ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.03.2026Справа № 910/12587/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:
1) Київської міської державної (військової) адміністрації;
2) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України,
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП"
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - ДЕПАРТАМЕНТ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)
про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, припинення права постійного користування земельною ділянкою та її повернення державі
Представники учасників процесу:
від прокуратури: Сімаченко А.О.
від позивача-1: Лаптєва О.В.
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: Паламарчук Д.Ю.
від третьої особи-1: Іванов О.В.
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: Лаптєва О.В.
Короткий зміст позовних вимог
Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут), відповідно до прохальної частини якої просить суд:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004 площею 215,6506 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги;
- припинити Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України право постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, що є частиною земельної ділянки, наданої в постійне користування Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, зобов'язавши повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним віднесенням спірних земельних ділянок водного фонду до категорії "Землі житлової та громадської забудови", а також нецільовим використанням земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:151:0003.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Разом із позовом Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру подав заяву про забезпечення позову.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.10.2025 призначив розгляд заяви про забезпечення позову на 15.10.2025.
Ухвалою від 13.10.2025 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/12587/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 13.11.2025, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП".
15.10.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.
15.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли пояснення щодо заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 15.10.2025 Господарський суд міста Києва заяву Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про забезпечення позову задовольнив.
28.10.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив.
30.10.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли пояснення.
12.11.2025 до відділу діловодства суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
13.11.2025 до відділу діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення на пояснення третьої особи.
13.11.2025 через систему "Електронний суд" від позивача-1 надійшли письмові пояснення щодо позову.
13.11.2025 через систему "Електронний суд" від Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.
13.11.2025 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу як третьої особи.
13.11.2025 до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 13.11.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяв Благодійної організації "Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва "Київський еколого-культурний центр" та ОСОБА_1 про вступ у справу як третіх осіб, оскільки, на переконання суду, рішення у цій справі не може безпосередньо вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Ухвалою від 13.11.2025 Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національну академію аграрних наук України; відклав підготовче засідання на 04.12.2025.
17.11.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив з доданими документами.
03.12.2025 до відділу діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення.
У підготовчому засіданні 04.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про долучення до матеріалів справи заперечень на відповідь на відзив та письмових пояснень прокуратури.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.12.2025 залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - ДЕПАРТАМЕНТ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ), продовжив строк розгляду справи в підготовчому засіданні на 30 днів, відклав підготовче засідання у справі на 15.01.2026.
19.12.2025 через систему "Електронний суд" від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення щодо позову.
01.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на пояснення позивача-1.
06.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на пояснення прокурора.
06.01.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли заперечення на письмові пояснення прокуратури.
09.01.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли пояснення щодо доцільності призначення судової експертизи.
12.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на пояснення третьої особи-3.
14.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли пояснення щодо доцільності призначення судової експертизи.
15.01.2026 через систему "Електронний суд" від прокуратури надійшли пояснення щодо доцільності призначення судової експертизи.
15.01.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи- 2 надійшли письмові пояснення.
У підготовчому засіданні 15.01.2026 представник відповідача підтримав заяву про призначення у справі експертизи.
У підготовчому засіданні 15.01.2026, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, з огляду на таке.
Так, у заяві щодо призначення судової експертизи відповідач просить, у випадку, якщо суд дійде висновку про призначення експертизи, на вирішення експерта поставити наступні питання:
1) Чи відповідає Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:75:151:0001) ІНСТИТУТУ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд інституту то дослідного господарства «Нивка» за адресою: вул. Обухівська,135 у Святошинському районі м. Києва, розроблена сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності?
2) До якої категорії земель належить земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004 площею 215,6506 га, яка розташована в м. Києві, вул. Обухівська, 135 ?
3) До якої категорії земель належить земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га, яка розташована в м. Києві, вул. Обухівська, 135 ?
4) Якого статусу набуде земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004 в разі скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі?
5) Якого статусу набуде земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 в разі скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі?
6) Чи є чинним на момент подачі позову Заступником генерального прокурора (08.10.2025) Державний акт на право постійного користування землею I-КВ 005064 від 09.04.2001, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №75-5-00025?
Відповідно до ч.1 ст.99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) та від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21.
Слід відзначити, що порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Надаючи оцінку наведеним заявником доводам щодо необхідності експертного дослідження, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи характер спірних правовідносин сторін суд дійшов висновку, що для вирішення даного спору, всебічного та об'єктивного розгляду справи та з'ясування обставин, що входять до предмета доказування у даній справі необхідність у спеціальних знаннях відсутня. На переконання суду, питання запропоновані відповідачем, зокрема 1-3, 6 стосуються питання права, а питання 4-5 не стосуються предмету доказування у цій справі.
У підготовчому засіданні 15.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.01.2026.
26.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
27.01.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення щодо предмета спору та належного суб'єктного складу сторін.
27.01.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення до клопотання про застосування строків позовної давності.
28.01.2026 через систему "Електронний суд" від прокуратури надійшли письмові пояснення щодо заяви про застосування строків позовної давності.
29.01.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшли пояснення.
29.01.2026 через систему "Електронний суд" від позивача та третьої особи-3 надійшло клопотання про проведення засідання за відсутності представника.
У судовому засіданні 29.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 12.02.2026.
06.02.2026 через систему "Електронний суд" від позивача-2 надійшли пояснення по справі.
11.02.2026з систему "Електронний суд" від позивач та третьої особи-3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
12.02.2026 через систему "Електронний суд" від третьої особи-1 надійшла заява про постановлення окремої ухвали.
У судовому засіданні 12.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні заяви третьої особи-1 про постановлення окремої ухвали з огляду на таке.
За приписами статті 246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
Отже, окрема ухвала суду у розумінні положень статті 246 ГПК України є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.
За своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних вказівок особі/особам, до компетенції та/або обов'язку яких відноситься усунення виявлених порушень.
Виходячи з аналізу правових норм ГПК України, суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено винесення окремої ухвали за клопотанням (заявою) сторін у справі та відсутнє посилання на порядок і строки розгляду такого клопотання (заявою). Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, що визначені статтею 246 ГПК України. В даному випадку таких обставин та підстав не встановлено.
Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).
За таких обставин суд не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали, з підстав передбачених статтею 246 ГПК України щодо Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
У судовому засіданні 12.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотань позивача-1 та третьої особи-3 про відкладення судового засідання у зв'язку з їх необґрунтованістю.
У судовому засіданні 12.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 05.03.2026.
У судовому засіданні 05.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 19.03.2026.
Прокурор у судовому засіданні 19.03.2026 позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача-1 позов просив задовольнити.
Представники відповідача та третьої особи-1 проти позовних вимог заперечили, надали пояснення по суті заперечень.
У судовому засіданні 19.03.2026, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 19.03.2026 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Позиція прокурора.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Інституту надано в постійне користування земельну ділянку площею 240,8838 га (у подальшому зменшено до 230,1564 га) з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, яка зайнята ставками для риборозведення, які забезпечують діяльність Дослідного господарства "Нивка".
Так, 09.04.2001 Інституту видано державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 на земельну ділянку площею 240,8838 га (далі - державний акт № 005064).
Як зазначено в земельно-кадастровій інформації на земельну ділянку, яка міститься в технічній документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування землею, земельна ділянка площею 240,8838 га за Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) має код 6.1 і включає води під ставками - 173,1133 га, води під каналами, колекторами і канавами - 8,327 га, забудовані землі - 7,8 га, під господарськими шляхами - 0,996 га, під болотами - 6,64 га, землі з незначним рослинним покровом - 44,0075 га.
У 2001 році при реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не вказано її категорію "землі водогосподарського призначення", а лише зазначено вид використання "для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту та Дослідного господарства "Нивка".
У 2006 році між Інститутом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нове Місто" (у подальшому замінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП" (далі - ТОВ "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП") згідно з угодою про заміну сторони) було укладено договір часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135-а в Святошинському районі м. Києва (щодо земельної ділянки орієнтовною площею 14,00 га).
У подальшому під час складення ТОВ "Транспроект-1" у 2007 році технічної документації із землеустрою щодо внесення змін до державного акта № 005064 класифіковано земельну ділянку як землю з кодом 1.11.5 "Досліджень і розробок" та внесено відповідні зміни.
Надалі, 21.02.2019, Інститут звернувся до державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру, на підставі якої цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 змінено з 1.11.5 "Досліджень і розробок" за Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) на 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки".
У 2021 році Інститут звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001.
З Технічної документації із землеустрою вбачається, що сформовано земельні ділянки: площею 14,5058 га кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 та площею 215,6506 га, кадастровий номер 8000000000:75:151:0004.
При реєстрації обох новоутворених ділянок в Державному земельному кадастрі вказано їх категорію "землі житлової та громадської забудови", хоча первинна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 до такої категорії не належала і уповноважений орган рішення про зміну цільового призначення не приймав. Фактично, на момент поділу земельній ділянці 8000000000:75:151:0001 взагалі не було вказано категорію земель.
Враховуючи викладене, прокурор зазначає, що за наслідками поділу земельної ділянки 8000000000:75:151:0001, яка за технічною документацією із землеустрою належала до земель 6.1 "Водогосподарських підприємств" і в Державному земельному кадастрі їй категорія не була визначена, не могло утворитись 2 земельні ділянки належні до категорії "Землі житлової та громадської забудови".
Віднесення зайнятих ставками земель до категорії "землі житлової та громадської забудови" є незаконним та створює передумови для неправомірного будівництва, що також підтверджується договором від 27.02.2006 № 12-14/77 про часткову участь в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135-а у Святошинському районі м. Києва і дозволом від 15.03.2012 № КВ 11412038443 на виконання будівельних робіт та проєктною документацію на будівництво.
На даний час Інститут має право постійного користування двома земельними ділянками категорії "землі житлової та громадської забудови", в той час як ці ділянки фактично належать до земель водного фонду. Положення земельного законодавства чітко та недвозначно встановлюють неможливість житлової забудови земель під водними об'єктами та їх прибережних захисних смуг.
Інститут достовірно знав про те, що ця територія не є землею житлової та громадської забудови, про що додатково свідчить його лист від 21.03.2006 вих № 81/06, у якому Інститут просив змінити цільове призначення.
Згідно з графічною частиною Генерального плану м. Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка належить до території водоймищ і водотоків.
Наведене свідчить про незаконність державної кадастрової реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 через їх віднесення до неправильної категорії, а також про нецільове використання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 для житлової забудови.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 використовується з порушенням екологічних вимог, оскільки є частиною сформованої на Святошинських ставках локальної водно-болотної екосистеми, місцем існування та коридором міграції багатьох видів тварин, межує з заповідною зоною і зоною регульованої рекреації НПП "Голосіївський", за даними Державного земельного кадастру на сьогодні має обмеження у використанні як прибережна захисна смуга і підтоплювана територія.
Технічна документація № 1742 не є допустимим та достовірним доказом.
Рішення Київської міської ради від 24.05.2007 № 619/1280 та № 718/1379 не могли бути підставою для зміни коду цільового призначення земельної ділянки.
Прокурором не пропущено трирічний строк звернення до суду за захистом порушеного права, адже на момент подання позову до суду три роки від дати державної кадастрової реєстрації спірних земельних ділянок не спливло.
Використання земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню є триваючим правопорушенням, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, позовна давність щодо вимоги про припинення Інституту права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га прокурором не пропущена.
Позиція позивача-1.
Позивач-1 вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, посилаючись, крім іншого на таке.
Як у технічній документації із землеустрою щодо підготовки рішення про надання Інституту права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, так і в технічній документації із землеустрою щодо складання державного акта № 005064 вказано, що ця земельна ділянка зайнята каскадом ставків і зеленими насадженнями та відповідно до УКЦВЗ належить до земель водогосподарського призначення, а саме «Водогосподарських підприємств» (код 6.1).
Ні Київська міська рада, ні Київська міська державна (військова) адміністрація рішення/розпорядження про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 не видавала.
Позиція позивача-2.
Позивач-2 вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, та, крім іншого, зазначає, що відповідно до чинного на 2001 рік законодавства при внесенні даних про ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 до Державного земельного кадастру її категорія підлягала зазначенню з урахуванням цільового призначення 6.1 "Водогосподарських підприємств" та факту розташування на ній ставків. Проте ці відомості безпідставно не були відображені Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час кадастрової реєстрації згаданої ділянки. Наведене дає можливість зробити закономірний висновок, що факт їх невнесення не змінив належність цієї території до земель водогосподарського призначення за технічною документацією із землеустрою. У разі зазначення при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 правильного коду цільового призначення 6.1 "Водогосподарських підприємств", за новим класифікатором ця ділянка була б віднесена до категорії земель водного фонду, а не житлової і громадської забудови.
Єдиною підставою для зміни цільового призначення утворених при поділі земельних ділянок є одночасне проходження відповідної процедури зміни цільового призначення у визначеному земельним законодавством порядку, проте з матеріалів справи вбачається, що така процедура не відбувалася.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, а також застосувати позовну давність.
Заперечення відповідача обґрунтовані такими доводами:
- витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.03.2017 № HB-8000497082017 підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 площею 230,1564 га належить до категорії земель "Житлової та громадської забудови", цільове призначення: "Досліджень і розробок";
- саме компетентними органами, а не безпосередньо Інститутом, у відповідності до вимог чинного законодавства було присвоєно земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 код КВЦПЗ 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки", який відноситься до категорії землі "Землі громадської забудови" - 3 (третього розділу) класифікації видів цільового призначення, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548;
- Інститут є науковою установою, а не водогосподарським підприємством, код цільового призначення 1.11.5 - "Досліджень і розробок" відповідав статусу Інституту як землекористувача;
- відсутнє рішення органу місцевого самоврядування чи рішення органу державної влади в порядку статті 20 Земельного кодексу України щодо віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 до категорії "земель водного фонду";
- Державне агентство водних ресурсів України листом № 1828/9/11-17 від 04.04.2017 підтверджує належність земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 саме до земель житлової та громадської забудови;
- земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 відносяться до категорії "Землі житлової та громадської забудови", через те, що вони сформовані за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, сформованої з такою категорією з дотриманням вимог чинного законодавства;
- розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14.02.2008 за №164 було дозволено здійснювати проектування і житлове будівництво малої та середньої поверховості на частині земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 площею 14,5 га якій на сьогодні присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, а тому проведення будівництва є правомірним та не вважається порушенням використання землі за цільовим призначенням;
- позовна заява не містить жодної інформації та будь- яких доказів того, що в межах земельної ділянки площею 14,5 га (як частини земельної ділянки 8000000000:75:151:0001) будь- коли існували ставки, або будь- які інші водні об'єкти;
- земельна ділянка площею 14,5 га з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 фактично ніколи не мала належності до земель водного фонду, оскільки ніколи не була зайнята водними об'єктами,
- позов не містить жодної обґрунтованої інформації, обставин, або навіть припущень щодо вчинення Інститутом та підпорядкованим йому дослідним господарством "Нивка" будь- яких порушень, в тому числі щодо нецільового використання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004. На вказаній земельній ділянці всі водні об'єкти в наявності, про це зазначає сам прокурор. Жодних будівельних робіт на ній не ведеться та не планується забудова;
- в даному випадку позов прокурора не є ефективним способом для захисту права/інтересу позивачів в контексті із статтею 152 Земельного кодексу України, статтями 2, 5 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останні самостійно не заявляли таких позовних вимог, в листах №015-129 від 24.03.2025, №7-28-0.194-2506/2-25 від 21.03.2025 не повідомляли про намір подавати такий позов та не зазначали про підтримку ініціативи прокурора щодо подачі позову. Позовні вимоги прокурора в разі їх задоволення судом створять стан юридичної невизначеності земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні Інституту, що створює загрозу їх збереженню та унеможливить статутну діяльність Інституту.
Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Позиція третьої особа-1 ( ТОВ "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП").
Третя особа-1 заперечує проти задоволення позовних вимог, та крім іншого, посилається на такі обставини:
- на момент виникнення права постійного користування жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не визначав земельну ділянку як таку, що належить до земель водного фонду;
- Український класифікатор цільового використання земель (УКЦВЗ) застосовувався для статистичного обліку і відображав, вид землекористувача, а не природно-правовий режим земель; наявність у структурі діяльності дослідного господарства елементів, пов'язаних із рибництвом, а не водним фондом як категорією земель, пояснює причини первісного застосування коду 6.1;
- подальший правовий статус земельної ділянки 8000000000:75:151:0001 та її фактичне цільове призначення були уточнені та підтверджені рішеннями Київської міської ради від 24.05.2007, на виконання яких ТОВ "ТРАНСПРОЕКТ-1" у 2007 році розробило відповідну технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до державного акта, цільове призначення земельної ділянки було офіційно змінено на код 1.11.5 - "для досліджень і розробок" згідно з УКЦВЗ;
- Головне управління Держгеокадастру у м. Києві у листі від 17.12.2018 № 19-26-0.2-7332/2-18 підтвердило, що земельна ділянка площею 230,1564 га з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135, у Святошинському районі, має цільове призначення, яке відповідає діяльності Інституту та його функціям з експлуатації та обслуговування наукових і господарських об'єктів;
- вже станом на 2018 рік (ще до поділу) компетентний орган підтвердив, що земельна ділянка належить до категорії земель громадської забудови, що відповідає розділу 03 КВЦПЗ, а не до земель водного фонду, а новоутворені ділянки зберегли ідентичне цільове призначення, яке вже існувало до моменту поділу;
- поділ земельної ділянки відбувався з відома та за погодженням Київської міської державної адміністрації як органу, що реалізує повноваження у сфері розпорядження землями територіальної громади;
- відсутнє жодне рішення КМДА або Київської міської ради щодо віднесення цієї ділянки до земель водного фонду;
- північна частина земельної ділянки, яка після поділу отримала кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га, фактично ніколи не була водним об'єктом у розумінні земельного та водного законодавства; суд у рішенні від 18.07.2007 року у справі № 35/246 підтвердив факт відсутності на цій території водних об'єктів;
- проведення будівництва не вважається порушенням використанням землі за цільовим призначення, та з урахуванням Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14.02.2008 за №164 є правомірним;
- про відсутність порушень та законність забудови додатково свідчить постанова про закриття кримінального провадження № 42016101100000236;
- прокурором обрано неналежний та неефективний спосіб захисту.
Також третя особа-1 зазначає, що спірні правовідносини виникли не внаслідок цивільно-правових дій Інституту або третьої особи-1, а як результат реалізації владних управлінських повноважень органів, відповідальних за ведення Державного земельного кадастру, а тому склад відповідачів у цій справі визначений неправильно. Фактичним суб'єктом дій, правомірність яких оспорюється, є органи системи Держгеокадастру.
Участь Київської міської державної адміністрації у справі виключно як позивача, а не як суб'єкта, дії якого підлягають правовій оцінці, створює внутрішній процесуальний конфлікт, за якого орган, що приймав відповідне управлінське рішення, фактично усувається від перевірки його правомірності та відповідальності за його наслідки.
Крім того, у разі задоволення вимоги про скасування державної кадастрової реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 така земельна ділянка припиняє існування як об'єкт права, що виключає будь-яку можливість її подальшого витребування, що свідчить про юридичну несумісність таких вимог.
Позиція третьої особа-2 (НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ)
Третя особа-2 у письмових поясненнях заперечує проти задоволення позовних вимог. Заперечення гуртуються на тому, що доводи позовної заяви не підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення права постійного користування та їх повернення державі; земельні ділянки надані Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на праві постійного користування в установленому законом порядку та протягом усього часу використовувалися відповідно до статусу Інституту як державної наукової установи. Надання дозволів на проектування та здійснення житлового будівництва на частині земельної ділянки здійснювалося на підставі рішень та розпоряджень Київської міської державної адміністрації з дотриманням вимог земельного та містобудівного законодавства.
Позиція третьої особа-3 ( ДЕПАРТАМЕНТ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)
Третя особа-3 вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Рішенням Київської міської ради від 18.11.1999 №97/599 "Про оформлення права користування земельними ділянками" (пункт 5) оформлено Інституту за умови виконання п. 5.1 цього рішення право постійного користування земельною ділянкою площею 240,85 га для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту на вул. Обухівській, 135 та дослідного господарства "Нивка" у Ленінградському p-ні м. Києва у зв'язку із закріпленням майна на правах оперативного управління згідно зі Статутом за рахунок земель дослідного господарства "Нивка" Українського науково-дослідного інституту рибного господарства, право користування якими засвідчується актом на право користування землею, зареєстрованим від 29.03.67 за № 241.
Згідно з Технічною документацією по оформленню права користування земельною ділянкою Інститут для експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу та господарських будівель на вул. Обухівській, 135, та земель дослідного рибоводного господарства "Нивка" у Ленінградському p-ні м. Києва зазначено, що територія ділянки господарства "Нивки" зайнята каскадом ставків та зеленими насадженнями. Земельна ділянка використовується інститутом для ведення рибного господарства на внутрішніх водоймах України.
Відповідно до експлікації земельної ділянки Інституту рибного господарства та дослідного господарства "Нивка", яка міститься зазначеній вище технічній документації, у таблиці й зазначено: умови оформлення: постійне користування; загальна площа 2408488 кв.м. землі водогосподарського призначення: водогосподарських підприємств, КЦВЗ: 6.1., (забудовані землі - 78000кв.м., води у тому числі під каналами, колекторами та канавами: 83270 кв.м., під ставками: 1731133кв.м., під господарськими шляхами - 9960, землі з незначним рослинним покривом - 439725 кв.м., під болотами - 66400 кв.м.),
Згідно з Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ, затвердженим листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 № 14-1-7/1205, що був чинним станом на 1999 рік, код 6.1 присвоюється землям водогосподарських підприємств.
На підставі вищевказаного рішення від 18.11.1999 №97/599, відповідачу видано Державний акт на право постійного користування землею від 09.04.2001 серії I-КВ № 005064, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 75-4-00025. Відповідно до зазначеного акта земельну ділянку площею 240.8838 га надано відповідачу для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту на вул. Обухівській, 135 та дослідного господарства "Нивка" у Ленінградському p-ні м. Києва.
В земельно-кадастровій інформації на земельну ділянку, яка міститься в технічній документації зі складання Державного акта на право постійного користування землею, зазначено, що земельна ділянка має код за УКЦВЗ 6.1 та включає, зокрема, води під ставками - 1731133 кв.м.
Відповідно до графічної частини Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, вищевказана земельна ділянка належить до території водоймищ і водотоків.
Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 здійснена Київським міським управлінням земельних ресурсів 09.04.2001. При цьому, з витягу з Державного земельного кадастру на земельну вбачається, що реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 05.10.2007.
Постановою Президії Української аграрної академії наук від 26.01.2006 № 1 "Про спільне спорудження житла малої та середньої поверховості Інститутом рибного господарства УААН із ТОВ "Нове місто"" погоджено пропозицію Інституту виділити земельну ділянку площею 14,5 га на вул. Обухівська, 135 у м. Києві за рахунок земель, що знаходяться у землекористуванні Інституту.
Листом від 21.03.2006 вих № 81/06 Інститут звернувся до Київського міського Голови з проханням змінити цільове призначення та відвести Інституту для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків малої та середньої поверховості з вбудовано-прибудованими нежилими приміщеннями частину земельної ділянки площею близько 14,5 га.
27.02.2006 між Інститутом і ТОВ "Нове місто" (угодою про заміну сторони від 28.12.2009 замінено на ТОВ "Акцепт Логистик Груп") укладено договір № 12-14/77 часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському р-ні м. Києва (далі - договір № 12-14/77), зі змісту якого вбачається, що земельною ділянкою, в розумінні договору, є територія площею 14,5 га що розташована по вул. Обухівській, 135-а, що належить Інституту на підставі державного акту.
У пункті 3.1 договору № 12-14/77 вказано, що II етапом його реалізації є оформлення земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням для будівництва об'єкту.
Матеріали справи не містять рішення ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею близько 14,5 га на прохання Інституту.
В подальшому Рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 619/1280, зокрема:
- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Інституту рибного господарства УААН для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135-а у Святошинському районі м. Києва;
- надано Інституту рибного господарства УААН за умови виконання пункту 4 цього рішення, в постійне користування земельну ділянку площею 3,8 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135-а у Святошинському районі м. Києва, за рахунок частини земель, оформлених відповідно до пункту 5 рішення Київської міської ради від 18.11.1999 №97/599 та право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 09.04.2001 № 75-400025;
- Інституту рибного господарства УААН звернутися з клопотанням щодо оформлення в установленому порядку внесення змін до державного акту.
Рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 718/1379, зокрема:
- припинено Інституту рибного господарства УААН право користування частиною земельної ділянки площею 5,62 га, право користування якою було оформлено відповідно до рішення Київської міської ради від 18.11.1999 №97/599, та віднести її до земель запасу сільськогосподарського призначення;
- Інституту рибного господарства УААН замовити в установленому порядку внесення змін до державного акту.
В земельно-кадастровій інформації на земельну ділянку, яка міститься в Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки Інституту для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135-а у Святошинському районі м. Києва, зазначено, що земельна ділянка площею 38031 кв.м. має код за УКЦВЗ 1.13.2, земельна ділянка площею 2370807 кв.м. (тобто решта території) - 6.1.
На виконання вказаних вище рішень Київради в частині внесення змін до державного акту відповідач звернувся з листом до ТОВ "Транспроект" з проханням виконати роботи по внесенню змін до державного акта.
ТОВ "Транспроект-1" розробило технічну документацію (до кадастрової справи 1742) по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, з пояснювальної записки до якої вбачається, що ТОВ "Транспроект-1" виконані геодезичні роботи по перенесенню в натуру (на місцевість) зовнішніх меж земельних ділянок, нова площа земельних ділянок складає 2314640 кв.м.
В земельно-кадастровій інформації на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:151:0001), яка міститься в технічній документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками зазначено, що земельна ділянка, площею 2301564 км.м. має код за УКЦВЗ 1.11.5, при цьому землі під ставками становлять 1731133 кв.м.
З Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 вбачається, що у подальшому до інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 внесено дані про те, що її цільове призначення - Дослідження і розробок (код за УКЦВЗ 1.11.5).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14.02.2008 № 164 дозволено Інституту здійснити проектування і житлове будівництво малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському районі за умови виконання п. 2 розпорядження.
04.09.2009 між ТОВ "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП" уклало з ТОВ "Столична перспектива" укладено договір № 04/09-Пр/09 генерального підряду на будівництво комплексу житлових будинків малої та середньої поверховості з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщенням по вул. Обухівській, 135 у Святошинському p-ні м. Києва.
02.04.2010 Інститутом отримано дозвіл на виконання підготовчих робіт № 1939-Св/С.
15.03.2012 Інститутом отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № КВ 11412038443.
21.02.2019 Інститут звернувся до державного кадастрового реєстратора із заявою № ЗВ-8001061142019 про внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру, на підставі якої цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 змінено з 1.11.5 "Досліджень і розробок" за Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) на 03.11"Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки" за Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548.
Листом від 02.02.2021 вих № 16-02/21 відповідач звернувся до позивача-1 із заявою про надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, мотивуючи необхідністю впорядкування окремих питань ведення внутрішнього господарського обліку діяльності.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 14.06.2021 № 1345 надано Інституту згоду на поділ зазначеної земельної ділянки.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру на земельну ділянку станом на 02.02.2021 визначено цільове призначення: 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; категорія земель: не визначено.
Фізичною особою-підприємцем Репецьким А.М. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:75:151:0001), відповідно до пояснювальної записки до якої при розроблені технічної документації щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер8000000000:75:151:0001), утворилися 2 нові земельні ділянки: площею 215,6506 га та площею 14,5058 га, коди КВЦПЗ 03.11. Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки. Обидві ділянки мають код обмеження 05.02 - Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах на всю площу ділянок.
08.11.2022 в Державному земельному кадастрі зареєстровані 2 земельні ділянки:
- 8000000000:75:151:0003, площею 14.5058 га, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд інституту та дослідного господарства "Нивка", цільове призначення: 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; вид обмеження у використанні земельної ділянки: Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм на островах; площа земельної ділянки, на яку поширюється дія обмеження: 14,5058 га;
- 8000000000:75:151:0004, площею 215.6508 га, категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, вид використання: для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд інституту та дослідного господарства "Нивка", цільове призначення: 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; вид обмеження у використанні земельної ділянки: Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм на островах; площа земельної ділянки, на яку поширюється дія обмеження: 215.6508 га.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями прокуратури про незаконність реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003 в Державному земельному кадастрі як земель категорії "Землі житлової та громадської забудови".
Крім того, за доводами прокуратури , Інститут як постійний землекористувач, якому надано в постійне користування земельну ділянку з конкретно визначеною метою - для обслуговування та експлуатації будівель і споруд інституту та дослідного господарства "Нивка" та із визначеним видом цільового використання - земля водогосподарського призначення, надав іншому суб'єкту право забудувати частину земельної ділянки площею 14.5 га, чим не лише унеможливив використання земельної ділянки площею 14,5 га за вказаною в державному акт метою, а й створив передумови для переходу права користування/власності на цю ділянку до іншого суб'єкта; положення законодавства чітко та недвозначно встановлюють неможливість житлової забудови земель під водними об'єктами та їх прибережних захисних смуг.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 76)). Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). А відповідно до абзаців першого та другого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява №42454/02, § 35).
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Згідно зі статтею 6-1 Закону України " Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а саме за: виконанням землевласниками та землекористувачами вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.
Відповідно д п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Київську міську військову адміністрацію.
Отже, на теперішній час на території Київської міської територіальної громади повноваження з регулювання земельних відносин, реалізація правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками державної форми власності здійснює Київська міська державна (військова адміністрація), а тому є органом, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
Київська міська державна (військова) адміністрація, як власник земельних ділянок державної форми власності, зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй державним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами прав - невідкладно реагувати.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Згідно з п. 6 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і додержанням вимог законодавства про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Прокурор стверджує, що у спірних відносинах інтереси держави полягають у тому, щоб земельні ділянки використовувались за визначеною при їх відведенні метою та з передбаченими законодавством обмеженнями.
Листами від 21.02.2025 № 12/1-16006вих25 та № 12/1/1-16007вих-25 Офісом Генерального прокурора проінформовано Київську міську державну (військову) адміністрацію та Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про виявлені порушення інтересів держави й обставин їх вчинення.
Київська міська державна (військова) адміністрація листом від 24.03.2025 № 015-129 повідомила про те, що в умовах воєнного стану припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю). Про намір вжиття будь-яких заходів в листі не зазначено.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом від 21.03.2025 № 7-28-0.194-2506/2-25 зазначила, що перевірка за дотриманням вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки 8000000000:75:151:0003 буде включена до плану роботи після закінчення воєнного стану. Про намір звернення з позовом до суду в листі не зазначено.
Листами від 30.09.2025 Офіс Генерального прокурора на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив Київську міську державну (військову) адміністрацію та Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про звернення до суду із відповідним позовом.
Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що вимоги Закону України "Про прокуратуру" та Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звернення прокурором з позовом до суду в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру були дотримані.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції на час видачі державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.
Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.
Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.
Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України (в редакції на час видачі державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001) до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.
Відповідно до ст. 3 Водного кодексу України (в редакції на час видачі державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера);водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.
Отже, з викладеного слідує, що на час видачі державного акту до земель водного фонду належали землі зайняті водними об'єктами, зокрема, ставками.
Суд зазначає, що види цільового використання земель на момент видачі Інституту державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001 визначались відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), затвердженого листом Держкомзему України від 24.04.1998 № 14-1-7/1205.
Зі встановлених судом обставин вбачається, що як у технічній документації по оформленню права користування земельною ділянкою, так і в технічній документації зі складання Державного акта на право постійного користування землею, вказано, що земельна ділянка, що надавалась інституту в постійне користування, мала код 6.1 згідно з УКЦВЗ (Землі водогосподарського призначення: водогосподарських підприємств), зайнята каскадом ставків та зеленими насадженнями, площа земельної ділянки 2408838 кв.м., з них води, у тому числі: під каналами, колекторами та канавами- 83270 кв.м., під ставками - 1731133 кв.м.
Отже, рішення Київської міської ради від 18.11.1999 №97/599, а також технічна документація, по оформленню права користування земельною ділянкою, зі складання Державного акта на право постійного користування землею, свідчать, що земельна ділянка, передана інституту в постійне користування на підставі державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001 належала:
- за категорією земель - до земель водогосподарського призначення;
- за видом цільового використання - до земель водогосподарських підприємств (код 6.1 згідно з УКЦВЗ);
- за функціональним призначенням - для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд Інституту та дослідного господарства "Нивка".
При цьому, на земельній ділянці знаходились водні об'єкти - ставки.
Як встановив суд вище, на замовлення відповідача у 2007 році ТОВ "Транспроект-1" розробило технічну документацію (до кадастрової справи 1742) по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, у якій зазначило, що земельна ділянка, площею 2301564 км.м. має код за УКЦВЗ 1.11.5, при цьому землі під ставками становлять 1731133 кв.м.
У технічній документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, вказано, що вона розроблена на підставі рішень КМР від 24.05.2007 № 619/1280 та № 718/1379, зокрема виконані геодезичні роботи по перенесенню в натуру (на місцевість) зовнішніх меж земельних ділянок.
Після виготовлення технічної документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, до інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 внесено дані про те, що її цільове призначення - Дослідження і розробок (код за УКЦВЗ 1.11.5).
За змістом статей 19, 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень КМР від 24.05.2007 та розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням належать до певної категорії, жодна земельна ділянка не може бути без віднесення її до певної категорії.
Водночас правовий режим земель - це комплекс правових норм, що регулюють використання та охорону земель певної категорії, включаючи права та обов'язки землекористувачів.
Категорія земель є більш загальним поняттям, що характеризує землю за її основним цільовим призначенням, визначеним законом. Правовий режим земель передбачає більш детальний виклад правил використання та охорони земель певної категорії, який охоплює, зокрема, обмеження на використання землі.
Категорія земель визначає загальне цільове призначення, а особливий режим використання конкретизує правила використання та охорони земель, що належать до певної категорії.
Отже, саме належність земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель зумовлює встановлення у їхніх межах особливого режиму використання землі.
Згідно з частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття рішень КМР від 24.05.2007 та розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Отже, на час розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001 законодавство також визначало, що до земель водного фонду належать землі зайняті водними об'єктами, зокрема, ставками.
Суд зазначає, що зі змісту вказаних рішень КМР вбачається, що вони стосувались лише частин земельної ділянки Інституту, право користування якими посвідчено державним актом серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, площами 3,8 га та 5,62 га.
Зазначені вище рішення не містять жодної інформації про внесення змін щодо решти території земельної ділянки, в тому числі щодо зміни її цільового призначення.
Вказане також підтверджується інформацією, яка міститься в Проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки Інституту для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135-а у Святошинському районі м. Києва, де зазначено, що земельна ділянка площею 38031 кв.м. має код за УКЦВЗ 1.13.2, земельна ділянка площею 2370807 кв.м. (тобто решта території) - 6.1.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також мету розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, у розробника були відсутні підстави для зміни коду цільового використання з Водогосподарських підприємств (код за УКЦВЗ 6.1, Землі водогосподарського призначення) на Дослідження і розробок (код за УКЦВЗ 1.11.5, землі комерційного використання).
В той же час, всупереч встановленому законодавством порядку, а саме ст. 20 Земельного кодексу України, під час розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками фактично відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки.
Тобто види цільового використання УКЦВЗ 6.1 та УКЦВЗ 1.11.5 належали до різних категорій земель, зміна виду використання землі відбулась не в межах її цільового призначення та не в межах однієї категорії земель.
Оскільки уповноважений орган рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки не приймав, зважаючи на відсутність підстав для зміни коду цільового використання під час розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, внесення до інформації про всю земельну ділянку кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 відомостей про те, що її цільове призначення - Дослідження і розробок (код за УКЦВЗ 1.11.5) суперечило чинному законодавству.
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (КВЦПЗ). Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.4 КВЦПЗ код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
Як встановив суд вище, за заявою відповідача 04.03.2019 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 змінено з 1.11.5 "Досліджень і розробок" за Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) на 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки" за КВЦПЗ.
З матеріалів справи, зокрема, з витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що станом на 02.02.2021, тобто станом на дату звернення відповідача із заявою про надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, мала площу 230,1564 га, форму власності - державна, категорія земель - не визначена, цільове призначення - 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки", вид використання земельної ділянки - для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту та дослідного господарства "Нивка".
Таким чином, земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 на момент звернення з заявою про надання згоди на поділ не було вказано категорії земель.
В той же час, матеріали справи свідчать, що як на момент видачі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, так і на момент звернення із заявою щодо поділу, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 знаходились водні об'єкти - ставки, які займали значну площу земельної ділянки.
11.02.2021 Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 доповнено додатком 58 - Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування, у якому визначено, що вид цільового призначення земельної ділянки - визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.
Відповідність кодів цільового призначення, присвоєних згідно з УКЦВЗ, певним кодам Класифікатора наведено у додатку 59 до Порядку.
Згідно з додатком 59 до Порядку, коду 1.11.5 УКЦВЗ відповідає код Класифікатора 03.11 (для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки), що належить до категорії 03 "Земельні ділянки громадської забудови (земельні ділянки, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування) ".
В той же час, коду 6.1 УКЦВЗ відповідають коди Класифікатора 10.01 (для експлуатації та догляду за водними об'єктами), 10.02 (для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами), 10.03 (для експлуатації та догляду за смугами відведення), 10.04 (для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами), 10.07 (для рибогосподарських потреб), 10.10 (для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
Усі зазначені вище коди виду цільового призначення належать до категорії 10 "Землі водного фонду".
Таким чином, у разі зазначення при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, а також під час розроблення технічної документації по внесенню змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, правильного коду цільового призначення 6.1 "Водогосподарських підприємств", який був визначений у технічній документації по оформленню права користування земельною ділянкою, так і в технічній документації зі складання Державного акта на право постійного користування землею, за новим класифікатором ця ділянка була б віднесена до категорії земель водного фонду, а не житлової і громадської забудови.
При цьому, суд зазначає, що як на час видачі відповідачу державного акту серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, внесення змін до державного акту на право постійного користування земельним ділянками, так і на час звернення відповідача із заявою надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, земельна ділянка належала до земель водного фонду за фактом знаходження на ній водних об'єктів - ставків.
Зазначення в Державному земельному кадастрі іншого цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 чи іншої категорії жодним чином не впливає на правовий режим земельної ділянки як такої, що належать до земель водного фонду, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній водного об'єкту. Правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин щодо поділу земельної ділянки) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
Згідно з ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Як вбачається з матеріалів справи, оскільки станом на дату звернення відповідача із заявою про надання згоди на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, остання мала площу 230,1564 га, цільове призначення - 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки", за наслідком її поділу 08.11.2022 зареєстровано дві спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 (площею 14.5058 га) та 8000000000:75:151:0004, площею 215.6508 га.
Обидві новоутворені земельні ділянки віднесені до категорії земель: Землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки.
При цьому, як зазначив розробник технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:75:151:0001) у листі від 27.02.2025 № 04/25, згідно наданого замовником витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку 8000000000:75:151:0001 (НВ-80000001772 від 12.01.2021) категорія земель не була визначена. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 мала цільове призначення 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки", що за Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок (додаток 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051) належить до категорії "Землі житлової та громадської забудови", ця категорія була встановлена автоматично при формуванні електронного файлу.
В той же час, як встановив суд вище, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 належала до земель водного фонду, оскільки майже повністю була зайнята ставками (1731133 кв.м.та) та каналами, колекторами та канавами (83270 кв), при відведенні відповідачу в постійне користування класифікувалась як земля водогосподарського призначення, а тому утворення внаслідок її поділу двох спірних земельних ділянок іншої категорії (землі житлової та громадської забудови) є незаконним та таким, що суперечить фактичному стану земельної ділянки.
Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтвердили обґрунтованість висновку про віднесення земель водного фонду до земель житлової та громадської забудови
Отже, державна кадастрова реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004, як таких, що належать до категорії "Землі житлової та громадської забудови" є незаконною.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21.03.2017 № HB-8000497082017 підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 площею 230,1564 га належить до категорії земель "Житлової та громадської забудови", оскільки сам по собі витяг на певну дату не є беззаперечним доказом віднесення земельної ділянки до певної категорії. Більше того, в матеріалах справи наявні витяги з Державного земельного кадастру станом на 02.02.2021,12.01.2022, у яких міститься інформація про те, що категорія земельної ділянки 8000000000:75:151:0001 не визначена.
Щодо посилання відповідача та третьої особи на лист Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 17.12.2018 № 19-26-0.2-7332/2-18, то суд зазначає, що вказаний лист не є тим доказом, який може встановлювати віднесення земель до тієї чи іншої категорії, а Держгеокадастр не є тим органом який встановлює категорію земель. Більше того, саме , відображення у державних реєстрах, технічній документації інформації, що не відповідає дійсному стану земельної ділянки входить до предмета дослідження у цій справі.
Більше того, суд зазначає, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки 8000000000:75:151:0001, яка майже повністю була зайнята ставками, відповідач, проявивши розумну обачність, повинен знати про те, що ділянка належала до земель водного фонду. При цьому, учасники справи не заперечують що на даний час на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004, площею 215,65 га, що утворилась внаслідок поділу земельної ділянки 8000000000:75:151:0001, наявні всі водні об'єкти., що свідчить про фактичну належність її до земель водного фонду.
Щодо посилання відповідача на те, що земельна ділянка площею 14,5 га, кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 фактично ніколи не мала належності до земель водного фонду, оскільки не була зайнята водними об'єктами, то суд відхиляє вказані доводи, оскільки ця земельна ділянка утворилась внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, яка належала до земель водного фонду, відповідно і новоутворена земельна ділянка також належить до земель водного фонду в силу приписів законодавства.
Також суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи про те, що на час видачі державного акта розподіл земель здійснювався, насамперед, за видом землекористувача і характером діяльності, а не за природним станом ділянки, оскільки чинна на час видачі державного акту редакція Земельного кодексу України чітко визначала поділ земель відповідно до цільового призначення на категорії та передбачала, що віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення, а не відповідно до виду діяльності землекористувача.
Щодо вимог про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 з одночасним закриттям поземельних книг, то суд зазначає таке.
Статтею 21 Земельного кодексу України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з ч. 6. ст.16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Частиною 4 ст.25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Згідно з п. 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 1562 цього Порядку.
Станом на даний час спірні земельні ділянки згідно з даними Державного земельного кадастру належать до категорії "Землі житлової та громадської забудови", що не відповідає дійсному стану земельних ділянок та впливає на їх правовий режим на напрям використання.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Враховуючи особливий правовий режим земель водного фонду, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, суд зазначає, що у даному випадку ефективне поновлення порушеного права можливе шляхом скасування судом державної реєстрації земельних ділянок 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням та категорією, яке не відповідає цільовому призначенню земель водного фонду, адже, у випадку скасування судом державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі відповідно, вони припинять своє існування як об'єкти цивільних прав, що у свою чергу надасть змогу запобігти порушенням земельного законодавства.
При цьому, без скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі продовжать існувати відомості про ці земельні ділянки, як "Землі житлової та громадської забудови", що не відповідає дійсному стану таких земель, порушує принцип достовірності та об'єктивності відомостей.
Подібна позиція про те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки є належним способом захисту, викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23.
Згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Аналогічні приписи зазначені в ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.
На момент вирішення спору у цій справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речові права на земельні ділянки 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 не зареєстровані.
Таким чином, з урахуванням незаконності державної реєстрації 08.11.2022 у Державному земельному кадастрі земельних ділянок 8000000000:75:151:0003 та 8000000000:75:151:0004 з категорією "Землі житлової та громадської забудови" та цільовим призначенням "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки" суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0004 площею 215,6506 га та 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельних книг.
Щодо позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, то суд зазначає таке.
Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, викладено, зокрема, такий висновок:
"8.102. У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об'єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження Jus abutendi).
8.103. Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 Цивільного кодексу України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об'єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.
8.104. Разом з тим із тріади правомочностей, які належать власнику, законом постійному землекористувачу передані тільки дві: володіння та користування, постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.
8.105. Отже, право землекористування як суб'єктивне право полягає у праві (правомочність) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб'єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.
8.106. Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.
8.107. Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.
8.108. З урахуванням наведеного об'єднана палата зазначає, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов'язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.
8.109. Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються".
Отже, постійний землекористувач повинен використовувати земельну ділянку безпосередньо та з тією метою і цільовим призначенням, з яким ця ділянка надана йому в постійне користування уповноваженим органом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановив суд вище, 27.02.2006 між Інститутом і ТОВ "Нове місто" (угодою про заміну сторони від 28.12.2009 замінено на ТОВ "Акцепт Логистик Груп") укладено договір № 12-14/77 часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському р-ні м. Києва (далі - договір № 12-14/77), предметом якого є зобов'язання сторін з будівництва житлових будинків малої та середньої поверховості з вбудовано-прибудованими нежилими приміщеннями на земельній ділянці площею 14,5 га що розташована по вул. Обухівській, 135-а, що належить Інституту на підставі державного акту від 09.04.2001.
Згідно з п. 2.2 вказаного договору (з урахуванням заміни сторони) фінансування та організація процесу проектування, спорудження об'єкту покладається на ТОВ "Акцепт Логистик Груп", Інститут вносить в установленому порядку право постійного користування земельною ділянкою для будівництва (без зміни землекористувача).
Відповідно до п. 5.2 договору № 12-14/77 сторони розподіляють між собою площі в об'єкті у наступних частинах:
- Інститут отримує у свою власність (повне господарське відання) 7% площі житла в об'єкті та 7% машино-місць в паркінгах житлових будинків;
- ТОВ "Акцепт Логистик Груп" отримує у свою власність 93% площі житла в об'єкті, 93% машино-місць в паркінгах житлових будинків та 100% площі нежилого призначення в об'єкті.
Згідно з додатком № 1 (план земельної ділянки) до договору № 12-14/77, під будівництво передавалась територія, за рахунок якої 08.11.2022 в Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га.
У рішенні Київської міської ради від 18.11.1999 № 97/599 про оформлення Інституту право постійного користування земельною ділянкою вказано, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог земельного законодавства.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, Інститут, якому в постійне користування було передано земельну ділянку для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту на вул. Обухівській, 135 та дослідного господарства "Нивка", уклавши правочин, за яким передбачалося надання третій особі-1 у власність житлові та нежитлові приміщення у новозбудованому об'єкті, фактично вчинив дії, які створюють передумови для вибуття земельної ділянки із державної власності.
Водночас, відповідно до наведеного вище правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, постійний землекористувач не наділений правом розпоряджатися земельною ділянкою, зокрема, шляхом вчинення правочинів, спрямованих на перехід речових прав на землю до іншого власника.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/127/21.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи Інститут отримав дозвіл на виконання будівельних робіт від 15.03.2012 № КВ 11412038443 із житлового будівництва малої та середньої поверховості на вул. Обухівська, 135 у Святошинському районі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Як встановив суд вище, як земельна ділянка 8000000000:75:151:0001, так і земельні ділянки 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003, утворені внаслідок її поділу, належать до земель водного фонду.
Як у технічній документації із землеустрою щодо поділу земель, так і у відомостях про земельні ділянки 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003 зазначено про встановлення на всю їх площу обмежень у використанні - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
У пункті 9.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, від 19.11.2014 у справі № 6-175цс14 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 Земельного кодексу України, стаття 88 Водного кодексу України). Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність.
Вказане також спростовує обґрунтованість посилань відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2007 року у справі №35/246.
За змістом положень статті 61 Земельного кодексу України, статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
В Україні землі водного фонду є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання (див. також постанову Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, і власник, і користувач земельної ділянки зобов'язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов'язок не є ілюзорним. Його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки.
Отже, законодавство встановлює неможливість житлової забудови земель під водними об'єктами та їх прибережних захисних смуг.
Таким чином, будівництво на земельній ділянці водного фонду площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 житла малої та середньої поверховості суперечить наведеним вище нормам права, та свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Суд враховує, що на дату звернення з позовом до суду відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру земельна ділянка 8000000000:75:151:0003 має цільове призначення 03.11 "Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки".
Водночас землі, які використовуються для будівництва житлової забудови, за Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок мають інший код - 02 "Землі житлової забудови".
Таким чином, навіть якщо припустити, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 належить до земель житлової та громадської забудови, вона не може бути використана (без зміни цільового призначення) для будівництва житла малої та середньої поверховності.
При цьому, суд враховує твердження прокурора, що відповідач і раніше, до поділу земельних ділянок та протягом всього часу був обізнаний про неможливість будівництва на спірній земельній ділянці, що підтверджується листом до Київського міського голови від 21.03.2006 № 81/06, у якому відповідач просив змінити цільове призначення та відвести ділянку орієнтовною площею 14,5 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків малої та середньої поверховості.
Однак, незважаючи на те, що відповідна процедура не була проведена і рішення уповноваженого органу про зміну цільового призначення земельної ділянки відсутнє, відповідач вчинив дії спрямовані на забудову спірної ділянки.
Щодо посилань відповідача та третьої особи-1 на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.02.2008 за №164 "Про надання дозволу Інституту рибного господарства Української академії аграрних наук на проектування і житлове будівництво малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському районі" як на підставу правомірності будівництва, то суд зазначає таке.
Як вбачається із вказаного розпорядження, останнє прийнято КМДА відповідно до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування".
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, на чай прийняття розпорядження), яка має назву "Повноваження у галузі будівництва", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності.
Отже, приймаючи розпорядження від 14.02.2008 за №164 КМД реалізовувала свої повноваження в галузі будівництва, а не в галузі земельних відносин, а тому таке розпорядження не може вважатись рішенням уповноваженого органу про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Щодо доводів прокурора про те, що підставою для припинення права постійного користування є також порушення відповідачем екологічних вимог, то суд зазначає, що висновки Інституту геологічних наук та Інститут гідробіології Національної академії наук не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту використання земельної ділянки способом, що суперечить екологічним вимогам станом на дату звернення з цим позовом до суду, оскільки містять інформацію про майбутній вплив забудови на екологію та прогнози щодо впливу майбутньої забудови.
Відповідно до приписів ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Згідно з приписами ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Враховуючи вищевикладені обставини в сукупності, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 належить до земель водного фонду, враховуючи відсутність будь-якого рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, з огляду на те, що земля надавалась відповідачу для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту та дослідного господарства "Нивка", а не для будівництва житла, суд дійшов висновку, що використання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 відбувається не за цільовим призначенням, а тому наявні встановлені законодавством підстави для припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003.
При цьому, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 з огляду на порушення вимог чинного законодавства щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням шляхом забудови, суд вважає обґрунтованими вимоги прокуратури в частині зобов'язання відповідача повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації.
Щодо тверджень третьої особи про те, що у разі задоволення вимоги про скасування державної кадастрової реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 така земельна ділянка припиняє існування як об'єкт права, що виключає будь-яку можливість її подальшого витребування, що свідчить про юридичну несумісність таких вимог, то суд відхиляє їх, з огляду на таке.
Можливість одночасного скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення підтверджується судовою практикою, зокрема, постановами Верховного Суду від 18.02.2025 у справі № 903/1333/23, від 15.01.2025 у справі № 903/1311/23.
Крім того, суд зазначає, що черговість виконання задоволених судом вимог визначає стягувач. Чинне законодавство не забороняє спочатку виконати рішення в частині повернення земельної ділянки, а вже потім в частині скасування держаної реєстрації такої ділянки в Державному земельному кадастрі.
Після повернення земельної ділянки, скасування її державної реєстрації призведе до припинення її існування як об'єкта цивільних прав. Водночас, припинення існування такого об'єкту цивільних прав надасть можливість оформити земельні ділянки як новий об'єкт цивільних прав з віднесення їх до правильної категорії.
Отже, на переконання суду одночасне задоволення вимоги про скасування державної реєстрації та її повернення не суперечить законодавству та не свідчить про несумісність таких вимог.
Водночас відповідачем у справі заявлено про застосування строків позовної давності.
Клопотання про застосування строків позовної давності відповідач обґрунтовує такими обставинами:
- власник первинної земельної ділянки - Київська міська державна адміністрація з 2001 року володіла інформацією про її цільове призначення, вид використання, а в 2021 році ця адміністрація надала дозвіл землекористувачу на її поділ;
- прокурор звернувся з позовом до суду 06.10.2025, тобто більш ніж через 24 роки з моменту реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 в Державному земельному кадастрі, та більше чим через 4 роки після надання Київською міською державною адміністрацією дозволу на її поділ;
- сам позивач визначає 2001 рік як момент, з якого, на його думку, мало місце первинне порушення прав та інтересів держави, а всі подальші дії, зокрема і поділ земельної ділянки розглядає як похідні від цього первинного порушення;
- станом на 2021 рік земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 вже мала визначене цільове призначення, вже була відображена у кадастрі як така, що не належить до земель водного фонду;
- підтвердження обізнаності держави про правовий режим земельної ділянки вбачається з витягу з Державного земельного кадастру від 21.03.2017 №НВ-8000497082017;
- дозвіл на виконання підготовчих робіт на спірній земельній ділянці наданий у 2010 році, а прокурор звертається з позовом у 2025 році, тобто більш ніж через 15 років;
- звернення з позовом лише у 2025 році, тобто майже через дев'ять років після початку кримінального провадження та через чотири роки після його закриття, свідчить про очевидний пропуск строку звернення до суду;
- усі дії, які прокурор розцінює як нецільове використання земельної ділянки, були: розпочаті не пізніше 2006 року (укладення договору №12-14/77); продовжені у 2009- 2012 роках (укладення договорів підряду та отримання дозволів); фактично реалізовані у 2011- 2012 шляхом отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
Наслідки спливу позовної давності визначено у статті 267 ЦК, за змістом якої, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним із інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (стаття 267 ЦК) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини стосовно того, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу за відсутності поважних причин щодо пропущення. При цьому суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.
Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30.01.2024 року.
Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.
У цій справі заявлені вимоги про скасування держаної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003, а також про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003.
Як встановив суд вище, земельні ділянки, про скасування державної реєстрації яких заявлені позовні вимоги, зареєстровані у Державному земельному кадастрі 08.11.2022.
На переконання суду, саме з 08.11.2022 розпочався строк позовної давності щодо вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.
Прокурор звернувся з позовом до суду 08.10.2025, тобто в межах строку позовної давності, адже на момент подання позову до суду трирічний строк з дати державної кадастрової реєстрації спірних земельних ділянок не сплив.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що строк позовної давності слід обраховувати з моменту державної реєстрації земельної ділянкиь8000000000:75:151:0001, чи з моменту відкриття виконавчого провадження, оскільки предметом позову у цій справі є саме скасування державної реєстрації земельних ділянок, які зареєстровані 08.11.2022, а тому на застосування інституту позовної давності не впливає сукупність фактів та подій, які призвели до такої реєстрації.
Що стосується застосування строку позовної давності до вимоги про припинення Інституту права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, то суд зазначає таке.
Обов'язок постійного землекористувача використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку користування ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 зазначила, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду.
На момент вирішення спору цій справі договір № 12-14/77 від 27.02.2006 часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському р-ні м. Києва є чинним, а відповідач та третя особа підтверджують намір продовження його виконання. Третя особа-1 у запереченнях від 05.01.2026 зазначає, що фактична відсутність активної фази будівництва на теперішній час не означає відсутності права на забудову.
З урахуванням викладених обставин оскільки використання земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню є триваючим правопорушенням, суд дійшов висновку, що позовна давність щодо вимоги про припинення Інституту права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003 не пропущена.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України про скасування державної реєстрації земельних ділянок 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельних книг, припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, зобов'язавши повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004 площею 215,6506 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги.
Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги.
Припинити Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (03164, м. Київ, вул. Обухівська, буд.135, ідентифікаційний код 04372342) право постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, що є частиною земельної ділянки, наданої в постійне користування Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, зобов'язавши повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації (03680, Україна, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 31, 2, ідентифікаційний код 00022527).
Стягнути з Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (03164, м. Київ, вул. Обухівська, буд.135, ідентифікаційний код 04372342) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, Україна, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, ідентифікаційний код 00034051) 9084,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.04.2026.
Суддя С.О. Турчин