вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" лютого 2026 р. м. Київ Справа № 911/1012/13 (911/1754/25)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Батуріної Я.Я. розглянувши у судовому засіданні
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон»
до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська будівельна кераміка»
про покладення субсидіарної відповідальності у справі
про банкрутство Відкритого акціонерного товариства «СБК-Прогрес» (08203, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1; ідентифікаційний код 04054607)
За участю учасників справи, зазначених у протоколі судового засідання від 16.02.2026.
1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи)
1.1. 24.05.2025 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон» (далі - ТОВ ВКП «Автофургон», позивач) із заявою (вх. № 5961 від 26.05.2025), в якій просить: покласти субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями Відкритого акціонерного товариства «СБК-Прогрес» (далі - ВАТ «СБК-Прогрес», боржник) у зв'язку з завданими збитками на Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» (далі - ПрАТ «СБК», відповідач) у розмірі 5 052 580,00 грн; стягнути із ПрАТ «СБК» на користь боржника грошові кошти у розмірі 5 052 580,00 грн за завдані збитки; судові витрати покласти на ПрАТ «СБК».
Заяву обґрунтовує ст.ст. 42, 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та зазначає, зокрема, що:
24.11.2012 боржником укладені три договори міни земельних ділянок із громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які рішеннями Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та від 30.06.2015 у справі № 911/1012/13 були визнані недійсними;
ухвалою суду від 02.08.2017 зобов'язано ПрАТ «СБК» повернути в ліквідаційну масу боржника майнові права на 5 квартир ( АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 ) в житловому будинку по вул. Полтавській, 69, в м. Ірпінь, загальною проектною площею 382,94 кв.м., що визначені в п. 1.1. договору про відступлення майнових прав № 356-2012 від 06.07.2012. Однак відповідач майнові права на вимогу суду до ліквідаційної маси боржника не повернув, тим самим наніс шкода кредиторам та боржнику;
ухвалою суду від 25.04.2018, зокрема, визнано недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 15.10.2012, укладених між ВАТ «СБК-Прогрес» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРМ Дніпро-Плаза» (далі - ТОВ «ТРМ Дніпро-Плаза»), зареєстровані в реєстрі за №794, № 791, № 785;
під час розгляду зазначених спорів установлені обставини, які вказують на наявність вини акціонера - ПрАТ «СБК» у банкрутстві ВАТ «СБК-Прогрес», та у зв'язку із недостатністю майна боржника на акціонера має бути покладена субсидіарна відповідальність;
усі вищевказані правочини укладені на суму у національній валюті, що в еквіваленті перевищує 20 000,00 дол.США, а тому всі ці правочини не могли бути укладені без погодження Наглядової ради, інакше такий правочин не посвідчив би жоден нотаріус;
ПрАТ «СБК» (через наявність своїх представників у Наглядовій раді) було відомо про укладення сумнівних, завідомо невигідних правочинів щодо міни та продажу земельних ділянок, які загрожують банкрутством ПрАТ «СБК»;
ПрАТ «СБК» через своїх представників мав повноваження не допустити укладення невигідних правочинів, проте цього не зробив та не вжив заходів щодо попередження банкрутства ВАТ «СБК-Прогрес»;
оскільки погодження Наглядовою радою ВАТ «СБК-Прогрес», яка складалася з представників ПрАТ «СБК», договорів міни земельних ділянок із громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і продаж боржником майнових прав на користь ПрАТ «СБК» призвело до банкрутства ВАТ «СБК-Прогрес», то вина ПрАТ «СБК» у даному випадку є очевидною;
розмір збитків нанесених боржнику у зв'язку з визнанням правочинів недійсними в судовому порядку складає 5 052 580,00 грн, а тому, у зв'язку із недостатністю майна ВАТ «СБК-Прогрес» на ПрАТ «СБК» має бути покладено субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед кредитором у розмірі 5 052 580,00 грн за завдані збитки згідно ч. 5 ст. 42 КУзПБ.
1.2. 06.08.2025 через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» ПрАТ «СБК» поданий суду відзив (вх. № 10918/25 від 07.08.2025) в якому просить відмовити повністю у задоволенні заяви з огляду на наступне:
позивачем не доведено наявність підстав для покладення на відповідача субсидіарної відповідальності;
невірно визначено суб'єкта такої відповідальності, а також не доведений розмір такої відповідальності;
ринкова вартість майна і балансова вартість майна - не є тотожними поняттями, а тому посилання позивача на експертну оцінку ринкової вартості земельних ділянок є необґрунтованими;
ТОВ ВКП «Автофургон» не довів того, що ПрАТ «СБК» дійсно знав про факт укладання договорів від членів Наглядової ради боржника, оскільки на підтвердження цього не було надано жодного доказу, а, отже, такі твердження є лише припущеннями та мають бути залишені поза увагою;
питання, які порушує в заяві позивач, вже були розглянуті та відхилені під час розгляду: справи № 911/1012/13 (911/3362/23), що підтверджується відповідною ухвалою суду від 13.05.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі № 911/1012/13 (911/3362/23); у 2016-2017 роках, про що свідчать ухвала суду від 22.11.2016 у справі № 911/1012/13 за заявою ліквідатора ВАТ «СБК-Прогрес» арбітражного керуючого Дерлюка В.Д., а також постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2017 у справі № 911/1012/13 за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» (далі - ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери»).
1.3. 01.11.2025 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ліквідатором ВАТ «СБК-Прогрес» арбітражним керуючим Дерлюком Василем Дмитровичем (далі - ліквідатор) подані до суду пояснення № 02-60/12 (вх. № 15170/25 від 03.11.2025), в яких зазначив, зокрема, що:
ПрАТ «СБК», будучи контролюючим акціонером з часткою 79,44% акцій, через своїх представників у Наглядовій раді, зокрема ОСОБА_4 (далі - Далічук І.Є.), погоджувало та організовувало укладення низки завідомо збиткових для боржника правочинів з відчуження активів у 2012 році. Цей факт встановлено низкою судових рішень у справі № 911/1012/13, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення;
ОСОБА_4 є належним співвідповідачем, оскільки, згідно зі статутом ВАТ «СБК-Прогрес», саме Наглядова рада, членом якої він був, надавала дозвіл на відчуження активів вартістю понад 20 000 дол.США, а отже, він безпосередньо погодив збиткові правочини, що є підставою для субсидіарної відповідальності згідно з ч. 5 ст. 42 та ч. 2 ст. 61 КУзПБ;
заявлена сума вимог у розмірі 5 052 580,00 грн відповідає розміру прямих збитків, завданих ВАТ «СБК-Прогрес». Ця сума є вартістю активів, яка була встановлена судовими експертизами та зафіксована у відповідних судових рішеннях про визнання правочинів недійсними, що набрали законної сили.
1.4. 04.11.2025 через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ПрАТ «СБК» надані суду додаткові пояснення (вх. № 15339/25 від 05.11.2025) в яких зазначає, що:
ТОВ ВКП «Автофургон» у своїй заяві не наведено підтверджених доводів наявності вини осіб для притягнення їх до субсидіарної відповідальності, доведення того, що саме підписання зазначених договорів призвело до неплатоспроможності боржника, тобто, проігноровано основний складовий елемент субсидіарної відповідальності - причинно-наслідковий зв'язок між винними діями та наслідками такої діяльності/бездіяльності;
позивачем не проаналізовано ані фінансовий стан підприємства на момент укладання зазначених договорів, ані наявність активів, дебіторської заборгованості, бухгалтерських оборотів;
однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності;
до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу та включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання, відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.
2.Процесуальні дії у справі, заяви/клопотання учасників справи та результат їх розгляду
2.1. Ухвалою суду від 29.05.2025, зокрема, заяву ТОВ ВКП «Автофургон» від 24.05.2025 (вх. № 5961 від 26.05.2025) про покладення субсидіарної відповідальності прийнято до розгляду в межах справи № 911/1012/13 та відкладено вирішення питання про її призначення до повернення до суду матеріалів справи № 911/1012/13 з суду апеляційної інстанції.
2.2. Ухвалою суду від 21.07.2025, після повернення матеріалів справи до суду з апеляційної інстанції, зокрема, відкрито провадження у справі № 911/1012/13 (911/1754/25) та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та установлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи, та призначено судове засідання на 18.08.2025, яке не відбулося з технічних причин (часткове знеструмлення приміщення суду), які унеможливили проведення судового засідання (акт суду від 18.08.2025).
Ухвалою суду від 19.08.2025 розгляд справи призначений на 15.09.2025, який на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відкладений на 06.11.2025.
2.3. Ухвалою суду від 06.11.2025, у зв'язку з направленням матеріалів справи № 911/1012/13 до суду апеляційної інстанції, відкладено розгляд заяви ТОВ ВКП «Автофургон» про покладення субсидіарної відповідальності до перегляду ухвали суду від 15.09.2025 у справі № 911/1012/13 у порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до суду.
Ухвалою суду від 22.12.2025, після повернення матерів справи з суду апеляційної інстанції, розгляд справи призначений у судове засідання на 22.01.2026, яке, у зв'язку з оголошенням у м. Києві сигналу «повітряна тривога», було перервано. За таких обставин суд, ухвалою від 22.01.2026, призначив розгляд справи на 09.02.2026.
2.4. Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 09.02.2026, на підставі ст. 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 16.02.2026.
2.5. Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 16.02.2026, клопотання ТОВ ВКП «Автофургон» від 26.10.2025 (вх. № 9477 від 27.10.2025) про залучення співвідповідача - бенефіціарного власника ПрАТ «СБК» ОСОБА_4 на підставі ст.ст. 48, 118, 252 ГПК України залишено без розгляду.
На підставі ст. 233 ГПК України в судовому засіданні 16.02.2026 проголошена скорочена (вступна та резолютивна частини) ухвала.
3. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази
3.1. Ухвалою суду від 15.04.2013, зокрема: порушено провадження у справі № 911/1012/13 про банкрутство ВАТ «СБК-Прогрес»; введений мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство); введена процедура розпорядження майном; визнані безспірні грошові вимоги кредитора -ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» до боржника в сумі 1 360 245,93 грн, яка складається з 1 333 342,50 грн основної заборгованості, 13 334,00 грн державного мита, 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 13 333,43 грн судових витрат, 8 000,06 грн інфляційних витрат, 41 863,30 грн 3% річних та 997,27 грн судового збору.
Ухвалою суду від 13.01.2014 замінено ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» на його правонаступника Приватне підприємство Студія «Євакс-біс».
Ухвалою суду від 12.05.2016 та від 05.07.2016 замінено кредитора Приватне підприємство Студія «Євакс-Біс» на кредитора ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери».
Ухвалою суду від 29.06.2023 замінено кредитора ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» на правонаступника ТОВ ВКП «Автофургон» в частині кредиторських вимог до боржника у сумах: 6 155,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів; 1 447 709,55 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою суду від 01.04.2024 замінено кредитора ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» на ТОВ ВКП «Автофургон» на суму грошових вимог у розмірі 23 541,30 грн.
3.2. Постановою суду від 29.07.2013, зокрема, визнано банкрутом ВАТ «СБК-Прогрес» та відкрито його ліквідаційну процедуру.
У межах справи про банкрутство ВАТ «СБК-Прогрес», у порядку та підставі ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ухвалені наступні рішення:
3.2.1. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2015, зокрема, визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 24.11.2012, укладений між ВАТ «СБК-Прогрес» та ОСОБА_1 . Указаними рішеннями встановлено, що ринкова вартість земельної ділянки ОСОБА_1 (загальною площею 1,35 га), передана для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 3222781800:03:006:0033), станом на 24.11.2012 становила 156 000,00 грн, тоді як укладаючи спірний договір міни від 24.11.2012, сторони самостійно визначили, що (згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості) вартість земельної ділянки ВАТ «СБК-Прогрес» (кадастровий номер 3221087000:03:002:0001) складала 272 903,00 грн. При цьому судовим експертом констатовано, що визначити ринкову вартість земельної ділянки боржника є неможливим. Отже, договір міни було вчинено боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, за нерівнозначними умовами та цінами, внаслідок його виконання майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що свідчить про укладання договору з метою ухилення від виконання зобов'язань та погашення кредиторської заборгованості.
Надалі, ухвалою суду від 22.11.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018, зокрема, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «СБК-Прогрес» 272 903,00 грн відшкодування вартості земельної ділянки площею 5,6971 га, що розташована на території Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221087000:03:002:0001.
На примусове виконання вказаної ухвали, судом виданий відповідний наказ від 09.08.2018.
3.3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (у межах справи про банкрутство ВАТ «СБК-Прогрес»), зокрема: визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 24.11.2012, укладений між ВАТ «СБК-Прогрес» та ОСОБА_2 ; зобов'язано боржника повернути на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,000 га, що розташована на території Макарівської селищної ради Макарівського району Київської області, в межах згідно з планом передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222755100:00:010:0050; зобов'язано ОСОБА_2 повернути на користь ВАТ«СБК-Прогрес» земельну ділянку площею 2,719 га, що розташована на території Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221087000:03:002:0016.
Згодом, ухвалою суду від 22.11.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, зокрема, замінений спосіб і порядок виконання вищевказаного рішення та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «СБК-Прогрес» 132 571,00 грн відшкодування вартості земельної ділянки площею 2,719 га, що розташована на території Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221087000:03:002:0016.
На примусове виконання вказаної ухвали, судом виданий відповідний наказ від 09.08.2018.
3.3.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2015, зокрема, визнано недійсним договір міни земельних ділянок від 24.11.2012, укладений між ВАТ «СБК-Прогрес» та ОСОБА_3 . Установлено, що в матеріалах справи містяться різні звіти з висновками щодо визначення розміру ринкової вартості обмінюваних земельних ділянок та всі вони доводять нерівнозначність ціни: згідно висновку ПП «Умань-Земпроект» вартість ділянки ВАТ «СБК-Прогрес» складала 133 368,00 грн; ПП «СВ Девелопмент» - 1 081 418,00 грн; згідно висновку судового експерта ринкова вартість, станом на 24.11.2012, становила 567 000,00 грн, при тому, що ринкова вартість ділянки ОСОБА_3 за висновком того ж судового експерта складала лише 160 000,00 грн. Отже, договір міни вчинено боржником протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, за нерівнозначними умовами та цінами, внаслідок його виконання майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог кредиторів, що свідчить про укладання договору з метою ухилення від виконання зобов'язань та погашення кредиторської заборгованості.
Надалі, ухвалою суду від 22.11.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, зокрема, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ «СБК-Прогрес» 567 000,00 грн відшкодування вартості земельної ділянки площею 2,6633 га, що розташована на території Озерської сільської ради Бородянського району Київської області, передана для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий номер 3221087000:03:003:0001.
На примусове виконання вказаної ухвали, судом виданий відповідний наказ від 20.02.2017.
3.3.4. Ухвалою суду від 02.08.2017, зокрема, визнано недійсним договір про відступлення майнових прав № 356-2012 від 06.07.2012, укладений між ВАТ «СБК-Прогрес» та ПрАТ «СБК» та зобов'язано останнє повернути в ліквідаційну масу боржника майнові права на 5 квартир (№№ 4, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , 63) у житловому будинку по вул. Полтавській, 69, в м. Ірпінь, загальною проектною площею 382,94 кв.м., що визначені в п. 1.1. договору про відступлення майнових прав № 356-2012 від 06.07.2012. Так в ухвалі встановлено, що ринкова вартість майнових прав, що були відчужені ВАТ «СБК-Прогрес» на користь ПрАТ «СБК» згідно оспорюваного договору № 356-2012 від 06.07.2012 становила 2 370 106,00 грн, в той час як відступлення зазначених майнових прав було вчинено за 1 994 540,00 грн.
На примусове виконання вказаної ухвали, судом виданий відповідний наказ від 07.08.2017.
3.3.5. Ухвалою суду від 25.04.2018, зокрема, визнані недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 15.10.2012 між боржником та ТОВ «ТРМ Дніпро-Плаза», зареєстровані в реєстрі за № 794, № 791, № 785, щодо продажу земельних ділянок: площею 2,7185 га, яка розташована за адресою Київська область, Бородянський район, Озерська сільська рада, кадастровий номер 3221087000:03:002:0011 за ціною 139 696,00 грн; площею 2,6232 га, яка розташована за адресою Київська область, Бородянський район, Озерська сільська рада, кадастровий номер 3221087000:03:003:0003 за ціною 134 798,00 грн; площею 2,6931 га, яка розташована за адресою Київська область, Бородянський район, Озерська сільська рада, кадастровий номер 3221087000:03:003:0019 за ціною 138 390,00 грн.
У свою чергу, указаною ухвалою встановлено, що ринкова вартість вказаних земельних ділянок становить: з кадастровим номером 3221087000:03:002:0011 - 579 000,00 грн; з кадастровим номером 3221087000:03:003:0003 - 558 000,00 грн; зкадастровим номером 3221087000:03:003:0019-573 000,00 грн.
Ураховуючи зміст ч. 4 ст. 75 ГПК України суд вважає, що зазначені обставини, встановлені рішеннями суду в господарських справах, які набрали законної сили, та повторно доказуванню не підлягають.
3.4. Відповідно до інформації, розміщеної на веб-сайті https://smida.gov.ua/db/prof/04054607, ПрАТ «СБК» є власником 79,440% акцій ВАТ «СБК-Прогрес».
3.5. Із наданої позивачем копії статуту ВАТ «СБК-Прогрес» (товариство), затвердженого протоколом загальних зборів боржника від 25.04.2008 № 14 (далі - Статут) убачається, зокрема, що у товаристві з числа акціонерів створюється Наглядова рада, яка відповідає за перевірку фінансової та адміністративної діяльності Виконавчого органу та за визначення загального напрямку діяльності товариства, за розробку його стратегії та прийняття основних рішень щодо загальної політики товариства.
До повноважень Наглядової ради відноситься, зокрема, надання дозволу на придбання, відчуження або будь-яке інше розпорядження основними засобами товариства, балансова вартість хоча б одного з яких перевищує 20 000 дол.США або еквівалентну суму в українських грошових одиницях за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення угоди щодо таких основних засобів або на дату здійснення іншої відповідної операції з ними (п. 9.2.4. Статуту).
Наглядова рада створюється з числа акціонерів і складає не менше трьох членів, призначених та обраних акціонерами на загальних зборах строком на два (2) роки. Акціонери - юридичні особи самостійно визначають кандидатури фізичних осіб - членів Наглядової ради на першому засіданні (п. 9.3. Статуту).
4. Висновки суду із посиланням на норми права, які підлягають застосовуванню
4.1. Так умови та порядок покладення субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства регулюються ч. 5 ст. 42, ч. 6 ст. 50 та ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим КУзПБ.
Відповідно до ч. 5 ст. 42 КУзПБ особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені ч.ч. 1 і 2 цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.
Аналізуючи зміст зазначених приписів можна зробити висновок, що останні містять у собі різні умови для притягнення відповідних осіб до субсидіарної відповідальність за зобов'язаннями боржника. Так:
у ст. 61 визначено, що вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, має право заявляти ліквідатор і кредитор, тоді як у ст. 42 відповідне коло осіб не визначено;
застосування ст. 61 можливе лише у ліквідаційній процедурі, тоді як ст. 42 не обмежується відповідною судовою процедурою;
відповідно до ст. 61 розмір вимог - різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, тоді як ст. 42 - збитки, завдані боржнику відповідними майновими діями;
підставою для субсидіарної відповідальності відповідно до ст. 61 є наявність вини відповідних осіб та недостатність майна боржника. Тоді як, відповідно до ст. 42 зазначена відповідальність виникає в осіб, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені ч.ч. 1 і 2 цієї статті (наявність рішень суду про визнання правочинів недійними).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що право заявити відповідні вимоги, зокрема, на підставі ч. 5 ст. 42 КУзПБ настає, зокрема, в арбітражного керуючого чи кредитора, у разі наявності рішень суду про визнання спірних правочинів недійсними на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ.
4.2. Так відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст. 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У свою чергу суд зазначає, що ч. 5 ст. 42 КУзПБ була згодом доповнена Законом України «Про внесення з мін до деяких законодавчих актів України» № 2971-IX від 20.03.2023, який набрав чинності 15.04.2023. Отже зазначеною частиною додатково визначені правові наслідки у разі визнання відповідних договорів недійсними на підставі ст. 42 КУзПБ. При цьому суд вважає, що для застосування зазначеної санкції необхідна наявність одночасно усіх умов, а саме: 1) особи, які вчинили, погодили правочин або майнову дію; 2) правочини повинні бути визнанні у судовому порядку недійсними на підставі або ч. 1 або ч. 2 ст. 42 КУзПБ; 3) наявність збитків. Тому для застосуванню зазначеного припису суду необхідно встановити: коло осіб, які вчиняли правочин (сторони договору) та/або у той чи інший спосіб погодили їх укладення; 2) наявність судового рішення, яке набрало законної сили та яким установлені відповідні обставини; 3) розмір завданих збитків.
4.2.1. Щодо осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника.
Так у своїй заяві ТОВ ВКП «Автофургон» просить покласти субсидіарну відповідальність на ПрАТ «СБК» з підстав того, що останній є акціонером боржника (79,440 % акцій ВАТ «СБК-Прогрес») та у зв'язку з тим, що відповідач, маючи своїх представників у Наглядовій раді був обізнаний про укладення сумнівних, завідомо невигідних правочинів щодо міни та продажу земельних ділянок.
Як зазначено у п. 9.2.4. Статуту саме Наглядова рада надає дозвіл на придбання, відчуження або будь-яке інше розпорядження основними засобами товариства, балансова вартість хоча б одного з яких перевищує 20 000 дол.США або еквівалентну суму в українських грошових одиницях за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення угоди щодо таких основних засобів або на дату здійснення іншої відповідної операції з ними.
Отже у разі якщо на момент відчуження активів боржника (за договорами, які були визнані судами недійсними), балансова вартість таких активів була вищою за 20 000,00 дол.США, таке відчуження мало відбуватися виключно за наданим Наглядовою радою дозволом.
Водночас суд зазначає, що балансова вартість земельних ділянок/майнових прав та ринкова вартість (про яку зазначає позивач у своїй заяві) - це різні методи оцінки активів в цілому, які майже ніколи не збігаються. Основна різниця полягає в тому, що балансова вартість базується на минулих витратах (бухгалтерський облік), а ринкова - на майбутніх очікуваннях (актуальна ціна на ринку).
Отже суд вважає, що особами, які можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності у порядку ч. 5 ст.42 КУзПБ, у разі підтвердження вищевказаних обставин можуть бути як ПрАТ «СБК» так і члени Наглядової ради (як особи, що надали згоду на відчуження майна), а також безпосередньо підписанти договорів (у разі відсутності відповідної згоди).
Також необхідно враховувати те, що відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що для визначення кола осіб позивачу необхідно було зазначити, зокрема: яка балансова вартість відчужених активів боржника станом на день укладення відповідних правочинів; чи надавався дозвіл Наглядової ради на укладення таких правочинів (рішення Наглядової ради) чи підписант діяв без відповідного погодження; у разі необхідності, склад членів Наглядової ради станом на момент укладення відповідних правочинів. Саме лише посилання на те, що ВАТ «СБК-Прогрес» є акціонером боржника та мав бути обізнаним про укладення певних договорів не є безумовною підставою для притягнення останнього до субсидіарної відповідальності. Також не наведено конкретних обставин щодо необхідності стягнення збитків з інших осіб (друга сторона спірних договорів), які вчинили/погодили відповідні правочини.
4.2.2. Щодо застосування ч. 5 ст.45 КУзПБ.
Так із змісту судових рішень, на підставі яких позивач просить стягнути збитки, вбачається, що спірні договори визнанні у судовому порядку недійсними на підставі ст. 20 Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, якою визначалися умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника. Отже усі спірні договори були вчинені боржником до 21.10.2019.
За змістом ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених ч. 1 цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу (ч.ч. 2-4 ст. 20 Закону про банкрутство).
21.10.2019 введений в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
У свою чергу Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 сформований єдиний підхід до застосування ст. 42 КУзПБ під час вирішення питання про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до набрання чинності та введення в дію КУзПБ.
Зокрема в частині застосування у часі приписів ст. 42 КУзПБ як такої, що містить норми матеріального права, то Верховний Суд зазначив, що п. 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ не визначає правил дії в часі цієї норми та не встановлює темпоральних критеріїв її застосування. Так само не визначає таких правил наведений пункт Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо положень ст.20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому при застосуванні ст.42 КУзПБ слід керуватися загально визнаним принципом щодо дії законів у часі, суть якого полягає в тому, що новий закон регулює правовідносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тобто до події, факту застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
На підтвердження такого розуміння застосування ст.42 КУзПБ свідчить також усталений в судовій практиці підхід щодо застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст. 20 Закону про банкрутство, чинного до 21.10.2019.
Тому приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, - підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство, яка у свою чергу відповідної санкції у вигляді стягнення збитків - не передбачала.
Ураховуючи викладене та те, спірні правочини визнані у судовому порядку недійсними на підставі ст. 20 Закону про банкрутство, то суд вважає помилковим твердження позивача щодо наявності підстав для застосування на спірні правовідносини у цій справі положень ч. 5 ст. 42 КУзПБ.
4.2.3. Щодо розміру завданих збитків.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.ч. 1, 3 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Збитки як правова категорія включають у себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
У свою чергу, у спорах про відшкодування збитків ключовим є встановлення факту реального, остаточного та невідновленого зменшення майнової сфери потерпілої сторони. Сам по собі факт перерахування грошових коштів або укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, не є достатнім для висновку про наявність збитків у розумінні ст. 22 ЦК України, якщо законодавством передбачено інший спеціальний механізм відновлення порушеного майнового стану.
Водночас вимога про відшкодування збитків може бути задоволена лише за умови доведення того, що застосування наслідків недійсності правочину не забезпечує і об'єктивно не може забезпечити відновлення майнового стану боржника, зокрема у зв'язку з неможливістю виконання реституційного зобов'язання з боку контрагента. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.01.2026 у справі № 910/644/22 (910/11101/24).
Так, у своїй заяві ТОВ ВКП «Автофургон» просить стягнути на користь боржника 5 052 580,00грн завданих йому збитків, які виникли у зв'язку з укладенням правочинів, внаслідок яких відбулося вибуття майна боржника та які надалі були визнані судами недійсними.
Обґрунтовуючи розмір завданих збитків позивач надав відповідний розрахунок, із змісту якого вбачається що: 2 370 106,00 грн - сума збитків за ухвалою суду від 02.08.2017 (п. 3.3.4. даної ухвали); 567 000,00 грн - сума збитків за постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 (п. 3.3.3. даної ухвали); 579 000,00 грн, 558 000,00 грн та 573 000,00 грн - сума збитків за ухвалою суду від 25.04.2018 (п. 3.3.5. даної ухвали); 132 571,00 грн - сума збитків за постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та ухвалою суду від 22.11.2016 (п. 3.3.2. даної ухвали); 272 903,00 грн - сума збитків за постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та ухвалою суду від 22.11.2016 (п. 3.3.1. даної ухвали).
Проте проаналізувавши наданий розрахунок та зазначені приписи суд вважає, що вказаний ТОВ ВКП «Автофургон» розмір збитків не є саме збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, які виникли у зв'язку із вчиненням/погодженням правочинів ПрАТ «СБК» як акціонером боржника, оскільки вказаний розмір є грошовим відшкодуванням вартості відчужених активів боржника у порядку реституції відповідно до ринкової вартості майна або згідно умов недійсного правочину (у зв'язку з неможливістю визначення ринкової вартості).
Інших обставин, на підставі яких можливо встановити розмір збитків позивачем наведено не було.
4.3. Щодо покладення субсидіарної відповідальності у порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ
Як зазначалося вище, однією з умов покладення субсидіарної відповідальності у порядку ст. 61 КУзПБ є розмір вимог, який визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Так у постанові від 12.06.2025 у справі №915/1231/17 Верховний Суд зазначив, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.
Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, і у ліквідатора/кредитора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
Водночас розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що:
балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (п. 5 ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 61 КУзПБ), оціночна вартість (ч. 1 ст. 63 КУзПБ) та вартість її реалізації/продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізнятися;
склад ліквідаційної маси (відповідно і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов'язків у ліквідаційній процедурі може змінюватися за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб'єктів субсидіарної відповідальності (абз. 3 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).
Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності, її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена ч. 2 ст. 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (ст. 22 ЦК України).
Отже, буквальне прочитання абз. 1 та 2 ч. 2 ст. 61 КУзПБ («розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною массою», «у разі недостатності майна боржника») є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб'єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами ст. 64 КУзПБ, однак залишилася непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
Право ліквідатора/кредитора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах, зокрема, від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 07.11.2023 у справі № 908/3468/13.
Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб'єктів та суб'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Із матеріалів справи вбачається, що у судовому порядку вирішено повернути ВАТ «СБК-Прогрес» відповідне майно або стягнути на користь останнього грошові кошти. Проте ТОВ ВКП «Автофургон», заявляючи вимогу про відшкодування збитків, не довів належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про фактичну та юридичну неможливість повернення грошових коштів у порядку ст. 216 ЦК України, зокрема не надав доказів звернення з вимогою про їх повернення (виконавчі документи, акти державного/приватного виконавця), відомості про ліквідацію/банкрутство/відсутність майна боржника-контрагента або безрезультатності таких заходів, що, як наслідок унеможливлює визначення розміру субсидіарної відповідальності.
4.4. Ураховуючи вищевикладене суд вважає заяву ТОВ ВКП «Автофургон» про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ВАТ «СБК-Прогрес» у зв'язку з завданими збитками на ПрАТ «СБК» у відповідному розмірі передчасною, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 7, 42, 61 КУзПБ, ст.ст. 14, 42, 73-74, 75-80, 233, 237-241, 252 ГПК України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Автофургон» від 24.05.2025 (вх. № 5961 від 26.05.2025) про покладення субсидіарної відповідальності - залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КУзПБ, ухвала набрала законної сили 16.02.2026 та згідно зі ст. 255 ГПК України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Повна ухвала складена 03.04.2026.