Справа № 130/2352/13-ц
Провадження № 22-ц/801/1141/2026
Категорія: 52
Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.
Доповідач :Стадник І. М.
03 квітня 2026 року м. Вінниця
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., одержавши апеляційну скаргу представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , адвоката Морозової Вікторії Валеріївни
на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 вересня 2013 року
у справі №130/2352/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про оспорювання батьківства,
встановив:
31 березня 2026 року особа, яка не брала участі у розгляді справи - ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Морозову В.В., подав апеляційну скаргу на судове рішення ухвалене 24 вересня 2013 року.
На думку апелянта зазначене судове рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки він є сином померлого позивача ОСОБА_2 , останній оспорював своє батьківство щодо нього, але на момент розгляду справи заявник був малолітнім і не був залучений до участі у справі.
Разом з тим, оскаржуване ним судове рішення позбавляє його можливості оформити та отримати грошові виплати, як члену сім'ї загиблого військовослужбовця.
Просить також поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати його та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вивчивши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, приходжу до висновку про залишення її без руху з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною третьою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ, свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що існують поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
Разом з тим, порушуючи питання ро поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого 13 років тому, апелянт вказує, що про його існування (наявність) він дізнався із відповіді командира в/ч НОМЕР_1 від 19.02.2026, де проходив службу його батько (позивач у справі). Після цього він звернувся за правовою допомогою до адвоката, яка лише 20.03.2026 року отримала доступ до матеріалів електронної справи у підсистемі Електронний суд.
А тому вважає, що початок перебігу строку на подання апеляційної скарги саме з 20.03.2026 року.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судом з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.
Суд повинен перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип "res judicata" (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Положеннями частини першої статті 294 ЦПК України, у редакції, чинній станом на прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, передбачалося, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 16 серпня 2017 року (справа № 2-779/09) Верховний Суд України зазначив, що національні суди мають ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. У кожному випадку вони повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. При цьому у справі № 2-779/09 Верховний Суд України звернув увагу на те, що відповідач оскаржила рішення суду першої інстанції через 6 років після його ухвалення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, зроблено висновки про те, що «причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами».
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя, у тому числі доступність до апеляційного оскарження судового рішення.
На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним.
За таких обставин, встановлення діючим законодавством права на апеляційний перегляд справи не може бути підставою для невиконання особою, яка бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження судового рішення, норм законодавства, які визначають дотримання певних умов для здійснення такого права.
Вважаю, що наведені в апеляційній скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення не можуть бути визнаними поважними та звертаю увагу на наступне.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Так, за змістом апеляційної скарги апелянт стверджує, що про наявність оскаржуваного ним судового рішення дізнався із відповіді командира в/ч НОМЕР_1 від 19.02.2026, де проходив службу його батько (позивач у справі).
Разом з тим, апелянт не надає докази, коли саме він отримав вказану вище відповідь, яка адресована начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання документів щодо загиблого ОСОБА_2 .
При цьому вказана відповідь датована 19 лютого 2025 року, а не 19 лютого 2026 року, як про те вказує апелянт. Тобто відповідь надійшла близько року і одного місяця тому, з неї апелянт достовірно дізнався про існування оскаржуваного судового рішення, проте звернувся за правовою допомогою з метою його оскарження він лише через рік, в лютому 2026 року.
Крім того, суд звертає увагу, що особисте ім'я, прізвище, по-батькові становлять основу суспільної ідентичності особи, особа використовує їх в повсякденному житті, навчанні, спілкуванні з іншими тощо, й вони відображені в документах, що посвідчують особу.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану вбачається, що ще 17.10.2013 року внесено зміни до актового запису про народження на підставі рішення суду про оспорювання батьківства: відомості про дитину (по-батькові) змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », відомості про батька відсутні змінено на « ОСОБА_6 », а в подальшому (25 березня 2014 року) внесено зміни й щодо прізвища дитини з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », щодо батька з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » та щодо матері з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Підставою для вказаних змін також вказане рішення суду про оспорювання батьківства від 24 вересня 2013 року із зазначенням номеру судової справи.
Вказаний витяг створений 26 листопада 2024 року на підставі заяви ОСОБА_9 .
Отже відповідні зміни до актового запису про народження апелянта, а відтак і до документів, які посвідчують його особу, було змінено відразу після ухвалення оскаржуваного судового рішення, відтоді апелянта іменували Окаєвич Леонід Миколайович, а не ОСОБА_10 , а відтак міг дізнатися про фактичні і юридичні підстави таких змін, оскаржити їх після досягнення повноліття.
Отже наявні всі підстави вважати про обізнаність апелянта щодо наявності судового рішення, яким виключено відомості про ОСОБА_2 як його батька з актового запису про його народження принаймні з 2024 року, а про фактичне виконання такого рішення - взагалі з 2013 року.
Крім того, в апеляційній скарзі вказано ОСОБА_11 як процесуального правонаступника - батька позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте в матеріалах, що додаються до апеляційної скарги відсутні будь-які відомості щодо того, що ОСОБА_11 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 і прийняв спадщину після нього.
Отже наведені апелянтом обставини щодо пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого 24 вересня 2013 року не є поважними, а відтак йому належить подати клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення разом з відповідними доказами.
Згідно частини 3 статті 357 ЦПК України, апеляційна скарга залишається без руху якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, апелянта належить вказати всіх заінтересованих осіб у справі, й надати докази їх правонаступництва.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, а апелянту надається строк для усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом подання заяви про поновлення процесуального строку із наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення, та доказів на їх підтвердження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 185, 356, 357 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 - адвоката Морозової Вікторії Валеріївни на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 вересня 2013 року - залишити без руху.
Надати апелянту строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків.
Роз'яснити, що протягом цього строку апелянт має право подати заяву про поновлення пропущеного строку із зазначенням поважних підстав для його поновлення з відповідними доказами. У разі невиконання вимог ухвали або ж вказані підстави про поновлення строку будуть визнані неповажними у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Стадник