вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3217/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Ісузу-Атаман Україна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті»
про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 7 360 848, 00 грн,
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: Геращенко М.В.;
від відповідача: Каракай О.В.;
1. Стислий виклад позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Ісузу-Атаман Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті» (далі - відповідач), у якому просить суд:
- витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ» та передати Приватному акціонерному товариству транспортні засоби: № модель номер кузова рік випуску номерний знак автобус «ATAMAN» НОМЕР_1 2021 НОМЕР_2 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000187 2021 НОМЕР_3 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000188 2021 НОМЕР_4 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000189 2021 НОМЕР_5 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000190 2021 НОМЕР_6 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000214 2021 НОМЕР_7 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000191 2021 НОМЕР_8 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000192 2021 НОМЕР_9 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000193 2021 НОМЕР_10 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000194 2021 НОМЕР_11 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000220 2021 НОМЕР_12 ; автобус «ATAMAN» А092Н6 Y7BA092H6MB000222 2021 НОМЕР_13 ;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНССІТІ» на користь Приватного акціонерного товариства «ІСУЗУ-АТАМАН УКРАЇНА» 7 360 848 грн неустойки за неповернення об'єкта фінансового лізингу.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.15, 16, 316, 317, 319, 321, 325, 386, 387, 400, 526, 530, 806 Цивільного кодексу України, ст.3, 16, 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу №24 від 28.11.2022, в частині оплати лізингових платежів та поверненням об'єкта лізингу.
В зв'язку із неповною сплатою лізингових платежів і закінченням строку дії договору, автомобілі передані в лізинг підлягають витребуванню у відповідача на підставі 387 Цивільного кодексу України та підлягає сплаті неустойка нарахована на підставі ч.4 ст.21 Закону України "Про фінансовий лізинг", в зв'язку із невиконання відповідачем свого обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем, з посиланням на ст.387 Цивільного кодексу України, заявлено віндикаційний позов про витребування з незаконного володіння відповідача автобусів, тоді коли між сторонами в даній справі існували договірні зобов'язання, віндикаційний позов і позов про повернення майна, переданого за договором, є взаємовиключними, а тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту в частині вказаних вимог.
Зі спливом строку дії договору (13.12.2024) відбулась трансформація зобов'язання, у відповідності до якого відносини сторін перейшли у стадію виконання грошового зобов'язання (викупу), належним способом захисту прав лізингодавця в даному випадку є виключно стягнення існуючої грошової заборгованості, а не вилучення майна, яке продовжує правомірно утримуватися відповідачем з метою завершення процедури викупу.
Крім цього, позивач здійснює нарахування 7 360 848,00 грн неустойки за неповернення майна, посилаючись на невиконання вимоги, викладеної у повідомленні про вилучення від 11.08.2025, тобто через 8 місяців після того, як договір припинив свою дію, оскільки в період дії договору лізингу (до 13.12.2024) позивач не заявляв про дострокове розірвання, зобов'язання щодо повернення майна у відповідача не виникло.
Заявлена позивачем вимога про стягнення неустойки в розмірі 7 360 848,00 грн є штучною та такою, що спрямована на безпідставне збагачення (подвійне стягнення), крім того, в розрахунку позивачем лише вказано кількість днів без зазначення періоду її нарахування, що унеможливлює перевірити розрахунок неустойки. Також відповідач заявлено клопотання про зменшення неустойки до мінімального рівня на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.2025 (суддя Колесника Р.М.) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі №911/3217/25 та її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2025.
08.12.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2025 (суддя Саванчук С.О.) заяву позивача про забезпечення позову повернуто заявникові.
09.12.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.12.2025 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 14.01.2026, заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему «ВКЗ» задоволено та постановлено судове засідання в справі, що призначене на 14.01.2026, провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи «ВКЗ».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2025 (суддя Христенко О.О.) відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Водночас, розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області №01-АР від 12.01.2026, у зв'язку з відрахуванням зі штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М. на підставі наказу №19-К від 16.12.2025 та з метою недопущення порушення процесуальних строків призначено здійснити повторний автоматизований розподіл судової справи №911/3217/25.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026, справу №911/3217/25 передано судді Господарського суду Київської області Антоновій В.М. для подальшого розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.01.2026 прийнято справу №911/3217/25 до свого провадження, позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
16.01.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із позовною заявою зі змінами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2026 продовжено розгляд справи та призначено підготовче засідання у справі на 17.02.2026.
У підготовче засідання 17.02.2026 сторони не з'явились, повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2026 відкладено підготовче засідання на 03.03.2026 та в порядку ст.74 ГПК України витребувано у позивача: письмові пояснення щодо посилань у позові на те, що договір фінансового лізингу №24 від 28.11.2020 припинений, вказати яким чином припинений: шляхом односторонньої відмови, закінчення строку його дії, виконанням, за згодою сторін і т.д., із зазначенням правових підстав такого припинення та дати настання вказаних обставин; належним чином завірені копії доказів направлення повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025, а саме: опис вкладення цінного листа із зазначенням номера поштового відправлення та чек про оплату послуг поштового зв'язку; письмові пояснення стосовно того чи підписувався, відповідно до п.6.2. договору, акт про перехід права власності; нормативно-правове обґрунтування позовним вимог, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння з посиланням на ст.387 Цивільного кодексу України, враховуючи момент переходу права власності на спірне майно до відповідача.
25.02.2026 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що договір фінансового лізингу від 28.11.2022 припиненим з моменту закінчення строку його дії, який визначений в пунктах 2.1. та 2.2. договору - 24 місяці з моменту отримання лізингоодержувачем предмету лізингу, а саме строк дії договору закінчився 13.12.2024; повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025 було направлено на адресу відповідача рекомендованим листом без опису вкладення; сторонами не складався та не підписувався акт про перехід права власності на об'єкт лізингу; враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів та завершення строку лізингу, передані в лізинг автобуси не перейшли у власність відповідача, наразі є власністю позивача та знаходяться в розпорядженні відповідача безпідставно, за таких обставин, позивач має правові підстави для витребування належних йому автобусів у відповідача.
03.03.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого провадження.
У підготовче засідання 03.03.2026 з'явився представник позивача, відповідач у засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.03.2026.
04.03.2026 від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить здійснювати розгляд справи №911/3217/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2026 клопотання представника позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено частково та постановлено забезпечити його участь у режимі відеоконференції в судовому засіданні призначеному на 17.03.2026.
16.03.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Також надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовче засідання 17.03.2026 з'явився представник позивача. У засіданні судом поставлено на обговорення клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву. Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання про відкладення підготовчого засідання та поклався на розсуд суду щодо клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2026 поновлено відповідачу строк на подання відзиву та долучено його до матеріалів справи.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2026.
У судове засідання 26.03.2026 з'явилися представники сторін.
Представник позивача в судовому засіданні 26.03.2026 надав пояснення по суті позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.03.2026 надав пояснення по суті позовних вимог та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 26.03.2026 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
28.11.2022 між позивачем (далі - лізингодавець) та відповідачем (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №24 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу в тимчасове володіння та користування автобуси «АТАМАN» А092Н6 (далі - об'єкт лізингу), наведені в специфікації (додаток №1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу, сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Після закінчення строку договору лізингоодержувач набуває об'єкт лізингу у власність, відповідно до п.6.2. договору.
Згідно із п.1.2. договору найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість, об'єкта лізингу наведені в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Зобов'язання лізингодавця по придбанню об'єкта лізингу виникають після сплати лізингоодержувачем платежів передбачених п.4.5. договору (п.l .3. договору).
Відповідно до п.2.1. договору строк лізингу: 24 місяці.
Початком строку лізингу вважається момент отримання лізингоодержувачем об'єкта лізингу, яке підтверджує підписання акту приймання-передачі об'єкта лізингу (п.2.2. договору).
Згідно із п.3.1. договору вартість об'єкта лізингу по договору без ПДВ становить 23 310 000,00 гривень, ПДВ за ставкою 20%, що становить 4 662 000,00 гривень. Всього вартість об'єкта лізингу на момент укладення договору зазначається у специфікації та складає з ПДВ 27 972 000,00 гривень.
У пункті 4.1. договору сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний за користування об'єктом лізингу протягом всього строку договору сплачувати щомісячно, лізингові платежі шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок лізингодавця. Розмір лізингових платежів, строк сплати встановлюється в додатку №2 - графік сплати лізингових платежів до договору, яки й є його невід'ємною частиною.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що лізингові платежі складаються з таких складових:
4.2.1. відшкодування частини вартості об'єкто лізингу;
4.2.2 винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт лізингу.
Відповідно до п.4.5. договору лізингоодержувач зобов'язується здійснити авансовий платіж у розмірі 2 797 200,00 грн протягом 10 робочих днів з моменту укладення договору. Авансовий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу. Авансовий платіж не підлягає поверненню лізингоодержувачу в разі дострокового розірвання договору .
Згідно із п.4.6. договору лізингоодержувач зобов'язується здійснити перший лізинговий платіж, що включає: винагороду лізингодавцю, у розмірі 778 251 грн без ПДВ у день підписання акта приймання-передачі об 'єкта лізингу. Всі наступні періодичні лізингові платежі включають: відшкодування частини вартості об'єкта лізингу та винагороду.
Передача об'єкта лізингу здійснюється в присутності уповноважених представників лізингодавця та лізингоодержувача, які складають і підписують акт приймання-передачі об'єкта лізингу (додаток №3 до договору) (п.5.6. договору).
Протягом строку дії договору об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (п.6.1. договору).
У пункті 6.2. договору сторони погодили, що лізингоодержувач набуває право власності на об'єкт лізингу після закінчення строку лізингу за умови належного виконання усіх своїх зобов'язань за договором. Датою переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до Лізингоодержувача є дата підписання сторонами акта про перехід права власності або оформлюється таке придбання в інший спосіб. Акт про перехід права власності об'єкта лізингу підписується сторонами в день сплати останнього лізингового платежу згідно графіку, який є викупною вартістю об єкта лізингу за умови сплати лізингоодержувачем лізингодавцю всіх платежів (у тому числі пені, штрафів, якщо такі будуть мати місце) відповідно до умов цього договору.
Відповідно до пп.7.1.3. п.7.1. договору лізингоодерчувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
У разі несплати лізингових платежів, частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 (шістдесят) календарних днів, на вимогу лізингодавця лізингоодерчувач зобов'язаний повернути йому об'єкт лізингу (пп.7.1.4. п.7.1. договору).
Згідно із пп.8.1.2. п.8.1. договору лізингодавець має право вимагати повернення переданого об'єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 60 днів.
У пункту 11.4. договір сторони погодили, що кожна з наступних подій вважається істотним порушенням умов договору лізингоодержувачем (далі - подія невиконання зобов'язання):
11.4.1. лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі (частково або в повному обсязі) за договором та прострочення сплати становить більше 60 календарних днів з дня настання строку платежу згідно з договором;
11.4.2. лізингоодержувач користується об'єктом лізингу з порушенням умов договору або використовує об'єкт лізингу не за призначенням;
11.4.3. лізингоодержувач здійснив передачу об'єкта лізингу третій особі у будь-який спосіб або на підставі будь-якого договору, без письмової згоди лізингодавця;
11.4.4. лізингоодержувач не виконує умов гарантії на об'єкт лізингу, не утримує його в належному стані відповідно до вимог встановлених договором, не проводить необхідний ремонт об'єкта лізингу в разі, якщо такий ремонт потрібен, що погіршує технічний стан предмета лізингу;
11.4.5. лізингоодержувач порушує умови статті 10 даного договору.
11.4.6. у відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реорганізацію) або порушена справа про банкрутство.
Відповідно до п.11.6. договору в випадку, настання будь-якої з події невиконання зобов'язань зазначених в підпунктах 11.4.1.-11.4.5. цього договору, лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та/або вилучення об'єкта лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Підтвердженням отримання лізингоодержувачем такого повідомлення про відмову від договору (його розірвання) є повідомлення про вручення листа або відміткою поштової служби про відмов у від прийняття листа або закінчення терміну зберігання, або повідомлення про вручення листа службою кур'єрської доставки, або розписка керівника лізингоодержувача на примірнику повідомлення лізингодавця про вручення йому такого повідомлення. Направлення повідомлення здійснюється лізингодавцем на адресу, вказану Лізингоодержувачем в договорі або в повідомленні про зміну місцезнаходження. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомлені , повернути об'єкт лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має раво самостійно вилучити об'єкт лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) об'єкта лізингу без будь-яких погоджень або дозволі в лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат.
Згідно із п.11.10. договору цей договір може бути розірваний за письмовою згодою сторін та в односторонньому порядку, передбаченому договором. При цьому, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу протягом 10 робочих днів з дня припинення (розірвання) цього договору будь-яким чином та сплатити належні за договором платежі на дату припинення чи розірвання договору та на дату повернення об'єкта лізингу.
У пункті 11.13. договору сторони погодили, що у випадку вилучення об'єкта лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.
Договір набуває чинність в момент підписання уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін (п.11.1. договору).
Доказів розірвання договору матеріали справи не містять.
Додатком №1 до договору сторонами погоджена специфікація майна, що передається в лізинг.
Додатком №2 до договору сторонами договору погоджено наступний графік сплати лізингових платежів.
№ платежуДата платежуВідшкодування вартості об'єкта лізингу з ПДВ (грн)Винагорода без ПДВ (грн)Лізинговий платіж (грн)
1. Авансовий платіждо 14.12.20222 797 200,00 2 797 200,00
2. Перший лізинговий платіж 778 251,00778 251,00
313.01.20231 170 000,00518 181,001 688 181,00
413.02.20231 170 000,00497 024,001 667 024,00
513.03.20231 170 000,00435 905,001 605 905,00
613.04.20231 170 000,00454 709,001 624 709,00
713.05.20231 170 000,00421 596,001 591 596,00
813.06.20231 170 000,00412 394,001 582 394,00
913.07.20231 170 000,00380 646,001 550 646,00
1013.08.20231 170 000,00370 079,001 540 079,00
1113.09.20231 170 000,00348 921,001 518 921,00
1213.10.20231 170 000,00319 221,001 489 221,00
1313.11.20231 170 000,00306 606,001476 606,00
1413.12.20231 170 000,00278 271,001448 271,00
1513.01.2024930 000,00264 291 ,001 194 291,00
1613.02.2024930 000,00247 474,001 І 77 474,00
1713.03.2024930 000,00219 836,001 149 836,00
1813.04.2024930 000,00213 839,00І 143 839,00
1913.05.2024930 000,00192 696,001 122 696,00
2013.06.2024930 000,00180 204,001 110 204,00
2113.07.2024930 000,00160 146,001 090 146,00
2213.08.2024930 000,00146 569,001 076 569,00
2313.09.2024930 000,00129 751,001 059 751,00
2413.10.2024930 000,0048 384,00978 384,00
2513.11.2024930 000,0033 179,00963 179,00
2612.12.2024904 800,0015 306,00920 106,00
Разом:27 972 000,007 373 479,0035 345 479,00
Після сплати авансового платежу та одноразової комісії, на виконання пунктів 4.5.-4.6. договору 13.12.2022 сторонами підписано акт приймання-передачі (додаток № 3 до договору), згідно з яким лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав 12 автобусів «АТАМАN» А092Н6, 2021 року випуску, бежевого кольору, а саме кузов №№ НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 ; НОМЕР_16 ; НОМЕР_17 ; НОМЕР_18 ; НОМЕР_19 ; НОМЕР_20 ; НОМЕР_21 ; НОМЕР_22 ; НОМЕР_23 ; НОМЕР_24 та НОМЕР_25 .
У подальшому відповідачем здійснено наступні сплати лізингових платежів, а саме: 16.04.2025 у сумі 300 000,00 грн, 29.08.2025 у сумі 400 000,00 грн, 01.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 02.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 03.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 05.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 11.09.2025 в сумі 200 000, 00 грн, 25.09.2025 в сумі 200 000,00 грн та після звернення з даним позовом до суду 16.12.2025 в сумі 10 000 000,00 грн.
Отже, в загальній сумі відповідачем на користь відповідача лізингових платежів на суму 16 275 451,00 грн, сплати решти суми лізингових платежів у розмірі 19 070 028, 00 грн (35 345 749,00 грн - 16 275 451,00 грн) матеріали сплати не містять.
13.06.2025 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про сплату боргу за вих.№04/11 від 13.06.2025, у якій просив сплатити несплачені лізингові платежі в загальній сумі 31 470 028, 00 грн, яка отримана відповідачем 17.06.2025, що підтверджується описом вкладення поштового відправлення №0407325435189 та чеком поштового відділення №0407325435189.
Також позивач зазначає, що 11.08.2025 на адресу відповідача ним направлено повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025, в якому зазначив, що сума заборгованості зі сплати лізингових платежів складає 31 470 028,00 грн, враховуючи невиконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів та завершення строку лізингу передані автомобілі не є власністю відповідача та знаходяться в нього безпідставно, тому керуючись п.11.6. договору повідомив про їх вилучення і просив повернути автобуси протягом 10 днів з дня отримання даного повідомлення.
В якості доказів направлення вказаного повідомлення позивачем долучено до позову копію чека поштового відділення №0407325457700 та копію відмітки про отримання 14.08.2025 поштового відправлення №0407325457700 відповідачем.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Позивач звернувся до суду за захистом свого права як лізингодавця за договором фінансового лізингу №24 від 28.11.2022, яке порушене відповідачем шляхом не повернення об'єкта лізингу після не погашення лізингових платежів та закінчення строку лізингу.
Предметом розгляду даної справи, зокрема, є вимоги про витребувати з незаконного володіння відповідача та передача позивачу транспортних засобів (об'єкта договору лізингу).
На думку позивача об'єкт лізингу підлягає витребуванню у відповідача на підставі 387 Цивільного кодексу України, отже позивачем заявлено віндикаційний позов.
Відповідач заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що між сторонами в даній існували договірні зобов'язання, віндикаційний позов і позов про повернення майна, переданого за договором, є взаємовиключними, а тому позивачем обрано неефективний спосіб захисту в частині вказаних вимог.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України, яка кореспондується із ст. 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.
У даному випадку між сторона наявні договірні відносини.
28.11.2022 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №24 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого лізингодавець зобов'язується передати на умовах фінансового лізингу в тимчасове володіння та користування автобуси «АТАМАN» А092Н6 (далі - об'єкт лізингу), наведені в специфікації (додаток №1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу, сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору. Після закінчення строку договору лізингоодержувач набуває об'єкт лізингу у власність, відповідно до п.6.2. договору.
Правовідносини, що виникли між сторонами в справі є правовідносинами фінансового лізингу, що врегульовані положенням параграфу 6 Лізинг глави 58 Цивільного кодексу України та положеннями спеціального Закону України «Про фінансовий лізинг».
Також суд звертає увагу, що позивачем у даній справі сплачено 529 992,72 грн судового збору, тобто за дві майнові вимоги (витребування автобусів з незаконного володіння автобусів вартістю 27 972 000, 00 грн та стягнення 7 360 848, 00 грн неустойки).
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
За приписами частин другої та третьої статі 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об'єкт фінансового лізингу; лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування.
Суд зазначає, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем всіх лізингових платежів за договором та підписання, у відповідності до п.6.2. договору, акта про перехід права власності, тому, власником спірних автобусів є позивач.
Суд зазначає, що позовна вимога про витребування автобусів має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов'язку в натурі (повернення належного лізингодавцю майна), об'єктом вимоги є дія зобов'язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна сторін спору та не змінить власника майна.
Подібний висновок викладений в постанові об'єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 в справі № 905/105/20.
Проте, з огляду на викладене позивач вважає, що належним способом захисту його прав є вимоги про витребування відповідних автобусів з незаконного володіння відповідача у відповідності до вимог статті 387 Цивільного кодексу України та вказані вимоги є майновими.
Суд, ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2026 в порядку ст.74 ГПК України витребував у позивача, зокрема, нормативно-правове обґрунтування позовним вимог, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння з посиланням на ст.387 Цивільного кодексу України, враховуючи момент переходу права власності на спірне майно до відповідача.
Проте позивач у своїй поясненнях не надав суду жодних пояснень щодо заявлених позовним вимог про витребування об'єкта лізингу з чужого незаконного володіння з посиланням на ст.387 Цивільного кодексу України.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 13 ГПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.03.2026 в справі №922/264/24 наголосила, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ГПК України).
Лізингодавець зберігає своє право власності на об'єкт лізингу навіть якщо майно перебуває в лізингоодержувача.
Як зазначено судовим вище, одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність у позивача з відповідачем договірних відносин. В іншому разі, захист порушеного права власності здійснюється за допомогою зобов'язально-правових способів.
Суд у межах принципу диспозитивності не наділений повноваженнями змінювати нормативно-правове обґрунтування позову та його предмет, що є прерогативою сторін, суд здійснює розгляд справи лише в межах заявлених вимог і наведеного сторонами обґрунтування.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині вимог про витребувати з незаконного володіння відповідача транспортних засобів на підставі ст.387 Цивільного кодексу України, з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту свої прав.
Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про вилучення об'єкта лізингу за допомогою зобов'язально-правових способів.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 7 360 848 грн неустойки за неповернення об'єкта фінансового лізингу, суд зазначає наступне.
Пунктами 3, 7 частини другої статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» до складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У пункті 4.1. договору сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний за користування об'єктом лізингу протягом всього строку договору сплачувати щомісячно, лізингові платежі шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок лізингодавця. Розмір лізингових платежів, строк сплати встановлюється в додатку №2 - графік сплати лізингових платежів до договору, яки й є його невід'ємною частиною.
Додатком №2 до договору сторонами договору погоджено наступний графік сплати лізингових платежів.
№ платежуДата платежуВідшкодування вартості об'єкта лізингу з ПДВ (грн)Винагорода без ПДВ (грн)Лізинговий платіж (грн)
1. Авансовий платіждо 14.12.20222 797 200,00 2 797 200,00
2. Перший лізинговий платіж 778 251,00778 251,00
313.01.20231 170 000,00518 181,001 688 181,00
413.02.20231 170 000,00497 024,001 667 024,00
513.03.20231 170 000,00435 905,001 605 905,00
613.04.20231 170 000,00454 709,001 624 709,00
713.05.20231 170 000,00421 596,001 591 596,00
813.06.20231 170 000,00412 394,001 582 394,00
913.07.20231 170 000,00380 646,001 550 646,00
1013.08.20231 170 000,00370 079,001 540 079,00
1113.09.20231 170 000,00348 921,001 518 921,00
1213.10.20231 170 000,00319 221,001 489 221,00
1313.11.20231 170 000,00306 606,001476 606,00
1413.12.20231 170 000,00278 271,001448 271,00
1513.01.2024930 000,00264 291 ,001 194 291,00
1613.02.2024930 000,00247 474,001 І 77 474,00
1713.03.2024930 000,00219 836,001 149 836,00
1813.04.2024930 000,00213 839,00І 143 839,00
1913.05.2024930 000,00192 696,001 122 696,00
2013.06.2024930 000,00180 204,001 110 204,00
2113.07.2024930 000,00160 146,001 090 146,00
2213.08.2024930 000,00146 569,001 076 569,00
2313.09.2024930 000,00129 751,001 059 751,00
2413.10.2024930 000,0048 384,00978 384,00
2513.11.2024930 000,0033 179,00963 179,00
2612.12.2024904 800,0015 306,00920 106,00
Разом:27 972 000,007 373 479,0035 345 479,00
Після сплати авансового платежу та одноразової комісії, на виконання пунктів 4.5.-4.6. договору 13.12.2022 сторонами підписано акт приймання-передачі (додаток № 3 до договору), згідно з яким лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав 12 автобусів «АТАМАN» А092Н6, 2021 року випуску, бежевого кольору, а саме кузов №№ НОМЕР_14 ; НОМЕР_15 ; НОМЕР_16 ; НОМЕР_17 ; НОМЕР_18 ; НОМЕР_19 ; НОМЕР_20 ; НОМЕР_21 ; НОМЕР_22 ; НОМЕР_23 ; НОМЕР_24 та НОМЕР_25 .
Відповідно до пп.2.1., 2.2. договору строк лізингу: 24 місяці. Початком строку лізингу вважається момент отримання лізингоодержувачем об'єкта лізингу, яке підтверджує підписання акту приймання-передачі об'єкта лізингу.
Отже, за умовами договору строк лізингу за договором закінчився 13.12.2024.
У свою чергу відповідачем здійснено наступні сплати лізингових платежів, а саме: 16.04.2025 у сумі 300 000,00 грн, 29.08.2025 у сумі 400 000,00 грн, 01.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 02.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 03.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 05.09.2025 в сумі 400 000,00 грн, 11.09.2025 в сумі 200 000, 00 грн, 25.09.2025 в сумі 200 000,00 грн та після звернення з даним позовом до суду 16.12.2025 в сумі 10 000 000,00 грн.
У загальній сумі відповідачем на користь відповідача лізингових платежів на суму 16 275 451,00 грн, сплати решти суми лізингових платежів після закінчення строку лізингу,а саме в розмірі 19 070 028, 00 грн (35 345 749,00 грн - 16 275 451,00 грн) матеріали сплати не містять.
Згідно із пп.8.1.2. п.8.1. договору лізингодавець має право вимагати повернення переданого об'єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 60 днів.
У разі несплати лізингових платежів, частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 (шістдесят) календарних днів, на вимогу лізингодавця лізингоодерчувач зобов'язаний повернути йому об'єкт лізингу (пп.7.1.4. п.7.1. договору).
Згідно ч. 4 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов'язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.
Також згідно ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
При цьому, судом враховано, що за умовами договору виникнення обов'язку лізингоодержувача із повернення йому об'єкта лізингу пов'язується із пред'явленням вимоги лізингодавця.
Позивач зазначає, що 11.08.2025 на адресу відповідача ним направлено повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025, в якому зазначив, що враховуючи невиконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати лізингових платежів та завершення строку лізингу передані автомобілі не є власністю відповідача та знаходяться в нього безпідставно, тому керуючись п.11.6. договору повідомив про їх вилучення та просив повернути автобуси протягом 10 днів з дня отримання даного повідомлення.
В якості доказів направлення вказаного повідомлення позивачем долучено до позову копію чека поштового відділення №0407325457700 та копію відмітки про отримання 14.08.2025 поштового відправлення №0407325457700 відповідачем.
Відповідно до пункту 17. Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 (надалі - Правила) внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв'язку. Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв'язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.
Згідно з п.47. Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відправником відкритими для перевірки їх вкладення.
У матеріалах справи відсутній та позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, не надано суду опису вкладення до поштового відправлення №0407325457700, а тому суд позбавлений можливості встановити, які саме документи містилися в указаному відправлені та отримані відповідачем.
Отже, відмітка про отримання 14.08.2025 відповідачем поштового відправлення №0407325457700 не підтверджує отримання останнім повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025.
Проте, суд враховує, що позивачем долучено до позову докази направлення відповідачу даного позову з усіма додатками, зокрема, серед яких повідомлення про вилучення об'єкта лізингу за вих.№13-ч від 11.08.2025, які отримані відповідачем 17.10.2025.
Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк повернення об'єкта лізингу є таким, що настав 27.10.2025 (17.10.2025 + 10 днів).
Доказів повернення об'єкта лізингу матеріали справи не містять.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки в розмірі 7 360 848,00 грн (останній лізинговий платіж - 920 106, 00 грн *2*4 дні) визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, відповідачем, з посиланням на ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки до мінімального рівня.
Законодавством України передбачено право суду на зменшення розміру неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 наголосила, що, аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд має право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У постанові від 19.01.2024 в справі № 911/2269/22 Верховний Суд зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини в кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки суд, застосовуючи дискрецію для розв'язання цього питання, щоразу виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, що водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України й ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та які суд має досліджувати й оцінювати в порядку ст. ст. 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими в конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого він її зменшує, підводять до висновку про відсутність універсального максимального й мінімального розміру, на який неустойку може бути зменшено, а це водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Штрафні санкції у формі неустойки (штраф, пеня) слугують належним засобом захисту інтересів кредитора від неналежного виконання зобов'язань боржником. Однак, неустойка не може бути каральною санкцією для боржника, оскільки повинна мати тільки компенсаційний характер.
Дійсно, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Судом враховано, що ще 13.12.2022 відповідачем отримано об'єкт лізингу в користування вартістю 35 345 749,00 грн, станом на 2026 рік останнім не сплачено лізингові платежі, тоді як строк лізингу закінчився 13.12.2024, проте відповідач продовжує користуватися об'єктом лізингу в своїй підприємницькій діяльності.
Крім цього, після сплати авансового платежу та одноразової комісії в грудні 2022 року відповідачем сплачено наступний лізинговий платіж лише в квітні 2025 року, тобто майже через 3 роки після закінчення строку лізингу.
Відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обставин для можливості зменшення розміру неустойки.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, прийшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру неустойки, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки не підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Ісузу-Атаман Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті» про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення 7 360 848, 00 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссіті» (09100, Київська обл., місто Біла Церква, бульвар Олександрійський, будинок 20, квартира 12, ідентифікаційний код 32161270) на користь Приватного акціонерного товариства «Ісузу-Атаман Україна» (04073, місто Київ, вулиця Сирецька, будинок 9, корпус 1-Ф, ідентифікаційний код 34539354) 7 360 848 (сім мільйонів триста шістдесят тисяч вісімсот сорок вісім) грн 00 коп. неустойки та 110 412 (сто десять тисяч чотириста дванадцять) грн 72 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 02.04.2026.
Суддя В.М. Антонова