01 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/2568/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Ломака В.С.)
від 24.07.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Михальська Ю.Б., судді: Мальченко А.О., Тищенко А.І.)
від 16.12.2025
у справі № 910/2568/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична сервісна компанія"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 4 477 769, 45 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Антонова Г.І., Черепов О.О.,
відповідача - Нестерова І.Г.,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська енергетична сервісна компанія" (далі - ТОВ "Українська енергетична сервісна компанія", позивач) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго", відповідач), в якому із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просило стягнути 4 477 769,45 грн, з яких 666 573,35 грн пені, 3 165 576,98 грн інфляційних втрат та 645 619,12 грн 3% річних.
1.2. В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідачем порушено умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 у частині здійснення своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг у період з 01.01.2024 по 30.06.2024, з огляду на що позивачем нараховано 3 % річних, інфляційні втрати та пеню на суму прострочення зобов'язань.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025, у справі №910/2568/25 позов ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» до ПрАТ «НЕК «Укренерго» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Українська енергетична сервісна компанія» 645 619, 12 грн 3 % річних та 3 137 324, 17 грн інфляційних втрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було допущено порушення умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 в частині оплати наданих позивачем послуг на суму 30 145 979,54 грн. Зазначене є підставою для нарахування позивачем відповідачу до стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Суди установили, що нарахована позивачем сума 3% річних у розмірі 645 619,12 грн є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства, тоді як відповідачем контррозрахунку наведених компенсаційних виплат надано не було, а тому суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у вказаному розмірі.
Щодо суми нарахованих інфляційних втрат, то суди встановили, що позивач не врахував висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені, зокрема у постановах від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 23.09.2021 у справі №924/2/21. Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суди дійшли висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3 137 324,17 грн інфляційних втрат.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, нарахованої у період з 01.06.2024 по 26.02.2025, тобто під час дії воєнного стану, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій з огляду на положення постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 25.02.2022 №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» (у редакції постанови від 26.04.2022 №413).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ПрАТ «НЕК «Укренерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №910/2568/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19 (щодо застосування статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" та статті 625 ЦК України).
Скаржник відзначає, що враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» №2019-VIII, відповідач не може користуватися коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом, а з огляду на зазначене, а також, враховуючи неможливість використання відповідачем коштів, належних до сплати позивачу, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, стаття 625 ЦК України, на думку скаржника, не підлягала застосуванню.
Крім того, скаржник також посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: статей 611, 625 ЦК України, статей 230, 231 ГК України та порушення норм процесуального права, зокрема статей 86, 236, 238, 282 ГПК України.
3.3. Позивач 05.03.2026 через «Електронний суд» подав до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. ПрАТ "НЕК "Укренерго" приєдналося до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що підтверджується повідомленням від 26.10.2021 вих. № 01/48159.
Отже, між сторонами у справі укладений договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 26.10.2021 №2187-01024 (далі - Договір).
Умовами пункту 1.3 Договору встановлено, що СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.
Відповідно до пункту 1.4 Договору ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 (далі - Правила ринку).
Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку (пункт 1.5 Договору).
Пунктами 2.1, 2.2 Договору встановлено, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього Договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. За підсумками місяця визначається індикативна величина - середньозважена ціна небалансів електричної енергії за розрахунковий місяць, що розраховується шляхом ділення загальної вартості небалансів електричної енергії на загальний обсяг небалансів електричної енергії. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.
Згідно з пунктом 5.1 Договору виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього Договором.
Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 5.6 Договору).
У пункті 5.9 Договору зазначено, що ОСП формує та направляє Акт купівлі-продажу до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання Акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом)), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою Акта (у разі неможливості підпису в електронній формі).
Сторонами має бути забезпечена можливість здійснення електронного документообігу шляхом реєстрації у системі, яка забезпечує функціонування електронного документообігу.
Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ Акта СВБ розглядає та повертає ОСП один примірник Акта, підписаного зі своєї сторони.
Акт повинен бути підписаний сторонами в один і той самий спосіб.
У разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до Акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього Акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними в Акті.
Якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ Акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони СВБ примірник Акта, то такий Акт вважається підписаним СВБ
За умовами пункту 5.10 Договору СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП примірник підписаного зі своєї сторони Акта купівлі-продажу у паперовому та / або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП).
Пунктами 9.1 та 9.2 Договору встановлено, що останній набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього Договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання.
Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов'язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.
Згідно з пунктами 10.1 -10.3 Договору цей правочин може бути змінений ОСП в односторонньому порядку у разі внесення Регулятором змін до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, який є додатком 1 до Правил ринку. У такому випадку зміни до цього Договору вносяться ОСП протягом 10 днів з дня набрання ними чинності. Договір зі змінами оприлюднюється на вебсайті ОСП. Якщо учасник ринку не ініціював розірвання цього Договору протягом одного місяця з дати набрання чинності змінами, вважається, що він погодився зі зміненим Договором.
4.2. На виконання умов Договору сторони у період з січня по червень 2024 року включно підписали ряд Актів купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором та Актами коригування (врегулювання).
З матеріалів справи вбачається, що Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором був отриманий позивачем та підписаний сторонами 09.02.2024. Крім того, 12.02.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.01.2024 (на суму 241 316,76 грн). Також 21.05.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 21.05.2024 №ВР/24/01-2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.01.2024 №ВН/24/01-2187 згідно з Договором, який був підписаний Компанією 21.05.2024, а Товариством - 22.05.2024.
Позивач 27.05.2024 супровідним листом від 25.05.2024 №156/05-24 направив на електрону адресу Компанії рахунок-фактуру від 17.05.2024 №1705202400126 на суму 21 537 714,88 грн.
Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором отриманий позивачем 11.03.2024 та підписаний сторонами 12.03.2024 (11.03.2024 - відповідачем, 12.03.2024 - позивачем). Крім того, 12.03.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.02.2024 (на суму 31 690,91 грн).
Також 05.06.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 №ВР/24/02-2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 29.02.2024 №ВН/24/02-2187 згідно з Договором, який був підписаний сторонами 05.06.2024.
Позивач 06.06.2024 супровідним листом від 06.06.2024 №172/06-24 направив на електрону адресу відповідача рахунок-фактуру від 31.05.2024 №3105202400373 на суму 3 224 554,81 грн.
Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором отриманий позивачем та підписаний сторонами 11.04.2024. Крім того, 13.05.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2024 (на суму 77 485,63 грн). Також 14.06.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 14.06.2024 №ВР/24/03-2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.03.2024 №ВН/24/03-2187 згідно з Договором, який був підписаний сторонами 14.06.2024.
Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором отриманий позивачем 10.05.2024 та підписаний сторонами 10.05.2024. Крім того, 13.05.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2024 (на суму 218 415,41 грн). Також 27.06.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 27.06.2024 №ВР/24/04-2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.04.2024 №ВН/24/04-2187 згідно з Договором, який був підписаний сторонами 27.06.2024.
Позивач 28.06.2024 супровідним листом від 28.06.2024 №212/06-24 направив на електронну адресу відповідача рахунок-фактуру від 25.06.2024 №2506202400136 на суму 3 067 469,77 грн.
Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором отриманий позивачем та підписаний сторонами 11.06.2024. Крім того, 13.08.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.07.2024 (на суму 107 285,73 грн). Також, 02.07.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 28.06.2024 №ВР/24/05-2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.05.2024 №ВН/24/05-2187 згідно з Договором, який був підписаний сторонами 03.07.2024.
Позивач 03.07.2024 супровідним листом № 217/07-24 направив на електронну адресу відповідача рахунок-фактуру від 21.06.2024 №2106202400399 на суму 16 493,54 грн.
Акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором отриманий позивачем та підписаний сторонами 09.07.2024. Крім того, 14.08.2024 сторони підписали Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.07.2024 (на суму 1 969 906,33 грн). Також 26.07.2024 позивач отримав Акт-корегування (врегулювання) від 26.07.2024 №СВБ_ВР_02_2024_06_2187 до Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 30.06.2024 №ВН/24/06-2187 згідно з Договором, який був підписаний сторонами 29.07.2024.
Позивач 01.08.2024 супровідним листом від 01.08.2024 №246/08-24 направив на електронну адресу відповідача рахунок-фактуру від 10.07.2024 №1007202400128 на суму 2 299 746,54 грн.
4.3. У пред'явленому позові Товариство посилалося на те, що сторони періодично звіряли розрахунки за Договором, на підтвердження чого надав відповідні акти звірки. Так, результати взаємних поставок та зобов'язань із сальдо на користь позивача в межах Договору знайшли своє відображення у складених та підписаних сторонами Актах звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 30.06.2024 та з 01.07.2024 по 30.09.2024. Первинна документація, яка є підставою для нарахувань та розрахунків, надходила від відповідача до позивача, у тому числі поза спірним періодом, тому позивач долучив до матеріалів справи акти звірки за періоди, починаючи з 01.01.2024 по 30.09.2024 включно. Зі змісту означених актів вбачається, що станом на 30.06.2024 загальна заборгованість відповідача перед позивачем склала 31 850 576,07 грн та 28 294 031,13 грн, а на 30.09.2024 загальна заборгованість відповідача перед позивачем становила 43 254 917,41 грн та 28 628 498,06 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Товариством умов цього правочину.
Відповідачем під час розгляду справи не заперечувався ні факт надання позивачем у січні 2024 року - червні 2024 року послуг за Договором, ні їх вартість.
4.4. Враховуючи відсутність надходження від відповідача оплат за Договором у передбачений законом термін, претензіями, зокрема від 05.06.2024 №170/06-24, від 24.06.2024 №205/06-24, від 18.07.2024 №239/07-24, від 18.07.2024 №240/07-24 та від 29.08.2024 №272/08-24 позивач звертався до відповідача з вимогами погасити наявну в останнього заборгованість за Договором (направленими відповідачу рахунками).
Натомість у добровільному порядку відповідач не задовольнив направлені претензії та не оплатив вартість небалансів за Договором за період з 01.01.2024 по 30.06.2024, заборгувавши таким чином позивачу на час звернення останнього до суду з даним позовом грошові кошти у розмірі 30 145 979,54 грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати отриманих від позивача протягом січня-червня 2024 року послуг, позивач просив суд стягнути з Компанії 3 % річних у загальному розмірі 645 619,12 грн, з яких: 21 184,64 грн. - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 21 537 714,88 грн у період з 01.06.2024 по 12.06.2024; 44 653,27 грн - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 24 762 269,69 грн у період з 13.06.2024 по 04.07.2024; 11 405,63 грн - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 27 829 739,45 грн у період з 05.07.2024 по 09.07.2024; 63 909,39 грн - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 27 846 233,00 грн у період з 10.07.2024 по 06.08.2024; 363 234,34 грн - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 30 145 979,54 грн у період з 07.08.2024 по 31.12.2024; 141 231,85 грн - 3 % річних, нараховані на суму боргу в розмірі 30 145 979,54 грн у період з 01.01.2025 по 26.02.2025, а також 3 165 576,98 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми основного боргу протягом наведеного періоду.
4.5. Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, виходили з такого:
- строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг за Договором на момент розгляду справи є таким, що настав;
- на час вирішення даного спору відповідач повністю погасив суму основного боргу за Договором у розмірі 30 145 979,54 грн (без сплати пені, інфляційних втрат та 3 % річних), у зв'язку з чим стягнення цієї суми не входить до ціни позову та безпосереднього до предмета спору в даній справі;
- нарахована позивачем сума 3 % річних є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства;
- здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, враховуючи методики розрахунку, наведені у постановах Верховного Суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 137 324,17 грн інфляційних втрат, з яких: 544 769,93 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу в розмірі 24 762 269,69 грн за червень 2024 року (102,2 %); 2 592 554,24 грн - інфляційні втрати, нараховані на суму основного боргу в розмірі 30 145 979,54 грн протягом серпня 2024 року - січня 2025 року (108,7 %).
- відсутні правові підстави для зменшення нарахованих сум 3 % річних у даній справі, розмір яких відповідає принципам розумності і справедливості та є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником;
- відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені, оскільки остання нарахована під час періоду воєнного стану.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/2568/25 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/2568/25 за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025, якими частково задоволено позовні вимоги.
При цьому Суд ураховує, що рішення суду першої інстанції у відмовленій частині позову жодною із сторін ані до суду апеляційної інстанції, ані до касаційного суду не оскаржувалось, а відтак Судом у цій частині не переглядається.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Так, ПрАТ "НЕК "Укренерго" вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 03.04.2020 у справі №920/653/19 щодо застосування статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" та статті 625 ЦК України.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Також колегія суддів відзначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
6.4. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, №920/653/19, Верховний Суд виходить з такого.
6.4.1. У справі №910/19094/17, на яку посилається скаржник, предметом розгляду були вимоги про стягнення 303 353,33 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих на суму основного боргу за договором оренди. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 рішення суду першої інстанції скасовано частково, позов задоволено частково. Задовольняючи позов у частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Разом із тим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, виходячи з неправомірності її нарахування поза межами дії договору. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/19094/17, Верховний Суд у постанові від 16.10.2018 (пункт 4.8) зазначив, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
6.4.2. У справі №910/11249/17, на яку посилається скаржник, предметом позову було солідарне стягнення 22 247 906,19 грн курсової різниці, 3 % річних, які нараховані на суму курсової різниці та на суму боргу, інфляційних втрат, нарахованих на борг у різні періоди невиконання договору поставки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегапром», як постачальником, та Публічним акціонерним товариством «Нікопольський завод феросплавів», як покупцем, укладено договір поставки, за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Внаслідок неналежного виконання умов договору поставки за покупцем утворилась заборгованість, що становила 100 378 909,88 грн та була стягнута рішенням суду від 16.05.2016 у справі № 910/2114/16. Оскільки фактичне виконання зазначеного рішення суду здійснено покупцем лише 01.03.2017, враховуючи передбачене договором поставки право здійснити коригування рахунків після отримання оплати, позивач просив стягнути з відповідачів 22 247 906,19 грн. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки внаслідок прийняття рішення суду від 16.05.2016 у господарській справі № 910/2114/16, яке частково скасовано постановою суду апеляційної інстанції від 21.12.2016, у відповідача перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена у гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України. Верховний Суд постановою від 29.01.2019, на яку посилається скаржник, залишив оскаржувані судові рішення без змін і дійшов такого висновку щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України (пункт 4.6 постанови): «Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові».
6.4.3. У справі №910/15714/18, на яку посилається скаржник, предметом спору були вимоги про стягнення 307 518,54 грн інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов'язання за договором про відступлення права вимоги. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і передаючи справу в цій частині на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 зазначив про те, що при вирішенні цього спору в частині відмови у задоволенні позову на суму 254 511,70 грн інфляційних втрат, апеляційний суд на порушення вимог статей 86, 236 ГПК України не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи встановлений укладеною між сторонами редакцією договору порядок застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобов'язання; чи визначені формули, які б регулювали визначення розміру грошових зобов'язань у випадку збільшення / зменшення курсу долара США; чи мав відповідач право на коригування грошового зобов'язання відповідно до курсу валюти, встановленого на день оплати грошового зобов'язання. При цьому Верховний Суд у зазначеній постанові у справі № 910/15714/18 виснував про те, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
6.4.4. У справі №914/1001/19, на яку посилається скаржник, спір виник щодо стягнення 500 971,71 грн інфляційних втрат, 3 % річних та пені у зв'язку із простроченням відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг щодо сервісного обслуговування холодильного обладнання відповідача. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з доведеності позивачем факту несвоєчасної сплати відповідачем за надані послуги згідно з укладеним сторонами договором, тому нарахування позивачем інфляційних втрат, 3 % річних та пені визнано обґрунтованим. Верховний Суд постановою від 30.04.2020 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та виснував, що сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні втрати, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 5.2.4 зазначеної постанови).
6.4.5. У справі №920/653/19, де предметом спору було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору підряду, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій (якими частково були задоволені позовні вимоги), також відзначив, що сплата 3% від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
6.5. У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що у справі №910/2568/25, що переглядається, предметом судового розгляду є стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку зі простроченням виконання ПрАТ «Укренерго» зобов'язань з погашення заборгованості (основного боргу) за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.
Натомість зі змісту постанов Верховного Суду, прийнятих у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, №920/653/19 убачається, що правовідносини між сторонами зазначених справ виникли щодо підставності застосування судами відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України (нарахування втрат від інфляції та 3% річних), у спорах, що виникли з укладених суб'єктами господарювання, які не є учасниками ринку електричної енергії, цивільно-правових договорів (відповідно договорів оренди нежитлового приміщення, поставки продукції коксохімічного виробництва, відступлення права вимоги, надання послуг із сервісного обслуговування обладнання, договору підряду).
6.6. Відтак, проаналізувавши наведені скаржником постанови Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин, ураховуючи критерії подібності, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №333/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність справ №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, №920/653/19 зі справою, що переглядається, з огляду на різне правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір у зазначених справах (спори у цих справах не стосуються порядку розрахунків між учасниками ринку електричної енергії, а судами у таких справах не розглядалося питання застосування статті 625 ЦК України в сукупності зі статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії»), тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
Саме лише цитування скаржником висновків Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України, які наведено в постановах у справах №910/19094/17, №910/11249/17, №910/15714/18, №914/1001/19, №920/653/19 у неподібних правовідносинах зі справою, що переглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Схожих висновків щодо неподібності означених справ з правовідносинами, що виникли на ринку електричної енергії, також дійшов Верховний Суд в ухвалі від 27.01.2026 у справі « 910/3782/25 у подібних правовідносинах.
6.7. У контексті наведеного колегія суддів наголошує, що наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування (неврахування) правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Тобто неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі у подібних правовідносинах.
Досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Так, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих йому протягом спірного періоду послуг за Договором на момент розгляду справи є таким, що настав. Відтак, ураховуючи, що на час вирішення даного спору відповідач повністю погасив суму основного боргу за Договором, нарахована позивачем сума 3 % річних на прострочену суму зобов'язань є обґрунтованою. Водночас щодо розрахунку інфляційних втрат суд вказав, що заявлений розмір є частково обґрунтованим, адже здійснений без урахування методики розрахунку, визначеною Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 23.09.2021 у справі №924/2/21.
Отже, судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на предмет, підстави позову, а також фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 ГПК України.
6.8. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "НЕК "Укренерго", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним, суб'єктивним і об'єктними критеріями є неподібними.
6.9. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ “Sunday Times v. United Kingdom» (заява №6538/74) Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін “передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін “передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови “законний» та “згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі “Steel and others v. The United Kingdom»).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 у справі №910/2568/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко