Справа № 132/1613/24
Провадження №11-кп/801/349/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
законного представника
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
законного представника
обвинуваченого ОСОБА_12 ,
обвинуваченого ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому в м. Вінниця у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020220000281 від 11.09.2021, за апеляційною скаргою із доповненнями захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16.01.2026, яким
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Райки Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та, на підставі ст. 69 КК України, призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, та обвинуваченого
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Райки Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та, на підставі ст. 69 КК України, призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Вирішено питання із запобіжним заходом.
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 16.01.2026 ОСОБА_11 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_13 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за наступних обставин.
Неповнолітні ОСОБА_11 та ОСОБА_13 - 11 вересня 2021 року близько 11год.00хв., спільно, на скутері, яким керував ОСОБА_11 , приїхали до місця проживання останнього, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього, ОСОБА_11 пішов до будинку, а ОСОБА_13 залишився біля скутера на вулиці, за межами території домоволодіння, очікуючи на ОСОБА_11 .
У цей час, до ОСОБА_13 підійшов дядько ОСОБА_11 - ОСОБА_14 , який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, почав виражатися до ОСОБА_13 словами нецензурної лайки, провокуючи таким чином із ним конфлікт. ОСОБА_13 на вказані дії ОСОБА_14 ніяким чином не реагував, тому ОСОБА_14 підійшов до ОСОБА_13 ближче та взяв його рукою за шию. Вказані дії ОСОБА_14 , побачив ОСОБА_11 , який побіг до ОСОБА_13 , щоб припинити протиправні дії ОСОБА_14 .
У свою чергу, ОСОБА_13 відштовхнув від себе ОСОБА_14 рукою, та останній від нього відійшов. В цей момент, до ОСОБА_14 та ОСОБА_13 підбіг ОСОБА_11 , та ОСОБА_14 побачивши ОСОБА_11 , почав виражатися до нього словами нецензурної лайки, замахнувшись до нього рукою, намагаючись нанести ОСОБА_11 удар, від якого ОСОБА_11 ухилився.
Зважаючи на протиправні дії ОСОБА_14 , у ОСОБА_11 та ОСОБА_13 виник раптовий умисел на заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень.
Так, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , реалізуючи свій раптовий злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , діючи спільно та умисно, розуміючи протиправність своїх дій, направлених на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді позбавлення життя ОСОБА_14 , однак маючи можливість передбачити наслідки заподіяння тілесних ушкоджень, нанесли декілька ударів кулаками в область голови ОСОБА_14 , від яких потерпілий впав на землю. Не зупиняючись на вчиненому, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , усвідомлюючи, що вони створюють реальну загрозу для життя та здоров'я ОСОБА_14 , продовжили свої протиправні дії, спрямовані на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , а саме продовжили наносити останньому численні удари ногами в ділянку голови та тулуба, в той час, як він лежав на землі, та не міг чинити опір, до того часу, як їх протиправні дії були припинені ОСОБА_15 , який почав до них кричати.
Після цього, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 залишивши ОСОБА_14 на землі, зникли із місця вчинення кримінального правопорушення, а ОСОБА_14 після отримання тілесних ушкоджень підвівся із землі за допомогою ОСОБА_15 , та самостійно пішов до місця свого проживання.
У подальшому, ОСОБА_14 в цей же день (11 вересня 2021 року) помер за місцем свого проживання.
Відповідно до висновку експерта № 100 від 04.11.2021, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_14 виявлена сполучна травма тіла - закрита тупа травма живота - синець живота, розриви селезінки, крововилив в черевну порожнину (2500мл.); закрита тупа травма грудної клітки - крововилив в м'які тканини грудей, переломи ребер з обох сторін по декільком анатомічним лініям з пошкодженням пристінкової плеври, двобічний гемоторакс: справа - (500мл.), зліва - (300мл.); садна обличчя, садна правої руки, садно правої ноги, синець лівої ноги. Всі тілесні ушкодження спричинені неодноразовою дією твердого (-их) тупого (-их) предмету (предметів) з обмеженою контактуючою поверхнею за життя - 11 вересня 2021 року. За походженням ці тілесні ушкодження могли бути наслідком нанесення численних ударів в різні частини тіла. Напрямок дії тупих предметів перпендикулярний до місць локалізації ушкоджень.
Смерть ОСОБА_14 настала внаслідок сполучної травми тіла, яка ускладнилась розвитком масивної внутрішньої кровотечі. Сполучна травма тіла у ОСОБА_14 мала ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент заподіяння і стоїть в причинному зв'язку зі смертю.
Таким чином, дії ОСОБА_11 та ОСОБА_13 судом першої інстанції були кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України.
Захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , подав апеляційну скаргу із доповненнями, у якій просив скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Апеляційну скаргу з доповненнями мотивує тим, що, на думку сторони захисту, вирок суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Зокрема, як зазначає захисник, під час судового розгляду не було надано належної оцінки обставинам, що дії обвинуваченого були спровоковані потерпілим, який перебував у стані алкогольного сп'яніння та вчинив бійку.
Крім того, за твердженням сторони захисту, судом залишено поза увагою розбіжності у показаннях свідків, зокрема щодо обставин події, а саме: в обвинувальному акті зазначено, що потерпілий після інциденту самостійно пішов додому, водночас свідок вказує, що потерпілий помер на місці події.
Також у апеляційній скарзі наголошується, що суд першої інстанції не врахував суперечливість показань неповнолітніх обвинувачених, захист яких здійснювався одним захисником, що, на переконання апелянта, призвело до конфлікту інтересів та порушення права на захист.
Окремо звертається увага на те, що один і той самий захисник одночасно здійснював захист двох обвинувачених у межах одного кримінального провадження, між якими виник конфлікт інтересів, що, як зазначено у доповненнях, суперечить вимогам правил адвокатської етики, відповідно до яких адвокат без письмового погодження клієнтів не має права представляти інтереси осіб із взаємно суперечливими інтересами.
При цьому, як вказує захисник, у ході судового розгляду не було вжито заходів щодо усунення такого конфлікту інтересів, заяв від обвинувачених не відбиралося, що, у свою чергу, призвело до порушення права на захист обвинуваченого.
Разом із тим апелянт зазначає, що наведені порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції залишені поза увагою, хоча вони, на його переконання, перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення.
З урахуванням викладеного, а також посилаючись на неповноту судового розгляду та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, сторона захисту вважає, що вирок суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , також подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16.01.2026 у частині призначення покарання. Просив визнати ОСОБА_11 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання із застосування ст. 69 КК України у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі та із застосуванням вимог ст. 104 КК України звільнити ОСОБА_16 від відбування покарання із іспитовим строком на 2 (два) роки.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання сторони захисту, вирок суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог ст. 370 КПК України, є необґрунтованим та невмотивованим, у зв'язку з чим підлягає зміні.
При цьому, як зазначає апелянт, не оспорюючи правову кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості поза розумним сумнівом, судом першої інстанції не в повній мірі враховано вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Зокрема, як вказує захист, судом безпідставно не враховано наявність таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, хоча зазначене підтверджується матеріалами справи та самим вироком.
Крім того, на думку апелянта, судом не враховано поведінку потерпілого, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, висловлювався нецензурною лайкою, провокував конфлікт та розпочав бійку, що, як зазначається у апеляційній скарзі, могло свідчити про наявність стану сильного душевного хвилювання або перевищення меж необхідної оборони, а також про системний характер неправомірної поведінки потерпілого.
Також захисник звертає увагу на те, що у діях обвинуваченого наявні кілька пом'якшуючих обставин, передбачених ч. 1 ст. 66 КК України, а саме: вчинення кримінального правопорушення вперше, вчинення злочину у неповнолітньому віці, позитивна характеристика за місцем проживання, вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням потерпілого, а також за наявності системного характеру такої поведінки, і перевищення меж крайньої необхідності, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Водночас, як зазначено у апеляційній скарзі, обставина, що обтяжує покарання, визначена судом відповідно до ст. 67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, фактично нівелюється наявністю вищевказаних пом'якшуючих обставин.
Окрім цього, апелянт зазначає, що судом не враховано тривалий проміжок часу, який минув з моменту вчинення кримінального правопорушення (майже п'ять років), протягом якого обвинувачений не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, що, на його думку, свідчить про відсутність підстав для призначення найсуворішого покарання.
Також, як вказує сторона захисту, суду слід було врахувати позицію представника потерпілого, яка просила не застосовувати суворе покарання.
Крім того, апелянт посилається на положення постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 16.04.2004, відповідно до яких позбавлення волі є найсуворішим видом покарання для осіб, які не досягли 18 років на момент вчинення злочину, та має застосовуватись лише у разі, якщо більш м'яке покарання не сприятиме виправленню особи.
Разом із тим, з урахуванням положень ст. 104 та ст. 75 КК України, як зазначає захисник, можливим є звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.
Узагальнюючи наведене, сторона захисту вважає, що призначене покарання є явно несправедливим через суворість, а тому вирок підлягає зміні із призначенням покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільненням від його відбування з випробуванням.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку захисника ОСОБА_9 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовільнити, позицію захисника ОСОБА_8 , який підтримав свою апеляційну скаргу у частині порушення норм процесуального права, просив скасувати вирок суду першої інстанції та призначити новий судовий розгляд, думку прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційних скарг та просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене відповідно до вимог матеріального права з дотриманням норм кримінального процесуального закону.
Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Мотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні підстави та мотиви його ухвалення.
Даним вимогам вирок суду першої інстанції не відповідає.
Так, за клопотанням сторони захисту, у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, колегія суддів дослідила заяву обвинуваченого ОСОБА_13 та ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 110 та 113).
Із даних заяв від 10.06.2025 вбачається, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_13 подали до суду заяви, у яких зазначили, що не мають заперечень щодо того, щоб їхні права при розгляді кримінального провадження у суді представляв захисник ОСОБА_17 , конфліктів інтересів немає.
Проте, як вбачається із даних заяв, у заяві ОСОБА_13 стоїть підпис ОСОБА_11 , а у заяві ОСОБА_11 підпис ОСОБА_13 .
Як було встановлено колегією суддів апеляційної інстанції під час судового розгляду, обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_11 у судовому засіданні надали додаткові пояснення щодо обставин подання вказаних заяв від 10.06.2025.
Зокрема, обвинувачені зазначили, що під час підписання відповідних заяв їх зміст фактично не був їм належним чином роз'яснений захисником ОСОБА_17 , а самі заяви були подані їм для підпису без детального ознайомлення з їх правовими наслідками.
При цьому обвинувачені вказали, що не усвідомлювали у повному обсязі значення таких заяв, зокрема в частині підтвердження відсутності конфлікту інтересів та надання згоди на здійснення захисту одним адвокатом.
У світлі наведених норм, колегія суддів виходить із того, що надання обвинуваченими згоди на здійснення захисту одним захисником за відсутності належного роз'яснення змісту відповідних заяв, без усвідомлення їх правових наслідків, а також за наявності обставин, що ставлять під сумнів автентичність таких заяв, не відповідає вимогам щодо вільного, усвідомленого та інформованого волевиявлення.
Відповідно до ст. 20 КПК України, кожному гарантується право на захист, яке включає, зокрема, можливість користуватися правовою допомогою захисника, а також отримувати від нього кваліфіковану правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 46 КПК України, захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.
Водночас, відповідно до положень ст. 47 КПК України, захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Отже, захисник зобов'язаний сумлінно користуватися своїми процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки, а також не має права діяти всупереч інтересам особи, яку він захищає.
Аналогічні гарантії передбачені і спеціальним законом.
Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат зобов'язаний, зокрема, надавати правову допомогу на професійному рівні, діяти в інтересах клієнта, дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики.
Відповідно до ст. 28 цього Закону, адвокату забороняється приймати доручення у разі наявності конфлікту інтересів.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокату забороняється укладати договір про надання правничої допомоги і він зобов'язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, у разі, якщо адвокат надає правничу допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правничої допомоги.
Водночас встановлені під час апеляційного розгляду обставини, а саме:
відсутність належного роз'яснення змісту заяв захисником; фактичне нерозуміння обвинуваченими правових наслідків їх підписання; наявність очевидних невідповідностей у підписах у зазначених заявах, у своїй сукупності свідчать про формальний характер отримання таких заяв та відсутність належного процесуального забезпечення реалізації права обвинувачених на захист.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що подані заяви не можуть розцінюватися як належне підтвердження добровільної, усвідомленої та інформованої згоди обвинувачених на здійснення їх захисту одним захисником, а також не свідчать про відсутність між ними потенційного чи реального конфлікту інтересів.
Більше того, неналежне роз'яснення захисником змісту та правових наслідків відповідних заяв суперечить самій суті професійної правничої допомоги, яка має бути спрямована на забезпечення максимально ефективного та свідомого захисту прав і законних інтересів підзахисних.
Сукупність встановлених обставин, а саме відсутність належного роз'яснення змісту заяв, нерозуміння обвинуваченими їх правових наслідків, а також невідповідності у підписах, свідчить про відсутність вільного та усвідомленого волевиявлення обвинувачених, у зв'язку з чим такі заяви не можуть бути покладені в основу висновку про допустимість здійснення захисту одним захисником щодо обох обвинувачених та про відсутність конфлікту інтересів між ними.
Крім наведеного, колегія суддів вважає за необхідне окремо звернути увагу на правовий статус обвинувачених як неповнолітніх осіб та пов'язані з цим додаткові процесуальні моммменти.
Обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_11 є неповнолітніми, що обумовлює застосування до них спеціальних гарантій, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК України, законний представник підозрюваного, обвинуваченого залучається до участі у кримінальному провадженні, якщо підозрюваний чи обвинувачений є неповнолітнім.
Згідно з ч. 2 ст. 44 КПК України, законний представник користується процесуальними правами особи, яку він представляє, за винятком тих прав, що можуть бути реалізовані лише особисто підозрюваним чи обвинуваченим.
Положеннями глави 38 КПК України, яка регулює особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх, участь законного представника є важливою гарантією реалізації права на захист, а будь-які процесуальні рішення чи дії, що можуть впливати на обсяг або спосіб реалізації цього права, мають здійснюватися з урахуванням позиції такого представника.
Таким чином, закон прямо надає законному представнику право брати участь у реалізації процесуальних прав неповнолітнього, у тому числі щодо прийняття рішень, які стосуються забезпечення права на захист.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 52 КПК України, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які не досягли вісімнадцяти років. Така норма підкреслює підвищений стандарт гарантій захисту неповнолітніх осіб.
У системному зв'язку з наведеними положеннями, колегія суддів виходить із того, що будь-які заяви неповнолітнього обвинуваченого, які стосуються порядку здійснення його захисту, зокрема щодо згоди на здійснення захисту одним захисником або підтвердження відсутності конфлікту інтересів, не можуть розглядатися ізольовано від участі законного представника.
Оскільки такі заяви безпосередньо стосуються реалізації фундаментального права на захист, вони мають бути підтверджені не лише особистим підписом неповнолітнього, але й підписом його законного представника як особи, що відповідно до закону уповноважена забезпечувати дотримання його прав та законних інтересів.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів провадження, заяви від 10.06.2025, якими нібито підтверджується згода обвинувачених на здійснення їх захисту одним захисником та відсутність конфлікту інтересів, не підписані законними представниками обвинувачених, а також відсутні будь-які відомості про участь останніх у їх складанні чи наданні згоди на відповідні процесуальні дії.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що зазначені заяви не відповідають вимогам щодо належного забезпечення прав неповнолітніх обвинувачених, оскільки їх подання відбулося без участі та належного процесуального контролю з боку законних представників.
Більше того, відсутність підписів законних представників у поєднанні з уже встановленими обставинами додатково підтверджує, що такі документи не можуть розцінюватися як результат вільного, усвідомленого та належним чином оформленого волевиявлення неповнолітніх осіб.
З огляду на те, що обвинувачені є неповнолітніми, а подані від їх імені заяви не підписані їх законними представниками та складені без належного забезпечення участі останніх, такі заяви не можуть вважатися належним підтвердженням волевиявлення обвинувачених і не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність конфлікту інтересів та допустимість здійснення захисту одним захисником щодо обох обвинувачених.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
При цьому п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачає, що підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього закону, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що виявлені порушення є такими, що перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим вирок підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду, а тому вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16.01.2026 слід скасувати, а апеляційні скарги - задовільнити частково.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_11 , - задовольнити частково.
Вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16.01.2026, яким ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та ОСОБА_13 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, - скасувати.
Призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4