01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 925/600/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - Левицької-Корчун В.І.,
відповідача - Богачука С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 (головуючий - Андрієнко В.В., судді - Буравльов С.І., Сітайло Л.Г.)
у справі №925/600/25
за позовом Приватного підприємства "Вінагропром МС"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво"
про стягнення 2 618 778,49 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне підприємство "Вінагропром МС" (далі за текстом також - ПП "Вінагропром МС") звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" (далі за текстом також - ТОВ "ЕДБ") про стягнення на підставі укладеного в спрощеній формі договору поставки 2 618 778,49 грн, з яких: 1 801 001,31 грн боргу, 655 539,03 грн інфляційних втрат, 162 238,15 грн 3% річних та судових витрат.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує про порушення відповідачем порядку та строків оплати за товар, отриманий за видатковими накладними від 30.07.2021 №19, від 25.08.2021 №27, від 04.10.2025 №30, від 11.11.2021 №37, від 13.11.2021 №38, від 15.11.2024 №39, від 16.11.2021 №40, від 17.11.2021 №41.
3. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що:
(1) між сторонами відсутні господарські відносини, надані видаткові накладні не є належним доказом отримання відповідачем товару, підпис на видаткових накладних не є підписом генерального директора, який є відповідальною особою за ведення господарської діяльності відповідача, інших довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (далі також ТМЦ) з делегуванням повноважень їх приймання та підписання первинної документації відповідач не видавав;
(2) позивач не надав: жодної товарно-транспортної накладної (далі також ТТН), які б свідчили про рух ТМЦ, а це 515 т цементу, металоконструкції; прибуткових накладних на підтвердження взяття придбаного товару на облік; доказів походження товару, сертифікатів відповідності на товар; жодного рахунку-фактури з 2021 року на оплату за нібито відвантажені ТМЦ;
(3) позивач не є виробником товару, вказаного у видаткових накладних, а тому без надання доказів такі наведені ним дані є недостовірними. Неможливо встановити виробника/імпортера товару, реалізація якого оформлена між контрагентами;
(4) відсутнє будь-яке листування з позивачем, заявки про намір придбання товару, будь-які листи щодо претензій з боку позивача.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
4. Згідно з видатковими накладними від 30.07.2021 №19 на суму 399 000 грн, від 25.08.2021 №27 на суму 439 999,95 грн, від 04.10.2021 №30 на суму 117 000 грн, від 11.11.2021 №37 на суму 200 004,42 грн, від 13.11.2021 №38 на суму 200 004,42 грн, від 15.11.2021 №39 на суму 200 004,42 грн, від 16.11.2021 №40 на суму 90 000,05 грн, від 17.11.2021 №41 на суму 90 000,05 грн позивач - ПП "Вінагропром МС" як постачальник із посиланням на договір поставив відповідачу - ТОВ "ЕДБ" як покупцю товар: арматуру14мм, 16мм в кількості 1800 м/п на суму 70 020 грн, кутники 90*90 мм, 75*75 мм в кількості 410 шт на суму 79 300 грн, листи ГК 4мм та 5мм в кількості 17 шт на суму 13 9010 грн, трубу профільну 60*60 мм, 80*80 мм, 100*100 мм в кількості 390 шт на суму 104 970 грн, швєлєра №6,5 у міра 16 мм в кількості 12 шт на суму 5 700 грн, цемент 515 т на суму 1 337 013,31 грн, загалом на суму 1 736 013, 31 грн, як встановив суд першої інстанції, на суму 1 801 001,31грн, як встановив апеляційний суд, зазначивши, що сума в цифровому вираженні становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31 грн, а відповідач в особі представника Крупського В.В. підписав без зауважень та посвідчив печаткою відповідача, однак не оплатив.
5. У зв'язку з нездійсненням відповідачем оплати за отриманий товар, 11.04.2025 позивач звертався до відповідача з претензією про сплату 1 801 001,31 грн боргу, який вимагав сплатити у 7-денний строк з моменту отримання, у разі несплати повідомив про намір звернення до суду про стягнення вказаної суми.
6. Вимога позивача повернулась останньому без вручення з підстав закінчення встановленого строку зберігання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
7. Господарський суд Черкаської області рішенням від 29.09.2025 у справі №925/600/25 у задоволенні позову відмовив.
8. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) подані позивачем видаткові накладні на загальну суму 1 736 013,31 грн не відповідають сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення - 1 801 001,31 грн, а за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції;
(2) оскільки вимога позивача про стягнення вартості товару на суму 1 801 001,31 грн наявними у справі доказами ним не доведена, відсутні підстави для задоволення позову у вказаній частині та, відповідно, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
9. Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.01.2026 рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 у справі №925/600/25 скасував. Ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Стягнув з ТОВ "ЕДБ" на користь ПП "Вінагропром МС" 2 618 778, 49 грн, з яких: 1 801 001,31 грн боргу, 655 539,03 грн інфляційних втрат, 162 238,15 грн 3% річних, 31 425,35 грн судового збору.
Стягнув з ТОВ "ЕДБ" на користь ПП "Вінагропром МС" 47 138,01 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
10. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
(1) наявні у справі видаткові накладні, крім інших обов'язкових реквізитів, як то найменування сторін, асортимент товару, ціна, кількість, містять інформацію "загальна сума" товару, яка визначається прописом та цифрами. Сума, зазначена в цифровому виражені, становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31грн;
(2) з наявних у справі видаткових накладних вбачається, що вони були оформлені з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем та встановлення між ними договірних відносин, і, як наслідок, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;
(3) видаткова накладна №19 від 30.07.2021 у графі "прийняв" містить написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатку підприємства відповідача. Решта видаткових накладних, які є предметом розгляду у цій справі та які оформлялись сторонами у період серпень-листопад 2021 року, також містять аналогічний підпис та печатку підприємства відповідача. Тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування дійсності підписів уповноваженої особи та відтисків печатки, які містяться у видаткових накладних, а так само відсутності повноважень у вказаної особи, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за отриманий товар в розмірі 1 801 001,31 грн та, відповідно, заявлених позивачем 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
11. ТОВ "ЕДБ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 скасувати, а рішення Господарського суду Черкаської області від 29.09.2025 залишити в силі.
12. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК), зазначаючи, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах:
від 14.01.2026 у справі №922/4558/24, щодо застосування норм статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88;
від 18.04.2022 у справі №522/18010/18, щодо правила про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань";
від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі №904/2104/19 (пункт 9.58), від 22.04.2021 у справі №904/1017/20, щодо необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи (статті 13, 74, 76, 79 ГПК).
13. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) виснуючи про укладення відпповідачем договору у спрощений спосіб, апеляційний суд проігнорував наявність повноважень особи на право підписання не лише первинних документів, а й вчинення правочину;
(2) висновки апеляційного суду про порушення судом першої інстанції рівного ставлення до сторін через незадоволення клопотання певного учасника є безпідставними, так як суд першої інстанції не допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило б реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, тоді як за правовою позицією Верховного Суду, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань;
(3) у контексті доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, відповідач наголошує, що:
- заперечуючи наявність будь-яких господарських зобов'язань між сторонами, відповідач вказав про непогодження здійснення поставки в цього продавця, постачальника, неприйняття вказаного у спірних видаткових накладних товару, відсутність повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС";
- суд першої інстанції правильно зазначив, що подані позивачем видаткові накладні на загальну суму 1 736 013,31 грн не відповідають сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення - 1 801 001,31 грн, а за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції;
- сторони не укладали жодних договорів, відповідач не отримував жодних ТМЦ від позивача за вказаними видатковими накладними. Надані позивачем видаткові накладні містять посилання на договір, проте позивач не надав жодного договору на підтвердження виникнення між сторонами господарських правовідносин;
- в наданих позивачем видаткових накладних відсутні відомості (П.І.Б., посада) особи підписанта накладних з боку відповідача. Невідомо взагалі чий підпис міститься на цих видаткових накладних. Сам по собі підпис на вказаних первинних документах не є підписом генерального директора відповідача (Клімова Ю. М.), який згідно зі статутом ТОВ "ЕДБ" є уповноваженою на підписання особою. Жодних довіреностей на отримання ТМЦ з делегуванням повноважень на їх приймання та підписання первинної фінансово господарської документації позивач не надав.
Наразі не потрібно жодних дозволів на виготовлення печаток, їх можна виготовити у будь-якій гравюрній майстерні, маючи зразок відтиску печатки. Відповідач є активним учасником публічних закупівель, відповідно, зразок відтиску його печатки можна знайти у вільному доступі на сайті "Прозорро", де останній розміщує скан-копії документів із відбитком печатки;
- кожна поставка ТМЦ супроводжується документами на їх перевезення та видачу вантажоодержувачу, проте позивач не надав жодних ТТН, які б свідчили про рух ТМЦ від постачальника до покупця, що є свідченням того, що жодної поставки не було;
- матеріали справи не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів;
- позивач не є виробником товарів за номенклатурами спірних накладних, а отже, навіть якщо припустити, що вказані в накладних ТМЦ було спочатку відвантажено на склад позивача для подальшого відвантаження, то у нього мають бути примірники ТТН від первинного постачальника та такі ТМЦ мали бути оприбутковані у нього;
(4) у сукупності обставин, які мають бути з'ясовані судом, під час судового розгляду до уваги приймається не тільки фактична наявність первинних документів складених відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а й інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи та доказування фактичного здійснення господарських операцій.
14. ПП "Вінагропром МС" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
15. Доводи позивача зводяться до того, що:
(1) зміст касаційної скарги не містить чітких посилань на норми матеріального права чи судову практику, які були порушені чи не застосовані судом апеляційної інстанції.
Тоді як апеляційний суд, надавши правову оцінку наявним видатковим накладним, правильно встановив, що між сторонами склались правовідносини, які виникли на підставі договору поставки, укладеного саме у спрощений спосіб шляхом підписання видаткових накладних.
Такі накладні, як правильно встановив апеляційний суд, оформлені з дотриманням вимог законодавства як такі, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, а відтак, є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема, обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар;
(2) підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
У контексті вказаного суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам відповідача, який вказував на відсутність у цих видаткових накладних, прізвища отримувача, припускав можливість отримання позивачем зразка відбитка печатки відповідача, що містяться на видаткових накладних, зазначивши, що у графі "прийняв" вказаних накладних міститься написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатка підприємства відповідача. Тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування дійсності підписів уповноваженої особи та відтисків печатки, які містяться у видаткових накладних, а також відсутності повноважень у вказаної особи;
(3) некоректними та безпідставними є твердження скаржника про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.01.2026 у справі №922/4558/24, так як позиція суду апеляційної інстанції повністю відповідає висновкам Верховного Суду в указаній постанові;
(4) апеляційний суд при наданні оцінки доказам та ухваленні рішення цілком правомірно застосував принцип стандарту доказування та змагальності сторін, здійснивши розгляд цієї справи з дотриманням вимог чинного законодавства, принципів судочинства, за результатами чого ухвалив справедливе та обґрунтоване рішення, яке ґрунтується на нормах матеріального права та відповідає усталеній судовій практиці.
16. ТОВ "ЕДБ" подало додаткові пояснення, в яких заперечило позицію позивача, наведену у відзиві на касаційну скаргу.
17. У судовому засіданні, яке відбулось 01.04.2026, Суд залишив вказані пояснення без розгляду, та як частина п'ята статті 161 ГПК передбачає можливість учасника справи подати пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, лише з дозволу суду, якщо останній визнає це необхідним, тоді як у цій справі Суд не визнавав необхідним одержати від учасників справи (у цьому випадку від відповідача) додаткові пояснення (у цьому випадку щодо відзиву позивача на касаційну скаргу) та не надавав відповідачу (скаржнику) дозволу на їх подання.
Позиція Верховного Суду
18. Предметом спору в цій справі є наявність/відсутність підстав за стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар на підставі укладеного в спрощеній формі договору шляхом оформлення та підписання видаткових накладних, а також 3% річних та інфляційних втрат, за результатами вирішення якого (спору) суд першої інстанції вважав, що відповідні видаткові накладні за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару позивача, інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції, тоді як апеляційний суд виснував, що такі видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем та встановлення між ними договірних відносин, і, як наслідок, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, зокрема з огляду на те, що у графі "прийняв" містять написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатку підприємства відповідача.
19. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
20. Відповідно до частини другої статті 509 ЦК зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
21. За змістом пункту першого частини другої статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
22. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК).
23. Стаття 627 ЦК встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
24. Згідно з частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК в редакції, чинній на момент виникнення господарських правовідносин між сторонами) було встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
25. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (стаття 639 ЦК).
26. За договором поставки в силу норм статті 712 ЦК продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
27. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК).
28. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
29. Згідно із частиною першою статті 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
30. Отже, суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі за текстом - Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку), та ЦК, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
31. Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на які за змістом свого рішення послався суд першої інстанції, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
32. Норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
33. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
34. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
35. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
36. Відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
37. Згідно зі статте 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
38. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
39. З огляду на наведені положення норм як матеріального права, так і процесуального права, суд першої інстанції виснував, що подані позивачем видаткові накладні на загальну суму 1 736 013,31 грн не відповідають сумі заборгованості, заявленій позивачем до стягнення - 1 801 001,31 грн, а за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції.
40. Тоді як апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, відповідні висновки останнього жодним чином не спростував, обмежившись зазначенням про те, що між сторонами у цій справі виникли господарські правовідносини з поставки товару, оформлені у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які є первинними бухгалтерськими документами, за якими, у відповідача виник обов'язок оплатити отриманий від позивача товар.
41. Крім цього Суд враховує, що ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції не навів жодного нормативно-правового обґрунтування, яке було б відмінним від застосованого судом першої інстанції, в силу якого виснував, що за обставин цієї справи та протилежних позицій сторін доведення реальності господарських операцій за спірними накладними, внаслідок здійснення яких має відбутися реальний рух активів, не є визначальним у цій справі, а також у світлі цього не спростував необхідність досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця), на чому згідно з усталеною позицією наголошував Верховний Суду, зокрема у врахованій судом першої інстанції постанові останнього.
42. Оскаржувана постанова апеляційного суду не містить також жодного мотивування в аспекті врахованих судом першої інстанції висновків Верховного Суду стосовно того, що у разі невизнання стороною факту постачання спірного товару, на чому наполягає відповідач у цій справі, зокрема ,у наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
43. За наведеного Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, мотивованого, зокрема, відсутністю інших доказів здійснення господарських операцій за спірними у цій справі видатковими накладними, з ухваленням нового про задоволення позову, в порушення пункту 3 частини першої статті 282 ГПК у мотивувальній частині своєї постанови не навів мотивів відхилення аргументів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
44. Вказуючи про те, що за період липень-листопад 2021 року між сторонами мали місце господарські операції з поставки ТМЦ (цемент, арматура, труби, тощо), поставка яких відбулась за місцем знаходження позивача (його юридична адреса) Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Незалежності,53 (Леніна 51Д), з його складського приміщення, суд апеляційної інстанції жодним чином не мотивував відхилення доводів відповідача в цій частині, зокрема в аспекті того, що (1) кожна поставка ТМЦ супроводжується документами на їх перевезення та видачу вантажоодержувачу, проте позивач не надав ТТН, які б свідчили про рух ТМЦ від постачальника до покупця, що є свідченням того, що жодної поставки не було; (2) позивач не є виробником товарів за номенклатурами спірних накладних, а отже, навіть якщо припустити, що вказані в накладних ТМЦ було спочатку відвантажено на склад позивача для подальшого відвантаження, то у нього мають бути примірники ТТН від первинного постачальника та такі ТМЦ мали бути оприбутковані у нього; (3) матеріали справи не містять підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході постачання та реалізації товарів, послуг, що є предметом договорів, в тому числі про фактичний рух активів.
45. Крім цього Суд враховує, що виснуючи про те, що надані позивачем видаткові накладні були оформлені з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку з огляду на те, що видаткова накладна №19 від 30.07.2021 у графі "прийняв" містить написане від руки прізвище особи "Крупський" та відповідний підпис, а також печатку підприємства відповідача, решта видаткових накладних, які є предметом розгляду у цій справі та які оформлялись сторонами у період серпень-листопад 2021 року, також містять аналогічний підпис та печатку підприємства відповідача, суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування дійсності підписів уповноваженої особи та відтисків печатки, які містяться у видаткових накладних, а також відсутності повноважень у вказаної особи.
46. Тобто, апеляційний суд виходив з того, що позиція позивача стосовно наявності між сторонами договірних зобов'язань щодо поставки товару за спірними видатковими накладними, з огляду на їх підписання представником відповідача, є доведеною, доки інша сторона (відповідач) її не спростує.
47. Тоді як Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошували на тому, що певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20, на які в аспекті визначеної підстави касаційного оскарження посилається скаржник).
48. Крім цього Суд звертає увагу на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення з посиланням на те, що висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 238 ГПК щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не зазначив, яких саме порушень в контексті наведених норм ГПК допустився суд першої інстанції, які в силу вказаних норм процесуального права стали підставою для скасування рішення останнього.
49. Тоді як правильно вказує скаржник з посиланням на відповідні правові висновки Верховного Суду, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
50. При цьому Суд враховує, що оскаржувана постанова, крім посилання на те, що наявні у справі видаткові накладні, крім інших обов'язкових реквізитів, містять інформацію "загальна сума" товару, яка визначається прописом та в цифровому вираженні вона становить 1 736 013,31 грн, а прописом - 1 801 001,31грн, не містить навіть формальних міркувань, з яких апеляційний суд виходив, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з ухваленням нового рішення про його задоволення.
51. З огляду на наведене, Верховний Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
52. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
53. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
54. Частиною п'ятою статті 236 ГПК передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
55. Згідно із частиною четвертою статті 238 ГПК в мотивувальній частині рішення суду зазначається серед іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
56. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 282 ГПК у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
57. У порушення наведених вище норм законодавства, апеляційний суд не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи та доводам сторін, зокрема позиції відповідача, наведеній у відзиві на апеляційну скаргу, не здійснив належне дослідження та оцінку доказів у світлі висновків суду першої інстанції, який вважав, що подані позивачем видаткові накладні за відсутності повноважень у Крупського В.В. на отримання товару від ПП "Вінагропром МС", інших доказів здійснення господарської операції, реєстрації вказаних накладних у податкових органах, обставин перевезення товару за умови заперечення відповідачем їх вчинення, в сукупності не вказують про фактичну поставку вказаного товару та реальність, доведеність здійснення господарської операції, а також не навів обґрунтованих підстав для скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наведених підстав. Вказане, в свою чергу, унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи за заявленими позивачем вимогами.
58. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, у зв'язку з чим оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
59. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові, а також на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду цієї справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
61. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
62. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
63. Ураховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, Суд вважає, що оскаржувану постанову апеляційного суду, якою останній скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалив нове про задоволення позову, - належить скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.
64. З огляду на скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2026 у справі №925/600/25 та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у цій справі, яка не є предметом касаційного оскарження, також підлягає скасуванню як невід'ємна частина основного рішення.
Розподіл судових витрат
65. Відповідно до статті 129 ГПК у зв'язку із скасуванням оскаржуваної постанови апеляційного суду рішення і передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції розподіл судових витрат у справі, в тому числі за подання касаційної скарги, буде здійснюватися за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-дорожнє будівництво" задовольнити частково.
2.Постанову від 14.01.2026 та додаткову постанову від 17.02.2026 Північного апеляційного господарського суду у справі №925/600/25 скасувати.
3.Справу №925/600/25 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець