79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.03.2026 Справа № 914/3856/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Березюк Ю. О., розглянувши матеріали справи
за позовом W.D. Huisman в особі директора Willem Huisman, Нідерланди
до відповідача Фізичної особи-підприємця Галясовського Василя Тарасовича, м. Стебник Львівська область
про стягнення заборгованості у розмірі 216 956,76 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява W.D. Huisman в особі директора Willem Huisman до відповідача Фізичної особи-підприємця Галясовського Василя Тарасовича про стягнення 5 143,13 євро, що еквівалентно 216 956,76 грн. безпідставно отриманих коштів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2025, справу №914/3856/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П.
29.12.2025 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, надано сторонам строк для подання відзиву та відповіді на відзив.
12.01.2026 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 12.01.2026) від Головного управління ДПС у Львівській Області надійшло клопотання на виконання ухвали Господарського суду Львівської області №914/3856/25 (Вх. № 911/26).
19.01.2026 на адресу суду від Акціонерного товариства «Універсал Банк» надійшло клопотання на виконання ухвали Господарського суду Львівської області №914/3856/25 (Вх. № 1680/26)
09.02.2026 на адресу суду від Акціонерного товариства «Універсал Банк» надійшло клопотання на виконання ухвали Господарського суду Львівської області №914/3856/25 (Вх. № 3615/26)
Ухвалою суду від 03.03.2026 розгляд справи було призначено на 25.03.2026.
У судове засідання 25.03.2026 сторони явку своїх уповноважених представників не забезпечили. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не подавали.
Як встановлено судом, від відповідача поверталася судова кореспонденція без вручення її адресату за закінченням терміну зберігання. (трекінги R067072617700 та R067115935930).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними унормований Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270.
За правилами абзаців першого, другого пункту 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об'єкта поштового зв'язку місця призначення.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (абзац перший пункту 117 Правил).
Таким чином, Правила надання послуг поштового зв'язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення ще протягом одного місяця зберігається об'єктом поштового зв'язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення.
Таким чином, судом було вчинено всі дії для належного повідомлення відповідача про розглядувану справу, інших альтернативних адрес для повідомлення відповідача про розгляд справи судом не встановлено, натомість, останній, нехтуючи своїм обов'язком протягом тридцяти днів з моменту надходження кореспонденції на його поштове відділення не забрав такого та був відсутній у місці реєстрації.
Як з'ясовано судом, позовну заяву з додатками позивач надсилав на адресу відповідача, яка офіційно зареєстрована (82172, Львівська область, м. Стебник, вул. Володимира Великого, 12/105).
Отже, суд прийшов до висновку, що вчинені судом дії, тривалий час розгляду даної справи та суперечлива поведінка відповідача щодо отримання поштової кореспонденції свідчить про необхідність збереження судом балансу прав та обов'язків сторін, а отже можливість розгляду даної справи та ухвалення судового рішення по суті спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.
У судовому засіданні 25.03.2026 суд з'ясував обставини справи та безпосередньо дослідив докази. Зважаючи на те що всі сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та оголосив про ухвалення судового рішення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Як стверджує позивач між компанією W.D. Huisman та фізичною особою-підприємцем Галясовським Василем Тарасовичем обговорювалося укладення контракту № 34 від 11.11.2024 року щодо купівлі-продажу пелети паливної А1. Однак зі сторони відповідача контракт № 34 від 11.11.2024 року фактично підписаний не був, попри те що покупець виконав усі необхідні дії для його погодження. Зокрема, відповідач надіслав покупцю інвойс № 1 від 12.11.2024 року на суму 5143 евро 13 центів, у якому було зазначено умови поставки товару в країну Нідерланди. На підставі отриманого інвойсу та запевнень відповідача, покупець здійснив оплату у розмірі 5143 євро 13 центів (п'ять тисяч сто сорок три євро, тринадцять центів) на рахунок відповідача.
У подальшому, відповідно до попередньо узгоджених умов, відповідач запевнив покупця, що поставка товару буде здійснена 21-22 листопада 2024 року на територію Нідерландів. Однак у встановлений строк товар не був поставлений, жодна партія пелети паливної покупцю не доставлена, а документи, передбачені проектом контракту (інвойс, CMR. сертифікат якості, специфікація), покупцю не були надані.
З огляду на наведене, враховуючи безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 5143 євро 13 центів, оскільки контракт між сторонами так і не було укладено, позивач в порядку ст. 1212 ЦК України просить суд стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в сумі 5143 євро 13 центів, що еквівалентно 216 956,76 грн (згідно офіційного курсу НБУ станом на 10.12.2025), а також 25 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Аргументи відповідача.
Відповідач відзиву та заперечень щодо позовних вимог не подав.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
11.11.2024 року між компанією W.D. Huisman (позивачем) та Фізичною особою-підприємцем Галясовським Василем Тарасовичем (відповідачем) обговорювалося укладення контракту № 34 від 11.11.2024 року щодо купівлі-продажу пелети паливної А1. У проекті цього договору зазначалося, що «продавець зобов'язується продати, а покупець купити пелету паливну А1» та що «партія товару супроводжується наступними документами: інвойс, CMR, специфікація. Товар поставляється партіями. Точні строки поставок додатково узгоджуються між сторонами».
Однак зі сторони відповідача контракт № 34 від 11.11.2024 року фактично підписаний не був, попри те що покупець виконав усі необхідні дії для його погодження.
Незважаючи на те, що договір не був укладений, 12.11.2024 року, відповідач надіслав покупцю інвойс № 1 від 12.11.2024 року на суму 5143 евро 13 центів, у якому було зазначено умови поставки товару в країну Нідерланди (місце знаходження покупця). Інвойс супроводжувався усними запевненнями відповідача щодо «наявності товару», «готовності до відвантаження» та «узгодження строків поставки».
На підставі отриманого інвойсу відповідача, покупець здійснив оплату у розмірі 5143 євро 13 центів (п'ять тисяч сто сорок три євро, тринадцять центів) на рахунок відповідача.
У подальшому, відповідно до попередньо узгоджених умов, відповідач запевнив покупця, що поставка товару буде здійснена 21-22 листопада 2024 року на територію Нідерландів.
Однак у встановлений строк товар не був поставлений, жодна партія пелети паливної А1 покупцю не доставлена, а документи, передбачені проектом контракту (інвойс, CMR, сертифікат якості, специфікація), покупцю не були надані.
Після настання узгоджених строків поставки товару відповідач повністю припинив будь-яку комунікацію з покупцем: не виходив на зв'язок, не надав жодних пояснень причин непоставки, не запропонував нових строків виконання зобов'язань, не повернув отримані кошти та фактично продовжував уникати будь-яких контактів. На думку позивача така поведінка свідчить про те, що відповідач, отримавши від покупця грошові кошти, не мав наміру поставляти товар, а діяв із початковим умислом створити видимість укладення угоди та заволодіти коштами позивача без наявності договору та без забезпечення реального виконання будь-яких зобов'язань.
Покупець - W.D. Huisman в особі директора Willem Huisman - 29.01.2025 року направив відповідачу письмову претензію у якій вимагав у строк до 05.02.2025 року або поставити оплачений товар із наданням відповідного сертифіката, або, у разі відсутності наміру виконувати зобов'язання, добровільно повернути безпідставно отримані кошти у сумі 5143 євро 13 центів на рахунок, з якого здійснювалася оплата.
Попри отримання претензії, відповідач не надав відповіді, не здійснив поставку товару, не повернув кошти і продовжує ігнорувати звернення покупця, що підтверджує відсутність будь-яких законних підстав для утримання коштів і свідчить про його умисел незаконно заволодіти грошовими коштами позивача.
Крім того, як зазначає позивач, 11.11.2025 року сплив рік з моменту підписання контракту позивачем та здійснення ним усіх необхідних дій для укладення договору та оплати інвойсу, однак за цей період відповідач так і не виконав жодного зі своїх зобов'язань, не поставив товар та не повернув отримані кошти. Така тривала бездіяльність і повна відсутність будь-яких дій зі сторони відповідача додатково підтверджують його початковий умисел незаконно заволодіти грошовими коштами позивача.
Списанні грошові кошти на дату подання позовної заяви до суду відповідачем позивачу не повернуті.
Також у матеріалах справи наявний лист АТ «Універсал Банк» №БТ/Е-4197 від 09.02.2026 у якому банк повідомив та підтвердив інформацію про те, що 13.11.2024 на рахунок НОМЕР_1 ФОП Галясовський Василь Тарасович (ІПН НОМЕР_2 ) були зараховані кошти в сумі 5 120,63 Євро.
Таким чином, вказана вище інформація підтверджує отримання відповідачем коштів.
ОЦІНКА СУДУ.
Суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами носять характер позадоговірних та підлягають регулюванню ст. 1212 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/1 зазначив, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12.08.2021 року у справі № 910/17567/19).
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 5143 євро 13 центів, що еквівалентно 216 956,76 грн (згідно офіційного курсу НБУ станом на 10.12.2025), то останній зобов'язаний повернути такі кошти позивачу, як такі що набуті безпідставно.
Відповідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою здійснив оплату судового збору у розмірі 3 319,85 грн.
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 3 319,85 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Витрати на правничу допомогу
Як вбачається з матеріалів справи між адвокатським об'єднанням «Захист у криміналі» та W.D. Huisman в особі директора Willem Huisman було укладено та підписано договори про надання правничої допомоги від 06.12.2024 та 17.01.2025.
За умовами договорів, адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу щодо підготовки та направлення претензії щодо не поставлення товару та підготовки і подачі позовної заяви до ФОП Галясовський В.Т.
Відповідно до п. 3.1. договору від 06.12.2024 вартість послуг складає 8000,00 грн.
Відповідно до п. 3.1. договору від 17.01.2025 вартість послуг складає 15000,00 грн щодо підготовки та подачі позовної заяви та 2000,00 грн. - участь у судовому засіданні.
Таким чином, загальна вартість послуг складає 25000,00 грн.
Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.
Як встановлено судом, вартість наданої позивачу правової допомоги складає 23 000,00 грн., що включає усі необхідні процесуальні дії для ведення справи, однак, беручи до уваги те, що представник позивача не брав участь у судових засіданнях у справі, то відповідно відсутні правові підстави для відшкодування 2000,00 грн. витрат на правову допомогу за участь у судовому засіданні.
Отже доданими до цієї заяви доказами на підтвердження наданої позивачеві правничої та наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надання правничої допомоги позивачеві на суму 23 000,00 грн.
Згідно з приписами ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено щодо конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 ч. 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 року у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року У справі №910/429/21 та від 11.11.2022 року У справі №909/50/22.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно, пунктом другим частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
З огляду на наведене вище, суд приходить до переконання про те, що заяву позивача про стягнення з на свою користь судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу у справі №914/3856/25 у розмірі 25 000,00 грн. слід задовольнити частково на суму 23 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ст.ст. 236-241, 242, 252, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Галясовського Василя Тарасовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь W.D. Huisman в особі директора Willem Huisman (KVK: 82673586, Goldhoorn, 5, 9684XP Finsterwolde) 5 143,13 євро, що еквівалентно 216 956,76 грн. безпідставно отриманих коштів, 3 319,85 грн. судового збору та 23 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
3. У задоволенні решти вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.04.2026.
Суддя Гоменюк З.П.