“11» березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7
на вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2025 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Калуга, Березнегуватського району Миколаївської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-обвинуваченого за ст. 390-1 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Вітовського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджений за ст. 390-1 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці.
Ухвалено вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 березня 2025 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки - виконувати самостійно.
Вирішено питання про речові докази.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Прокурор ОСОБА_7 просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.
Вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 березня 2025 року, яким ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік, виконувати самостійно.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_7 зазначила, що санкцією ст. 390-1 КК України в редакції закону, що діяв на час вчинення кримінального правопорушення, було передбачено покарання у виді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років. Водночас, чинною редакцією статті 390-1 КК України передбачено покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.
Просить врахувати, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2024 № 359-РС солдат ОСОБА_6 звільнений з військової служби у запас за п.п. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, за наявності інвалідності, та відповідно до наказу від 28.10.2024 № 306 виключений із списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.
Зазначила, що при призначенні судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 у виді арешту судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме: всупереч положенням ст. 60 КК України застосовано покарання у виді арешту до особи, яка не є військовослужбовцем, а також всупереч положенням п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України застосовано покарання, не передбачене санкцією ст. 390-1 цього Кодексу.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
04 грудня 2023 року Жовтневим районним судом Миколаївської області за заявою потерпілої ОСОБА_8 ухвалено рішення у справі № 477/3049/23 про встановлення обмежувального припису стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на шість місяців у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав та покладенням на нього обов'язків: заборони ОСОБА_6 перебувати за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборони ОСОБА_6 наближатися на відстань меншу ніж 200 м до місця проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборони ОСОБА_6 у будь-який спосіб спілкуватися та переслідувати ОСОБА_8 .
Однак, обвинувачений ОСОБА_6 , будучи ознайомленим 20.02.2024 під підпис із рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2023 року, нехтуючи обов'язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимогам ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких, видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, вчиняючи свої дії умисно, 29.02.2024 о 07 год. 58 хв. прийшов до ОСОБА_8 за місцем її проживання у квартиру АДРЕСА_3 , де спілкувався з ОСОБА_8 , погрожуючи їй фізичною розправою та виражався на її адресу нецензурною лайкою.
Тобто, ОСОБА_6 порушив заборону суду перебувати за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_2 ; наближатися на відстань меншу ніж 200 м до місця проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 ; та у будь який спосіб спілкуватися та переслідувати ОСОБА_8 .
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винним в умисному невиконанні обмежувального припису та його дії кваліфіковані за ст. 390-1 КК України.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу.
Обвинувачений ОСОБА_6 висловив щире каяття та просив пом'якшити призначене покарання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційні скарзі доводи, суд дійшов таких висновків.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України, є обґрунтованими.
Наведеним у вироку доказам суд першої інстанції надав належну правову оцінку, правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_6 за ст. 390-1 КК України. Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, колегія суддів не проводить їх аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України, перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги.
Що стосується доводів прокурора про необхідність скасування вироку в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, а також у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з тим, всупереч вимогам ст. 65 КК України суд призначив покарання, яке не передбачено санкцією ст. 390-1 КК України.
На момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного вироку, санкція ст. 390-1 КК України передбачає покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.
Разом з тим, суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання у виді арешту строком, тобто визначив покарання, яке не передбачено санкцією ст. 390-1 КК України, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому в цій частині доводи апелянта є слушними.
Однак, колегія суддів не погоджується з доводами прокурора щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
З характеристики за місцем проживання вбачається, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання, за яким скарг та заяв від громадян на нього не надходило.
ОСОБА_6 на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є інвалідом ІІІ групи з 31.05.2020. Брав участь у АТО, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з військової служби звільнений у запас за станом здоров'я за наявності інвалідності, вислуга років у Збройних Силах України становить 04 роки 03 місяці 13 днів. За місцем служби характеризується в цілому позитивно. У характеристиці зазначено, що ОСОБА_6 спроможний самостійно приймати важливі рішення і нести за них особисту відповідальність. Завжди діяв в межах чинного законодавства. Коректний та витриманий по відношенню до старших та начальників, службову субординацію зберігати вміє.
Отже, посилання суду першої інстанції на негативні характеристики обвинуваченого безпідставні.
Обставин, які пом'якшують і обтяжуючих покарання, не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора та посиланням суду на те, що ОСОБА_6 неодноразово судимий. На переконання апелянта, ця обставина повинна бути врахована при призначенні покарання у виді обмеження волі, яке є найбільш суворим покаранням за видом, передбаченим санкцією ст. 390-1 КК України.
У вироку суд першої інстанції послався на наявність у ОСОБА_6 судимості за вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу 17 000 грн.
Суд зазначив, що інформація про стан виконання цього вироку стороною обвинувачення не надана, що не відповідає дійсності. До матеріалів судового провадження в суді першої інстанції приєднано повідомлення начальника Миколаївського районного відділі №2 Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про те, що ОСОБА_6 з 09.09.2024 по 25.04.2025 перебував на обліку у відділі, як засуджений за вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу 17 000 грн. Знятий з обліку 25.04.2025 у зв'язку зі сплатою штрафу (т. 1 а.с. 145).
За такого, за цим вироком він вважається з 25.04.2025 не судимим на підставі п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК 89 КК України, після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку.
Кримінальний проступок за оскаржуваним вироком вчинений ОСОБА_6 29.02.2024, тобто до ухвалення вироку Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 березня 2025 року за ч. 1 ст. 263 КК України за злочин, вчинений у період 18.11.2024-19.11.2024 (т. 1 а. с. 147-148).
За таких обставин, посилання суду першої інстанції на вказані судимості як на дані, що характеризують обвинуваченого, безпідставні, оскільки на момент ухвалення вироку судимість за вироком від 12 липня 2024 року погашена, а вирок від 12 березня 2025 року ухвалено після вчинення ОСОБА_6 злочину за оскаржуваним вироком.
Прокурор просить врахувати, що обвинувачений не виконав обмежувальний припис, але ця обставина не є підставою для призначення найсуворішого покарання, передбаченого санкцією ст. 390-1 КК України, оскільки факт умисного невиконання обмежувального припису охоплюється диспозицією статті 390-1 КК України.
Враховуючи вищевказані дані про особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є кримінальним проступком, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів йому слід призначити покарання в межах санкції ст. 390-1 КК України у виді пробаційного нагляду, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1-3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України.
Таке покарання на переконання колегії суддів, буде відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню вчинення ним нових злочинів.
З огляду на наведене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 420, 424, 425, 532 КПК України, суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Вітовського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 390-1 КК України з призначенням покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік.
На підставі п. 1-3 ч. 2, п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України, покласти на ОСОБА_6 обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Строк покарання ОСОБА_6 у виді пробаційного нагляду рахувати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3