Дата документу 12.03.2026 Справа № 314/747/24
Єдиний унікальний № 314/747/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/427/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.7 ст. 111-1 КК України
12 березня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.12.2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Приморським РВ УМВС України в Запорізькій області 02.06.2004, РНОКПП НОМЕР_2 , уродженця с.Мануйлівка Приморського району, Запорізької області, громадянина України, офіційно не працюючого, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є особою, щодо якого здійснюється особливий порядок кримінального провадження, передбачений ст.480 КПК України, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 14 років з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст.ст. 52, 55 КК України призначено ОСОБА_8 додаткове покарання у вигляді: позбавлення права займати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 15 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі у правоохоронних) та місцевого самоврядування визначено рахувати з моменту відбуття основного покарання, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України за наступних обставин.
24.02.2022 Наказом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, в тому числі 07.02.2023 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 06.02.2023 №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, який діє по теперішній час.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом - Закон №1207-VІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.
Тимчасово окупованою територією, відповідно до п.7 ч.1 ст.1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №197 від 11.07.2023 «Про затвердження змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», яким було затверджено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (набрання чинності - 20.03.2025), м. Приморськ Приморської міської територіальної громади Бердянського району та Бердянський район Запорізької області належить до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій з 26.02.2022 року.
Після остаточної військової окупації м. Приморськ Запорізької області, представниками збройних формувань російської федерації фактично узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.
Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військових шляхом територіях м. Приморськ Запорізької області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави-агресора верств місцевого населення із числа діючих та колишніх співробітників правоохоронних органів України, в квітні 2022 року (точна дата та час органом досудового розслідування не встановлена) створили на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконний правоохоронний орган - «Приморский отдел Бердянського управления Главного управления МВД в Запорожской области», створеному на території тимчасово окупованого м. Приморськ Запорізької області, який розташовано за адресою: Запорізька область, Бердянський район, м. Приморськ, вул. Центральна, буд. 39, який наділений повноваженнями правоохоронного органу.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів у тому числі віднесено органи Національної поліції України.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ «Про Національну поліцію» завданнями поліції є:
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Тобто правоохоронний орган - це державна установа діяльність якої спрямована на захист національної безпеки, забезпечення стану законності й правопорядку, захист прав, свобод та інтересів громадян, суспільства і держави та на реалізацію інших законодавчо визначених функцій держави.
Також правоохоронні органи - це державні органи, що на підставі відповідного законодавства здійснюють правоохоронну діяльність.
Правоохоронна діяльність - це вид державної діяльності, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку і може бути реалізована через систему правоохоронних органів. З метою здійснення правоохоронної діяльності створюються відповідні органи, які називаються правоохоронними.
Таким чином правоохоронні органи - це існуючі в суспільстві й державі установи та організації, що здійснюють правоохоронну та правозахисну функції, основне завдання яких полягає в забезпеченні законності, захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, боротьбі з кримінальними та іншими правопорушеннями. Під правоохоронним органом розуміють державну установу, яка діє в системі органів влади й виконує на основі закону державні функції (владні, організаційно-розпорядчі, контрольні тощо) в різних сферах внутрішньої та зовнішньої діяльності держави.
Так, не пізніше 01 червня 2022 року, (більш точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені), невстановленим досудовим розслідуванням особами, із числа представників окупаційної влади м. Приморськ, запропоновано громадянину України ОСОБА_8 , зайняти посаду «участкового уполномоченного полиции отдела участковых уполномоченных полиции и по делам несовершеннолетних отдела полиции №1 (дислокация г. Приморск)» у незаконному правоохоронному органі - «УВД по г. Бердянск и Бердянскому району Главного управления внутренних дел по Запорожской области» створеному на тимчасово окупованій території, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Бердянський район, м. Приморськ, вул.Центральна, буд. 39, на що останній надав згоду.
1 червня 2022 року, ОСОБА_8 призначено окупаційною владою на посаду «участкового уполномоченного полиции отдела участковых уполномоченных полиции и по делам несовершеннолетних отдела полиции №1 (дислокация г. Приморск)» у незаконному правоохоронному органі - «УВД по г. Бердянск и Бердянскому району Главного управления внутренних дел по Запорожской области» створеному на тимчасово окупованій території м. Приморськ Бердянського району Запорізької області.
В подальшому ОСОБА_8 15 червня 2022 року, діючи умисно, із власних корисливих та ідеологічних мотивів, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, маючи проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, всупереч вимог діючого законодавства України, будучи на посаді «участкового уполномоченного полиции отдела участковых уполномоченных полиции и по делам несовершеннолетних отдела полиции №1 (дислокация г. Приморск)» у незаконному правоохоронному органі - «УВД по г. Бердянск и Бердянскому району Главного управления внутренних дел по Запорожской области», на виконання наданих йому повноважень у незаконному правоохоронному органі, приймав участь у проведенні правоохоронних заходів, а саме обшуків в домоволодінні мешканців м. Приморськ та Приморської міської територіальної громади Бердянського району Запорізької області.
Таким чином, ОСОБА_8 , зайнявши зазначену посаду, будучи наділеним повноваженнями діяти від імені незаконно створеного правоохоронного органу, створеному на тимчасово окупованій території м. Приморськ Запорізької області, здійснював протиправну діяльність в інтересах держави-агресора та з метою підтримання окупаційної влади на території м. Приморськ Запорізької області, приймав участь в проведенні слідчих дій, зокрема обшуків на території м. Приморськ та Приморської міської територіальної громади Бердянського району Запорізької області.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 не погоджується з оскаржуваним вироком, вважає його незаконним, необґрунтованим та невмотивованим у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В обґрунтування скарги наголошує, що вирок суду ухвалений із істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду про винуватість ОСОБА_8 за ч. 7 ст. 111-1 КК України не підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Захисник зазначає, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 здійснювалося у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого, при цьому у матеріалах справи, на думку сторони захисту, відсутні належні докази того, що останній фактично отримував судові виклики, був реально обізнаний про перебіг судового розгляду та мав об'єктивну можливість прибути до суду і безпосередньо реалізувати своє право на захист.
Адвокат наголошує, що перебування особи на тимчасово окупованій території саме по собі істотно обмежує свободу пересування, комунікацію, доступ до правової допомоги та можливість безпечного виїзду на підконтрольну Україні територію, а тому суд першої інстанції мав із особливою ретельністю оцінювати питання забезпечення процесуальних прав обвинуваченого, чого, на переконання захисту, зроблено не було.
На думку захисника, стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом наявності у діях ОСОБА_8 саме добровільного умисного зайняття посади у незаконному правоохоронному органі в розумінні ч. 7 ст. 111-1 КК України, оскільки не встановлено належним чином ані дійсних умов, за яких він опинився на тимчасово окупованій території, ані реального ступеня свободи його волевиявлення, ані відсутності фізичного, психологічного чи соціально-економічного примусу з боку представників окупаційної адміністрації та збройних формувань російської федерації.
Захист підкреслює, що в умовах тотальної окупації, повного контролю окупаційної влади над пересуванням населення, доступом до продуктів харчування, медичною допомогою, соціальними виплатами та базовою безпекою, будь-яка взаємодія цивільної особи з фактично створеними окупаційними структурами не може автоматично розцінюватися як вільне, свідоме і добровільне приєднання до ворожої системи влади без доведення суб'єктивної сторони злочину належними доказами.
Окремо адвокат звертає увагу на те, що органом досудового розслідування не встановлено конкретних посадових осіб окупаційної влади, які нібито пропонували ОСОБА_8 зайняти відповідну посаду, не з'ясовано обставин такого спілкування, його змісту, форми, умов та реального характеру волевиявлення обвинуваченого.
Також, на переконання сторони захисту, у справі не досліджено ані матеріального стану ОСОБА_8 , ані сімейних обставин, ані стану здоров'я його близьких родичів, а відтак суд не мав достатніх даних для об'єктивної оцінки того, чи не перебував він у стані крайньої життєвої залежності, який міг істотно вплинути на прийняття ним рішень в умовах окупації.
Захисник вважає, що відсутність такої інформації не усуває, а навпаки породжує розумний сумнів у правильності висновку суду щодо добровільності інкримінованих дій.
Крім того, захисник стверджує, що докази сторони обвинувачення, зокрема електронні носії інформації, листування у месенджерах та інші цифрові дані, не можуть вважатися належними та допустимими, оскільки, за доводами апеляційної скарги, не підтверджено достовірно ані належність відповідних акаунтів саме ОСОБА_8 , ані автентичність таких відомостей, ані належний порядок їх одержання та процесуального оформлення.
На переконання захисту, відсутність верифікації абонентів, користувачів акаунтів та джерела походження інформації ставить під сумнів не лише достовірність окремих електронних доказів, а й увесь ланцюг доказування, сформований на їх основі.
У зв'язку із цим адвокат посилається на доктрину недопустимості так званих «плодів отруйного дерева», а також на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої докази, здобуті з порушенням встановленої процедури або на основі сумнівного первинного джерела, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
Захисник також наголошує, що свідчення допитаних осіб, на які послався суд, не усувають сумнівів у доведеності обвинувачення, оскільки жоден зі свідків, за твердженням апелянта, не володіє повною та безпосередньою інформацією про мотиви, внутрішнє ставлення, ступінь свободи волевиявлення, а також умови, в яких перебував ОСОБА_8 під час окупації.
Адвокат зазначає, що сам по собі факт роботи особи у структурі, яку слідство вважає незаконним правоохоронним органом, ще не доводить автоматично наявності у неї ідеологічної підтримки окупаційної влади, корисливого мотиву чи умислу на заподіяння шкоди інтересам України.
На думку сторони захисту, у матеріалах провадження відсутні докази участі ОСОБА_8 у каральних акціях щодо мирного населення, у переслідуванні учасників руху опору, у діях воєнного характеру або в інших злочинах проти основ національної безпеки. Так само, за твердженням захисника, відсутні дані про інші кримінальні провадження щодо нього чи судимості, що, як вважає апелянт, також підлягало врахуванню при оцінці особи обвинуваченого.
У скарзі адвокат окремо посилається на принцип презумпції невинуватості, закріплений у ст. 17 КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошуючи, що особа не зобов'язана доводити свою невинуватість, а всі сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на її користь.
Захисник вказує, що обвинувачення повинно бути доведене поза розумним сумнівом сукупністю вагомих, чітких та узгоджених між собою доказів, однак у цьому кримінальному провадженні такої сукупності, на його думку, не сформовано.
Наведені стороною обвинувачення обставини, як зазначає апелянт, не виключають існування іншої, альтернативної версії подій, а саме перебування особи в умовах окупаційного примусу, психологічного тиску та життєвої безвиході, що виключає можливість безумовного висновку про добровільність зайняття посади.
Поряд із цим захист посилається на норми міжнародного гуманітарного права та міжнародних актів у сфері захисту прав людини, зокрема на положення IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, Першого додаткового протоколу до Женевських конвенцій, а також на Декларацію про поліцію, прийняту Резолюцією 690 (1979) Парламентської Асамблеї Ради Європи.
У цьому контексті адвокат стверджує, що ОСОБА_8 на момент інкримінованих подій мав статус цивільної особи, а тому повинен розглядатися з урахуванням міжнародно-правових гарантій захисту цивільного населення в умовах війни та окупації.
Захисник робить висновок, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки правового режиму тимчасово окупованої території та не надав належної правової оцінки тій обставині, що в умовах окупації поведінка цивільних осіб обумовлюється не лише особистим вибором, а й об'єктивним примусом середовища.
Також адвокат вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки, за його переконанням, у діях ОСОБА_8 не доведено всіх обов'язкових елементів складу злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, насамперед суб'єктивної сторони.
Апелянт наголошує, що обвинувальний вирок фактично побудований на припущеннях про ідеологічні мотиви, проросійські погляди та негативне ставлення до законної влади України, однак такі твердження, на думку захисту, не підтверджені належними доказами і не можуть заміняти собою безпосереднє доказування вини.
Саме тому, як зазначається у скарзі, суд дійшов передчасного висновку про доведеність вини особи, не усунувши суперечностей і не оцінивши всі сумніви на користь обвинуваченого.
Просить апеляційний суд вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 закрити.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти доводів апеляційної скарги захисника, вважав вирок суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу.
Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного.
У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується на не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченого ОСОБА_8 в судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» випуск №54 (8246) від 10.03.2026 року, повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченого у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було належним чином вмотивоване, є законним та обґрунтованим.
У зв'язку з цим ОСОБА_8 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті висунутого йому обвинувачення.
Разом з тим, як зазначено вище, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 .
У ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 судом були досліджені численні письмові докази, які є релевантними та допустимими відповідно до вимог КПК України.
Так, у судовому засіданні суду першої інстанції було безпосередньо допитано свідків та досліджено письмові докази, які у своїй сукупності підтвердили, що ОСОБА_8 добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території України, тим самим підтримуючи окупаційну владу.
Судом першої інстанції безпосередньо у судовому засіданні було досліджено письмові та електронні докази, а також допитано свідків сторони обвинувачення, показання яких у своїй сукупності послідовно й узгоджено підтвердили, що ОСОБА_8 добровільно зайняв посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території України.
Зокрема, судом було досліджено лист Головного управління Національної поліції в Запорізькій області №2453/05/3-23 від 08.06.2023, відповідно до якого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ у період з 18.06.2007 по 19.11.2009 та був звільнений наказом ГУМВС України в Запорізькій області від 19.11.2009 №350 о/с за п. 63 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що свідчить про його обізнаність із характером, функціями та організацією діяльності правоохоронних органів як таких (а.с. 113-116, т. 1).
Крім того, судом було досліджено протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.12.2023, проведений за участю свідка ОСОБА_9 із застосуванням безперервної відеофіксації, під час якого свідок впізнав на фотознімку №4 ОСОБА_8 та прямо вказав, що останній зайняв посаду «поліцейського» у незаконному правоохоронному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території м. Приморськ Бердянського району Запорізької області, при цьому зазначивши, що востаннє бачив його наприкінці серпня 2022 року біля супермаркету «Світанок» у м. Приморськ.
Відповідно до додатку №2 до цього протоколу саме на фотознімку №4 фототаблиці №1 зображений ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 117-120, т. 1).
Також було досліджено протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 25.01.2024 за участю свідка ОСОБА_10 , яка впізнала ОСОБА_8 на фотознімку №3 та підтвердила, що він зайняв посаду «дільничого» у незаконному правоохоронному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території м. Приморськ Бердянського району Запорізької області, а востаннє вона бачила його у серпні 2022 року.
Додатком №2 до вказаного протоколу також підтверджено, що на фотознімку №3 фототаблиці №1 зображений саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 121-122, т. 1). Відповідно до протоколу огляду від 17.01.2024 інформації, розміщеної на DVD-R диску, що є додатком до протоколу виготовлення копії від 16.01.2024, яким встановлено наявність у виявленому файлі «Oбщая.xlsx» документа під назвою «Ведомость на выплату материальной помощи ГУ МВД в Запорожской области 09 июня 2022 года», де за п/п 162 зазначено: « ОСОБА_11 ; Сумма., руб - 10 000,00», що підтверджує не лише перебування обвинуваченого у структурі незаконного правоохоронного органу, а й отримання ним матеріального забезпечення у зв'язку з такою діяльністю (а.с. 126-129, т. 1).
Окремо судом було досліджено інший протокол огляду від 17.01.2024, згідно з яким у переписці з контактом « ОСОБА_12 » виявлено документ «Приказ №4_от_22_07_2022_Бердянское_УВД_2.docx», у якому прямо зазначено про призначення « ОСОБА_8 на должность участкового уполномоченного полиции отдела участковых уполномоченных полиции и делам несовершеннолетних отдела полиции №1 (дислокация г. Приморск) УВД по г. Бердянску и Бердянскому району, по контракту, с 01 июня 2022 года», із визначенням посадового окладу та, що має особливе значення, із прямим посиланням: «Основание: заявление ОСОБА_8 », тобто на власне волевиявлення обвинуваченого.
Цим же протоколом огляду встановлено наявність документа «Штатка_УВД_от_18 10 2022_с_датами_рождений.docx», де за п/п 367 зазначено: « ОСОБА_13 ; дата рождения - 01.12.1987; должность - участковый уполномоченный полиции отдела участковых уполномоченных полиции и по делам несовершеннолетних», що додатково підтверджує його фактичне перебування на посаді у структурі незаконного правоохоронного органу (а.с. 132-137, т. 1).
Також судом було досліджено довідку на підозрюваного ОСОБА_8 (а.с. 138, т. 1), протокол за результатами проведення негласної слідчої дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 03.03.2023 (а.с. 207-252, т. 1), а також протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 06.05.2023 (а.с. 16-255, т. 2; а.с. 1-21, т. 3), які в сукупності підтвердили походження, зміст та взаємну узгодженість виявлених електронних документів.
Окрім письмових доказів, суд першої інстанції безпосередньо допитав у судовому засіданні свідка ОСОБА_14 , який показав, що знає ОСОБА_8 особисто, оскільки працював у правоохоронних органах на посаді, пов'язаній з оформленням кадрових документів, та саме він оформлював документи щодо прийняття і звільнення ОСОБА_8 зі служби. Свідок підтвердив, що під час свого незаконного тримання у квітні 2022 року в незаконно створеному правоохоронному органі в м. Приморськ неодноразово бачив ОСОБА_8 озброєним та одягнутим у службову форму зі знаками розрізнення держави-агресора рф, а після звільнення у травні-червні 2022 року неодноразово бачив його біля входу до приміщення цього органу, де той, будучи озброєним і одягнутим у форму, забезпечував контрольно-пропускний режим.
Такі показання підтверджують не випадкове перебування обвинуваченого біля окупаційної установи, а системне виконання ним функцій співробітника незаконного правоохоронного органу.
Так само допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що в квітні 2022 року ОСОБА_8 у складі групи осіб у формі чорного кольору з відзнакою у вигляді латинської літери «z», на службовому автомобілі, який раніше належав правоохоронному органу України, прибув до її домоволодіння, після чого ОСОБА_8 та інша особа провели там обшук.
Крім того, цей же свідок прямо вказала, що ОСОБА_8 разом з іншими озброєними особами незаконного правоохоронного органу тричі - у травні, червні та серпні 2022 року - затримував і доставляв її до приміщення т.зв. правоохоронного органу в м. Приморськ, де зі свідком проводили допит, а сам ОСОБА_8 також проводив із нею допит і чинив психологічний тиск, погрожуючи «депортацією».
Свідок також зазначила, що востаннє бачила його в серпні 2022 року одягнутим у службову форму, на автомобілі з ознаками т.зв. поліції, причому тоді він уже сам визначав свою посаду як «участковый».
Саме ці безпосередньо сприйняті свідками обставини, у поєднанні з дослідженими судом кадровими, фінансовими, процесуальними та електронними документами, дали суду першої інстанції обґрунтовані підстави дійти висновку, що ОСОБА_8 не вимушено, а добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території України, та фактично виконував функції такого органу.
Таким чином, показання допитаних свідків узгоджуються з письмовими та цифровими доказами, що у своїй сукупності підтверджує встановлені вироком обставини вчинення обвинуваченим інкримінованого ним злочину.
Свої висновки суд належним чином вмотивував в оскаржуваному вироку та з цими висновками повністю погоджується колегія суддів.
Всі доводи сторони захисту, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі захисника, були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана аргументована та змістовна відповідь у вироку.
Зокрема, посилання захисника на те, що провадження in absentia саме по собі свідчить про порушення права на захист, є безпідставним, оскільки вирок містить чіткі дані про дотримання усіх передбачених КПК України спеціальних процедур.
Суд першої інстанції встановив, що спеціальне досудове розслідування у цьому провадженні проводилося на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2024, а спеціальне судове провадження було здійснено на підставі ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.06.2024.
У вироку прямо зазначено, що під час досудового розслідування повістки про виклик та повідомлення про підозру публікувалися у газеті «Урядовий кур'єр» і на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а копії процесуальних документів, які підлягали врученню ОСОБА_8 , направлялися та вручалися захиснику-адвокату, забезпеченому державою.
Так само під час судового розгляду виклики обвинуваченого публікувалися у загальнодержавних засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті суду.
Тобто твердження захисту про відсутність реального повідомлення обвинуваченого спростовується конкретно встановленими судом процесуальними діями, які відповідають вимогам ст. 297-5, 323 КПК України.
Не можна погодитися і з доводами скарги про те, що суд першої інстанції нібито формально поставився до забезпечення прав обвинуваченого.
Навпаки, у вироку окремо підкреслено, що з огляду на специфіку спеціального судового провадження суд надавав особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, а поріг вимогливості до доказування був підвищеним.
Суд прямо констатував, що стороною обвинувачення та судом вжито всіх передбачених законом заходів для дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого на захист, а захисник під час розгляду кримінального провадження активно і повно реалізовував процесуальні права сторони захисту, його дії не мали ознак пасивності, і відсутність самого обвинуваченого не вплинула на справедливість судового розгляду.
За таких обставин доводи апеляції про порушення права на справедливий суд зводяться лише до незгоди з самим фактом застосування процедури in absentia, хоча така процедура прямо передбачена законом і в цьому провадженні була реалізована з додержанням установлених гарантій.
Аргумент захисника про те, що стороною обвинувачення не доведено саме добровільного характеру зайняття посади, також не витримує перевірки, оскільки сам вирок ґрунтується не на абстрактному припущенні про «добровільність», а на системі взаємопов'язаних доказів, які характеризують дії обвинуваченого як послідовні, тривалі та ініціативні.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 не просто одноразово контактував із представниками окупаційної влади, а погодився на пропозицію зайняти посаду, був призначений на неї з 01.06.2022, виконував функції незаконного правоохоронного органу, здійснював обшуки, а згодом фактично публічно позиціонував себе як «участковый».
Отже, у справі йдеться не про нейтральну або вимушену побутову взаємодію цивільної особи з окупаційним режимом, а про входження до складу незаконного правоохоронного органу та виконання правоохоронних функцій від його імені.
Саме на такий характер дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміку розвитку суд першої інстанції окремо послався як на ознаки свідомого і добровільного волевиявлення обвинуваченого.
Посилання апелянта на те, що слідством не встановлено конкретних представників окупаційної влади, які запропонували ОСОБА_8 відповідну посаду, не спростовує правильності висновків суду. Для кваліфікації за ч. 7 ст. 111-1 КК України вирішальним є не поіменне встановлення кожного окупаційного посадовця, який проводив добір кадрів, а доведеність того, що громадянин України добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Ця обставина у справі встановлена сукупністю доказів, серед яких особливе значення мають цифрові документи кадрового та фінансового характеру.
Так, протоколом огляду від 17.01.2024 зафіксовано, що у виявленій електронній документації міститься відомість на виплату матеріальної допомоги ГУ МВД в Запорожской области від 09.06.2022, де за п. 162 зазначено: « ОСОБА_11 ; Сумма., руб - 10 000,00». Іншим протоколом огляду від 17.01.2024 встановлено наявність документа «Приказ №4 от 22.07.2022», відповідно до якого ОСОБА_8 призначено на посаду участкового уповноваженого поліції з 01.06.2022, причому у самому документі прямо зазначено: «Основание: заявление ОСОБА_8 ». Додатково у так званій штатці від 18.10.2022 за п. 367 вказано його прізвище, дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 - та посаду.
Отже, у справі наявні не лише загальні твердження свідків, а й конкретні кадрові документи окупаційного органу, що прямо фіксують факт прийняття ОСОБА_8 на посаду за його заявою.
Безпідставними є і доводи захисту про неналежність та недопустимість електронних доказів.
Суд першої інстанції не використав їх ізольовано, а оцінив у сукупності з іншими доказами.
У вироку зазначено, що досудове розслідування проводилося уповноваженими посадовими особами з дотриманням вимог КПК України, суд не виявив доказів, одержаних внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, а всі зібрані докази визнав належними, допустимими, достовірними та такими, що узгоджуються між собою.
При цьому електронні дані не існують самі по собі: вони співвідносяться із даними про попередню службу ОСОБА_8 в органах внутрішніх справ, із протоколами впізнання за фотознімками, з показаннями свідків, які особисто бачили його в приміщенні незаконного правоохоронного органу, у формі, зі зброєю, при виконанні функцій окупаційної «поліції».
Підтвердження з різних джерел інформації виключає довільність або випадковість висновку суду.
Доктрина «плодів отруйного дерева» не може бути застосована декларативно, без вказівки на конкретне первинне процесуальне порушення, якого захистом не наведено і судом не встановлено.
Твердження апеляційної скарги про те, що жоден зі свідків не володіє повною та безпосередньою інформацією щодо дій обвинуваченого, також спростовується матеріалами вироку.
Свідок ОСОБА_14 не лише знав ОСОБА_8 особисто, а й пояснив, що оформлював документи на його прийняття та звільнення з правоохоронних органів у період 2007-2009 років, тобто безпомилково ідентифікував особу.
У судовому засіданні цей свідок показав, що у квітні 2022 року, коли його незаконно утримували у приміщенні створеного окупантами правоохоронного органу в м. Приморськ, він неодноразово бачив ОСОБА_8 озброєним і одягнутим у службову форму зі знаками розрізнення держави-агресора.
Більше того, після звільнення у травні-червні 2022 року він неодноразово бачив ОСОБА_8 біля входу до цього ж приміщення, де той забезпечував контрольно-пропускний режим.
Це прямі показання свідка про особисто сприйняті факти, а не припущення або перекази.
Не менш конкретними є показання свідка ОСОБА_10 , які суд першої інстанції обґрунтовано визнав достовірними і поклав в основу вироку.
Вона показала, що у квітні 2022 року ОСОБА_8 прибув до її домоволодіння у групі інших осіб, одягнутих у чорну форму з відзнакою у вигляді латинської літери «z», на службовому автомобілі, який раніше належав українському правоохоронному органу, після чого ОСОБА_8 та інша особа провели обшук у її домоволодінні.
Крім того, свідок прямо вказала, що ОСОБА_8 три рази - у травні, червні та серпні 2022 року - разом з іншими озброєними особами незаконного правоохоронного органу затримував та доставляв її до приміщення т.зв. «поліції» у м. Приморськ, де проводився допит, а сам ОСОБА_8 також здійснював її допит і чинив психологічний тиск, погрожуючи «депортацією».
Вона також підтвердила, що востаннє бачила його у серпні 2022 року в службовій формі, на автомобілі з ознаками т.зв. поліції, причому сам ОСОБА_8 вже визначав свою посаду як «участковый».
Такі показання за своєю конкретикою, деталізацією та прив'язкою до часу і характеру дій безпосередньо підтверджують не лише перебування обвинуваченого у структурі незаконного правоохоронного органу, а й активне виконання ним властивих цій структурі функцій.
Довід захисника про відсутність доказів суб'єктивної сторони злочину і про те, що обвинувальний вирок нібито побудований на припущеннях щодо проросійських поглядів обвинуваченого, також є необґрунтованим.
Суд першої інстанції зробив висновок про умисел не лише з окремої оціночної характеристики, а з аналізу зовнішньої поведінки особи.
Обвинувачений, який раніше проходив службу в органах внутрішніх справ, а тому мав достатній життєвий досвід і розуміння природи правоохоронної діяльності, погодився на зайняття посади у незаконному правоохоронному органі, був офіційно призначений на неї, отримував матеріальну допомогу та посадовий оклад, публічно виконував функції цього органу, проводив обшуки, затримання та допити, користувався атрибутикою окупаційної «поліції» та самостійно позиціонував себе як «участковый».
За таких обставин умисел і добровільність виводяться із сукупності дій, а не з домислів суду.
Саме тому суд і зазначив, що ОСОБА_8 безумовно усвідомлював факт окупації, незаконність створеного органу та можливість завдання шкоди державі Україна, але заходів для виїзду з тимчасово окупованої території не вживав.
Посилання сторони захисту на можливий фізичний, психологічний або соціально-економічний примус залишилися голослівними.
Суд першої інстанції прямо встановив, що в матеріалах провадження відсутні будь-які об'єктивні дані, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_8 діяв недобровільно, під безпосереднім психічним впливом або фізичним примусом, чи що його поведінка була вимушеною для усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожувала йому, його близьким, суспільним інтересам або інтересам держави.
Тобто версія захисту про примус не підтверджена жодним доказом, а тому не може розцінюватися як «розумний сумнів» у розумінні ст. 17 КПК України.
Презумпція невинуватості не означає, що будь-яке альтернативне припущення, не підкріплене доказами, автоматично руйнує належно сформовану доказову сукупність.
У цій справі, навпаки, встановлений судом характер дій обвинуваченого - послідовний, публічний, тривалий і функціонально наповнений - виключає трактування його поведінки як ситуативного або пасивного пристосування до умов окупації.
Не заслуговує на увагу і довід скарги про те, що відсутність доказів участі ОСОБА_8 у каральних акціях щодо мирного населення, у переслідуванні руху опору або в інших злочинах воєнного характеру нібито свідчить про недоведеність пред'явленого обвинувачення.
Такі доводи ґрунтується на неправильному розумінні диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Для наявності складу злочину, передбаченого цією нормою, достатньо встановлення факту добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Закон не вимагає для цього додаткового доведення вчинення особою інших, більш тяжких або окремо кваліфікованих дій.
Більше того, у цій справі суд установив не лише факт формального призначення, а й реальне виконання ОСОБА_8 правоохоронних функцій, здійснення ним обшуків, затримань, допитів, забезпечення контрольно-пропускного режиму.
Отже, навіть за відсутності окремих епізодів, на які посилається захист, склад інкримінованого злочину є доведеним у повному обсязі.
Так само не можуть бути прийняті й посилання захисника на норми міжнародного гуманітарного права як на підставу для автоматичного виправдання обвинуваченого.
Суд першої інстанції не ігнорував обставин окупації, а навпаки докладно описав режим тотального контролю, встановлений збройними формуваннями рф у м. Приморськ, факти узурпації владних повноважень, залякування населення, збройного захоплення адміністративних будівель, ліквідації базових свобод та створення окупаційної адміністрації.
Проте саме на тлі цих загальновідомих обставин суд і відмежував становище цивільного населення від дій особи, яка добровільно вступила до складу незаконного правоохоронного органу та почала реалізовувати його функції.
Міжнародно-правові гарантії захисту цивільного населення під час війни не легалізують добровільну участь цивільної особи у функціонуванні карально-правоохоронного апарату держави-агресора на тимчасово окупованій території.
Тому наведені захисником посилання на міжнародні норми права не спростовують правильності правової оцінки дій обвинуваченого, наданої судом першої інстанції.
Оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності, колегія суддів виходить з того, що вирок від 19.12.2025 відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд першої інстанції навів джерела кожного фактичного висновку, зазначив, якими саме доказами підтверджується кожна істотна для справи обставина, дав відповідь на ключові заперечення сторони захисту і дійшов логічного та послідовного висновку про винуватість ОСОБА_8 у добровільному зайнятті посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, належним чином дослідив та оцінив докази, не допустив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність і обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Доводи захисника про незаконність, необґрунтованість та невмотивованість вироку є необґрунтованими та спростовуються сукупністю конкретних доказів, покладених судом першої інстанції в основу вироку. Отже, твердження про істотні процесуальні порушення не знаходять підтвердження.
Підстав для пом'якшення кримінального покарання колегія суддів не убачає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 19 грудня 2025 року, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст.111-1 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4