Справа № 515/581/25
Провадження № 2/515/112/26
Татарбунарський районний суд Одеської області
02 квітня 2026 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Луцюка В.О.,
секретар судового засідання Чумаченко Д.М.,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,
23 квітня 2025 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала таким.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області помер чоловік позивачки ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, і на будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка є спадкоємцем за законом першої черги. Згідно з рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 січня 2025 року, встановлено факт того, що позивачка є дружиною спадкодавця ОСОБА_3 .
За звернення до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка на спадковий житловий будинок позивачці було відмовлено через відсутність правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно та відповідної реєстрації права власності.
Факт належності житлового будинку спадкодавцю підтверджується Випискою з облікової карти об'єкта погосподарського обліку.
Враховуючи викладене, позивачка просить визнати за нею право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2025 року справу передано у провадження судді Луцюка В.О.
Згідно з ухвалою судді від 28 квітня 2025 року, відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження; відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву; витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. засвідчену належним чином копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29 липня 2025 року на виконання вказаної ухвали надійшла копія спадкової справи №126/2024 (вх. № 3676/25-Вх 29.07.2025).
Відповідно до ухвали суду від 28 травня 2025 року витребувано: у державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. копію спадкової справи після смерті « ОСОБА_4 » (мовою оригіналу документа), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; у Дельжилерському старостинському окрузі Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області копії (витяги) з погосподарських книг щодо обліку домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , з дня постановлення будинку на облік та до дня відкриття спадщини, із зазначенням голови домогосподарства та членів його сім'ї.
22 жовтня 2025 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від 28 травня 2025 року надійшли витребуванні докази (вх. № 5602/25-Вх 22.10.2025).
Згідно з ухвалою суду від 17 листопада 2025 року, витребувано у приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. копії спадкових справ: ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .
03 грудня 2025 року на виконання узвали надійшли витребувані докази (вх. №6543/25-Вх 03.12.2025).
Відповідно до ухвали суду від 16 грудня 2025 року за клопотанням представника позивачки витребувано у Одеському державному нотаріальному архіві посвідчену належним чином копію спадкової справи №20/2005, заведеної Татарбунарською державною нотаріальною конторою Одеської області 22 січня 2005 року до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 .
30 грудня 2025 року надійшла витребувана копія спадкової справи (вх. № ЕП-1673/26-Вх 30.12.2025).
В підготовче засідання сторони не з'явилися.
Від представника позивачки ОСОБА_2 надійшла заява про слухання справи у його та позивачки відсутність, позовні вимоги підтримали та просив про їх задоволення (вх.№ 2105/26-Вх 18.03.2026).
Представник відповідача Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Логінов О.Г. надав суду заяву, у якій просив про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав повністю (вх. №ЕП-815/25-Вх 08.07.2025).
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ч.1 ст.223 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі сторони, повідомленої про дату, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Положенням ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судового рішення, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст.82 ЦПК України, є обов'язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.
Відповідачем до суду було направлено письмову заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за його відсутності.
Суд приймає до уваги таку заяву відповідача, не вбачає підстав вважати, що визнання відповідачем позову є не добровільним чи умовним, суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Згідно з ч. 4 ст. 200 ЦПК України суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
За таких обставин, суд ухвалив слухати справу у підготовчому засіданні.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. За ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Права, що виникли до набрання чинності вказаним Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав - ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення будівництва.
Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог вказаного законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 175/2254/15.
Згідно з п. 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність 19 січня 1996 року, передбачалася реєстрація будинків і домоволодінь на підставі записів у погосподарських книгах.
За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року (втратила чинність 07 липня 1994 року) підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Згідно з Витягами з погосподарських книг Дмитрівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області за адресою: вул. Перемоги, буд. Перемоги, буд. 73, с.Дельжилер, Татарбунарський район, Одеська область:
за період 1947-1949 роки у будинку проживали ОСОБА_5 (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження; донька ОСОБА_8 , 1935 року народження; син ОСОБА_6 , 1939 року народження; син ОСОБА_9 , 1945 року народження;
за період 1950-1952 роки у будинку проживали ОСОБА_10 , 1877 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: син ОСОБА_5 , 1914 року народження; невістка ОСОБА_7 , 1914 року народження; онука ОСОБА_8 , 1935 року народження; онук ОСОБА_6 , 1939 року народження; онук ОСОБА_9 , 1945 року народження;
за період 1953-1955, 1955-1957, 1958-1960 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження; донька ОСОБА_8 , 1935 року народження; син ОСОБА_6 , 1939 року народження; син ОСОБА_9 , 1945 року народження; батько ОСОБА_10 , 1877 року народження;
за період 1961-1963, 1964-1966 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження; син ОСОБА_6 , 1939 року народження; син ОСОБА_9 , 1945 року народження; невістка ОСОБА_8 , 1942 року народження; онук ОСОБА_11 , 1963 року народження;
за період 1967-1969 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження; син ОСОБА_9 , 1945 року народження;
за період 1971-1973, 1974-1976, 1977-1979, 1980-1982, 1983-1985 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження;
за період 1986-1990 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_7 , 1914 року народження; онук ОСОБА_3 , 1965 року народження; суспільна група домогосподарства - колгоспний.
Відповідно до ч.1 ст.120 ЦК УРСР, у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно з ч.2 ст.123 ЦК УРСР, що була чинною на час виникнення правовідносин, розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто втратила право на частку у майні, як член двору;
за період 1991-1995 роки у будинку проживали ОСОБА_5 , 1914 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: онук ОСОБА_3 , 1965 року народження;
за період 1996-2000, 2001-2005, 2006-2010, 2011-2015, 2016-2020 роки у будинку проживали ОСОБА_3 , 1965 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_1 , 1977 року народження; син ОСОБА_12 , 1997 року народження;
за період 2021-2025 роки у будинку проживали ОСОБА_3 , 1965 року народження (голова домогосподарства) та члени його сім'ї: дружина ОСОБА_1 , 1977 року народження (а.с. 102-122).
Земельна ділянка під будинком перебуває у фактичному користуванні домогосподарства.
Крім того, по приватних житлових будинках, що збудовані до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення в експлуатацію при оформленні права власності. Таким чином, за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи (п. 3.2 Листа ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»).
За даними технічного паспорту, виготовленого 26 грудня 2024 року, будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлової будівлі - А, загальною площею 102,0 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, площею основи забудови 132,1 кв.м; віранди - а1, площею основи забудови 12,5 кв.м; навісу - а2, площею основи забудови 22,7 кв.м; навісу - Б, площею основи забудови 16,7 кв.м; погрібу - В, площею основи забудови 28,0 кв.м; гаражу - Г, площею основи забудови 25,4 кв.м; сараю - Д, площею основи забудови 37,4 кв.м; сараю - Е, площею основи забудови 13,8 кв.м; сараю - Ж, площею основи забудови 37,2 кв.м; вбиральні - З, площею основи забудови 2,5 кв.м; хвіртки - 1, площею основи забудови 1,6 кв.м; воріт - 2, площею основи забудови 6,9 кв.м; огорожі - 3, площею основи забудови 28,1 кв.м; огорожі - 4, площею основи забудови 8,4 кв.м; хвіртки - 5, площею основи забудови 1,4 кв.м; воріт - 6, площею основи забудови 6,9 кв.м, рік будівництва 1928-1990 роки (а.с. 17-21).
Ринкова вартість житлового будинку з будівлями та спорудами станом на 26 березня 2025 року становить 212 247,46 грн, що підтверджено про оціночну вартість об'єкта нерухомості (а.с. 28-29).
ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому за погосподарськими книгами.
Спадкоємцем першої черги за законом після його смерті є онук та чоловік позивачки - ОСОБА_3 , який вступив у фактичне володіння спадковим майном та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті. Інші спадкоємці відсутні. Як вбачається з листа приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 29 листопада 2025 року вих. № 111, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилася (а.с. 131).
На підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , як між дідом та онуком, позивачкою надано: копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 , виданого 27 червня 1955 року на підставі актового запису № 24 Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданого 10 березня 1965 року на підставі актового запису № 17 Дмитрівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області (а.с. 13, 15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області помер ОСОБА_3 , про що 07 жовтня 2024 року в Книзі реєстрації смертей Виконавчого комітету Татарбунарської міської ради вчинено актовий запис № 142 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 7).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, у тому числі і на будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 січня 2025 року у справі № 515/1886/24 (провадження № 2-о/515/63/25), встановлено факт того, що позивачка ОСОБА_1 є дружиною спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області (а.с. 24-27).
Як вбачається з копії спадкової справи після смерті ОСОБА_3 №126/2024, заведеної 17 грудня 2024 року, з заявою про прийняття спадщини після його смерті звернулася його дружина (позивачка у справі) ОСОБА_1 (а.с. 78-91). Матір спадкодавця ОСОБА_8 відмовилася від прийняття спадщини за законом (а.с. 79).
Відповідно до довідки, виданої Виконавчим комітетом Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 1 від 02 січня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним на день смерті була зареєстрована ОСОБА_1 (а.с. 22).
Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом - ст. 1217 ЦК України.
В силу ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини, за нормою ст. 1221 ЦК України, є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини - ст. 1222 ЦК України.
Згідно з ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
По положенню ст. ст. 1258, 1261 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця.
Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
За п. 3.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
22 квітня 2025 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок, який підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно (а.с. 8).
Остільки, позивачка довела наявність спадкового майна, підстави до його успадкування, неможливість реалізації спадкових прав у інший спосіб, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та ухвалює про їх задоволення.
На прохання позивачки суд не стягує з відповідача судовий збір.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженкою с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на будинок садибного типу з господарськими та побутовими будівлями та спорудженнями за адресою: АДРЕСА_1 зі складовими: житлової будівлі - А, загальною площею 102,0 кв.м, житловою площею 72,5 кв.м, площею основи забудови 132,1 кв.м; віранди - а1, площею основи забудови 12,5 кв.м; навісу - а2, площею основи забудови 22,7 кв.м; навісу - Б, площею основи забудови 16,7 кв.м; погрібу - В, площею основи забудови 28,0 кв.м; гаражу - Г, площею основи забудови 25,4 кв.м; сараю - Д, площею основи забудови 37,4 кв.м; сараю - Е, площею основи забудови 13,8 кв.м; сараю - Ж, площею основи забудови 37,2 кв.м; вбиральні - З, площею основи забудови 2,5 кв.м; хвіртки - 1, площею основи забудови 1,6 кв.м; воріт - 2, площею основи забудови 6,9 кв.м; огорожі - 3, площею основи забудови 28,1 кв.м; огорожі - 4, площею основи забудови 8,4 кв.м; хвіртки - 5, площею основи забудови 1,4 кв.м; воріт - 6, площею основи забудови 6,9 кв.м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 02.04.2026 р.
Суддя В.О. Луцюк