65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"23" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3182/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши №916/3182/25
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 );
до відповідача Фізичної особи-підприємця Вечерікова Дениса Леонідовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 );
про стягнення 394 109,70грн.
Представники сторін:
Від позивача: Мороз А.І. ордер;
Від відповідача: не з'явився;
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Вечерікова Дениса Леонідовича про стягнення 394 109,70грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на неналежне виконання Фізичною особою-підприємцем Вечеріковим Денисом Леонідовичем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №01/12/19 від 01.12.2019.
Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Степанової Л.В. від 13.08.2025р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3182/25 в порядку загального позовного провадження.
На підставі розпорядження керівника апарату суду №256 від 23.10.2024р. відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 21.10.2025 №2163/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв'язку з поданням заяви про відставку", на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 №17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, було призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №916/3182/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025, справу №916/3182/25 передано на розгляду судді Погребної К.Ф.
Ухвалою суду від 27.10.2025р. суддею Погребною К. Ф. було прийнято справу №916/3182/25 до свого провадження із призначенням до розгляду в засіданні суду.
03.02.2026р. за вх. №4077/26 до суду від відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 16.02.2026р. в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Вечерікову Денису Леонідовичу від 03.02.2026р. за вх. 4077/26 про поновлення строку на подання відзиву було відмовлено.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2026р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.
24.11.2025р. за вх. №3728/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити.
Відповідний відзив залучено до матеріалів справи, проте до уваги судом не приймається оскільки поданий з порушенням строків та ухвалою суду від 16.02.2026р. судом було відмовлено в їх поновленні.
19.01.2026р. за вх. №1963/26 до суду від відповідна надійшло клопотання до долучення матеріалів справи доказів. Відповідні докази залучені до матеріалів справи, проте до уваги судом не приймається оскільки подані з порушенням строків на їх подання без клопотання про його поновлення.
Крім того, 19.01.2026р. за вх.№2005/26 до суду від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
23.03.2026р. за вх. №10089/26 до суду від представника відповідача Мишак Д.Е. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку зі зайнятістю в іншому судовому процесі.
Судом в задоволенні відповідного клопотання було відмовлено, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме ордеру серії ВТ№1037377 у відповідача є інший представник, а саме адвокат Ілянда Оксана Іванівна. Клопотання про відкладення розгляду справи від іншого представника до суду не надходило.
Судом, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як вказує позивача, вона як фізична особа, володіє приміщенням кафе, загальною площею 77 кв.м., котре розташоване: м. Херсон, на розі вул. Суворова, 19 та вул. Рішельєвська, 14, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1913536065101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2019 року.
01.12.2019р. між Фізичною особою - підприємцем Лушніковою Веронікою Анатоліївною (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Вечеріковим Денисом Леонідовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/12/19.
За посиланнями позивача, на час укладання Договору вона мала статус фізичної особи- підприємця, який припинений 28.06.2023р. При цьому припинення надалі підприємницької діяльності орендодавцем, як зазначає позивач, не змінює правової природи зобов'язання.
Так, згідно п.1.1 договору, за цим Договором Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в платне користування протягом строку, встановленого цим договором приміщення, зазначені у п. 1.2. цього договору, а Орендар зобов'язується прийняти приміщення та користуватися цими приміщеннями і оплачувати таке користування відповідно до умов та в порядку, встановлених цим договором, а після закінчення строку користування повернути приміщення в стані не гіршому ніж на момент отримання приміщення в користування, з урахуванням нормального зносу та з поліпшеннями, які неможливо відокремити, що були проведені Орендарем.
Відповідно до п.1.2 договору, приміщення, що передаються за цим договором являє собою частину кафе загальною площею 45,2 кв.м., яке є вбудованим в багатоквартирний житловий будинок розташований за адресою: м. Херсон, вул. Суворова 19 / Жовтневої революції, 14, реєстраційний номер в Реєстрі права власності на нерухоме майно 30782861.
Як зазначає позивач сторонами 01.12.2019р. було підписано акт прийому-передачі приміщення.
У відповідності до пункту 1.5. Договору оренди, приміщення надається у користування строком на 2 (два) роки і 11 (одинадцять) місяців з 01 грудня 2019 року до 01 листопада 2022 року.
Пункт 7.2. Договору оренди встановлює умову за якою строк користування приміщенням, передбачений цим Договором, продовжується автоматично на один рік, якщо жодна із сторін не висунула своїх заперечень.
За посиланнями позивача, оскільки жодна із сторін не заперечувала щодо продовження строку Договору оренди та приміщення не звільнено Орендарем, його строк продовжувався на відповідні періоди з 01 листопада 2022 року автоматично кожного року - до 01 листопада 2025 року включно.
Відповідно до пункт 2.1.2 договору орендар зобов'язується здійснювати оплату за користування приміщенням на умовах та порядку встановлених частиною 4 цього Договору. Пунктами 2.1.7, 2.1.13. передбачено обов'язок Орендаря після припинення цього Договору повернути Орендодавцю Приміщення в порядку, встановленому статтею 3 цього Договору, в стані не гіршому ніж на момент їх передачі Орендарю, з урахуванням нормального зносу та з усіма поліпшеннями, які не можливо відокремити без пошкодження Приміщень, а також у випадку закінчення строку дії цього Договору, звільнити Приміщення у строк зазначений у п. 3.3. цього Договору.
Орендар повертає Орендодавцю приміщення протягом трьох робочих днів з дати закінчення строку оренди, встановленому у п. 1.5. цього Договору (п.3.3 договору).
Пунктом 2.4.1. передбачено, що Орендодавець має право отримувати плату за користування приміщенням у розмірі, в порядку та на умовах статті 4 цього Договору.
Відповідно до статті 4 договору, Орендар сплачує Орендодавцеві оренду плату за користування приміщенням (Орендна плата) та відшкодовує йому витрати на оплату комунальних послуг фактично спожитих Орендарем в Приміщенні відповідно до наданих Орендодавцем квитанцій. Зняття показників лічильників за споживання електроенергії та водопостачання здійснюється разом з представником орендодавця (п.4.1 договору). Орендну плату за користування Приміщенням Орендар починає сплачувати з 1 грудня 2019 року і вона становить 6750 грн. (п.4.2.1 договору). Орендна плата сплачується щомісячно до 1 числа поточного місяця за майбутній місяць оренди (п.4.2.2 договору). При укладанні даного Договору Орендар сплачує орендну плату за останній місяць користування Приміщенням. За перший місяць користування Орендар сплачує орендну плату 1 грудня 2019р.(п.4.2.3 договору).
Як зазначає позивач, останнім було складено акти наданих послуг та рахунки на оплату договору оренди за період з 01.02.2022 року по 01.03.2025 року на суму 6750 грн. щомісяця.
Проте, як вказує позивач, незважаючи на здійснення господарської діяльності відповідач відмовлявся від виконання договірних умов в частині оплати та надавав гарантії про погашення заборгованості пізніше, але в найкоротшій час.
За посиланнями позивача, дії відповідача спричинили виникнення заборгованості по орендній платі з березня 2022 року по березень 2025 року в розмірі 243 000грн.
При цьому, позивач звертає увагу суду, що момент подання позову об'єкт оренди не звільнений відповідачем, об'єкт оренди за актом прийому-передачі не повернутий.
Позивач вказує, що зважаючи на заборгованість Відповідача по орендній платі останньому направлено 17 липня 2024 року претензію на суму заборгованості в розмірі 195750, 00 грн., а саме за 10 місяців 2022 року, 12 місяців 2023 року та 7 місяців 2024 року із доданням копій актів і рахунків за місяці, що завершені. Пред'явлено вимогу не пізніше наступного дня після отримання цього листа, оплатити заборгованість по орендній платі, котра виникла згідно Договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2019 року №01/12/19 в загальній сумі 195 750 грн.
Проте, відповідна претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, наявна заборгованість з орендної плати останнім погашена не була.
Крім того, як зазначає позивача 30.05.2025 року відповідачу повторно було направлено претензію на всю суму заборгованості за період з березня 2022 року по березень 2025 року із наданням актів, рахунків і актів звірки за період з липня 2024 року по березень 2025 року.
Проте, відповідна претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, наявна заборгованість з орендної плати останнім погашена не була.
Також, за посиланнями позивача відповідач допустив порушення умов договору оренди в частині компенсації витрат за комунальні послуги, в супереч пред'явлених позивачем до оплати квитанцій відповідачу за період з липня 2022 року по грудень 2022 року включно.
Позивач зазначає, що зважаючи на відсутність компенсації витрат на комунальні послуги відповідачу 17.07.2024р. було направлено претензію із вимогою здійснити погашення заборгованості за рахунками виставленими з лютого 2022 року по лютий 2023 року з яких не оплачені рахунки з липня 2022 року.
Проте, відповідна претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач наголошує, що в наслідок таких дій відповідача за позивачем надавачем послуг - АТ «Херсонобленерго» обліковується заборгованість по об'єкту оренди в сумі 64747,72 грн. за особовим рахунком № НОМЕР_3 (рахунок від 31.07.2022 року на 28143,93; рахунок від 31.08.2022 року на 33789,35 грн., рахунок від 30.09.2022 року на 49317,12 грн., рахунок від 31.10.2022 року на 58985,66, рахунок від 30.11.2022 року на 59387,84, рахунок станом на 31.12.2022 року на 64747,72 грн.).
При цьому позивач звертає увагу суду, що сума заборгованості по комунальним послугам спожитим відповідачем підтверджується рахунками, які належно пред'явленні останньому та відправлені додатково окремою претензією від 17.07.2024р.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі не виконання чи не належного виконання сторонами будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Крім того в зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати, позивачем було нараховано відповідачу пеню в сумі 43 279,69грн. та інфляційні витрати в сумі 43 082,29грн.
Посилаючись на вищенаведені обставини Лушнікова Вероніка Анатоліївна звернулась до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено матеріалами справи, 01.12.2019р. між Фізичною особою - підприємцем Лушніковою Веронікою Анатоліївною (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Вечеріковим Денисом Леонідовичем (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №01/12/19, за умовами якого Орендодавець зобов'язується передати Орендареві в платне користування протягом строку, встановленого цим договором приміщення, зазначені у п. 1.2. цього договору, а Орендар зобов'язується прийняти приміщення та користуватися цими приміщеннями і оплачувати таке користування відповідно до умов та в порядку, встановлених цим договором, а після закінчення строку користування повернути приміщення в стані не гіршому ніж на момент отримання приміщення в користування, з урахуванням нормального зносу та з поліпшеннями, які неможливо відокремити, що були проведені Орендарем.
Відповідно до п.1.2 договору, приміщення, що передаються за цим договором являє собою частину кафе загальною площею 45,2 кв.м., яке є вбудованим в багатоквартирний житловий будинок розташований за адресою: м. Херсон, вул. Суворова 19 / Жовтневої революції, 14, реєстраційний номер в Реєстрі права власності на нерухоме майно 30782861.
Відповідно до п. 3.1. Договору передача Орендодавцем приміщення у користування Орендарю здійснюється шляхом підписання останніми Акту передачі приміщення. З моменту підписання Акту передачі приміщень розпочинається фактичне користування приміщеннями.
01.12.2019р. між Фізичною особою - підприємцем Лушніковою Веронікою Анатоліївною (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Вечеріковим Денисом Леонідовичем було підписано Акт приймання-передачі об'єкта оренди.
Відповідно до пункт 2.1.2 договору орендар зобов'язується здійснювати оплату за користування приміщенням на умовах та порядку встановлених частиною 4 цього Договору.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 4 договору, Орендар сплачує Орендодавцеві оренду плату за користування приміщенням (Орендна плата) та відшкодовує йому витрати на оплату комунальних послуг фактично спожитих Орендарем в Приміщенні відповідно до наданих Орендодавцем квитанцій. Зняття показників лічильників за споживання електроенергії та водопостачання здійснюється разом з представником орендодавця (п.4.1 договору). Орендну плату за користування Приміщенням Орендар починає сплачувати з 1 грудня 2019 року і вона становить 6750 грн. (п.4.2.1 договору). Орендна плата сплачується щомісячно до 1 числа поточного місяця за майбутній місяць оренди (п.4.2.2 договору).
Судом встановлено, що відповідачем належним чином в період з березня 2022 року по березень 2025 року не виконувались його зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати та комунальних послуг, що мало наслідком виникнення у нього заборгованості з орендної плати в сумі 243 000грн. та компенсації комунальних послуг в розмірі 64 747,72 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово надсилав на адресу відповідача претензії, зокрема 17.07.2024р. та 30.05.2025р, з вимогами погасити відповіді заборгованості до яких долучав акти, рахунки копії яких містяться в матеріалах справи.
Відповідні претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.
За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснив належну оплату орендної плати та комунальних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, з урахуванням чого вимога позивача про стягнення з відповідача суми орендної плати в розмірі 243 000грн. та комунальних послуг в сумі 64 747,72 грн. обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того в зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договору №01/12/19 від 01.12.2019р. позивачем було нараховано до стягнення відповідачу пеню в сумі пеню в сумі 43 279,69грн. та інфляційні витрати в сумі 43 082,29грн.
Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі не виконання чи не належного виконання сторонами будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв'язку з чим позовні вимоги Лушнікової Вероніки Анатоліївни в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 43 279,69грн. підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, суд встановив, що відповідний розрахунок здійснено належним чином та відповідає вимогам чинного законодавства, з урахуванням чого позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача та інфляційні витрати в сумі 43 082,29грн. підлягають задоволенню.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про сплив позовної давності, господарський суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 було встановлено карантин з 12.03.2020, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України відмінили карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Надалі відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За таких обставин, а також враховуючи вище встановлені господарським судом обставини щодо строку виконання зобов'язань, господарський суд дійшов висновку, що позовна давність не спливла за заявленими позовними вимогами у даній справі.
Щодо усних посилань представника відповідача, на той факт що відповідач припинив свою діяльність в орендованому приміщення та звільнив його 21.01.2023р. суд оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до п.7.1 договору, останній припиняється датою підписання Сторонами Акту повернення Приміщень, але у будь-якому разі не раніше ніж Сторони виконуються всі зобов'язання за цим Договором. Пунктом 7.3. Договору передбачено, що цей Договір може достроково бути припинений за погодженням Сторін або за ініціативою однією із Сторін, але з обов'язковим письмовим попередженням іншої сторони не менше як за місяць.
У відповідності до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Разом з тим відповідачем на підтвердження своє позиції не надано належним чином оформленого акту повернення приміщення, як то передбачено умовами договору, або складеного відповідно до вимог п.7.3 письмового попередження.
Щодо посилань відповідача на відсутність рахунків, суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом положень договору не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України. Крім того, за своєю природою, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 по справі №910/19702/17, в якій суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України.
З урахуванням наведеного наявність або відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплатити зобов'язань за договором.
Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
Отже, не ставлячи під сумнів те, що війна та пов'язані з нею події є обставинами непереборної сили, господарський суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Фізичної особи-підприємця Вечерікова Дениса Леонідовича за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання останнім зобов'язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.
При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде недостатньо.
Зокрема, з цього приводу в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на викладене, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання перед позивачем за Договором.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Лушнікової Вероніки Анатоліївни є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Вечерікова Дениса Леонідовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вечерікова Дениса Леонідовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Лушнікової Вероніки Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) заборгованість по Договору №01/12/19 оренди нерухомого майна від 01.12.2019 року в розмірі 243 000 (двісті сорок три тисячі) грн., вартість комунальних послуг в сумі 64 747 (шістдесят чотири тисячі сімсот сорок чотири)грн. 72коп., пеню в сумі 43 279 (сорок три тисячі двісті сімдесят дев'ять)грн. 69 коп., інфляційні витрати в сумі 43 082 (сорок три вісімдесят дві)грн. 29коп., судовий збір в сумі 4 729 (чотири тисячі сімсот двадцять дев'ять)грн. 32коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Повний текст рішення складено 02 квітня 2026 р.
Суддя К.Ф. Погребна