01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 924/408/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Пархомця Віталія Вікторовича
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 (Мельник О. В. - головуючий, судді: Гудак А. В., Петухов М. Г.) і рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.11.2025 (суддя Виноградова В. В.) у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Пархомця Віталія Вікторовича
до: (1) Хмельницької міської ради, (2) Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, (3) Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба"
про скасування рішень в частині, скасування державної реєстрації земельних ділянок, зобов'язання вчинити дії.
Узагальнений зміст і обґрунтування позовних вимог і підстав позову
1. Фізична особа - підприємець Пархомець Віталій Вікторович (далі - Позивач, ФОП Пархомець В. В.) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької міської ради (далі - Відповідач-1, Міська рада), Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - Відповідач-2, Держгеокадастр), Спеціалізованого комунального підприємства "Хмельницька міська ритуальна служба" (далі - Відповідач-3, СКП "Хмельницька МРС"), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) просив:
- скасувати рішення Міської ради від 02.06.2023 № 81 в частині погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 (графа з порядковим номером 1 списку юридичних осіб, яким надається дозвіл на поділ земельних ділянок Додатку до рішення);
- скасувати рішення Міської ради від 28.07.2023 № 57 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Чорновола, 125, з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:24:001:0116, 6810100000:24:001:0115, 6810100000:24:001:0114, 6810100000:24:001:0113 (графа 4 Додатку № 7 до рішення);
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6810100000:24:001:0116, 6810100000:24:001:0115, 6810100000:24:001:0114, 6810100000:24:001:0113, припинивши право комунальної власності Міської ради та право постійного користування СКП "Хмельницька МРС" на вказані земельні ділянки;
- зобов'язати Держгеокадастр закрити Поземельні книги, які були відкриті зі здійсненням державної реєстрації новоутворених земельних ділянок кадастрові номери 6810100000:24:001:0116, 6810100000:24:001:0115, 6810100000:24:001:0114, 6810100000:24:001:0113 та поновити в Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 4100 кв.м. в межах, координатах та конфігурації, якій присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052 до перенесення в архів Державного земельного кадастру.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ФОП Пархомець В. В. стверджував про те, що з 2014 року він є власником цеху по виготовленню предметів ритуальної належності, розташованого на земельній ділянці площею 1,84 га з кадастровим номером 6810100000:24:001:0035, яка згідно з рішенням Міської ради № 55 від 20.07.2016 була поділена на дві земельні ділянки - з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 площею 4100 кв.м. та з кадастровим номером 6810100000:24:001:0051 площею 14300 кв.м. Задля обслуговування свої нерухомості підприємець неодноразово звертався до Міської ради із заявами про надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 площею 4100 кв.м., однак відповідного рішення орган місцевого самоврядування так і не прийняв. Натомість рішенням від 02.06.2023 № 29 Міська рада надала дозвіл СКП "Хмельницька МРС" (користувач ділянки згідно з Державним актом на право постійного користування землею) на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 на чотири земельних ділянки, а рішенням від 28.07.2023 № 57 затвердила технічну документацію із землеустрою щодо такого поділу. Позивач вважає, що вказаними діями Міська рада порушила його право на одержання в користування земельної ділянки у розмірі необхідному для обслуговування належного йому виробничого цеху, а тому для захисту такого права ФОП Пархомець В. В. ініціював дане судове провадження.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що 30.05.2014 територіальна громада м. Хмельницького в особі Міської ради, від імені якої діяло управління комунального майна (як продавець) і ФОП Пархомець В. В. (як покупець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю нежитлову будівлю цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: 29000, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, а покупець - сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, прийняти вказаний об'єкт та здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт.
4. Об'єкт включений до переліку об'єктів міської комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, затвердженого рішенням тридцять шостої сесії Міської ради від 05.03.2014 № 36. Характеристика об'єкта наводиться в технічному паспорті, який видано Хмельницьким бюро технічної інвентаризації.
5. Нежитлова будівля цеху по виготовленню предметів ритуальної належності розташована на земельній ділянці площею 1,84 га (кадастровий номер 6810100000:24:001:0035) за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125. Продавець користується земельною ділянкою, згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-ХМ № 001754 №322, виданого Хмельницькою міською радою народних депутатів 21.03.1996.
6. У п. п. 1.2, 3.2 вказаного договору сторони погодили, що право власності на об'єкт переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації. Передача об'єкта продавцем і прийняття об'єкта покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.
7. При цьому, за умовами п. 5.2 цього договору покупець зобов'язаний, зокрема самостійно вирішувати питання землекористування відповідно до чинного законодавства.
8. Договір купівлі-продажу від 30.05.2014 посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. та зареєстрований у реєстрі за № 3912.
9. На виконання укладеного договору продавець передав, а покупець прийняв приватизовану шляхом викупу нежитлову будівлю цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м., що підтверджується складеним сторонами актом прийому-передачі від 03.06.2014.
10. 05.06.2014 за ФОП Пархомцем В. В. зареєстровано право приватної власності на придбаний цех, про що видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.06.2014.
11. В подальшому, Міська рада рішенням від 20.07.2016 № 55 погодила, зокрема, технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Чорновола, 125 площею 18400 кв.м. (кадастровий номер 6810100000:24:001:0035), яка перебуває в постійному користуванні СКП "Хмельницька МРС" на ділянку № 1 площею 4100 кв.м. (кадастровий 6810100000:24:001:0052), ділянку № 2 площею 14300 кв.м. (кадастровий номер 6810100000:24:001:0051), категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Код класифікації видів цільового призначення земель - "03.12 - для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування" (п. 6 рішення).
12. ФОП Пархомець В. В. звернувся до Міської ради із клопотанням від 27.11.2020 про надання в оренду земельної ділянки площею 4100 кв.м. (кадастровий 6810100000:24:001:0052) для обслуговування цеху по виготовленню предметів ритуальної належності (клопотання містить відмітку про його отримання 30.11.2020).
13. У відповідь Управління земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури містобудування та земельних ресурсів Міської ради повідомило, що звернення про надання в оренду земельної ділянки розглянуто і управлінням підготовлений відповідний проєкт рішення, який після всіх необхідних погоджень буде розглянутий на черговій сесії Міської ради (лист від 31.10.2020).
14. 08.05.2023 ФОП Пархомець В. В. повторно звернувся до Міської ради із клопотанням про надання в оренду земельної ділянки площею 4100 кв.м. (кадастровий 6810100000:24:001:0052) по вул. Чорновола, 125.
15. Зі свого боку Управління земельних ресурсів Міської ради листом від 18.05.2023 повідомило заявника, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена земельна ділянка перебуває в постійному користуванні СКП "Хмельницька МРС" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія та номер І-ХМ 001754 від 27.03.1996. На даний час, на підставі поданих СКП "Хмельницька МРС" клопотання та відповідних матеріалів, Управлінням підготовлено проєкт рішення сесії Міської ради, який буде розглянутий на найближчій сесії. Повернутися до розгляду питання щодо надання ФОП Пархомцю В. В. в оренду земельної ділянки для обслуговування цеху по виготовленню предметів ритуальної належності буде можливо після формування в результаті поділу нових земельних ділянок, припинення СКП "Хмельницька МРС" права постійного користування новоутвореною земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві приватної власності об'єкт нерухомості.
16. Міська рада рішенням від 02.06.2023 № 81 надала дозвіл, зокрема, СКП "Хмельницька МРС" на поділ земельної ділянки площею 4100 кв.м. (кадастровий 6810100000:24:001:0052) за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125 на ділянки: № 1 - 1549 кв.м., № 2 - 1458 кв.м., № 3 - 937 кв.м., № 4 - 156 кв.м. (п. 1 додатку до рішення).
17. Після цього, Міська рада рішенням від 28.07.2023 № 57 затвердила юридичним особам технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок згідно з додатком 7 (п. 17 рішення). Зокрема у п. 4 додатку 7 до рішення визначено юридичну особу - СКП "Хмельницька МРС", земельну ділянку до поділу - кадастровий 6810100000:24:001:0052 площею 4100 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, а також місце розташування та кадастрові номери земельних ділянок після поділу, а саме: 6810100000:24:001:0116 площею 1549 кв.м., 6810100000:24:001:0115 - 1458 кв.м., 6810100000:24:001:0114 - 937 кв.м., 6810100000:24:001:0113 - 156 кв.м. за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125; код класифікації видів цільового призначення земель - "03.12 - для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування".
18. Вважаючи, що вказані дії Міської ради призвели до порушення права ФОП Пархомця В. В. на одержання в користування земельної ділянки у розмірі необхідному для обслуговування належного йому виробничого цеху, останній і звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
19. В ході судового розгляду даної справи, господарський суд першої інстанції призначив земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставив такі питання: (1) земельна ділянка якої площі необхідна для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м., що належить на праві власності ФОП Пархомцю В. В., з дотриманням встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм? (2) Яку конфігурацію та межі на місцевості повинна мати земельна ділянка для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м., що належить на праві власності ФОП Пархомцю В. В., з дотриманням встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм? Конфігурацію, нумерацію точок зламу, проміри, площу та розміри меж вказаної земельної ділянки відобразити схематично з відображенням повного чи часткового накладання на земельні ділянки за кадастровими номерами, які утворилися (були сформовані) в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0035.
20. У висновку земельно-технічної експертизи від 16.09.2025 № 666/24-26, проведеної Хмельницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз щодо першого питання, поставленого на дослідження експерта, останній зазначив, що для визначення площі земельної ділянки, яка необхідна для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м., що належить на праві власності ФОП Пархомцю В. В. та знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, з дотриманням встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм, для конкретного цеху, що планується до обслуговування, ця процедура буде виконуватися в рамках проекту землеустрою, який має відповідати всім нормам. При цьому в дослідній частині висновку зазначено, зокрема, що враховуючи вимоги встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм, площа 0,1458 га земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0115 для здійснення функціонування будівлі цеху (ведення господарської діяльності) визначена без урахування: площ, які займуть проходи/проїзди до та від будівлі цеху; необхідності в подальшому виконання капітального ремонту; технологічної послідовності та функціональної поєднаності досліджуваної будівлі з іншими будівлями на території підприємства.
21. З приводу другого питання, поставленого на дослідження експерту, зазначено, що конфігурація, нумерація точок зламу, проміри площі та розміри меж земельної ділянки для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності загальною площею 745,2 кв.м., що належить на праві власності ФОП Пархомцю В. В. та знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 125, з дотриманням вимог земельного законодавства, встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм, буде визначена розробленою документацією із землеустрою. Фактична конфігурація ділянки станом на 19.05.2025, нумерація точок зламу, проміри, площа та розміри меж вказаної земельної ділянки, з урахуванням встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм, відображено схематично в Додатку № 4 до висновку експерта.
У дослідній частині висновку зазначено, що в ході проведення 19.05.2025 обстеження у м. Хмельницькому по вул. Чорновола, 125, ФОП Пархомець В. В. вказав фактичне використання земельної ділянки, на якій розташований цех по виготовленню предметів ритуальної належності, допоміжні споруди, площадка для складування готової продукції, майданчик для сировини, установка водовідведення, кран-балка для подачі сировини.
Аналізуючи Додаток № 4 до висновку, експертом встановлено, що при розробці документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 6810100000:24:001:0116, 6810100000:24:001:0115, 6810100000:24:001:0114, 6810100000:24:001:0113, 6810100000:24:001:0104, 6810100000:24:001:0102, 6810100000:24:001:0117, 6810100000:24:001:0118 не враховано доступ (проїзди, під'їзди, проходи) із земель загального користування (вулиці Чорновола) до нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності в м. Хмельницькому по вул. Чорновола, 125, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6810100000:24:001:0115, та інших будівель і споруд, які використовує Пархомець В. В. станом на 19.05.2025, отже, власнику цієї нежитлової будівлі цеху загальною площею 745,2 кв.м., Пархомцю В. В., для господарської діяльності необхідно здійснювати проїзд до земель загального користування (вулиці Чорновола) через земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:24:001:0117, 6810100000:24:001:0116, інші проїзди відсутні. Також не враховано, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:24:001:0115 загальною площею 0,1458 га зайнята неукріпленим укосом орієнтовною площею 0,0309 га, що не дає можливості використовуватись в господарських цілях для здійснення функціонування будівлі цеху.
Експерт зазначив, що у Додатку № 4 до висновку ним відображено межі земельної ділянки та орієнтовну площу 0,4100 га, яка фактично використовується станом на 19.05.2025 для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) нежитлової будівлі цеху, зазначена конфігурація та площа ділянки дає змогу дотримуватись вимог будівельних норм, протипожежних і санітарних норм.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
22. Враховуючи наведені обставини, Господарський суд Хмельницької області рішенням від 11.11.2025 у задоволенні позову відмовив.
23. Місцевий суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах ФОП Пархомець В. В. не довів того, що для обслуговування належної йому будівлі цеху необхідна земельна ділянка площею, в межах, координатах та конфігурації, якій присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052 до її поділу та перенесення в архів Державного земельного кадастру. З огляду на це суд зазначив, що відсутні підстави стверджувати й про те, що поділ цієї земельної ділянки в оскаржуваних частинах порушує право Позивача на отримання такої земельної ділянки в користування.
24. Таким чином, господарський суд першої інстанції констатував, що за встановлених обставин цієї справи Позивач не довів факту порушення його права на отримання у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому на праві власності об'єкту нерухомості, в той час як ухвалюючи спірні рішення, Міська рада діяла від імені власника, в межах своєї компетенції та у спосіб, визначений законодавством.
25. Крім того, аналізуючи статтю 79-1 Земельного кодексу України, норми Закону України "Про Державний земельний кадастр", пункти 57, 135 Порядку ведення Державного земельного кадастру, суд зауважив, що внаслідок поділу земельних ділянок останні припиняють існування як об'єкти цивільних прав, їхня державна реєстрація та кадастрові номери скасовуються, Поземельні книги закриваються, відомості про такі ділянки набувають статусу архівних. Положень про відновлення цих земельних ділянок (з тим же кадастровим номером) законодавство не містить. Враховуючи зазначене, земельна ділянка з кадастровим номером 6810100000:24:001:0052 в результаті її поділу припинила своє існування як об'єкт цивільних прав та відновленню з попереднім кадастровим номером не підлягає.
26. В свою чергу скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації новоутворених земельних ділянок (з припиненням зареєстрованих на них прав), закриття Поземельних книг, які були відкриті зі здійсненням державної реєстрації новоутворених земельних ділянок, не призведене до отримання Позивачем у користування земельної ділянки бажаного розміру, оскільки створення земельної ділянки в певних межах (в цьому випадку - тих, які необхідні для обслуговування нерухомого майна) можливе лише шляхом здійснення поділу/об'єднання існуючих земельних ділянок відповідно до статті 27 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
27. Переглянувши рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, Північно-західний апеляційний господарський суд своєю постановою від 27.01.2026 залишив його без змін.
28. Аналізуючи зміст висновку експерта, апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що у цьому висновку не міститься чіткої відповіді на питання про площу, конфігурацію та межі на місцевості земельної ділянки, необхідної для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) належної Позивачу нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності. Експертом визначено орієнтовну площу та параметри земельної ділянки, яку фактично використовує Позивач станом на 19.05.2025, що не є тотожним користуванню земельною ділянкою, власне, необхідною для обслуговування його нерухомого майна. Тобто, земельна ділянка, необхідна для обслуговування майна Позивача, не є ідентичною за межами, координатами та конфігурацією земельній ділянці, якій присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052 до її поділу.
29. Суд апеляційної інстанції відмітив, що ключову роль у питанні раціонального (чи нераціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проєкт землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.
30. Однак, Позивачем суду не надано відповідну документацію, а також будь-яких інших належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б підтверджували, що для обслуговування належної йому будівлі цеху з виготовлення предметів ритуальної належності площею 745,2 кв.м. необхідна земельна ділянка площею, межами, координатами та конфігурацією, якій до поділу присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052, а відтак апеляційний суд погодився з тим, що за встановлених обставин цієї справи Позивач не довів факту порушення його прав у спірних правовідносинах.
Касаційна скарга
31. Не погодившись із судовими рішеннями, ФОП Пархомець В. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи касаційної скарги
32. Підставами касаційного оскарження ухвалених у цій справі судами попередніх інстанцій рішення та постанови Позивач визначив підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
33. Обґрунтовуючи наявність зазначених підстав касаційного оскарження, зазначає таке:
- суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 120 Земельного кодексу України та не врахували висновків Верховного Суду щодо її правильного застосування, викладених у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; в свою чергу, враховані судами висновки Верховного Суду із постанов у справах № 910/12366/18 і № 910/5201/19 встановлюють певні стандарти доказування у спорах щодо неспівмірності площі земельних ділянок та об'єктів нерухомості і Позивач у цій справі означених стандартів дотримався, однак суди цьому належної оцінки не надали;
- суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 12, 120, 122 Земельного кодексу України, статтю 377 Цивільного кодексу України, статті 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ДБН Б.2.2-12:2019, санітарні та протипожежні норми, в той час як висновок Верховного Суду щодо їх правильного застосування у подібних правовідносинах (щодо меж дискреції органу місцевого самоврядування при здійсненні поділу земельної ділянки) наразі відсутній.
34. Доводи скаржника узагальнено зводяться до ігнорування судами положень чинного законодавства про те, що до нового власника нерухомого майна право на землю переходить автоматично в обсязі, необхідному для обслуговування такого майна. У даній справі суди не надали належної оцінки висновку земельно-технічної експертизи, яка підтвердила, що саме площа 0,41 га є фактично необхідною для експлуатації належного Позивачеві об'єкта нерухомості, тоді як нова ділянка 0,1458 га, встановленим нормативам не відповідає. Скаржник наполягає, що право органу місцевого самоврядування на поділ земельної ділянки не є абсолютним і не може нівелювати право власника нерухомості на отримання землі у користування, особливо якщо заява про оформлення такого права була подані до моменту поділу.
Узагальнені доводи інших учасників справи
35. Міська рада надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому стверджує про те, що Позивач не навів законних підстав для скасування оскаржуваних рішення і постанови, адже не вказав чітко, яку саме норму права суди застосували без урахування висновків Верховного Суду, а самі справи, на які посилається скаржник, не є подібними до цієї справи за предметом, підставами позову та фактичними обставинами. Рада наголошує, що висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили, тому скаржник помилково надає цьому висновку перевагу над іншими доказами. Відмічає, що ключову роль у визначенні раціональності використання ділянки відіграє саме проєкт землеустрою, оскільки в ньому враховуються всі особливості формування ділянки (логістика, вид діяльності тощо), однак такого проєкту ФОП Пархомець В. В. до матеріалів справи не долучив, а тому і заявлених у позові обставин не довів. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення і постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
36. Держгеокадастр у своєму відзиві наголошує, що він лише вносить відомості до Державного земельного кадастру на підставі поданих документів і не має права втручатися в діяльність реєстраторів або зобов'язувати їх вчиняти певні реєстраційні дії всупереч процедурі. Наполягає, що не здійснював дій, які б порушували права Позивача у цих правовідносинах, а тому взагалі є неналежним відповідачем у даній справі. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскарженні рішення і постанову залишити без змін.
37. СКП "Хмельницька МРС" у відзиві на касаційну скаргу доводи ФОП Пархомця В. В. вважає безпідставними та наполягає, що наразі будівля Позивача розташована на земельній ділянці площею 1458 кв.м, яка є цілком достатньою для обслуговування об'єкта площею 745,2 кв.м. Наголошує, що у спірних правовідносинах саме Позивач мав довести необхідність використання площі земельної ділянки у розмірі 4100 кв.м. для обслуговування своєї нерухомості, однак цього не зробив, а відтак рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові є законними, обґрунтованими і скасуванню не підлягають.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
38. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, про що 09.03.2026 постановив відповідну ухвалу.
39. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи (Позивача - Пархомець В. В. (особисто), Остапчук О. О.; Відповідача-1 - Демчук Л. Г.; Відповідача-3 - Талалай А. С.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вважає, що подана касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.
41. Приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
42. Відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
43. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
44. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
45. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
46. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справі, на неврахування правового висновку в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із вказаної постанови відсутні з огляду на таке.
47. Так, у справі № 910/18560/16 суди розглядали ініційований прокурором в інтересах держави в особі Міноборони спір про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Позовні вимоги були обґрунтовані доводами про те, що орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржуване рішення, вийшов за межі наданих йому повноважень та передав в оренду приватній особі земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача (квартирно-експлуатаційного управління) від права користування спірною земельною ділянкою.
48. Виходячи з таких позовних вимог і підстав позову, а також фактичних обставин спору, здійснюючи касаційне провадження у тій справі, Велика Палата Верховного Суду вирішувала правові питання щодо:
1) переходу права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України;
2) визначення розміру таких земельних ділянок;
3) процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об'єкту нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від вказаних земель з метою реалізації такого права;
4) процедури розпорядження земельними ділянками, які мають статус земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки;
5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка.
49. Водночас у даній справі підприємець заявив позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування про поділ земельної ділянки та затвердження технічної документації із землеустрою щодо такого поділу, скасування у земельному кадастрі державної реєстрації нових земельних ділянок з припиненням права комунальної власності та постійного користування на них, а також зобов'язання Держгеокадастру закрити поземельні книги, які були відкриті зі здійсненням державної реєстрації новоутворених земельних ділянок та поновити в земельному кадастрі поділену земельну ділянку в межах, координатах та конфігурації, які вона мала до проведеного поділу. При цьому, позовні вимоги обґрунтовані доводами про порушення прав підприємця у спірних правовідносинах на одержання в користування земельної ділянки, яка була поділена внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваних рішень.
50. З наведеного однозначно слідує, що спірні правовідносини у справах № 910/18560/16 і № 924/408/24 не є подібними, адже різняться вони предметом та підставами позовних вимог, суб'єктним складом, фактичними обставинами, і що найголовніше, самою суттю (змістом) спорів.
51. Більше того, висновки Великої Палати Верховного Суду з проаналізованої постанови щодо визначення розміру земельних ділянок, необхідних для обслуговування нерухомого майна стосуються питань доказування, а не права, а тому основою касаційного провадження бути не можуть. З цих же підстав, не можуть становити таку основу й доводи скаржника щодо врахованих судами правових висновків із постанов Верховного Суду справах № 910/12366/18 і № 910/5201/19.
52. Колегія суддів нагадує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини (див. постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
53. При цьому, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).
54. Положення ГПК України покладають обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов'язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
55. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
56. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
58. Зважаючи на те, що постанова Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається ФОП Пархомець В. В. у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийнята касаційним судом у неподібних справі № 924/408/24 правовідносинах, а інші посилання у цій частині на постанови суду касаційної інстанції у справах № 910/12366/18 і № 910/5201/19 є неприйнятними, колегія суддів Касаційного господарського суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.11.2025 у цій справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.
59. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.
60. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
61. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є: (1) з'ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; (2) наявність/відсутність подібності правовідносин; (3) наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
62. При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
63. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
64. В світлі наведеного Верховний Суд зауважує, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу), але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав (інтересів) має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
65. Тобто, захисту підлягає наявне законне і порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) такого права (інтересу) та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
66. Суд касаційної інстанції виходить з того, що захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. При цьому, відсутність порушеного права (інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
67. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 17.08.2022 у справі № 910/10006/19).
68. Як вже неодноразово зазначалося, обґрунтовуючи порушення своїх прав у спірних правовідносинах, ФОП Пархомець В. В. стверджував про те, що для обслуговування належної йому будівлі цеху з виготовлення предметів ритуальної належності площею 745,2 кв.м. йому необхідна земельна ділянка площею, в межах, координатах та конфігурації, якій присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052 до її поділу і саме така ділянка відповідає усім стандартам та нормам. Втім, вчинені Відповідачами дії та прийняті рішення унеможливлюють реалізацію права Позивача на отримання в користування вказаної земельної ділянки.
69. При цьому, основою для підтвердження своїх позовних вимог та обґрунтувань позову ФОП Пархомець В. В. визначив висновок експерта від 16.09.2025 № 666/24-26, наданий за наслідками проведення, призначеної місцевим господарським судом земельно-технічної експертизи у даній справі.
70. Водночас, як вбачається з оскаржених у цій справі рішення і постанови, оцінивши вказаний висновок суди обох інстанцій констатували, що він не містить чіткої відповіді на поставлені питання про площу, конфігурацію та межі на місцевості земельної ділянки, необхідної для забезпечення умов експлуатації (обслуговування) належної Позивачу нежитлової будівлі цеху по виготовленню предметів ритуальної належності. Експерт визначив орієнтовну площу та параметри земельної ділянки, яку фактично використовує підприємець станом на 19.05.2025, що не є тотожним користуванню земельною ділянкою необхідною для обслуговування його нерухомого майна. Тобто, земельна ділянка, необхідна для обслуговування належного Позивачеві цеху, не є ідентичною за межами, координатами та конфігурацією земельній ділянці, якій присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052 до її поділу.
71. Крім цього, з урахуванням відповідного висновку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції у цій справі відмітив, що ключову роль у питанні раціонального (чи нераціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проєкт землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.
72. Однак, Позивачем до матеріалів даної справи не додано відповідну технічну документацію, а також будь-яких інших належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б підтверджували, що для обслуговування належної йому будівлі цеху з виготовлення предметів ритуальної належності площею 745,2 кв.м. необхідна земельна ділянка площею, межами, координатами та конфігурацією, якій до поділу присвоювався кадастровий номер 6810100000:24:001:0052.
73. Враховуючи наведене, апеляційний суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції про те, що за таких обставин Позивач не довів наявності заявлених підстав позову, а відтак і факту порушення його прав у спірних правовідносинах.
74. Розглядаючи аргументи скаржника щодо наведених висновків судів попередніх інстанцій, Касаційний господарський суд виходить з того, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
75. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
76. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
77. Розглянувши доводи касаційної скарги ФОП Пархомця В. В. у цій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду констатує, що вони так чи інакше фактично зводяться до необхідності переоцінки висновку експерта від 16.09.2025 № 666/24-26, що виходить за межі, визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції. Означені доводи не містять у собі питань права чи правозастосування, тому й втручання з боку касаційного суду не потребують.
78. Колегія суддів ще раз наголошує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність, а відтак і підставою для їх зміни чи скасування не являється.
79. За цим, оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, а в межах даного провадження ФОП Пархомець В. В. обставин порушення його прав у спірних правовідносинах не довів, Верховний Суд погоджується з рішенням і постановою судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позовних вимог у цій справі відмовлено.
80. З цих міркувань, підстави для формування висновку Верховного Суду за наслідками здійснення касаційного провадження у даній справі відсутні. Заявлена підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача у частині зазначеної підстави.
82. В свою чергу, за змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
83. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
84. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи щодо іншої підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) є необґрунтованими, у зв'язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій у даній справі.
Судові витрати
85. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
За таких обставин, керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Пархомця Віталія Вікторовича з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Пархомця Віталія Вікторовича з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.11.2025 у справі № 924/408/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.