позову.
Відповідачем не було виконано вимоги статті 151 ЦПК України і не зазначено в заяві жодних причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, а також обґрунтування необхідності застосування такого виду забезпечення позову, як арешт нерухомого майна законного власника.
Окрім того, суд не з'ясував у представників відповідачів і не мотивував в оскаржуваній ухвалі, яким чином незабезпечення позову у наведений спосіб може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та залишив поза увагою неспівмірність зустрічних позовних вимог з обраним видом забезпечення позову, оскільки відповідач за первісним позовом не ставить питання про визнання права власності на спірне нерухоме майно та про повернення йому цього майна.
Відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів до апеляційного суду не надходили.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Гурез І.О. підтримала аргументи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частинт першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання останніх такими, що втратили право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 0,1366 га з кадастровим номером 3220882601:01:015:0013 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибною ділянкою), яка розташована за вказаною адресою.
02 жовтня 2025 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання зустрічної позовної заяви, в якій він просив накласти арешт на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 .
13 жовтня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пред'явили в суді зустрічний позов до ОСОБА_1 , предметом якого є скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області Гринчука А.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 77141260 від 10 лютого 2025 року та державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1366 га з кадастровим номером 3220882601:01:015:0013, які розташовані по АДРЕСА_1 , із припиненням її права власності.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом статті 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.
Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретних обставин.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у цивільній справі, полягає в обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачене законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
За змістом статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред'явлення зустрічного позову в цій справі, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив наявність спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав заявника, який може бути істотно ускладнений чи унеможливлений через загрозу невиконання рішення суду у справі за зустрічним позовом про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, співмірність обраного відповідачем виду забезпечення позову з позовними вимогами, які він мав намір і в подальшому пред'явив в суді.
Оскільки скасування рішення державного реєстратора, яке було безпосередньою підставою для зміни власника спірного житлового будинку та земельної ділянки, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний відповідачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими в цій справі вимогами зустрічного позову.
Крім того, дійсна мета звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що суд першої інстанції не встановив, а учасники справи не посилаються на те, що таке звернення заявника спрямоване на зловживання ним своїми правами.
Навпаки, підставами подання заяви про забезпечення позову до подання зустрічної позовної заяви у цій справі заявник зазначав необхідність забезпечення його можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, яке він вважав порушеним.
З огляду на обставини даної справи, зокрема, щодо порядку набуття ОСОБА_1 права власності на спірні об'єкти нерухомого майна (на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку), і наявність між сторонами майнового спору, в суду першої інстанції були обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 має реальну можливість вільно розпорядитися зареєстрованим за нею нерухомим майном на власний розсуд, чим буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка має намір і звернулась до суду за їх захистом.
ОСОБА_2 має на меті захистити своє право власності на вказане у заяві про забезпечення позову нерухоме майно, яке, за його твердженням, набуте ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 01 липня 2016 року та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 23 квітня 2024 року із порушенням встановленої законом процедури.
За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які належним чином оцінено, встановивши наявність між сторонами спору щодо спірного нерухомого майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 .
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
При цьому, суд вказав, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не позбавляє позивачку права володіння та користування майном, а лише обмежує право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до відповідачів. Такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки спірне майно фактично перебуває у її володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що вимоги заявника ґрунтуються на припущеннях, а задоволення заяви про забезпечення позову призведе до порушення прав та законних інтересів власника майна, не заслуговують на увагу.
Суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення зустрічного позову ОСОБА_1 має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно, що призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що у свою чергу не відповідає завданню цивільного судочинства.
Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову є лише тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на випадок, коли відповідач діятиме недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення зустрічного позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом спору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
У вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки обтяжені арештом об'єкти нерухомості залишається у володінні позивачки, а питання щодо захисту її права щодо користування майном буде вирішено судом за результатом розгляду первісного позову.
Інші твердження апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення представником позивачки норм діючого законодавства, незгоди з ухвалою суду та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги скаржника.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2025 року про забезпечення позову до подання зустрічної позовної заяви залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній