31 березня 2026 року місто Київ
Справа № 759/20231/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5571/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О. В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Ковальчуком Степаном Миколайовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року (ухвалене у складі судді Бабич Н.Д. без виклику сторін)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
У 2025 році позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість:
1) за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 9 850,59 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1 684,43 грн, три відсотки річних в сумі 442,89 грн;
2) за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 23 956,61 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 096,59 грн, три відсотки річних в сумі 1 077,05 грн;
3) за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в сумі 21 148,01 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 3 616,30 грн, три відсотки річних 950,78 грн;
4) за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 24 959,45 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 268,08 грн, три відсотки річних 1 122,17 грн;
5) за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 29 787,37 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 410,87 грн, три відсотки річних 1 084,33 грн, пеню в розмірі 1 319,23 грн;
6) за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 37 582,17 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 433,69 грн, три відсотки річних 1 318,75 грн, пеню в розмірі 1 604,48 грн;
7) з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в розмірі 1 517,13 грн;
8) з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в розмірі 807,40 грн;
9) з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 205,10 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що відповідачі проживають у квартирі АДРЕСА_1 , та є власниками/співласниками даного житлового приміщення та у зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань у відповідачів виникла вказана заборгованість перед позивачем, яку позивач просить стягнути з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 10 листопада 2025 року позов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість:
1) за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 9 850,59 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 1 684,43 грн, три відсотки річних в сумі 442,89 грн;
2) за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 23 956,61 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 096,59 грн, три відсотки річних в сумі 1 077,05 грн;
3) за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в сумі 21 148,01 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 3 616,30 грн, три відсотки річних 950,78 грн;
4) за спожиті з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 24 959,45 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 268,08 грн, три відсотки річних 1 122,17 грн;
5) за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 29 787,37 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 4 410,87 грн, три відсотки річних 1 084,33 грн, пеню в розмірі 1 319,23 грн;
6) за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 37 582,17 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 5 433,69 грн, три відсотки річних 1 318,75 грн, пеню в розмірі 1 604,48 грн;
7) з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в розмірі 1 517,13 грн;
8) з оплати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в розмірі 807,40 грн;
9) з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 205,10 грн.
Стягнув з кожного з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь «Київтеплоенерго» судові витрати - сплачений судовий збір в розмірі по 1 514 грн;
Стягнув з кожного з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» витрати пов'язані з витребуванням доказів по 133,65 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук С.М. 10 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи судом, неналежну оцінку доказів, незаконність та необґрунтованість рішення, просить його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягуючи заборгованість із відповідачів на користь позивача, суд першої інстанції фактично погодився із викладеними в позові твердженнями позивача, жодним чином їх не перевіривши та не посилаючись на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Разом із тим, на підтвердження обставин, що мають значення для справи, позивачем не надано, а судом першої інстанції не перевірено, на якій підставі позивачем нараховано відповідачу заборгованість за житлово-комунальні послуги саме у розмірі, зазначеному в розрахунках заборгованості. Відсутність таких доказів в матеріалах справи унеможливлює перевірку судом наявності підстав стягнення оплати із відповідачів за вказаними в розрахунках заборгованості позивача житлово-комунальних послуг і правильності нарахованого позивачем розміру заборгованості. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що сам по собі розрахунок заборгованості не є належним, допустимим, достатнім і достовірним доказом, який би міг підтверджувати зазначені обставини, оскільки складений самим позивачем і не підтверджений первинними документами.
Звертає увагу, що позивач не надав суду квитанцій, рахунків або у іншому вигляді сформованих вимог на ім'я відповідача про оплату житлово-комунальних послуг за період, за який, на думку позивача, у нього виникла заборгованість, а тому висновки суду про те, що із відповідача підлягає стягненню заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг на користь позивача, не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, а обставини, які мають значення для справи і які суд визнав встановленими, фактично не доведені і ґрунтуються на припущеннях.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи в судовому засіданні
У судовому засіданні представник позивача - Антонченко А.О. проти апеляційної скарги заперечувала в повному обсязі, просила її відхилити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук С.М., а також відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, заяв чи клопотань суду не подали, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, зокрема ОСОБА_3 повістка доставлена в електронний кабінет, а ОСОБА_2 24 лютого 2026 року отримала поштове відправлення із повісткою (а. с. 118-119).
Ураховуючи викладене, положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що судове засідання, призначене на 17 лютого 2026 року об 11:00, було відкладене за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука С.М., а наступна дата й час судового засідання були визначені з урахуванням указаних у заяві дат зайнятості ОСОБА_3 (а. с. 105), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука С.М. та відповідача ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції вважав установленим, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, у зв'язку із чим КП «Київтеплоенерго» здійснює з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізоване постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630. Правовідносини з постачання теплової енергії та гарячої води між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 р, здійснюється на підставі постанови КМУ від 11.12.2019 № 1182 «Про затвердження Правил надання гарячої води» та Постанови № 803 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії» від 21.08.2019 р.
Відповідно до п. 8 Правил та Закону послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання.
На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору, підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085).
Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг Споживачем.
Спірна квартира під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води.
Відповідачі від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися).
Позивач на підставі Договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.
Згідно з п. 3.4.2 Договору цесії Новий кредитор має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку № 1 та/або Додатку № 2 до Договору цесії сплати заборгованостей.
Надання послуг здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами, який був опублікований 31.07.2014 на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 №111 (4511).
Відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, крім них ще зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.6).
Як вбачається з відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» кв. АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності: по 1/4 частині за ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.04.1999 (а.с. 69-70). Тобто, відповідачі є співвласниками спірного житла.
Судом встановлено, що відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги з центрального опалення та/або постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, загальна сума якої становить 182 243,47 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, переглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення з урахування доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимог закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року у зв'язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).
30 вересня 2021 року на сайті КП «Київтеплоенерго» було оприлюднено типові індивідуальні договори на постачання гарячої води та на постачання теплової енергії (а. с. 43).
На а. с. 27-40 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018-2025 роки.
На а. с. 26 наявна довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_2 за період з 01 травня 2018 року по 31 липня 2025 року, а саме: 2475,0485 Гкал.
На а. с. 7-19 наявні розрахунки заборгованості, що стосуються позовних вимог.
На а. с. 41-42 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. На а. с. 24-25 знаходиться копія витягів з додатку № 1 та № 2 до цього договору, згідно з якими відступлено право вимоги до споживача ОСОБА_4 : заборгованість за послугу з постачання гарячої води 23 956,61 грн, за централізоване опалення 9 850,59 грн.
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а. с. 6).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, теплової енергії, в результаті чого утворилась заборгованість, яка з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат і пені підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтями 319, 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, був закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно з частиною 1 статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
У силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно вимог частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що останній є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачем належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у нього наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
При цьому відповідач не відмовлявся від отримання указаних послуг, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання або щодо неотримання ним щомісячних рахунків на сплату послуг.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_3 відповідачем суду також не надано.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення, надані після 01 травня 2018 року, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Розрахунки заборгованості є чіткими та зрозумілими, із зазначенням нарахованих помісячно сум, обсягу наданих послуг, опалювальної площі, діючого тарифу. Тарифи на комунальні послуги, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які офіційно оприлюднені, є загальновідомими та доступними за посиланням https://kte.kmda.gov.ua/tarufu/ із обранням необхідного періоду.
Перевіривши офіційно оприлюднені тарифи із тим тарифом, що застосовані у розрахунку заборгованості колегія суддів установила їх співпадіння, тобто відповідність затверджених тарифів тим, що поставлені відповідачу у нарахування.
З урахуванням викладеного необґрунтованими й безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив відповідність розрахунку заборгованості обставинам справи.
Контр розрахунок заборгованості відповідач не надав, що є його процесуальним обов'язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України, а тому він несе ризик невчинення таких дій у вигляді відсутності фактичних заперечень щодо нарахованих позивачем сум заборгованості.
Апеляційний суд також звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв'язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.
Доводи про відсутність у матеріалах справи рахунків чи інших листів із виставленням вимог на адресу відповідача є неспроможними для висновку про те, що у відповідача відсутній обов'язок зі сплати наданих позивачем послуг, який визначений Законом.
Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2025 року, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 22 лютого 2024 року по 30 грудня 2023 року.
Доводи апеляційної скарги вказаних обставин не спростовують, зводяться до незгоди відповідача із рішенням суду за відсутності реальних (змістовних) заперечень щодо висновків суду першої інстанції. Зокрема доводи про неналежність розрахунків заборгованості як підстави для визначення її розміру спростовуються іншими матеріалами справи, із яких вбачається факт надання позивачем послуг відповідачу, а також відсутність будь-яких заперечень з його боку.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також беручи до уваги те, що позивач доводи та обґрунтування позову щодо надання житлово-комунальних послуг і здійснення фактичних дій підтвердив належними та допустимими доказами, так само, як і обставини того, що відповідач є споживачем наданих саме позивачем конкретних житлово-комунальних послуг та фактично користується цими послугами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Ковальчуком Степаном Миколайовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 01 квітня 2026 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова