вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
17 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1472/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури, м. Ковель, в інтересах держави в особі Ковельської районної державної адміністрації, м. Ковель Волинської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця Ужгородський району Закарпатської області
про стягнення 11 288,93 грн
Представники сторін не викликались
Керівник Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення 11 288,93 грн заборгованості за договором поставки № 794 від 23.10.2024, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки оплаченого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1472/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.01.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, розгляд справи № 907/1472/25 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановив прокурору, позивачу строк для подання відповіді на відзив п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 16.01.2026 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 19.01.2026.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
23.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (далі також - постачальник) та Ковельською районною державною адміністрацією (далі також - покупець) укладено договір поставки № 794 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Найменування товару: нафта і дистиляти: ДК 021:2015:09130000-9 (ДК 021:2015:09132000-3 - Бензин), Бензин А-95 (пункт 1.2 договору).
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.4 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Загальна сума договору складає 39 772,35 грн з ПДВ (пункти 3.1, 3.2 договору).
Умови оплати передбачені розділом 4 договору, зокрема, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки накладної на товар. Ціна одного літра вказується у накладній і дійсна протягом дня її виписки (пункт 4.1 договору).
При ненадходженні оплати у термін, вказаний у пункті 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на його розрахунковий рахунок. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним (пункт 4.3 договорів).
Порядок поставки товару узгоджений сторонами у розділі 5 договору, а саме строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документа (скретч-картки), місце поставки (передачі) товару - АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Умови постачання - самовивезення.
Постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов'язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.4 договору).
Відповідно до пункту 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2024 (пункти 10.1, 10.2 договору).
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідно до видаткової накладної № 0004/0002196 від 01.11.2024 та специфікації до неї відповідач поставив товар (66 скреч-карток) на 765 літрів бензину А-95 загальною вартістю 39 772,35 грн, який позивачем оплачений в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією № 295 від 25.10.2024.
Втім, як стверджує прокурор, Ковельською районною державною адміністрацією використано лише 605 літрів пального вартістю 31 453,95 грн. Водночас, зазначає, що Ковельська районна державна адміністрація з 31.01.2025 з вини відповідача не має можливості використати 160 літрів бензину А-95 вартістю 8 318,40 грн, придбаного на підставі договору поставки № 794 від 23.10.2024, у зв'язку з відсутністю пального на АЗС постачальника.
У зв'язку з наведеним вище, Ковельська районна державна адміністрація 06.03.2025 зверталась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" з листом-вимогою про відновлення отоварення, придбаних на підставі договору поставки № 794 від 23.10.2024, скретч-карток, у якому окремо було повідомлено про неможливість отримання палива по вказаному договору у зв'язку з його відсутністю на АЗС та про фіксацію неробочого пункту АЗС. Однак, вказаний лист відповідачем проігноровано.
В подальшому, з метою досудового врегулювання існуючого спору позивач звернувся до відповідача з письмовою претензію від 03.04.2025 за № 960/25/2-25 про відновлення отоварення виданих скретч-карток або про повернення коштів за неотриманий товар, до якої долучено інформаційну довідку про кількість недоотриманого палива (бензину А-95).
Вказані лист від 06.03.2025 та претензія від 03.04.2025 надсилались відповідачу поштовим зв'язком та електронною поштою, однак такі залишені останнім без відповіді та виконання.
Такі обставини зумовили звернення Ковельської районної державної адміністрації до Ковельської окружної прокуратури Волинської області з листом №590/29/2-25 від 04.03.2025 щодо представництва інтересів останньої в суді.
Відтак, керівником Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ковельської районної державної адміністрації подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення 8 318,40 грн попередньої оплати за товар, придбаний за договором поставки № 794 від 23.10.2024 разом з нарахованими 537,91 грн інфляційних втрат, 216,05 грн 3 % річних та 2 216,57 грн пені.
Щодо представництва інтересів позивача прокурором.
За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 стаття 4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 ГПК України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України).
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії", заява № 42454/02, пункт 35).
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, яке регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання бюджетних коштів підриває матеріальну основу органів влади та місцевого самоврядування, а також держави України в цілому.
На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у безпідставному отриманні Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" бюджетних коштів.
Судом встановлено, що Ковельська районна державна адміністрація звернулася до Ковельської окружної прокуратури з клопотанням про вжиття заходів представницького характеру № 590/29/2-25 від 03.03.2025. За результатами розгляду клопотання Ковельської районної державної адміністрації окружною прокуратурою розпочато процедуру встановлення підстав для вжиття заходів представницького характеру та 05.03.2025 скеровано відповідний запит з проханням надати додаткові матеріали, які свідчать про неналежне виконання відповідачем умов договору поставки.
У подальшому Ковельська районна державна адміністрація листом від 04.04.2025 №980/29/2-25 надала окружній прокуратурі запитувану інформацію, а листом від 20.05.2025 №1469/29/2-25 скерувала додаткову інформацію.
Крім того, 12.08.2025 Ковельська районна державна адміністрація, надаючи відповідь на лист Ковельської окружної прокуратури від 29.07.2025, повідомила останню про неефективність вжитих нею заходів, спрямованих на врегулювання питання щодо відновлення постачання палива або повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" коштів, отриманих за товар, який не поставлено та про неможливість самостійно вжиття заходів до стягнення таких коштів в судовому порядку.
Таким чином, упродовж тривалого часу Ковельська районна державна адміністрація не вживала самостійно заходів, спрямованих на поновлення своїх порушених інтересів, не вирішувала питання про подання відповідної позовної заяви самостійно, обмежившись виключно скеруванням листів на адресу відповідача з вимогами відновити отоварення скретч-карток або повернути кошти добровільно.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (пункт 6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом.
Відтак, вказані обставини відповідно до статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчать про наявність у прокурора права представляти інтереси держави в суді шляхом подачі даного позову.
Окрім того, з урахуванням вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Ковельською окружною прокуратурою 15.12.2025 повідомлено Ковельську районну державну адміністрацію про намір звернення прокурора з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" відповідних грошових коштів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Ковельської районної державної адміністрації з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо спірних правових відносин.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, укладеними в письмовій формі.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлено судом, укладений між сторонами договір виконувався сторонами: з боку позивача була проведена оплата товару в повному обсязі, а з боку відповідача часткова поставка оплаченого товару.
Так відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 918/631/19).
Згідно з приписами статей 74, 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу товару в обсязі, який був оплачений, позивачем зазначено про часткову поставку бензину А-95, у зв'язку з чим останнім недоотримано 160 л бензину А-95 на загальну суму 8 318,40 грн.
Відповідач проти позову не заперечив, доказів виконання зобов'язання за договором щодо передачі позивачу товару в повному обсязі або повернення суми 8 318,40 грн не надав, а відтак позовна вимога про стягнення зазначеної суми як попередньої оплати визнається судом обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені.
З огляду невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 216,57 грн пені.
Відповідно до пункту 7.2 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно з приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки положеннями статті 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. При цьому волевиявлення щодо виконання боржником відповідного обов'язку має бути вчинено кредитором в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до відома боржника (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/20).
За встановленими у справі обставинами позивач скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати за договором, надіславши на електронну адресу, зазначену в договорі та на юридичну адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією претензійну вимогу про відновлення отоварення виданих скретч-карт або повернення коштів за неотриманий бензин № 960/25/2-25 від 03.04.2025.
Відповідно до частини 1 статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим період нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення починаючи з наступного дня від дня пред'явлення вимоги щодо повернення суми попередньої оплати 04.04.2025 по 12.12.2025, визначену прокурором у позові.
Враховуючи при цьому, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб" Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність, яким, зокрема, було встановлено обмеження нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано
Таким чином, суд, здійснивши розрахунок пені за прострочення зобов'язання щодо повернення попередньої оплати за період з 04.04.2025 по 12.12.2025, із застосуванням комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" та встановив, що правильна сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 1 787,43 грн.
В частині вимог про стягнення 429,14 грн пені суд відмовляє, оскільки пеня в цій частині розрахована за період до виникнення прострочення зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
З огляду невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення з останнього 216,05 грн 3% річних та 537,91 грн інфляційних втрат.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за аналогічний для нарахування пені період з 04.04.2025 по 12.12.2025, зазначає, що правомірними та обґрунтованими є суми 337,78 грн інфляційних втрат та 172,98 грн 3 % річних, які підлягають до стягнення судом.
В частині вимог про стягнення 200,13 грн інфляційних втрат та 43,07 грн 3 % річних суд відмовляє, оскільки такі нараховані за період до виникнення прострочення зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати.
Резюмуючи викладене, суд зазначає про доведення прокурором факту порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати через неможливість поставити оплачений товар. Натомість, відповідач станом на день розгляду даної справи не надав суду доказів поставки оплаченого товару в повному обсязі чи повернення суми попередньої оплати, відсутності зобов'язань за спірним договором не довів, заперечень щодо заявлених до нього вимог суду не подав.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Ковельської районної державної адміністрації (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 73, код ЄДРПОУ 04051402) 10 616,59 грн (десять тисяч шістсот шістнадцять гривень 59 коп.), з яких 8 318,40 грн (вісім тисяч триста вісімнадцять гривень 40 коп.) попередньої оплати, 1 787,43 грн (одна тисяча сімсот вісімдесят сім гривень 43 коп.) пені, 337,78 грн (триста тридцять сім гривень 78 коп.) інфляційних втрат та 172,98 грн (сто сімдесят дві гривні 98 коп.) 3 % річних.
3. В решті позову - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 277,06 грн (дві тисячі двісті сімдесят сім гривень 06 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 03.04.2026.
Суддя Д.Є. Мірошниченко