ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"01" квітня 2026 р. Справа № 906/593/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Маціщук А.В.
судді Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Кушнірук Р. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Житомирської обласної прокуратури про зупинення апеляційного провадження у справі №906/593/24 за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 2 квітня 2025 року по справі №906/593/24 (суддя Прядко О.В.)
час та місце ухвалення рішення: 2 квітня 2025 року; м. Житомир, майдан Путятиський, 3/65; повний текст рішення складено 14 квітня 2025 року
за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби
до
Відповідача 1 Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області
Відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл Сістемс"
про визнання недійсним договору на закупівлю послуг, застосування наслідків недійсності правочину
за участю представників сторін:
від Прокурора - Немкович І.І.;
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача 1 - Захарко Н.В.;
від Відповідача 2 - Стасюк Р.Ф..
Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області (надалі - Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграл Сістемс" (надалі - Відповідач 2) про: визнання недійсним договору на закупівлю послуг № 301 від 29 грудня 2023 року, укладеного між Відповдачем 1 та Відповідачем 2 (надалі - Договір; том 1, а.с. 75-82); стягнення з Відповідача 2 на користь Відповідача 1 - 3110634 грн 96 коп., а з Відповідача 1 одержані за рішенням суду 3110634 грн 96 коп. в дохід держави.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір стосувався закупівлі послуг, що вже були предметом попередньої закупівлі UA-2021-04-21-001562-а за договором № 156 від 12 липня 2021 року, котрий був укладеним між тими ж самими сторонами, та підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки був укладений всупереч пунктів 5, 10 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режими воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1178 від 12 жовтня 2022 року, без використання електронної системи закупівель, за відсутності підстав для його укладення в такому порядку, передбачених підпунктом 8 пункту 13 Особливостей, був укладений за ініціативою Відповідача 2 (виконавця) на позаконкурентних засадах з метою досягнення підвищення ціни за вже надані послуги, отримання підвищеного прибутку та протиправного заволодіння бюджетними коштами. За твердженням Прокурора наявність умислу на підвищення договірної ціни та заволодіння бюджетними коштами вбачається саме в діях Відповідача 2, який ініціював укладення спірного правочину, а недійсність спірного Договору зумовлює застосування особливого виду наслідків його недійсності, визначених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України: стягнення з Відповідача 2 одержаних ним за недійсним Договором грошових коштів в дохід держави. Крім того, Прокурор зазначив про те, що спірний Договір є також недійсним в силу статті 48 Бюджетного кодексу України, оскільки був укладений за відсутності бюджетних призначень та асигнувань, а подальше здійснення відповідного бюджетного призначення згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 199 від 23 лютого 2024 року не має вирішального значення, оскільки не спростовує відсутності такого призначення в момент вчинення правочину.
Відтак суд апеляційної інстанції констатує, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір є недійсним відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та статті 48 Бюджетного кодексу України.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 02 квітня 2025 року відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурор не довів обставин недодержання сторонами спірного Договору в момент його вчинення конкретних вимог законодавства, не довів суперечності спірного Договору інтересам держави та суспільства, обставин його укладення Відповідачем 2 з метою заволодіння коштами державного бюджету. За висновком суду першої інстанції спірний договір був правомірно укладений між Відповідачами 1 та 2 у справі без використання електронної системи закупівель, що було найбільш економічно доцільним, оскільки з позиції суду Договір стосувався закупівлі послуг, що є додатковими в розумінні підпункту 8 пункту 13 Особливостей, та чого Прокурор не спростував. Суд вказав, що додатковий характер передбачених Договором послуг підтверджується результатами проведеної на замовлення Відповідача 2 будівельно-технічної експертизи та матеріалами справи в цілому.
Місцевий господарський суд у винесеному ним судовому рішенні зазначив, що підстави для визнання недійсним спірного договору відповідно до частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України відсутні, оскільки положення цієї норми права стосуються розпорядника бюджетних коштів та не розповсюджуються на Відповідача 1 як на одержувача бюджетних коштів, а відтак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Північно-західний апеляційний господарський суд (у складі головуючого судді Саврія В.А., судді Крейбух О.Г. , судді Коломис В.В.) постановою від 25 серпня 2025 року скасував рішення Господарського суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року у справі № 906/593/24 та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив: визнав недійсним Договір та стягнув з Відповідача 2 на користь Відповідача 1 - 3110634 грн 96 коп., а з Відповідача 1 одержані за рішенням суду 3110634 грн 96 коп. - в дохід держави.
В зазначеній постанові суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору відповідно до частини третьої статті 48 Бюджетного кодексу України, однак задовольнив позові вимоги з підстав того, що спірний Договір укладений всупереч підпункту 8 пункту 13 Особливостей, оскільки не передбачав ні закупівлю додаткових робіт, ні збільшення обсягу робіт, передбачених первинним Договором, а Відповідач 2 ініціював зміну проектних рішень щодо робіт, виконання яких передбачалося попереднім договором №156, однак які в межах цього договору фактично ним виконані не були, що як вказав суд, підтверджується змістом Обґрунтування Відповідача 1, затвердженого 29 грудня 2023 року виконуючим обов'язки начальника Відповідача 1, та пунктами 7 - 10 висновку експерта, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 822/10-2024 від 09 жовтня 2025 року, який за висновком суду, жодним чином не підтверджує додаткового характеру робіт за спірним Договором щодо робіт, передбачених попереднім договором №156.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2026 року касаційну скаргу Відповідача 1 та задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2025 року в справі №906/593/24 скасовано, а справу №906/593/24 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Передаючи справу на новий розгляд, касаційний суд зауажив, що у цій справі правовими підставами позову є виключно положення частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України та стаття 48 Бюджетного кодексу України, які передбачають різні підстави недійсності правочину. З позиції касаційного суду, суд апеляційної інстанції не врахував наведеного, залишив поза увагою дійсні підстави позову у цій справі (як фактичні, так і правові) та, як наслідок, не дослідив належним чином та не встановив дійсного характеру спірних правовідносин між сторонами.
Суд касаційної інстанції наголосив, що норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Верховний Суд у вказаній постанові виходив з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Верховний Суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, не дослідив належним чином обставини, наведені Прокурором в позовній заяві в обґрунтування підстав позову, та не встановив з достовірністю у відповідності до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у чому саме за твердженням Прокурора полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення спірного Договору, в чому полягає його протиправність та протиправність дій сторін Договору, чи підтверджуються ці доводи Прокурора наявними в матеріалах справи доказами, зокрема вироком у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи. Касаційний господарський суд наголосив, що не з'ясував суд також і обставин того, чи існував у кожної із сторін намір (умисел) на укладення спірного правочину, чи усвідомлювали сторони договору або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного Договору, в якій мірі кожною із сторін були виконані договірні зобов'язання, чи виникли внаслідок виконання сторонами (стороною) спірного Договору протиправні наслідки та якщо виникли, то в чому саме вони (протиправні наслідки) полягали (неналежна якість наданих послуг, виконаних робіт; невиконання усього обсягу послуг/робіт, передбаченого договором; завдання збитків внаслідок виконання договору (завдання шкоди майну, переплата коштів тощо); наявність інших порушень при виконанні умов спірного договору про закупівлю).
Окрім того , Верховний Суд передаючи справу на новий розгляд в своїй постанові зазначив, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовну вимогу про стягнення з Відповідача 2 на користь Відповідача 1 грошових коштів у сумі 3 110 634 грн 96 коп., а з Відповідача 1 одержаних за рішенням суду 3 110 634 грн 96 коп. в дохід держави, жодним чином не мотивував з посиланням на відповідні норми права підстави задоволення позову в цій частині, хоча фактично застосував передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України наслідки недійсності правочину, однак не застосував цю норму права при вирішенні спору, не послався на положення цієї норми в обґрунтування задоволення позову в цій частині.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 5 березня 2026 року (в складі колегії суду головуючий суддя Василишин А.Р. суддя Маціщук А.В. суддя Філіпова Т.Л.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора на рішення Господарського суду Житомирської області від 02 квітня 2025 року по справі №906/593/24. Запропоновано сторонам подати письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу з врахуванням правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2026 року по справі №906/593/24, в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали з доказами їх (доданих до нього документів) надсилання учасникам по справі в порядку частини 2 статті 263 ГПК України.
13 березня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Відповідач 1, з підстав, наведених в даній заяві, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 1 вказав, що з огляду на конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття з його позиції може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції. Звертає увагу, що аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2026 року по справі №906/593/24.
Крім того, Відповідач 1 зауважив, що законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи вважається висновок суду першої інстанції щодо безпідставності доводів Прокурора стосовно проведення процедури закупівлі UA-2024-01-03-000399-a та укладення Договору № 301 за відсутності бюджетних призначень та асигнувань, внаслідок чого в силу частини 3 статті 48 Бюджетного кодексу України взяті Службою бюджетні зобов'язання є недійсними.
17 березня 2026 року через підсистему "Електронний суд" від Прокурора надійшли додаткові письмові пояснення в яких Прокурор просив приєднати дані пояснення до матеріалів справи № 906/593/24 та врахувати їх при розгляді. Прокурор вказав, що коригування проектної документації не може розцінюватися додатковими роботами чи послугами, пов'язаними з предметом закупівлі за основним Договором в розумінні підпункту 8 пункту 13 Особливостей, а тому не становить собою підстави для здійснення закупівлі без використання електронної системи закупівлі. Аналогічним чином, в силу договірних умов саме на виконавця покладалося обов'язок забезпечити постачання необхідних матеріалів, конструкцій та виробів, в тому числі металевих аркових опорних конструкцій для встановлення оглядових відеокамер, відеокамер розпізнавання задніх номерів та номерів причепів автотранспортних засобів, а тому неспроможність Відповідача 2 виконати договірні зобов'язання в цій частині, з позиції Прокурора, не є підставою для укладення нового договору.
Прокурор вказав, що приймаючи до уваги, що Договір укладений на позаконкурентних засадах, за відсутності до цього належних та достатніх правових підстав, а також є таким, що ініційований з метою заволодіння коштами державного бюджету, зазначений правочин підлягає визнанню недійсним також з підстав невідповідності інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Щодо наявності умислу Відповідача 2 на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то Прокурор вказав, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у вчиненні сторонами правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За твердженнями Прокурора, наявність умислу у сторін правочину означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, критерієм для визначення наслідків недійсності правочину є доведення наявності умислу. Прокурор вказав, що стаття 228 Цивільного кодексу України не містить припису щодо обов'язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі. Констатує, що питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 23 березня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 1 квітня 2026 року об 14:00 год..
30 березня 2026 року через підсистему "Електроний суд" від Прокурора надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до завершення перегляду Великою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/20111/23. Обгрунтовуючи необхідність такого зупинення Прокурор зазначає, що передаючи справу №910/20111/23 на розгляд Великої палати, Верховний Суд в ухвалі від 24 лютого 2026 року зазначив, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Згідно із частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. З вищевказаного Верховний Суд виснував, що для правильного застосування частини третьої статті 228 ЦК України слід встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконане зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін та що у законодавстві відсутні визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема, а також те, що законодавство України не містить ані орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ані критеріїв чи способів їх визначення.
В судове засідання від 1 квітня 2026 року представник Позивача не прибув. водначас із Довідки про доставку елестронного листа вбачається направлення ухвали апеляційного господарського суду до електронного кабінету Позивача. Жодних клопотань Позивачем не наводилося, а відтак суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі його представника.
В судовому засіданні від 1 квітня 2026 року заслухано Прокурора з приводу поданого клопотання про зупинення провадження у справі, який вказав про те, що під час перегляду справи №910/20111/23 Великою Палатою Верховного Суду будуть вирішені виключні правові проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.
В судовому засіданні від 1 квітня 2026 року представник Відповідача 1 заперечив проти задоволення клопотання Прокурора про зупинення провадження, вказавши про відсутність такої необхідності з огляду на різні правовідносини в цій справі та справі №910/20111/23, а також вказавши про те, що Верховним Судом вже зупинялося касаційне провадження в даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою справи №922/3456/23, правовий висновок в якій має бути враховано під час розгляду справи №906/593/24.
В судовому засіданні від 1 квітня 2026 року представник Відповідача 2 заперечив проти задоволення клопотання Прокурора про зупинення провадження, вказавши про відсутність такої необхідності з огляду на різні правовідносини в цій справі та справі №910/20111/23, а також з огляду на відсутність необхідності зупиненя такої справи до іншої з огляду на їх непов'язаність та самостійну можливість дослідження всіх обставин справи
Колегія суддів заслухавши думку Прокурора та представників Відповідача 1, Відповідача 2 щодо зупинення провадження в справі, розглянувши клопотання Прокрурора, вважає за необхідне зупинити апеляційне провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК з огляду на таке.
Предметом спору в цій справі є заявлені Прокурором в особі Позивача вимоги про визнання недійсним укладеного між Відповідачами 1 і 2 Договору щодо публічної закупівлі, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони - Відповідача 2, а також про застосування наслідків недійсності цього Договору шляхом стягнення з з Відповідача 2 на користь Відповідача 1 - 3110634 грн 96 коп., а з Відповідача 1 одержані за рішенням суду 3110634 грн 96 коп. в дохід держави (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).
Відтак суд апеляційної інстанції у контексті предмету спору в даній справі за заявленими Прокурором вимогами, в межах висновків Верховного Суду в цій справі та недоліків, котрі необхідно усунути та дослідити під час нового перегляду справи, констатує, що перед апеляційним судом постало питання, зокрема, щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
При цьому колегією суду встановлено, що ухвалою від 24 лютого 2026 року Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України), тобто справу у подібних до цієї справи №906/593/24 правовідносинах.
Необхідність передачі справи №910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду обумовлена наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 Цивільного кодексу України.
З огляду на що колегія констатує, що наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції, при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії.
Вирішення цієї правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності поняття "невідповідності правочину інтересам держави та суспільства" та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Тобто, на розгляд Великої Палати Верховного Суду передана справа №910/20111/23 у подібних до цієї справи №906/593/24 правовідносинах для вирішення питання, яке збігається з питанням, яке підлягає з'ясуванню під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанцій у цій справі, а саме щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, про що акцентував Верховний Суд в своїй постанові по даній справі передаючи її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відтак під час нового розгляду справи №906/593/24 одним із ключових є вирішення питання обгрунтованості позовних вимог, саме щодо застосування до даних правовідносин правової підстави позову Прокурора - частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
За наведеного суд апеляційної інстанції враховує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що Закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36); висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13).
В силу дії частини четвертої статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
У відповідності до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Відповідно зупинення даного провадження відбувається саме на підставі пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 ГПК України з метою дотримання принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, а не на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України (об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до розгляду іншої справи), про що безпідставно вказував представник Відповідача 2 в судовому засіданні від 1 квітня 2026 року, по суті ототожнючи ці два окремі випадки.
Що ж до відсутності ухвали Великої Палати Верховного Суду про прийняття справи до розгляду, то колегією суду враховується, що в постанові від 5 березня 2025 року в справі № 910/13175/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що пункт 7 частини 1 та частини 3 статті 228 ГПК України спрямований на забезпечення єдності судової практики та надає суду дискреційні повноваження щодо вирішення питання про зупинення провадження у справі.
При цьому, застосування вказаної норми не може зводитися виключно до формального встановлення факту прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки її метою є недопущення ухвалення судових рішень, які можуть суперечити майбутній правовій позиції Верховного Суду. При цьому такі заперечення виключають можливість порушення строків розгляду справ (скарг), котре могло вплинути, коли б суд чекав, коли Велика Палата Верховного Суду прийме чи поверне відповідну справу.
Колегія суддів враховує, що у відповідній категорії спорів вже ініційовано перегляд судового рішення у подібних правовідносинах, який може призвести до формування нової або уточнення існуючої правової позиції.
Крім того, Господарським процесуальним кодексом України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об'єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Окрім того, колегією суддів враховується, що ухвалами касаційного господарського суду зупиняються касаційні провадження за касаційними скаргами до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення (ухвали касаційного господарського суду від 2 березня 2026 року по справі №927/1531/23; від 18 березня 2026 року по справі №910/8243/24; від 18 березня 2026 року по справі №902/1497/23; від 5 березня 2026 року по справі №910/7314/23).
Що ж стосується зауважень представника Відповідача 1 в судовому засіданні від 1 квітня 2026 року щодо зупинення Верховним Судом касаційного провадження в даній справі до висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/3456/23, висновки якої з його позиції необхідно застосувати в даній справі, то колегія суду зауважує, що суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію, тим більше, коли така позиція висвітлюється саме ВПВС.
Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 755/109447/17.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З огляду на наведене та враховуючи, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20111/23 щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України може мати суттєве значення для з'ясування відповідного питання у межах цієї справи №906/593/24 (саме щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в межах визначеності правових критеріїв правочину таким, що не відповідає інтересам держави та суспільства з чітким визначенням у чому саме конкретно полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільству мета укладення Договору), правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі №910/20111/23, а також з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, суд апеляційної інтсанції вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі №906/593/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання Житомирської обласної прокуратури про зупинення апеляційного провадження у справі №906/593/24 - задоволити.
2. Зупинити апеляційне провадження у справі №906/593/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
3. Зобов'язати сторони негайно повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
4. Копію ухвали направити учасниками справи.
5. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені стяттями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали виготовлено 2 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.